18) Де і як відбувається гравітаційне переміщення гірських порід. Природні процеси та форми рельєфу.

Гравітаційні процеси виражаються в переміщенні маси гірських порід під дією сили тяжіння з піднесених ділянок рельєфу в знижені. Зважаючи на те що вони найбільш часто проявляються на схилах, їх нерідко називають схилових процесами. Швидкість і масштаби переміщення уламкового матеріалу залежать від крутизни схилу і обсягу підготовленого до переміщення матеріалу. Схилові процеси проявляються на схилах гір і височин, на бортах річкових долин і на крутих берегах морів і озер. Причиною виводу зі стану рівноваги маси гірських порід можуть бути землетрусу, підмив схилів при бічній ерозії, абразія, діяльність підземних вод та антропогенна діяльність.

Утворилися в процесі гравітаційного переміщення опади, або коллювій, складаються з різноманітних за величиною та складом уламків гірських порід — брил, щебеню, гравію, піску, алевриту і пеліта. Переміщення уламкового матеріалу відбувається з різною швидкістю — або повільно, або миттєво. До останніх відносяться обвали, каменепади, обвали та осипи.

Обвали розвиваються на прямовисних обривистих або дуже крутих схилах. Під дією фізичного вивітрювання на схилах закладається все розширюється система паралельних тріщин. Частина порід, відділена від корінного масиву, відхиляється у бік схилу, а потім під дією сили тяжіння перекидається на поверхню схилу, розпадаючись на окремі уламки.

Найбільші обвали пов’язані з землетрусами. Під час великого землетрусу в 1911 р. на Памірі обрушилася маса гірських порід об’ємом 8 млрд. т. в долину р.. Мургаб. Внаслідок обвалу річка була перегороджена греблею висотою 600 м, і виникло високогірне Сарезьке озеро глибиною близько 500 м і площею 86,5 км2.

Каменепади — різновид обвалів. Відрізняються розміром переміщуються блоків. Під час каменепадів вниз по схилу рухаються окремі брили і великий щебінь. Осипи — скупчення легко рухомий маси гірських порід, що складається із щебеню і дресви (продуктів фізичного вивітрювання). Під впливом сили тяжіння осипи повільно переміщаються вниз по схилу. Зсуви виникають в тому випадку, коли схил складний водоносними і водотривкими породами. Можуть рухатися великі блоки твердих порід (блокові зсуви) та окремі брили (брилові зсуви). Швидкість руху зсувів різна. Одні за рік проходять відстань близько 100 м, інші переміщаються істотно швидше і являють собою небезпечні природні явища, здатні накрити житлові будівлі та господарські споруди і привести до людських жертв.

За походженням розрізняють зсуви: сейсмогенних, викликані землетрусами; виникають при насиченні поверхні схилів водою і зміні їх нахилу; антропогенні — як результат неправильної господарської діяльності. Причиною зсуву маси пухких порід може бути підмив ділянки схилу з водотривких горизонтом.

Зсувів схильні береги річок, озер і морів як в платформних областях, так і гірничо- складчастих. Масштаб розвитку зсувів та еколого -геологічні наслідки їх впливу на навколишнє середовище визначаються обсягом і швидкістю переміщення мас грунту. Найбільші зсуви з катастрофічними наслідками виникають у тих випадках, коли потужна товща щільно скріплених порід залягає на слабо літіфіцірованних товщах або пливунах, в яких при насиченні водою виникають явища повзучості, видавлювання та випливання.

Рельєф— сукупність нерівностей поверхні суходолу, дна океанів і морів, різноманітних за обрисами, розмірами, походженням, будовою, віком та історією розвитку. Сукупність форм земної поверхні, які перебувають на різних стадіях розвитку, у складному поєднанні одна з одною й у взаємозв'язку з навколишнім середовищем.

Рельєф складається з форм, що сполучаються між собою, — тривимірних тіл, що займають певні обсяги земної кори. Вони обмежені двомірними (поверхневими) елементами, або гранями (схилами, горизонтальними й субгоризонтальними поверхнями). Форми можуть бути позитивними, або опуклими (височини, гори та ін.), і негативними, або ввігнутими (улоговини, річкові долини та ін.), простими й складними — ускладненими другорядними нерівностями. В залежності від величини форм розрізняють рельєф декількох порядків:планетарні форми рельєфу (материкові виступи і ложа океанів), мегарельєф (гірські системи, рівнинні країни), макрорельєф (гірські хребти, міжгірські западини), мезорельєф (горби, яри, підводні каньйони), мікрорельєф (карстові воронки, лунковий або барханний рельєф), нанорельєф (термітники, кротові купки).

Цей розподіл рельєфу є умовним, оскільки точні кількісні границі між наведеними категоріями не встановлені.

Антропогенні форми рельєфу — насипи, виїмки, канали, греблі, кар'єри, відвали, терикони тощо.

Рельєф — результат постійної взаємодії внутрішніх (вулканічних, тектонічних) і зовнішніх (денудація, акумуляція) геологічних процесів. Наслідком перших є вертикальні зміщення земної кори, наслідком других — вивітрювання, руйнування гірських порід, перенесення, відкладення та перевідкладення продуктів вивітрювання. Рельєф суші включає різновікові елементи зі слідами як висхідного, так і низхідного розвитку. Вивченням генезису рельєфу займається геоморфологія.

Ендогенні й екзогенні процеси діють на земну поверхню одночасно, але з різною інтенсивністю в часі й просторі. При провідному значенні ендогенних процесів виникають переважно великі, структурні форми рельєфу суші, дно морів й океанів. Утворення найбільших (планетарних) форм пов'язане також із силами космічного характеру — обертанням Землі, сонячно-місячним тяжінням тощо. Екзогенні процеси зазвичай формують дрібніші, скульптурні форми, ускладнюючи ними форми великого масштабу. Залежно від переважання того або іншого екзогенного фактора розрізняють:

• флювіальні форми, зобов'язані своєю появою роботі річок і тимчасових потоків;

• льодовикові, обумовлені діяльністю сучасних і древніх льодовиків;

• мерзлотні (кріогенні);

• аридні, у створенні яких головну роль грають процеси фізичного вивітрювання, робота вітру та інші.