59.Народна боротьба проти фашистських окупантів в Україні. Діяльність оун-упа в 1945 - 1953 рр.

Військова доктрина Радянського Союзу припускала ведення війни малою кров’ю на чужій території. Тому партизанська війна вважалася недоцільною, і в 1930-ті рр. було ліквідовано партизанські бази в прикордонних районах. Фашисти дуже швидко просувалися Україною, тому в їхньому тилу залишилися цілі підрозділи радянських військ. Саме ці підрозділи стали базою радянського партизанського руху. Значну роль в організації руху Опору відіграли радянські військово-організаційні центри: Центральний штаб партизанського руху (ЦШПР) і Український штаб партизанського руху (УШПР, створений у червні 1942 р.

У перший рік війни дії партизан і підпільників мали неорганізований характер, бракувало підготовлених командних кадрів і фахівців. У 1941 р. партизани мали на озброєнні тільки гвинтівки, карабіни, револьвери, пляшки із запалювальною сумішшю. Вибухівки й мін було обмаль. Більшість партизанів захоплювали зброю у ворога. У з’єднанні С. Ковпака трофейна зброя складала 80 % усього озброєння.

Партизани діяли активно, самовіддано, організовували диверсії, знищували окупантів, вели агітацію серед населення. Однак ефективності їхніх дій заважала позиція Й. Сталіна. Він не довіряв активним діям народних мас. ЦШПР кілька разів розформовували, а в січні 1944 р. його було повністю ліквідовано.

Найбільше піднесення партизанського руху припадає на початок 1944 р. у Вінницькій, Житомирській, Кам’янець-Подільській, Кіровоградській, Тернопільській і Чернівецькій областях. У містах і селах України діяло комуністичне й комсомольське підпілля («Молода гвардія», місто Краснодон; «Партизанська іскра», село Кримки Миколаївської області).

Із приходом Червоної армії в Західну Україну радянське командування для боротьби з УПА створило окрему армію НКВС. Боротьба сторін продовжувалася до середини 1950-х рр. і мала надзвичайно жорстокий характер.

ОУН після війни розвивала консервативну корпоративну ідеологію. Третій Великий Збір 30 серпня 1947 року обмежив владу лідера, зробивши його відповідальним перед Збором, що мав скликатися кожних три роки, та запровадивши у програму принципи рівності перед законом, незалежності суду, свободи совісті, слова, преси та політичної опозиції.

Суперечка між двома фракціями ОУН продовжувалась у Німеччині відразу після війни: вони боролися за домінуючий вплив у таборах переміщених осіб та в еміграційній Українській Національній Раді.

ОУН та її союзники здобули контроль над Радою. ОУН і ОУН(р) мали вирішальний вплив на еміграційну українську громаду. Радянська пропаганда прагнула дискредитувати ОУН та ОУН(р) як нацистських колаборантів та наймитів західних розвідувальних служб. Претендуючи на авангардну роль у боротьбі проти російського імперіалізму, ОУН(р) намагалася стати домінуючою силою емігрантського життя

60.Звільнення українських земель від німецько-фашистських загарбників.Завершення возз'єднання українських земель.

18 грудня 1942 р. військами 1-ї гвардійської армії під командуванням генерала В. Кузнєцова був визволений перший населений пункт української території - с. Півнівка Міловського району Луганської області. До лютого 1943 р. було звільнено низку інших районів Донбасу.

Масове ж визволення українських земель почалося в ході Курської битви (5 липня - 23 серпня 1943 р.). 23 серпня війська Степового фронту звільнили Харків.

Розвиваючи успіх, радянські війська у вересні 1943 р. вийшли до Дніпра. У вересні-жовтні 1943 р. розгорнулася героїчна битва за Дніпро на якому німці намагалися створити неприступну лінію стратегічної оборони („Східний вал"). Кульмінацією битви за Дніпро було визволення від окупантів Києва. Ціною величезних людських втрат радянські війська звільнили місто 6 листопада 1943 р. За визволення столиці України понад 1000 солдат і офіцерів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу (в цілому, під час битви за Дніпро звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 2438 воїнам, у тому числі 483 українцям).

У 1944 р. радянське командування силами чотирьох Українських фронтів здійснило серію наступальних операцій, остаточно визволивши територію України:

- Житомирсько-Бердичівська операція (грудень 1943-січень 1944 рр.);

- Корсунь-Шевченківська операція (січень-лютий 1944 р.);

- Рівенсько-Луцька операція (січень-лютий 1944 р.);

- Криворізька операція (січень-лютий 1944 р.);

- Наступ на півдні. Визволення Одеси, Миколаєва (березень-квітень 1944 р.);

- Визволення Криму (квітень-травень 1944 р.);

- Львівсько-Сандомирська операція (липень-серпень 1944 р.). 27 липня звільнено

Львів;

- Східно-Карпатська операція (вересень-жовтень 1944 р.).

28 жовтня 1944 р. територія України була остаточно визволена від загарбників. У ході визвольних операцій 1944 р. на Україні загинуло понад 3,5 млн. воїнів. Неоціненну допомогу воїнам надавали радянські партизани і підпільники, місцеве населення, працівники тилу. Активні дії проти німецьких окупантів вели загони УПА. Коли ж лінія фронту наблизилася до районів дислокування частин УПА, командування віддало наказ не втручатись у бойові дії і вживати заходів для збереження і зміцнення своїх сил.