Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Конспект РФП.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
459 Кб
Скачать
☆

39. Розвиток банківських послуг, проблеми та перспективи розміщення фінансових активів в банківських установах.

40. Операції центральних банків на відкритому ринку.

ОПЕРАЦІЇ НА ВІДКРИТОМУ РИНКУ (open market operations) – купівля/продаж казначейських зобов’язань Національним банком України, а також інших цінних паперів (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права) та боргових зобов’язань, визначених Правлінням Національного банку.

Відкритим вважають ринок, на якому здійснюються операції з купівлі-продажу цінних паперів між особами, що не є первинними кредиторами та позичальниками, і коли кошти внаслідок продажу цінних паперів на такому ринку надходять на користь держателя цінних паперів, а не їх емітента. Відкритий ринок використовується центральними банками для купівлі-продажу, як правило, короткострокових державних цінних паперів з метою регулювання грошової маси. Внаслідок купівлі збільшується вкладення коштів в економіку, внаслідок продажу – зменшується.

Національний банк України, враховуючи стан грошово-кредитного ринку проводить операції купівлі (продажу) інших цінних паперів на відкритому ринку з метою регулювання грошово-кредитного ринку, активізації проведення міжбанківських операцій з цінними паперами, а також для сприяння встановленню котирувальних цін на них здійснює операції з державними облігаціями України. З метою регулювання грошово-кредитного ринку Національний банк України може здійснювати операції з купівлі/продажу державних облігацій України шляхом участі в торгах, які проводять організатори торгівлі цінними паперами, що офіційно зареєстровані відповідно до законодавства, а також на позабіржовому ринку. З метою сприяння встановленню котирувальних цін на державні цінні папери Національний банк України може здійснювати продаж державних облігацій України, що є в його портфелі, з обов’язковою гарантією їх викупу у власників у будь-який час за встановленою ціною протягом кожного наступного дня до часу їх обігу поза Національним банком України.

41. Роль казначейських векселів та інших видів короткострокових урядових цінних паперів.

Казначейський вексель - один з видів державних цінних паперів. Це короткострокові зобов'язання держави (строком до 12 місяців). Казначейські векселі випускаються на пред'явника й обертаються на ринку цінних паперів. Випускають їх центральні банки за дорученням Міністерства фінансів (казначейства) за ціною меншою від номіналу. Казначейські векселі можуть купувати комерційні банки, а також центральний банк. Широка їх емісія приховує в собі загрозу інфляції, оскільки це сурогати грошей, які легко можуть перетворюватись у капітал або депозити. Для комерційних банків це високоліквідні активи, що не приносять високого прибутку; вони є соло-векселями. В Україні казначейські векселі до останнього часу не застосовувалися в обігу.

Крім векселів на обліковому ринку розповсюджені такі інструменти, як депозитні сертифікати, банківські акцепти та чеки.

Депозитний сертифікат - письмове свідоцтво комерційного банку про депонування грошових ресурсів, яке свідчить про право вкладника на одержання депозиту.

Банківський акцепт - це згода банку на оплату платіжних документів, форма гарантії їх оплати. Оформлюється банком акцептантом у вигляді відповідного напису. Банківські акцепти - це акцептовані комерційними банками тратти зі строком оплати до 180 днів.

Чеки - документи встановленої форми, що містять письмове розпорядження чекодавця банку сплатити власникові вказану суму. Отже, чек - це, по суті, різновид переказного векселя, але з деякими особливостями, а саме:

- чек виражає тільки розрахункові функції і як самостійне майно не бере участі в операціях (не можна купити чек на вторинному ринку, не можна його закласти, передати в управління або позичити);

- платником за чеком завжди виступає банк або інша кредитна установа, що має ліцензію на здійснення таких операцій;

- чек не потребує акцепту платника, оскільки передбачає, що чекодавець депонував у платника необхідну для цього суму грошей.