3.Паралельні права.

Практичним наслідком територіального принципу є те, що особа, яка бажає захистити свій твір, винахід або позначення, повинна, беручи до уваги нематеріальну природу об'єкту, забезпечити визнання своїх прав в кожній країні, де треті особи можуть виявити зацікавленість в комерційному використанні цього об'єкту на шкоду власникові прав. Такі права, які стосуються одного об'єкту і мають одного власника, але набуті в рамках самостійних юридичних систем, звуться паралельними правами. Якщо йдеться про авторські права, то вони виникають і визнаються без зайвих формальностей, однак їх зміст може відрізнятись дещо в різних країнах. Це стосується також і суміжних прав, визначених нормами, нещодавно розробленими під впливом норм авторського права. В той же час, необхідність паралельного захисту є досить обтяжливою для власників прав промислової власності, щодо якої набуття прав найчастіше вимагає офіційної публікації та внесення до державного реєстру, які, в свою чергу, стають можливими лише після складної та недешевої адміністративної процедури.

Незручності, що випливають з цих вимог і повторюються в кожній країні, де бажано набути охорону, призвели наприкінці XX століття до надзвичайно активного розвитку міжнародного співробітництва у сфері охорони промислової власності.

4.Міжнародне співробітництво.

Створення в Україні сучасної державної системи правової охорони інтелектуальної власності, її удосконалення і розвиток неможливі без міжнародного співробітництва у сфері інтелектуальної власності. Міжнародне співробітництво суттєво впливає на соціально-економічний розвиток нашої держави, зокрема на зовнішню торгівлю, підприємництво, інноваційну та інвестиційну політику, формування науково-технічного потенціалу суспільства. Сьогодні участь України в міжнародному співробітництві у сфері інтелектуальної власності реалізується переважно в таких формах:

-активна співпраця з ВОІВ, включаючи конкретну участь в роботі її керівних органів, постійних комітетів та робочих груп;

-участь в Союзах, Договорах, Угодах, Конвенціях, адміністративні функції яких здійснює ВОІВ;

-співробітництво з регіональними Міжнародними організаціями ;

-двостороннє міжурядове співробітництво й співробітництво на рівні відповідних відомств іноземних країн;

-співробітництво з неурядовими й громадськими організаціями, діяльність яких пов'язана зі сферою інтелектуальної власності -Коаліцією захисту прав інтелектуальної власності, Міжнародною федерацією фонографічної промисловості, Міжнародною асоціацією власників товарних знаків та іншими; 6) участь в організації та проведенні міжнародних семінарів, конференцій, симпозіумів з питань інтелектуальної власності.

 

5. Паризька конвенція про охорону промислової власності у Парижі 20 березня 1883 року є однією з найперших та найважливіших міжнародних угод у сфері інтелектуальної власності. За цією конвенцією патенти будь-якої країни-учасниці є доступними всім іншим учасникам цієї конвенції.

Окрім того, ця конвенція встановила так зване право пріоритету: воно забезпечує, що подавач заявки в одній з країн-членів конвенції може використовувати дату своєї першої заявки у якості дати наступної заявки до будь-якої іншої держави-учасниці конвенції, якщо він подав цю наступну заявку у межах 6 (для торговельних марок та промислових зразків) або 12 місяців (для патентів та корисних моделей) з дати першої заявки.

За станом на 21 вересня 2013 року, країнами-членами даної конвенції є 175 країн світу

- міжнар.-прав, акт, прийнятий представниками 11 держав (Бельгія, Бразилія, Гватемала, Іспанія, Італія, Нідерланди, Португалія, Сальвадор, Сербія, Франція і Швейцарія) 20.III 1883 у м. Франція. Неодноразово змінювалася і доповнювалася. Учасники Конвенції утворили Міжнар. союз по охороні пром. власності (Паризький союз). Членами його є 147 держав. Україна приєдналася до Конвенції і стала членом Париз. союзу 26.VIII 1992. Конвенція складається з 30 статей. Вони стосуються насамперед такої пром. власності, як винаходи, знаки й пром. зразки, корисні моделі, фірмові найменування, які використовуються при здійсненні пром. чи торг, діяльності, геогр. вказівки і запобігання недобросовісній конкуренції .

Осн. положення Конвенції умовно поділяють на 3 групи: національний режим, право пріоритету, загальні правила. Норми Конвенції про нац. режим полягають у тому, що кожна держава, яка підписала документ, зобов'язана надавати гр-нам ін. країн — учасниць Париз. союзу таку ж охорону, яку вона надає своїм власним гр-нам.

Друга група охоплює норми, які передбачають право пріоритету стосовно винаходів, корисних моделей і знаків для товарів і послуг. Суть їх у тому, що за автором правильно оформленої заявки, поданої в одній з країн — учасниць Париз. союзу, протягом певного часу (від 6 до 12 місяців) зберігається право пріоритету на подання такої ж заявки в будь-яку країну — учасницю цього Союзу. Конвенція закріпила ряд заг. правил, яких має дотримуватися кожна з країн, що її підписала. Зокрема, це правило про те, що кожний патент, виданий на винахід чи корисну модель, має суто нац.-тер. характер, тобто є чинним тільки в межах тієї країни, яка його видала. Проте видача патенту в одній із зазнач, країн не зобов'язує іншу видати патент на такий же винахід чи корисну модель. Відмова у видачі патента в одній із зазнач, країн не є підставою для відмови у видачі патента на такий же винахід в ін. країні. Винахідник має право бути названим у виданому патенті. Кер. органи Париз. союзу — Асамблея і Виконавчий комітет.

6.Беренська Конвенуція про охорону літературних творів та творів мистецтва

Ця конвенція була розроблена за участю Віктора Гюґо  під впливом французького «права автора», що розбігається із англо-саксонською концепцією авторського права, яка торкалась тільки економічних аспектів.

За Бернською конвенцією, авторське право на творчу працю не повинно декларуватися, бо воно автоматично є діючим з моменту створення твору. Таким чином, автору не треба реєструвати, подавати будь-які заяви про авторське право у країнах, що прийняли цю конвенцію.

Перед прийняттям Бернської конвенції, національні відомства з авторського права захищали права на поданий твір тільки всередині країни. Таким чином, твір, опублікований у Лондоні британським громадянином є захищеним авторським правом на території Великої Британії, та водночас може бути вільно скопійований та проданий будь-ким у Франції, та навпаки.

Бернська конвенція пішла по стопах Паризької конвенції 1883 року, що так само створила умови для міжнародної інтеграції інших видів об'єктів права інтелектуальної власності: патентів, торговельних марок та промислових зразків.

 Бернська конвенція  утворила бюро, що виконувало адміністративні задачі. У 1893 році два цих маленьких бюро об'єдналися та утворили Об'єднане міжнародне бюро з захисту інтелектуальної власності, розташоване у Берні. 1967 року БІРПІ змінило назву на ВОІВ, Всесвітню організацію інтелектуальної власності, що, починаючи з 1974 року, є організацією, підпорядкованою ООН.

За станом на серпень 2009, 164 країни є членами Бернської конвенції.

Бернська конвенція вимагає, щоб усі сторони, що її підписали, враховували авторські права на твори авторів з інших країн-учасниць конвенції так само, як вони враховують авторські права своїх власних громадян. Це значить, що, наприклад, французьке авторське право є дійсним для будь-яких опублікованих або виконаних творів у Франції, незалежно від того, де цей твір був створений.

У доповнення до заснування системи рівного співвідношення авторського права у країнах-учасницях, угода також потребує, щоб країни-члени забезпечили виконання «мінімальних» стандартів у сфері авторського права.

Авторське право за Бернською конвенцією повинно набуватись автором автоматично, тобто воно не потребує формальної реєстрації.

Бернська конвенція зазначає, що всі твори, за виключенням фотографічних та кінематографічних, повинні захищатися авторським правом щонайменш 50 років з моменту смерті автора, але дозволяє країнам-членам забезпечувати такий захист і на більший строк. Для фотографічних творів Бернська конвенція встановила мінімальний строк правового захисту рівний 25 рокам від року створення фотографії, а також для кінематографічних творів мінімальний строк у 50 років від першого показу, або 50 років від створення, якщо його не було показано у цей період.

Хоча Бернська конвенція проголошує, що для твору є дійсним авторське право країни, де вимагається охорона, стаття 7.8 зазначає, що «проте, якщо законодавством цієї країни не передбачено інше, цей строк не може бути тривалішим, ніж строк, встановлений у країні походження твору», тобто автор не отримує довшої охорони за кордоном ніж удома, навіть якщо закордонне законодавство надає довший строк охорони. Це правило широко відоме як «правило коротшого строку». Не всі країни прийняли це правило.