3. Молочна продуктивність?

Молочна продуктивність корови характеризується кількістю і якістю молока, яке вона виділяє за лактацію. Молоко корови містить у середньому 12,5% сухої речовини, 3,8 — жиру, 3,3— білка, 4,8 — молочного цукру і 1 % мікро- і макроелементів, ферменти, гормони, пігменти, жиро- та водорозчинні вітаміни. Ці біологічно активні речовини відіграють важливу роль в обміні речовин та необхідні для нормальної життєдіяльності будь-якого організму, особливо необхідні дітям. Основні компоненти молока — жир, білок, лактоза — засвоюються організмом людини на 95—98%.

Лактацію тварин умовно можна поділити на три періоди: 1) молозивний (5—10 днів); 2) секреції нормального молока (близько 280 днів); 3) перед запуском (10— 15 днів). Найбільші зміни в якості молока спостерігаються на початку і в кінці лактації.

Нормальне молоко на 2—3-му місяці лактації характеризується мінімальним вмістом жиру і білка, а потім спостерігається їх збільшення.

Високі надої, як правило, має худоба спеціалізованих порід молочного напряму. Серед них є породи, що характеризуються високою жирномолочністю (джерсейська і гернзейська), а деякі добре поєднують високі надої з високим вмістом жиру.

Молочна продуктивність худоби характеризується такими показниками: добовий надій, середньодобовий, найвищий, за 305 днів лактації, незакінчену лактацію, календарний рік, за весь період використання. Вираховують ці показники на основі обліку продуктивності за кожний день, один раз у 10 днів або один раз за місяць. Найбільш поширений облік за декаду (10 днів) — надій за контрольне доїння множать на 10, а сума за три декади буде надоєм за місяць. Безумовно, облік за кожну добу найточніший.

4. Групування стада великої рогатої худоби в племінних господарствах?

Груповий підбір провадять у товарних господарствах, закріп­люючи одного або двох плідників певного походження та якості за групою подібних між собою маток. В умовах широкого застосування штучного осіменіння груповий підбір є основним для неплемінних господарств. Під час складання плану враховують продуктивні яко­сті тварин, живу масу, показники екстер’єру, а також плодючість і великоплідність. Для запобігання спорідненому паруванню плід­ників замінюють через кожних два роки кращими особинами інших неспоріднених ліній, тобто практикують лінійно-груповий підбір, у разі якого за десять років використовують плідників 5 — 6 різних великих ліній.

Усі форми підбору спрямовані на вирішення основного завдан­ня — одержати в кожному наступному поколінні тварин вищої яко­сті порівняно з попередніми. Під час підбору необхідно прагнути, щоб плідник за своїми племінними якостями значно пе­реважав маток, тому що його поліпшувальний вплив на потомство значно більший, ніж матері. Це пояснюється тим, що оцінювання плідників провадять набагато точніше й суворіше і в разі штучного осіменіння від них отримують незрівнянно більше потомства.

Відбір і підбір як методи розведення доповнюють один одного й спрямовані на поліпшення окремих груп тварин, стад, порід і є ос­новою племінної роботи. В господарствах щороку аналізують ре­зультати підбору й на цій підставі залежно від напряму діяльності складають плани закріплення маток за плідниками на рік, одну зміну плідників або на кілька років. У племінних господарствах і на племінних фермах план підбору — один з обов’язкових розділів пер­спективного плану племінної роботи зі стадом.