5. Оптимум споживача

Дослідивши переваги та бюджетні обмеження споживача маємо зрозуміти, яким чином окремий споживач приймає рішення стосовного того, скільки придбати певних товарів.

Головною передумовою оптимального вибору споживача є припущення, що споживач здійснює власний вибір раціонально, тобто, що він вибирає товари так, аби дістати максимальне вимоги до оптимального набору:

1. Оптимальній набір має розміщуватися на бюджетній лінії. Це пояснюється тим, що будь-яка точка, розташована нижче бюджетної лінії, означає, що частина грошового доходу не витрачена. А будь-яка точка, розташована вище бюджетної лінії, не може бути реалізована за певного рівня доходу, оскільки одна й друга ситуації суперечать передумовам моделі описаним у попередньому параграфі.

2. В оптимальному споживчому наборі є така комбінація благ, яка відповідає перевагам споживача.

Дослідження поведінки споживача, що робить вибір в умовах цінових і грошових обмежень, здійснюється за допомогою двох методів:

● максимізації корисності(кардиналістський);

● рівноважності в точці дотику (ординалістський).

Розглянемо кожен із них, зазначивши, що обидва методи ґрунтуються на одних і тих самих передумовах і мають на меті визначення рівноваги споживача.

Кардиналістська модель оптимізації вибору споживача. Цей підхід до визначення рівноваги споживача ґрунтується ся на порівнянні співвідношень між граничними корисностями і цінами товарів.

Зміст моделі полягає в тому, що:

● корисність споживчого набору дорівнює сумі граничних корисностей кожної з одиниць товарів, що входять у нього;

● метою споживача є максимізація корисності споживчого набору за наявних бюджетних обмежень;

● споживач надає перевагу тому наборові товарів, який на кожну грошову одиницю дає більше корисності, що дає змогу в кінцевому рахунку збільшити сумарну корисність.

Математично правило максимізації корисності рівноваги споживача має вигляд

= =…= (5.16)

за умови, що I = const = загальним витратам.

Для розуміння цієї моделі варто зауважити:

а) закон спадної граничної корисності поширюється не тільки на товари, а й на гроші. Тому багатих людей гранична цінність кожної додаткової одиниці грошей менша, ніж для бідних;

б) багатим людям легше пожертвувати більшу суму грошей на придбання додаткової одиниці ніж бідним. Тому й граничні корисності для бідних будуть на одну грошву одиницю вищими, ніж для багатих. Незважаючи на ці відмінності між багатими бідними та людьми стосовно оцінювання ними граничної корисності товарів і грошей, оптимальне співвідношення між граничними корисностями різних благ однакове для всіх споживачів.

Це пояснюється тим, що на конкурентних ринках ціна товару однакова для всіх.

Нехай товар Х має ціну, що дорівнює 9грн., а товар Y − 3 грн. Тоді оптимальний вибір споживача описується такою умовою:

= = 9 : 3 або 3 : 1. Нехай для бідної людини співвідношення граничних корисностей товарів Х та Y становитиме 150 : 50, а для багатої кожен із товарів матиме нижчу корисність 30 : 10. Співвідношення корисностей в обох випадках буде 3:1.

Другий закон Госсена описує рівновагу споживача, як таку до якої рухається споживач, змінюючи структуру споживчого набору доти, доки гранична корисність кожного блага на одну грошову одиницю для всіх благ не буде однаковою. Подальша зміна структури споживання за цих умов стає недоцільною.

Ми розглянули метод визначення рівноваги споживача за умови, що споживач здатний кількісно визначити корисність тих товарів, які він обирає для споживання.

Якщо такого визначення споживач зробити не може, застосовують інший метод визначення рівноваги (оптимального вибору) споживача.

Рівновага (оптимальний вибір) споживача на основі ординалістського підходу.

Таку модель рівноваги споживача ще називають рівновагою в точці дотику. Це зумовлено тим, що модель передбачає зведення на один графік кривих байдужості та бюджетної лінії, а рівноважна точка є точкою, де бюджетна лінія дотикається до кривої байдужості.

Нагадаємо: криві байдужості вираженням переваг споживача, а бюджетні лінії показують, що може дозволити собі споживач за власний дохід. Зведення цих двох графіків можливе, оскільки кожний із них будувався в одній і тій самій системі координат.

Таке зведення потрібне, адже воно наочно демонструє зіставлення бажань та можливостей споживача.

А

В

TU₃

TU₂

С

TU₁

Зобразимо цей метод графічно(рис. 5.11).

Із викладеного вище відомо, що оптимальний вибір споживача, який максимізує його граничну корисність на 1 грошову одиницю доходу розміщується на бюджетній лінії та належить до найвіддаленішої від початку координат кривої байдужості. Оптимальним вибором на рис. 5.11 є точка В де крива байдужості TU₂ дотикається до бюджетної лінії. Рис. 5.11. Рівновага споживача

Незважаючи на те, що бюджетна лінія перетинає криву байдужості TU₁ ще у двох точках A і С, ці точки забезпечують ще менш корисний вибір споживача, оскільки перша крива байдужості розташована ближче до початку координат.

У точці В нахил бюджетної лінії та кривої корисності співпадають

=

або

= − ,

тобто гранична норма заміщення дорівнює оберненому співвідношенню цін. MRS показує пропорцію, в якій споживач хоче замінити один товар на інший, а співвідношення цін − за допомогою якої пропорції він може це зробити.

У точці В бажання та можливості споживача врівноважуються. Рівняння рівноваги споживача за цією моделлю має такий самий вигляд, як і в кардиналістській моделі:

= − MRS_x,y = (5.17)

Це рівняння показує, що оптимізація споживача досягається за умови, що гранична вигода дорівнює граничним витратам. Гранична вигода обміну вимірюється MRS, а граничні витрати − співвідношенням цін .

На рис. 5.11 зображено ситуацію коли Х та Y є життєво необхідними для споживача, а вибір споживача, якому відповідає точка В, називається внутрішнім вибором.

Висновки

1. Цілі споживача та обмеженість його бюджету − на раціонального вибору споживача. Визначаючи цілі та обираючи засоби їх реалізації, споживач діє раціонально.

2. Споживчий вибір здійснюється на основі уподобань індивіда, які є системою цінностей людини стосовно тих благ, що задовольняють її життєві потреби. Типовими характеристиками уподобань, котрі використовуються у мікроекономіці для моделювання поведінки споживача, який робить власний вибір, є: зіставність та упорядкованість, рефлективність, транзитивність, ненасиченість, безперервність, монотонність, строга опуклість.

3. Споживчий вибір здійснюється за метою отримання корисності, тобто певного задоволення від споживання придбаних речей та послуг. Корисність − явище суб’єктивне, індивідуальне, його не слід ототожнювати з суспільним розумінням корисності.

4. Приріст корисності від споживання кожної додаткової одиниці економічного блага називають граничною корисністю. В міру зростання інтенсивності споживання зменшується приріст корисності від кожної до спожитої одиниці товару. Цей зв'язок дістав назву закону спадної граничної корисності.

Закон спадної граничної корисності називається першим законом Госсена: корисність кожної наступної одиниці блага в певний момент менша, ніж корисність попередньої одиниці блага, або гранична корисність блага зменшується у міру зростання його споживання доти, доки не досягне нуля у точці повного насичення задоволення потреби. Цей закон діє за умови, що перша похідна корисності цього блага додатна, а друга від’ємна.

5. Для визначення корисності в економічній теорії використовуються два основних методи: кількісний (кардиналістський) та порядковий (ординалістський).

У кардиналістській теорії споживчого вибору використовують кількісні характеристики функції корисності, обираючи за одиницю виміру ютиль.

В ординалістській теорії для моделювання поведінки споживача, який здійснює свій вибір, використовуються криві байдужості. За їхньою допомогою ранжируються альтернатив ні споживчі набори, або функції корисності, де кожному набору присвоюються певне числове значення та бюджетні лінії.

6. Вибір споживача на основі ординалістської теорії передбачає необхідність зіставлення його споживчих переваг на основі побудови кривих байдужості та бюджетної лінії, яка обмежує вибір споживача.

7. Криві байдужості − це комбінації товарів та послуг, які забезпечують однаковий рівень задоволення потреб.

8. Споживчі смаки описуються картою кривих байдужості котра показує порядкове ранжирування всіх наборів благ для споживача

9. Гранична норма заміщення товару Х товаром Y− це максимальна кількість товару Х, від якої споживач готовий відмовитися заради того, щоб збільшити споживання товару Y на 1 одиницю. Гранична норма заміщення (MRS) зменшується у міру руху вниз по кривій байдужості.

10. Бюджетне обмеження − це комбінація товарів, на придбання яких споживач витрачає весь свій дохід. Зростання бюджетного доходу зміщує бюджетну лінію праворуч, а зменшення − ліворуч. Бюджетна лінія рухається навколо фіксованої точки на осі ординат, якщо ціна товару, розташованого на осі абсцис, змінюється, а дохід і ціна товару Y − залишаються незмінними.

11. Споживачі максимізують задоволення (корисність), споживаючи два важливі для них товари, якщо гранична норма заміщення (MRS) дорівнює співвідношенню цін цих двох товарів, тобто = . Така вимога не виконується, якщо споживач обмежується споживанням одного товару, нехтуючи іншим. Тоді максимізація корисності здійснюється на основі кутового рішення.

12. Другий закон Госсена стосується декількох благ, тобто розширеного вибору споживача. За умови, що споживач має певний бюджетний дохід, товари є подільними споживач не впливає на ціни і в економіці відсутній дефіцит, максимізація корисності відбувається, коли

= =…= = λ.

Зміст цього закону полягає в тому, що за певних уподобань та доходів споживача і цін на бажані для нього товари, максимізація корисності досягається тоді, коли корисність останньої грошової одиниці, витрачено на придбання будь-якого товару, однакова, незалежно від того, на який товар вона витрачена.

13. Держава, запроваджуючи податки, трансферти, нормування споживання і т. ін., впливає на бюджетну лінію, перетворюючи її з прямої в ламану, змінюючи кут нахилу або зрушуючи її ліворуч чи праворуч. Це спричинює зміну оптимального вибору споживача.

14. Держава може здійснювати трансфертні видатки в натуральній і грошовій формах. Доцільнішою для споживача є грошова форма, котра значно розширює межі вільного вибору споживача і максимізує корисність для нього.

Список використаної літератури

1. Базилевич В., Лук’янов В., Писаренко Н., Квіцинська. Мікроекономіка: Опорний конспект лекції. – К.: Четверта хвиля, 1997. – Т. 3.

2. Задоя А.О. Мікроекономіка: Курс лекцій: Навч. посіб. – К.: Знання, 2005.

3. Косік А.Ф., Гронтковська Г.Е. Мікроеконміка: Навч. посіб. – К.: Центр навч. літ., 2004. – Розд. 4, 5.

4. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Аналітична економія. Принципи, проблеми і політика. – Ч. 2: Мікроекономіка. – 13-те вид. / Пер. З англ..; Наук. Ред.. перекладу Т. Панчишина. – Л.% Просвіта, 1999. – Т. 3, 8.

5. Нуреев Р.М., Курс микроэкономики: Учеб. Для вузов. – 2-е изд., изм. – М.: Норма, 2004 – Гл. 4.

6. Пиндайк Р.С., Рубинфельд Д.Л. Микроэкономика: Пер. С англ.. – М.: Дело, 2000. – Гл. 3.

8. Селищев А.С. Микроэкономика. – СПб.: Питер, 2002. – Гл. 4, §1-4.

9. Слухай С.В. Довідник базових термінів та понять з мікроекономіки. – К.: Лібра, 1998. – 256 с.

10. Ястремський О., Гриценко О. Основи мікроекономіки: Підручник. – К.: Т-во «Знання», КОО, 1998. – Розд. 3.