11 Соціальний захист потерпілих на виробництві Важливим чинником правового захисту робітників є обов’язкове соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань.

У 1999 р. був прийнятий Закон «Про загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Закон набув чинності з 1.01.2001 р..

Закон являє собою систему прав і гарантій, спрямованих на матеріальну підтримку працюючих у разі повної, часткової або тимчасової втрати ними працездатності.

Допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю видається у разі хвороби, каліцтва, при догляді за хворим членом сім’ї – у розмірі повного заробітку.

Відповідно до Закону, страхування від нещасних випадків здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків (ФСНВ), що є надійною підставою для поступового розв’язування цієї проблеми, яка нині ще існує в державі.

Складовою частиною цієї проблеми є всілякі порушення та свідоме ігнорування роботодавцями й працівниками правил безпечного ведення робіт та закону «Про охорону праці», що призводить до високого рівня травматизму. Якщо з приводу цієї проблеми в інших країнах світу на 680 загальних нещасних випадків приходиться один смертельний наслідок, то в Україні цей показник на таку ж кількість є у 34 рази вищим.

Координує роботу Фонду Кабінет Міністрів, а державний нагляд за його діяльністю здійснюють спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади.

Фонд розпочав свою діяльність і, щоб піднятися до загальноєвропейського рівня, він має використовувати у своїй роботі міжнародний досвід і тісно співпрацювати з подібними структурами в інших країнах світу.

Світовий сторічний досвід такої роботи свідчить про те, що саме така система надійно захищає працівників, надає їм широкий спектр послуг у лікуванні, оздоровленні та реабілітації потерпілих, а також найбільш ефективно вливає на підприємців стосовно поліпшення ними умов праці та рівня безпеки.

12 Класифікація приміщень за правилами облаштування електроустановок

Згідно з Правилами улаштування електроустановок (ПУЕ) усі приміщення поділяються на сухі, вологі, особливо сирі, жаркі, запилені, з хімічно активним середовищем, пожежо- й вибухонебезпечними речовинами.

Правила класифікують дві групи приміщень, у яких від електричних джерел запалювання можуть виникати загоряння, пожежі й вибухи. Це — пожежонебезпечні й вибухобезпечні. До окремої групи відносяться зовнішні установки з пожежо- й вибухонебезпечними речовинами.

Пожежонебезпечними приміщеннями вважаються такі, у яких обертаються або зберігаються тверді горючі речовини й рідини.

За ступенем пожежної небезпеки згідно з ПУЕ вказані приміщення поділяються на класи: П-І, П-ІІ, П-ІІа і П-ІІІ.

Клас П-І — це приміщення, де є горючі рідини з температурою спалаху парів понад 61?С (склади мастил, просочування деревини і ін.).

Клас П-ІІ — це приміщення, у яких при технологічному процесі виділяється горючий пил або волокна в аерозольному стані і небезпека обмежується пожежею без вибуху (деревообробні цехи і ін.).

Клас П-ІІа — це приміщення, де горючі речовини знаходяться у твердому або волокнистому стані без виділення пилу й волокон (тканини, папір, деревина і ін.).

Клас П-ІІІ — зовнішні установки й сховища горючих рідин (з tс>61?) і твердих горючих матеріалів (відкриті склади мінеральних мастил, торфу, вугілля і т.ін.).

Вибухонебезпечне середовище - об'єм, у якому середовище внаслідок природних або виробничих чинників може стати вибухонебезпечним.

Вибухонебезпечна зона - простір у приміщенні або навколо зовнішньої установки, у якому присутнє вибухонебезпечне середовище бо воно може утворюватися внаслідок природних чи виробничих чинників у такій кількості, яка вимагає спеціальних заходів у конструкції електрообладнання під час його монтажу та експлуатації.

Газо- пароповітряні вибухонебезпечні середовища утворюють вибухонебезпечні зони класів 0, 1, 2, а пилоповітряні - вибухонебезпечні зони класів 20, 21, 22.

Вибухонебезпечна зона класу 0 - простір, у якому вибухонебезпечне середовище присутнє постійно або протягом тривалого часу.

Вибухонебезпечна зона класу 1 - простір, у якому вибухонебезпечне середовище може утворитися під час нормальної роботи, (коли установка працює відповідно до своїх розрахункових параметрів).

Вибухонебезпечна зона класу 2 - простір, у якому вибухонебезпечне середовище за нормальних умов експлуатації відсутнє, а якщо воно виникає, то рідко і триває недовго. У цих випадках можливі аварії катастрофічних розмірів (розрив трубопроводів високого тиску або резервуарів значної місткості).

Частоту виникнення і тривалість вибухонебезпечного газо- пароповітряного середовища визначають за правилами (нормами) відповідних галузей промисловості.

Вибухонебезпечна зона класу 20 - простір, у якому під час нормальної експлуатації вибухонебезпечний пил у вигляді хмари присутній постійно або часто в кількості, достатній для утворення небезпечної концентрації суміші з повітрям. Звичайно це має місце всередині обладнання, де пил може формувати вибухонебезпечні суміші часто і на тривалий термін.

Вибухонебезпечна зона класу 21 - простір, у якому під час нормальної експлуатації ймовірна поява пилу у вигляді хмари в кількості, достатній для утворення суміші з повітрям вибухонебезпечної концентрації.

Вибухонебезпечна зона класу 22 - простір, у якому вибухонебезпечний пил у завислому стані може з'являтися не часто й існувати недовго або в якому шари вибухонебезпечного пилу можуть існувати й утворювати вибухонебезпечні суміші в разі аварії.

Ця зона може включати простір поблизу обладнання, що утримує пил, який може вивільнятися шляхом витоку і формувати пилові утворення.

Класи й розміри вибухонебезпечних зон для зовнішніх вибухонебезпечних установок повинні прийматися відповідно до норм технологічного проектування та особливостей технологічних процесів і затверджуватися в установленому порядку згідно з чиним законодавством.

За відсутності обмежень у відомчих нормативних документах для зовнішніх установок допускається приймати вибухонебезпечну зону класу 2 в межах до:

- 0,5 м по горизонталі і вертикалі від закритих віконних і дверних прорізів;

- З м по горизонталі і вертикалі від закритих технологічних апаратів, заповнених горючими газами та ЛЗР;

- 5 м по горизонталі і вертикалі від пристрою для викиду із запобіжних і дихальних клапанів ємностей і технологічних апаратів з горючими газами або ЛЗР;

- 20 м по горизонталі і вертикалі від місця відкритого зливу і наливу для естакад з відкритим зливом і наливом ЛЗР.

Біля зовнішніх установок, які виділяють в атмосферу горючі гази, пару ЛЗР під час нормальної роботи, має місце обмежена вибухонебезпечна зона класу 1 (наприклад, біля нафтових свердловин, клапанів, місць відкритого зливу і наливу ЛЗР). За відсутності даних у відомчих нормативних документах зону класу 1 допускається приймати в межах не більше 1 м від місця викиду газів, пари ЛЗР.

У всіх випадках стіни і перегородки між приміщеннями повинні бути пило-газонепроникними, а двері - протипожежними і такими, що відчиняються в бік менш небезпечної зони та самі зачиняються.

Вимоги щодо вибухо- і пожежобезпеки при використанні електроустановок

Для забезпечення безпечної і тривалої роботи електрообладнання необхідно, щоб їх конструкція відповідала умовам виробництва і характеру технологічного процесу.

Електроустаткування буває високозахищеним і загальнопромисловим, що не має засобів вибухозахисту.

Виконання таких установок може бути різним:

відкриті — це такі, що не мають спеціальних пристосувань від випадкового доторкання до струмоведучих частин, а також від потрапляння в середину пилу, бризок води і ін. Охолодження їх відбувається повітрям, що вільно проникає ззовні;

захищені — це такі, що мають пристосування (щитки, сітки) для захисту від потрапляння всередину сторонніх твердих тіл і випадкового дотику до струмоведучих частин. Ці установки охолоджуються повітрям і не мають захисту від пилу, волокон, бризок води;

закриті — це такі, що мають оболонку, яка захищає від потрапляння усередину волокон грубого пилу й крапель води, але не захищає від проникнення тонкого пилу, газів й парів рідини;

вибухозахищені — це такі, що мають захист, який унеможливлює спалахування вибухонебезпечного парогазо- й пилоповітряного середовища від електричних іскор, дуги і нагрітих частин обладнання;

іскронебезпечні — це такі, у яких електричний розряд або нагрів не призведе до спалаху вибухонебезпечного середовища як за нормального, так і аварійного режиму роботи.У сирих приміщеннях використовуються відкриті й захищенні електроустановки, у вологих і сирих — захищені з вологостійкою ізоляцією, в особливо сирих — з вологостійкою ізоляцією обмоток або закриті, у жарких приміщеннях — захищене або закрите виконання електроустановок.

У приміщеннях з негорючим пилом установки мають бути закритими і обдуватися чистим повітрям. У приміщеннях з хімічно активним середовищем конструкція електроустановок буває з хімічно стійкою ізоляцією.В електроустановках існує такий захист як автоматичне відключення. Сутність його полягає у знятті напруги із струмоведучих частин при руйнуванні захисних елементів, що дає можливість уникнути вибухонебезпечного середовища.