Ознаки офіційно-ділового мовного стилю

1. Офіційно-діловий стиль ґрунтується на логічній основі. Найважливішим у ньому є послідовність і точність викладу фактів, документальність, об'єктивність оцінок, гранична чіткість, емоційно-експресивна нейтральність вислову.

2. Цей стиль відзначається суворими вимогами до лексики й фразеології (широке використання професій­ної термінології, канцеляризмів, абревіатур, відсутність діалектизмів, жаргонізмів, просторічних виразів, слів із суфіксами суб'єктивної оцінки тощо).

3. Діловий текст характеризується як рівнем стандартизації мови (вживання усталених словесних формул, значна частота повтору слів, зворотів, конс­трукцій), так і своєрідністю синтаксису (прямий поря­док слів: підмет — перед присудком і якомога ближче до початку речення; означення — перед означуваним; дода­ток — після керуючого слова; обставинні слова — яко­мога ближче до пояснюваного; вставні слова вживаються на початку речення тощо).

4. Високий ступінь одноманітності, стандарту форми, сувора регламентація розміщення та будови тексту.

1. Наявність реквізитів, які мають певну черговість. Підпис є обов'язковим реквізитом будь-якого документа.

2. Точність, послідовність і лаконічність викладу фактів, гранична чіткість у висловленні. Діловий стиль позбавлений образності, емоційності та індивідуальних авторських рис.

3. Наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень документів. Найхарактерніші прояви стандартизації такі:

а) широке вживання готових словесних формул типу у зв 'язку з, відповідно до, з метою, згідно з, шо спрошує й полегшує процес укладання окремих видів документів;

б) повторюваність тих самих слів, форм, зворотів; конструкцій як результат досягнення однотипності вираження думки.

4. Лексика здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні.

5. Для чіткої організації текст ділиться на параграфи, пункти, підпункти.

6. У текстах часто вживаються словосполучення з дієсловами у формі теперішнього часу із значенням позачасовості, постійності дії. рішення надсилається, має місце, виробнича рада розглядає. Вживаються і такі звороти, як з оригіналом згідно, складено й завірено (засвідчено) у двох примірниках, вжити заходів, визнати за можливе, звернутися із заявою, надати слово, оголосити подяку, накласти резолюцію.

13. Історія розвитку офіційно-ділового стилю.

Ділові документи побачили Русі після введення Х ст. писемності. Першими письмовими документами, зафіксованими у літописі, є тексти договорів росіян із греками 907, 911, 944 і 971 рр. У ХІ ст. з'являється перший звід законів Київської Русі "Руська правда" - оригінальний пам'ятник писемності, дозволяє будувати висновки про розвиненості системи юридичної й суспільно-політичної термінології тоді. У мові "Руської правди" вже можна назвати особливості слововжитку та молодіжні організації промови, які належать до характерним рис ділового стилю. Після "Руської правди" найдавнішим документом вважається "Грамота великого князя Мстислава Володимировича та її сина Всеволода 1130 року". Початкова формула цієї грамоти "Се азъ" ... ("Ось мені") стає відтоді обов'язковим елементом (реквізитом) давньоруських грамот. Спливали грамоти спеціальної формулою, у якій вказується, хто був свідком угоди та хто скріплює грамоту підписом.

На "Генеральному регламенті" петровських Коллегий дали вже закінчена система норм документування. "Генеральні формуляри", тобто. форми документів, передбачали норми оформлення, етичні норми звернення до адресата із зазначенням чину, титулу, звання, єдині норми найменування і само найменування. Лексика ділового мови дедалі більше віддаляється від розмовної, живої мови, у ній проникає дуже багато іноземних слів (губернія, акт, балотувати, апеляція тощо.) і термінів.

У ХІХ в., коли формування кодифікованого літературної мови переважно завершується, починають активно формуватися функціональні його різновиду - стилі. Документи службової листування отримали в XIX ст. щонайширший поширення та кількісно значно перевершили інші типи ділових текстів. Вони писалися на службових бланках, включали певний набір реквізитів. З 1811, після ухвалення "Спільного установи міністерств", активно формуються характерні риси канцелярського стилю: формально-логічна організація тексту, неличный характер висловлювання, синтаксична громіздкість, іменний характер промови, морфологічне і лексичне одноманітність (превалювання називного і родового відмінків), стандартизація. Через війну реформи діловодства (правил оформлення документації) виникла потреба реформи канцелярського стилю, що було осмислюватися як завдання державної ваги.

У XX в. уніфікація документів приймає незворотного характеру. Розроблено нові правила ведення службової документації: в 1918 р. запроваджена єдина форма бланків ділового листи. У 20-ті роки ХХ в. почалася робота зі створення нових стандартів ділового листи, з'явилися трафаретні тексти

14. Поняття документа. Перелік вимог до документа. Документ – основний вид офіційно-ділового стилю. Документ – це зафіксована на матеріальному носієві інформація з реквізитами, які дозволяють її ідентифікувати.

Вимоги до складання й оформлення документа Документ – основний вид ділового мовлення. Він має бути достовірним, переконливим, належним чином відреагованим і оформленим, містити конкретні й реальні пропозиції і вказівки. Обов”язковим є заголовок, чітка композиція, цілісність змісту, зв”язність викладу, структурна організація, завершеність

Не суперечити чинному законодавству та дерективним положенням керівних органів.

Видаватися лише відповідними повноважними органами.

Відповідати своєму призначенню, назві і укладатися за встановленою формою.

Бути достовірним і відповідати меті та завданню.