62.Демократичні процеси в Україні після смерті Сталіна, їх суперечливий і непослідовний характер. "Шестидесятники".

Після смерті Сталіна 5 березня 1953 p. в Москві йшла боротьба за владу, в якій зійшов зі сцени Лаврентій Берія. Першим секретарем ЦК КПРС став Микита Сергійович Хрущов. Великим досягненням Хрущова як політичного діяча була відмова від авторитарних методів у політиці. Але Хрущов був сином сталінської епохи, тому часто використовував старі методи.

З початку 1954 p. почалася велика пропагандистська кампанія у зв’язку з трьохсотріччям Переяславської ради. Єдиним здобутком цієї кампанії було рішення від 12 лютого 1954 p. Президії Верховної Ради СРСР про перехід Криму від РРФСР до УРСР.

Короткий період ревізії політики сталінського періоду був використаний в Україні для висунення культурно-національних домагань. Значно зросло число українців у складі керівних органів УРСР. Ставилося питання чистоти української мови, вилучення засмічень і кальок з російської мови; реабілітації заборонених діячів; заповнення „білих плям” у літературі й театрі. Було створено Міністерство вищої освіти УРСР, засновано Академію Будівництва й Архітектури в Києві, Спілку Журналістів України.

Реформи в політичній сфері сприяли певній лібералізації та демократизації суспільно-політичного життя:

- люди отримали можливість вільно висловлювати свої думки;

- відновилися демократичні норми діяльності КПРС (регулярне скликання з’їздів, пленумів, критика і самокритика в партії);

- зросла роль Рад – як в центрі, так і на місцях, але зберігалося верховенство партійних органів над державними ;

- викрито злочинну діяльність Л.Берії в Україні, розпочалася реабілітація жертв масових репресій. У 1954-1956 рр. в СРСР було реабілітовано майже 8 тис. осіб. Проте з 1962 р. комісії по реабілітації припинили свою діяльність. Більше того, паралельно з реабілітацією жертв сталінських репресій відбувалися нові політичні репресії, вносилися зміни до законодавства, які збільшували можливості влади у їх проведенні. Зокрема, у кримінальний кодекс було введено статтю „антирадянська агітація та пропаганда”;

- розпочалася десталінізація (засудження культу особи Сталіна). Це зробив особисто М.Хрущов на ХХ з’їзді КПРС (лютий 1956 р.) у доповіді „Про культ особи і його наслідки”. Було взято курс на демократизацію суспільства. Але культ особи Сталіна не був розвінчаний до кінця: доповідь Хрущова не була опублікована, не були розкриті причини культу особи Сталіна, багато фактів замовчувалося.

Восени 1961 p. партія прийняла третю програму, яка проголошувала можливість побудови комунізму за 20 років, тобто до 1980 p. Відомим свого часу був лозунг, котрий оголосив Хрущов на партійному з’їзді: „Партія урочисто клянеться. Нинішнє покоління буде жити при комунізмі!”. Програмою партії передбачалось широке запровадження громадських засад у всі сфери життя, проте багато з цього виявилось нежиттєздатним.

Хрущов здійснив ряд заходів в напрямку децентралізації і розширення прав союзних республік, в т.ч. й України:

- українці частіше висувалися на керівні посади в республіці. В 1953 р. першим секретарем ЦК КПУ було призначено українця О.Кириченка;

- розширились функції і підвищилась відповідальність КПУ;

- активізувалась діяльність України на міжнародній арені;

- внаслідок реформи управління економікою в 1957 р.. під контроль України перейшло 97 % заводів республіки проти 34 % в 1953 р..

Але всі ці заходи відбувалися під суворим контролем центру, до якого згодом повернулися його командні функції.

Отже, реформи в політичній сфері були половинчастими і непослідовними. Вони не торкались основ тоталітарного режиму, залишалася монополія КПРС у всіх сферах суспільного життя. Повної демократизації суспільства не відбулося.

Шестидеся́тники — субкультура советской интеллигенции, в основном захватившая поколение, родившееся приблизительно между 1925 и 1945 годами. Историческим контекстом, сформировавшим взгляды «шестидесятников», были годы сталинизма, Великая Отечественная война и эпоха «оттепели».

Большинство «шестидесятников» были выходцами из интеллигентской или партийной среды, сформировавшейся в 1920-е годы. Их родители, как правило, были убежденными большевиками, часто участниками Гражданской войны. Вера в коммунистические идеалы была для большинства «шестидесятников» самоочевидной, борьбе за эти идеалы их родители посвятили жизнь. Однако ещё в детстве им пришлось пережить мировоззренческий кризис, так как именно эта среда больше всего пострадала от так называемых сталинских «чисток». У некоторых «шестидесятников» родители были посажены или расстреляны. Обычно это не вызывало радикального пересмотра взглядов — однако заставляло больше рефлексировать и приводило к скрытой оппозиции режиму.

63.Економіка України на шляхах екстенсивного розвитку. "Епоха застою". Економічна криза: причини і наслідки (1965 -85 рр.).

У 1964-1986 рр. відбувався розвиток країни. Будувалися нові міста і селища, заводи і фабрики, палаци культури і стадіони; створювалися вузи, відкривалися нові школи і лікарні. СРСР вийшов на передові позиції в освоєнні космосу, розвитку авіації, атомної енергетики, фундаментальних і прикладних наук. Певні досягнення спостерігалися в освіті, медицині, системі соціального забезпечення. Всесвітню популярність і визнання отримало творчість відомих діячів культури. Високих результатів на міжнародній арені досягали радянські спортсмени. У самостійне життя входило нове покоління енергійних і допитливих молодих людей [джерело не вказано 352 дні].

Термін "застій" веде своє походження від політичного доповіді ЦК XXVII з'їзду КПРС, прочитаного М. С. Горбачовим, в якому констатувалося, що "в житті суспільства почали проступати застійні явища" як в економічній, так і в соціальній сферах [1]. Найчастіше цим терміном позначається період від приходу Л. І. Брежнєва до влади (середина 1960-х) до початку перебудови (друга половина 1980-х), відзначений відсутністю яких-небудь серйозних потрясінь у політичному житті країни, а також соціальною стабільністю і відносно високим рівнем життя (на противагу епохи 1920-х-1950-х років).

З іншого боку, залежність від експорту корисних копалин призвела до відсутності необхідних реформ в економіці. До середини 1970-х років зростання нересурсних секторів економіки значно сповільнилося [2] [3] [4] [5]. Ознаками цього були відставання у високотехнологічних областях, погана якість продукції, неефективне виробництво і низький рівень продуктивності праці. Проблеми переживало сільське господарство, і країна витрачала великі гроші для закупівель продовольства. Значно зросла корупція, а інакомислення переслідувалося згідно із законом [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12].

Михайло Сергійович Горбачов, автор терміну "застій"

Прихильники визначення зазначеного періоду як "застійного" пов'язують стабільність радянської економіки того часу з нафтовим бумом 1970-х [13]. На їхню думку, ця ситуація позбавляла керівництво країни будь-яких стимулів до модернізації господарського і громадського життя, що посилювалося похилим віком і слабким здоров'ям вищих керівників. Фактично ж в економіці наростали негативні тенденції, збільшувалося технічне і технологічне відставання від капіталістичних країн. З падінням цін на нафта до середини 1980-х у частини партійного і господарського керівництва з'явилася свідомість необхідності реформування економіки. Це збіглося з приходом до влади самого молодого на той момент члена Політбюро ЦК КПРС - Михайла Горбачова. Разом з тим, перші два роки з моменту заняття М. С. Горбачовим поста генсека (з березня 1985 по січень 1987), незважаючи на офіційне визнання існуючих труднощів, істотних змін в житті країни не спостерігалося. Цей період став свого роду "затишшям перед бурею", яка "вибухнула" після січневого Пленуму 1987 року, оголосив Перебудову офіційною державною ідеологією і став відправним моментом радикальних перетворень у всіх сферах життя суспільства.

2. Стан економіки

2.1. Позитивні явища в економіці

За даними ООН за 1990 рік, СРСР досяг 26-го місця по індексом розвитку людського потенціалу ( HDI = 0.920) [14]. При цьому серед країн Європи нижчі показники мали лише союзники СРСР - Болгарія, Польща, Угорщина і Румунія, Югославія та Албанія, а також Португалія [14].

У 1980 році Радянський Союз займав перше місце в Європі і друге місце в світі за обсягами виробництва промисловості та сільського господарства. Якщо в 1960 році обсяг промислової продукції СРСР в порівнянні з США становив 55%, то через 20 років, в 1980 р. - вже більше 80%. СРСР вийшов на перше місце в світі з виробництва цементу, з 1966 помітно випереджав за цим показником у розрахунку на душу населення США і Великобританію [15] [16]. У соціальному плані за 18 брежнєвських років реальні доходи населення зросли більш ніж в 1,5 рази. Населення Росії в ті роки збільшилася на 12 млн чоловік. Також мав місце введення в експлуатацію за Брежнєва 1600000000 кв. метрів житлової площі, завдяки чому безкоштовним житлом було забезпечено 162 млн чол. При цьому квартплата в середньому не перевищувала 3% сімейного доходу, правда при відсутності конкурентного ринку житла. Спостерігалися успіхи в інших областях, наприклад, в тракторобудуванні : Радянський Союз експортував трактори в сорок країн світу, головним чином соціалістичні і розвиваються [17]. Предметом гордості радянського керівництва був постійне зростання забезпеченості сільського господарства тракторами і комбайнами [18], однак врожайність зернових була значно нижче, ніж у промислово розвинених капіталістичних країнах (у 1970 р. 15,6 ц / га в СРСР проти 31,2 ц / га в США, 50,3 ц / га в Японії і Австралійський Союз 11,6 ц / га [19]), причому підвищення врожайності домогтися не вдалося - в ​​1985 році вона склала 15 ц / га. Однак було велике розходження по районах - так, в Молдавії врожайність була 29,3 ц / га, в Росії - 15,6 ц / га, в прибалтійських республіках - 21,3 - 24,5 ц / га (всі дані 1970 р.).

У той же час в 1980 році виробництво і споживання електроенергії в Радянському Союзі зросла в 26,8 рази в порівнянні з 1940 роком, тоді як у США за той же період вироблення на електричних станціях збільшилася в 13,67 рази [20]. (Що пов'язано зі значно більшою енергоємністю виробництва в СРСР на одиницю продукції).

У цілому для оцінки ефективності сільськогосподарського виробництва необхідно, зрозуміло, враховувати кліматичні умови. Проте в РРФСР валовий збір зерна (у вазі після доробки) був у півтора-два рази вище, ніж після перебудови [ коли? ] , Схожі пропорції проглядаються і в поголів'я основних видів худоби [21] [22].

2.2. Ситуація в економіці

З іншого боку, мали місце і негативні явища. Насамперед, це неухильне зниження темпів зростання, стагнація в економіці :

Однак в останні 12-15 років у розвитку народного господарства СРСР стала виявлятися тенденція до помітного зниження темпів зростання національного доходу. Якщо у восьмій п'ятирічці середньорічний приріст його складав 7,5% і в дев'ятій - 5,8%, то в десятій він знизився до 3,8%, а в перші роки одинадцятий склав близько 2,5% (при зростанні населення країни в середньому на 0,8% на рік). Це не забезпечує ні необхідних темпів зростання життєвого рівня народу, ні інтенсивного технічного переозброєння виробництва [23].

Дуже характерно, що в 1970-і роки з радянської пропаганди повністю зник гасло " наздогнати і перегнати " [джерело не вказано 343 дні] (слід, однак, відзначити, що обсяги виробництва СРСР по відношенню до США в ці роки все одно росли, див. попередній розділ).

Значним був і відставання від Заходу у розвитку наукомістких галузей [джерело не вказано 343 дні]. Наприклад, положення в обчислювальній техніці характеризувалося як "катастрофічне":

Положення в радянської обчислювальної техніки представляється катастрофічним. Наші ЕОМ випускаються на застарілій елементній базі, вони ненадійні, дорогі і складні в експлуатації, у них мала оперативна і зовнішня пам'ять, надійність і якість периферійних пристроїв - непорівнянні з масовими західними. За всіма показниками ми відстаємо на 5-15 років. ... Розрив, що відокремлює нас від світового рівня, зростає все швидше ... Ми близькі до того, що тепер не тільки не зможемо копіювати західні прототипи, а й взагалі опинимося не в змозі навіть слідкувати за світовим рівнем розвитку. [24]

Хронічною проблемою залишалося недостатнє забезпечення населення продуктами харчування, незважаючи на великі капіталовкладення в сільське господарство [джерело не вказано 343 дні] (див. Продовольча програма), примусову відправку городян на сільгоспроботи і значний імпорт продовольства.

Але раз ви заговорили про ковбасу, то я б сказала, що в якомусь "метафізичному" сенсі цей нехитрий продукт дуже точно вибраний. Не хліб, не оселедець, а саме ковбаса. Тому що вона задовольняє одну з найбільш масових потреб, і можливість її купувати - дійсно якийсь реальний поріг добробуту. ... В 80-ті роки одним із доказів того, що "так жити не можна", був саме дефіцит недорогої і якісної ковбаси. Якщо для широкої маси людей проблемою стає ковбаса, то ясно, що це глухий кут [25].

На відміну від періоду правління Хрущова, в роки застою заохочувалося розвиток особистих підсобних господарств колгоспників і робітників радгоспів, навіть з'явилося гасло "Господарство особисте - користь спільна"; також широко лунали землі під садівничі товариства городян.

На думку економіста, академіка Олега Богомолова "саме стагнація радянської економіки дала перший імпульс перебудови " .