- •1. Передумови і джерела античної філософії.
- •2. Етапи розвитку і особливості античної філософії.
- •3. Космоцентризм як парадигма античної філософії. Речово–предметне тлумачення буття у старогрецькій філософії.
- •4. Натурфілософія Фалеса.
- •5. Вчення Анаксимандра про апейрон як субстанційний і генетичний початки буття.
- •6. Тлумачення субстанції світу Анаксименом.
- •7. Філософія Геракліта. Вчення про вогонь як першооснову буття.
- •8. Поняття Логосу, вчення про душу, діалектика Геракліта.
- •9. Піфагорійський союз. Вчення Піфагора про числа як засаду буття. Гармонійність світу.
- •10. Вчення Ксенофана про Бога як єдине (“всеєдине”) буття.
- •11. Філософія Парменід. Теорія буття. Тотожність мислення і буття.
- •12. Апорії Зенона Елейського.
- •13. Вчення Емпедокла про першооснову світу (“корені”) буття, світові сили. Біологія та психологія.
- •14. Філософія Анаксагора. Вчення про “гомеомерії”.
- •15. Вчення Левкіппа та Демокріта про атоми як першооснову буття.
- •16. Космологія і космогонія атомістів. Вчення про причинність.
- •17. Концепція пізнання Демокріта.
- •18. Етико–соціальні ідеї Демокріта.
- •19. Соціокультурні чинники виокремлення людини із світу речей у філософії софістів.
- •20. Онтологія та гносеологія софістів. “Людина як міра всіх речей” (Протагор).
- •21. Філософія Горгія.
- •22. Життєві принципи Сократа (за працею Платона “Апологія Сократа”).
- •23. Вчення Сократа про людину.
- •24. Метод Сократа. Майєвтика та її педагогічне значення.
- •25. Етичний раціоналізм Сократа.
- •26. Сократичні школи (кінічна, кіренська, мегарська).
- •27. Концепція буття (“теорія ідей”) Платона.
- •28. Вчення Платона про душу.
- •29. Теорія пізнання, логіка і діалектика Платона.
- •30. Вчення Платона про суспільство і державу.
- •31. Критика Аристотелем вчення Платона про буття як безтілесну ідею.
- •32. Вчення Аристотеля про буття. Поняття сутності (субстанції), матерії і форми.
- •33. Аристотель про першооснови (причини) буття. Види причин.
- •34. Космологія Аристотеля.
- •35. Гносеологія і логіка Аристотеля. Вчення про категорії.
- •36. Вчення Аристотеля про душу.
- •37. Етика і естетика Аристотеля.
- •38. Вчення Аристотеля про суспільство і державу.
- •39. Особливості античної філософії епохи еллінізму.
- •40. Філософія Епікура. Специфіка його атомізму.
- •41. Класифікація наук Аристотеля
- •42. Етична концепція епікуреїзму. Поняття атараксії.
- •43. Античний скептицизм
- •44. Ілософія стоїків. Логіка і теорія пізнання. Етика.
- •45. Філософія Стародавнього Риму. Тіт Лукрецій Кар.
- •46. Філософія Філона Александрійського: синтез юдаїзму та античної філософії.
- •47. Неоплатонізм. Поняття еманації.
- •48. Історичне значення античної філософії.
34. Космологія Аристотеля.
Погляди на світ Аристотель виклав у своїй космології, що панувала в науці до М. Коперника. Під космологією Аристотеля розуміють його вчення про природу, про нескінченність, простір, час, рух які застосовуються їм для побудови картини світу. Це найслабша частина його світогляду. Аристотель вважав, що Всесвіт скінченний і має кулясту форму. Кожен першоелемент має своє місце. В центрі Всесвіту знаходиться елемент землі, який утворює нашу планету. Земля є центром Всесвіту, вона нерухома і має сферичну форму. Принцип центрального і нерухомого положення Землі у Всесвіті є наріжним каменем в аристотелізму і набагато століть визначив панування геоцентричної системи в астрономії. Навколо Землі розподілена вода, потім повітря, потім вогонь. Вогонь простягається до орбіти Місяця - першого небесного тіла. Вище Місяця - існує над місячний, божественний світ, який принципово відрізняється від світу підмісячного, тобто живе за іншими законами. У цьому світі всі тіла складаються з ефіру, а відміну від підмісячного світу, де чотири елементи існують лише в ньому.
35. Гносеологія і логіка Аристотеля. Вчення про категорії.
Аристотель в створеній ним логіці бачив найважливіший “органом” (зброю, інструмент) пізнання. Його логіка носить подвійний характер: вона поклала початок формальному підходу до аналізу знання, але одночасно Аристотель прагне визначити шляхи досягнення нового знання, співпадаючого з об’єктом. Він намагається вивести логіку за рамки тільки формальної, поставив питання про зміст змістовної логіки, про діалектику. Тим самим логіка та гносеологія Аристотеля тісно пов’язана з вченням про буття, з концепцією істини, так як в логічних формах і принципах пізнання він бачив форми і закони буття. Важливу роль в процесі пізнання Аристотель відводив категоріям – “вищим родам”, до яких зводяться всі інші роди істино-існуючого. При цьому він представив категорії не як нерухомі, а як текучі, дав систематичний аналіз цих суттєвих форм діалектичного мислення, вважаючи їх змістовними формами самого буття.
36. Вчення Аристотеля про душу.
У своєму трактаті: "Про душу" Арістотель визначає душу в системі понять своєї метафізики - сутності, форми, можливості, суті буття, ентелехні. Душу може мати тільки природне, а не штучне тіло (не живі предмети душі не мають). Це природне тіло повинно бути придатним для життя. Здійснення (ентелехія) цієї можливості і буде душею. Аристотель говорить тут, що "душа є необхідною сутністю в сенсі форми природного тіла, що має можливість жити. Сутність же є ентелехія: значить, душа є ентелехія такого тіла". Або: "Душа є перша ентелехія природного тіла, що має у можливості життям" (там же, с. 395), або: "Душа є суть буття і форма (логос) не такого тіла, як сокира, а такого стественного тіла, яке в самому собі має початок руху і спокою "(там же). Ці, на перший погляд, важкі формулювання не повинні нас лякати. Аристотель бажає сказати, що душа включається лише при завершеності здатного до життя природного тіла.
