Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Геоморфология.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
287 Кб
Скачать
☆

19) Форма і розвиток Землі. Її значення.

Земля, як й інші планети Сонячної системи, має кулясту форму. її діаметр становить в середньому 12 750 км.

У багатьох давніх народів існували уявлення про те, що Земля пласка. Пізніше, у Стародавній Греції часів Гомера (IX—VIII ст. до н. е.), Землю уявляли злегка опуклим диском, який з усіх боків омивається водами океану. У часи Піфагора (VI ст. до н. е.) стали припускати, що Земля — куля. Перші докази кулястості Землі належать давньогрецькому вченому Арістотелю (IV ст. до н. е.).

У період Середньовіччя аж до XV ст. вчення про кулястість Землі відкидалося. Наприкінці XVст. починається період Великих географічних відкриттів. X. Колумб був упевнений, що Земля має форму кулі. Він шукав західний шлях до Індії і відкрив новий материк Америку (1492). Фернан Маґеллан і його супутники здійснили першу кругосвітню подорож (1519—1522 рр.). Відтоді Землю стали зображати у вигляді об'ємної моделі — глобуса.

Куляста форма Землі визначає її фізико-географічні особливості. Вона зумовлює існування освітленої і затемненої сторін, тобто дня і ночі. На освітленому боці тепло прибуває, а на затемненому — витрачається через випромінювання. Це впливає на стан атмосфери і характер погоди вночі та вдень.

Форма Землі визначає кут падіння сонячних променів до її поверхні.

форма Землі зумовлює зональний розподіл тепла та існування теплових поясів на ній. Від цього залежить розподіл кліматів на Землі та їх зональний характер.

Куляста форма Землі є також причиною того, що всі явища й рухи по обидва боки екватора протилежні. Якщо в Північній півкулі зима, то в Південній —літо. Вона впливає на основні напрями руху повітряних масу системі загальної циркуляції атмосфери і течій в океанах.

20) Поясніть коливальні рухи та тектонічні деформації земної кори.

Коливальні  рухи земної кори ще називають епейрогенічними. Це рухи, що характеризуються повільним підняттям і опусканням великих територій земної кулі, що призводило в минулі епохи до підняття материків або до їх опускання  нижче рівня Світового океану. Ці епохи іноді називають відповідно  геократичними і таласократичними. На коливальні рухи накладаються коливально-хвильові, які проявляються частіше і характеризуються тим, що по материках ніби проходять хвилі: в одних місцях земна кора підіймається, в інших – опускається. 

Про коливальні і коливально-хвильові рухи земної кори можна дізнатися, проаналізувавши розрізи товщ осадочних порід морського походження. В них нерідко спостерігаються перерви в послідовності осадконагромадження. А послідовність – це значить їх утворення відповідно до геохронологічної шкали, де кожний наступний шар, якщо рахувати знизу-вверх, все молодший і молодший. Ці перерви – не що інше, як неповний або повний розмив шарів, що утворились в морі під час попереднього прогинання території. Верхня товща осадочних порід свідчить про наступне опускання земної кори, під час якого відбувалось нове нагромадження порід на дні басейну. 

Про наступ і відступ моря при коливальних і коливально–хвильових рухах свідчить також  наявність так званих базальних (нижніх) шарів в осадочній товщі, або уступи давніх берегів далеко від моря (уступи морських терас) про що буде сказано далі при вивченні геологічної діяльності моря. 

Проходить багато тисяч і навіть мільйонів років, і ці рухи можуть змінитись на протилежні. На ту територію, яка опуститься – прийде море. Так як воно покриває континент, його називають епіконтинентальним – на відміну від морів, що появляються в геосинклінальних областях. Та частина континенту, яка в цей час була покрита морем, може піднятися і звільнитися від нього. Можуть бути випадки, ко­ли суша не встигне опуститись нижче рівня Світового океану і знову почне підійматись. Прикладом є Скандинавія, яка почала рухатись вверх, так і не опустившись нижче рівня моря. 

Тектонічні деформації  зміни в умовах залягання, текстурі і структурі гірських порід земної кори і верх. мантії, які викликаються механіч. напруженнями в літосфері. Наслідком Т.д. є тектонічні порушення або дислокації.