- •5.4. Механізм процесу голосоутворення в нормі і в разі ринолалії
- •5.5. Класифікація ринолалій. Основні форми
- •5.7. Особливості розвитку дітей з ринолалією
- •5.7.2. Психічний розвиток і формування особистості дитини з ринолалією
- •5.8. Логокорекційна робота з подолання ринолалії
- •5.9. Профілактика порушень мовлення в разі природжених незрошень губи та піднебіння
- •5.10. Принципи, методи і система обстеження дітей з ринолалією
- •IV. Обстеження отоларинголога
- •II. Дані анамнезу
- •Ill Обстеження педіатра
- •1. Загальна характеристика мовлення.
- •Стан дихальної функції:
- •Просодична сторона мовлення.
- •6.1. Вплив порушення фонематичного слуху на розвиток усного мовлення дитини
- •6.2 Організація роботи в групах для дітей з ффн
5.7.2. Психічний розвиток і формування особистості дитини з ринолалією
Неповноцінність мовлення негативно позначається на формуванні всіх психічних функцій дитини з ВНГП, особливо на процесі становлення особистості.
Вроджені незрощення губи та піднебіння часто поєднуються н Іншими вадами розвитку, а також з органічними ураженнями центральної нервової системи, що виявляється в розумовій відсталості того чи того ступеня прояву. У таких хворих різко зростає ризик розвитку різних нервово-психічних розладів уже и дитячому і підлітковому віці - від легких невротичних явищ до реактивних станів, що нерідко супроводжуються вторинною затримкою інтелектуального розвитку.
Серед причин виділяють: загальне недорозвинення і тяжкі мовленнєві порушення, що часто спостерігаються у таких хворих; несприятливі умови виховання і психічну травматизацію дітей з цією вадою розвитку в ранньому віці, пов'язані з порушенням стереотипу контакту таких дітей з однолітками і дорослими, частою госпіталізацією таких хворих у зв'язку з багатоетапністю лікування. Все це з віком призводить до виникнення у людей з цією патологією серйозних соціальних і психологічних проблем.
Деякі дослідження (В.Мушинський, А.Уракова, Л.Харьков, Б.Биндер, С.Носко, С.Станіславський) присвячені оцінюванню психічного розвитку, вивченню особливостей нервово-психічних станів дітей різного віку з незрощеннями піднебіння. Поряд зі змінами органічного характеру виявлено невротичні реакції, астенічний синдром, вегетосудинну дистонію тощо, що свідчить про потребу як у в неврологічній, так і у психологічній реабілітації цієї групи хворих. У деяких дітей наявними є неврологічні мікроознаки: ністагм, асиметрія очних щілин, асиметрія носо-губних складок, підвищення сухожильних рефлексів тощо. Простежено поширеність психічних захворювань у дітей із наскрізними та ізольованими щілинами губи і піднебіння, що становить 31,5% і майже в 20 разів перевищує таку у дітей без цієї вади розвитку. Психічні розлади частіше спостерігаються у дітей віком 7-10 років. Згідно з дослідженнями цих авторів, порушення психічного розвитку виникає внаслідок захворювань ЛOP-органів, ранньої туговухості, загальної соматичної ослабленості, затримки мовленнєвого розвитку. Характерним є факт значно більшої кількості психічних захворювань у хлопчиків, ніж у дівчаток. Установлено, що хлопчики з комбінованими щілинами губи і піднебіння в 2 рази менше страждають від психічних розладів, ніж хлопчики з ізольованими незрощеннями губи і піднебіння (В.Мущинський, 1984; А.Уракова, 1977).
Затримку інтелектуального розвитку як вторинну ваду у дітей з ВНГП констатували П.Львов (1925); В.Кузнецов (1952); А.Коваленко (1968). Одну з причин ЗПР у цієї категорії дітей
Матвєєва зі співавт. (1968) вбачала у частій госпіталізації хворих, несприятливих умовах виховання і педагогічної корекції.
Н.Захарова, Т.Гнилорибов виділяють два типи психогенних реакцій у дітей зі складними незрощеннями: гіпостенічний (млявість, сором'язливість, низька комунікабельність, схильність до переляку, швидка втомлюваність тощо) і гіперстенічний (підвищена роздратованість, нестійкість психічних станів, руховий неспокій тощо). Автори підкреслюють, що у дітей з незрощеннями піднебіння можуть спостерігатися патохарактерологічні зміни особистості. При цьому надзвичайно велике значення має вплив середовища. Гіпостенічний і гіперстенічний варіанти психогенних реакцій формуються зазвичай із 7-річного віку. Слід зазначити, що різні неврологічні порушення у дітей розвиваються в певні вікові періоди. «Критичними» є такі: 2-3 роки, коли формується індивідуальність дитини; 7-8 років, коли остаточно дозріває активна моторика; 12-18 років період статевого дозрівання. Водночас Р.Беккер, посилаючись на дослідження J.Hayn, вказує, що здебільшого у дітей з незрощеннями піднебіння інтелект розвинений нормально.
За даними J.Tobiasen (1984), діти з вадами обличчя часто викликають у дорослих і однолітків негативні емоції, у зв'язку и чим порушується стереотип контакту. Доведено, що не прооперовані діти на момент початку навчання в школі розвинені значно гірше, ніж прооперовані у віці до 2 років. У них з часом формуються дещо особливий склад характеру і манери поведінки (L.Richman, 1978).
У літературі недостатньо даних, що характеризують психічний стан дітей з природженими незрощеннями губи та піднебіння в динаміці з урахуванням віку, виду і ступеня тяжкості вади, а також супутніх захворювань. Практично немає також відомостей про вплив строків проведення і методик оперативного втручання на зміну стереотипу психічного розвитку дітей з ВНГП.
Для виявлення можливих взаємозв'язків між рівнем психічного розвитку дітей з незрощенням верхньої губи і піднебіннії та характером вади, станом супутніх захворювань, характером і строками медичної допомоги тощо колективом учених на базі Українського центру з надання допомоги дітям з ВНГП було розроблено спеціальні карти спостереження за такими дітьми, що охоплювали 50 параметрів. За допомогою цих параметрів передбачалося додатково виявити наявність чи відсутність деяких психогенних річними, характерологічні особливості хворих дітей ,а також рівень їх адаптації в колективі, ставлення до них людей , що оточують їх , та членів сім'ї тощо.
Л.Харьковим, С.Носко , Л.Яковенко та іншими фахівцями було обстежено 60 дітей із вродженими незрощеннями верхньої губи і піднебіння, які проходили лікування в Центрі в період з лютого 1995 р. по квітень 1996 р. Під час дослідження на запитання: «Чи відчуває дитина ваду мовлення і зовнішності», 100% матерів дітей, старших за 4 роки, відповіли позитивно, тоді як щодо дітей у віці 4 років цей показник становив лише 15%.
Опитані матері дітей шкільного віку відмічали замкненість характеру своєї дитини, заглибленість у себе, часто пригніченні) настрій. З інших ознак називали сором'язливість, млявість, повільність, різку роздратованість, стійку нерішучість, надзвичайно сильну прив'язаність до батьків, психологічну залежніст від дорослого. Це доводить наявність прямого негативного впливу природженої вади обличчя на психічний розвиток дитини.
За станом психічного розвитку діти з ВНГП — це досить різнорідна група: діти з нормальним психічним розвитком; діти із затримкою психічного розвитку (ЗПР); діти з порушеннями розумового розвитку різного ступеня.
Серед хворих із вторинною вадою піднебіння кількість осіб з ЗПР залишалася приблизно постійною для різних вікових груп і становила близько 30%. Характерно, що у цієї категорії хворих наявність ЗПР найімовірніше була пов'язана зі строками проведення уранопластики. Так, ЗПР практично не спостерігали у таких дітей, якщо на момент операції їм було менше ніж 3 роки. Крім того, було виявлено майже повний збіг логопедичної групи (куди увійшли діти, обстежені логопедом з виявленими у них мовленнєвими порушеннями) і групи дітей із ЗПР, яку виділили на основі результатів психологічного тестування.
Серед обстежених 60 хворих дітей, що мають природжені незрощення верхньої губи і піднебіння і перебувають на різних етапах хірургічної реабілітації, виявлено 22 дитини (36,6%) із ЗПР. Найчастіше затримка психічного розвитку трапляється серед дітей з природженими незрощеннями піднебіння, зрідка - серед дітей з рубцевою деформацією верхньої губи і носа після хейлопластики. Це свідчить про зменшення кількості дітей із ЗПР серед хворих, що мають вроджені незрощення верхньої губи і піднебіння, проте перебувають на останніх етапах хірургічної реабілітації. Такий факт можна пояснити наявністю феномену відновлення нормального психічного розвитку у міру усунення причин, що негативно на нього впливають.
Ця категорія дітей, як і всі здорові діти, з часом стають дорослими, вони вступають у самостійне життя, починають свідомо виконувати соціальні ролі.
С.Станіславський (2003) у своїх дослідженнях висвітлив проблему щодо сприймання себе як особистості підлітками і дорослими з ВНГП, а також щодо впливу соціального середовища на формування їх особистості.
Порушення збалансованості системи «людина - середовище», недостатніх психічних або фізичних ресурсів індивіда для задоволення актуальних потреб, що зумовлено своєрідним вихопи пням дитини Із незрощенням губи і піднебіння, неузгодженість самої системи цих потреб, побоювання, пов'язані з вірогідною нездатністю реалізувати значущі прагнення у майбутньому, а також з тим, що нові вимоги середовища можуть виявити їх неспроможність, породжують специфічність прояву психологічних якостей хворих на ВНГП у соціальному середовищі.
Дослідження С.Станіславського доводять безумовний вплив вродженої вади піднебіння на психологічний портрет особистості. Можна сказати, що усі особливості психологічної організації хворого на ВНГП зумовлені переживанням ним власної патології.
Не можна, однак, стверджувати, що хворі на ВНГП у сукупності своїй психологічно однорідні. В осіб із вродженою вадою обличчя ставлення до навколишнього світу є більш сталим і ригідним, реакції кожного з індивідів характеризуються відносно незначною різноманітністю. Природжені вади розвитку впливають на широту діапазону прояву поведінки індивіда: коливання реакцій у межах «фізична асоціальна агресивність - опіка щодо інших» є значно меншими в осіб з ВНГП, що і є свідченням збідненості. Лінія поведінки є більш егоцентричною, ніж у здорових осіб юнацького віку, вони відчувають деяку напруженість щодо власного перебування у соціумі, постійний психологічний дискомфорт.
С.Станіславським експериментально підтверджена більша соціальна зрілість дівчаток. Вони є менш схильними до протиправних, делінквентних дій, що свідчить про відносно важчу здатність хлопчиків до корекційного впливу. При цьому хлопчики демонструють більше прагнення до досягнення, прикладання зусиль на шляху до мети, професійну й особистісну амбіційність.
Важливим результатом тендерних відмінностей у хворих на ВНГП є виявлене протистояння соціальному середовищу у юнаків, що поєднується з відносно більшою схильністю до самопокарання, самозасудження та приниження себе. З огляду на то, що червоний колір у дівчат має більш високий ранг, можна вказати на їх відносно вищу сценічність, самостійність, незалежність та домінантність. Усе це свідчить про складність психологічної будови особистості з ВНГП.
Аналіз досягнень у вивченні психологічних особливостей хворого на ВНГП дав. змогу дійти висновку про недостатню і слабку розробленість проблеми його адаптації у суспільстві. Існує залежність рівня соціальної адаптації дорослих осіб із ВНГП від низки соціальних чинників, які мали місце ще у ранньому дитинстві.
Аналіз досліджень вітчизняних і зарубіжних учених вказує на суперечність результатів дослідження осіб з цією вадою: з одного боку, для них характерними є депресивні, тривожні стани (N.Berk, T.Ramstad, Е.Ottern, W.Shaw), з другого - виявлено високий рівень екстраверсії і низьку особистісну тривожність (В.Михайлова, М.Панін, Л.Барденштейн, Б.Климов). Автори вказують на невідповідність даних тестування і реального спостереження (R. Eder). Загальними проблемами хворих на ВНГП залишаються суб'єктивні труднощі соціального прийняття (T.Bressman, R.Sader, U.Ravens-Sieberer), висока оцінка впливу батьків на їхні власні думки (S.Turner).
На соціальному рівні різноманітність особистісних якостей індивідів з природженим незрощенням губи та піднебіння виявляється якістю взаємодії із соціумом і контекстом, особливими ситуаціями контакту з навколишніми. Вченими встановлено найуніверсальніший спектр життєвих ситуацій (К.Абуль- ханова-Славська, Л.Бурлачук, Є.Шорохова, N.Peseschkian, H.Reese, M.Smyer), за яких зовнішні умови можуть забезпечити реалізацію внутрішнього змісту особистості, а саме: ситуації, пов'язані зі змінами фізичного середовища, матеріальним становищем, місцем проживання, шлюбом; навчання та зміни соціального середовища; майбутні власні діти; міжособистісні стосунки тощо.
Проте, відзначаючи досягнення сучасної медицини, які забезпечують повний цикл лікування зазначеної категорії дітей, слід констатувати, на жаль, відставання у вирішенні проблеми розвитку дітей із природженими вадами піднебіння - як педагогічної, так і психологічної.
