7. Методи вивчення росту тварин?

Тваринний організм протягом життя змінюється завдяки процесам росту і розвитку. Індивідуальний розвиток тварин триває все життя.

Під ростом розуміють збільшення розмірів організму, його маси.

Розвитком називають процес ускладнення структури організму, спеціалізації і диференціації його органів та тканин внаслідок якісних змін.

Індивідуальний розвиток тварин поділяється на два основних періоди:

- внутрішньоутробний (ембріональний);

- після утробний (постембріональний).

Індивідуальний розвиток тварин охоплює всі зміни у процесі ро­сту, диференціювання, спеціалізації, інтеграції тощо, які в різні періоди відбуваються з неоднаковою інтенсивністю. Вони пов’язані між собою і мають свої особливості. Молоді тварини розвиваються у результаті переважання процесів асиміляції над процесами дисиміляції. В зрілому організмі нових клітин утворюється стільки, скільки й розпадається, у старих же тварин процеси відновлення поступаються розпаду.

Кількісні та якісні зміни в різні періоди розвитку організму зумовлені еволюційно і відбуваються при постійній взаємодії спадкової основи (генотипу) та умов зовнішнього середовища.

Інтенсивність росту і розвитку тварин у різні періоди онтогенезу неоднакова. Про швидкість збільшення живої маси, лінійних про­мірів та об’ємних показників судять за абсолютним або відносним приростом усього тіла, окремих органів чи тканин протягом певного періоду.

Живу масу тварин визначають на підставі систематичних зважу­вань, інтервали між якими можуть бути різними і залежать від ме­ти роботи. При цьому необхідно пам’ятати, що молодих тварин у період інтенсивного росту, а також дрібних і скороспілих треба зва­жувати частіше, ніж старих, пізньоспілих та великих. Ступінь точ­ності зважування залежить від величини тварин. Дрібних зважу­ють із точністю до 1 г, великих — до 100 г.

8. Генетичні основи селекції тварин?

Селекція — наука про методи створення нових та вдосконалення вже існуючих штамів мікроорганізмів, сортів рослин та порід тварин з цінними ознаками та властивостями.

В основі селекції лежать спадкова мінливість організмів та штучний добір.

Для проведення селекції людина створює штучні популяції організмів, що мають спільні корисні ознаки. Такі популяції називаються у тварин — породами. Породи не здатні до ефективного існування в дикій природі, їх підтримує людина. При втраті такої підтримки ці штучні популяції можуть втрачати свої корисні властивості.

Методи селекції:

Штучний добір — історично перший метод селекції. Він полягає у відборі особин, що володіють потрібними людині властивостями і подальшому розмноженні цих особин. Таким чином з покоління в покоління корисні властивості проявляються яскравіше і вдосконалюються.

На початку розвитку людства селекція відбувалася в основному у формі несвідомого добору. Сучасна селекція оперує методичним добором — селекцією організмів з метою отримання заздалегідь запланованого результату.

Існує декілька форм штучного добору. Масовий добір — процес відбирання цілих груп організмів з потрібними властивостями. Основним недоліком цього методу є неможливість виключення впливу модифікаційної мінливості на формування ознак фенотипу. Окрім цього, подібні фенотипово особини можуть суттєво різнитися між собою за генотипом. Це дозволяє швидко вивести породу або сорт за рахунок високої кількості гетерозигот у потомстві від ряду перших схрещувань. Генетична різноманітність особин при масовому доборі залишається доволі високою.

При індивідуальному доборі здійснюється відбір не цілих груп, а конкретних особин з потрібною ознакою. Це дозволяє виключити вплив модифікаційної мінливості. Аналізуючи потомство кожної особини окремо, можна з більшою точністю визначити, є певна ознака результатом реалізації генотипу чи на її формування вплинули умови, не пов’язані із спадковістю. Індивідуальний добір застосовують для отримання чистих ліній організмів.