Глаукома

Глаукома — група хронічних захворювань ока, провідним симптомом яких є підвищення внутрішньоочного тиску (ВОТ), що призводить до атрофії зорового нерва.

Може виникнути без причини на здоровому оці або внаслідок де­яких захворювань ока (вторинна глаукома). Після 40 років в основному діагностують первинну глаукому.

. Класифікація первинної глаукоми

Форма	Стадія	Стан ВОТ	Стан зорових функцій
Відкритокутова Закритокутова Змішана Підозра на глаукому Гострий напад закри-токутової глаукоми	Початкова (І) Розвинута (II) Задавнена (III) Термінальна (IV)	Нормальний Помірно підвищений Високий	Стабілізований Нестабілізований

Чинники, які спричинюють розвиток первинної глаукоми:

I — місцеві — зміни в дренажній системі і мікросудинах ока;

II — загальні:

• спадковість;

• захворювання серцево-судинної, ендокринної, нервової систем;

• інтоксикації;

• інфекції;

• професійні шкідливості;

• важка фізична праця;

• розумове перенапруження;

• негативні емоції.

Форму захворювання визначає стан кута передньої камери ока:

• при відкритокутовій глаукомі відтік рідини з ока погір­шується через дистрофічні зміни стінок і просвіту венозної па­зухи склери (60—70 % випадків);

• при закритокутовій формі потрапляння водянистої вологи в шлемів канал блокується коренем райдужки або спайками.

Найчастіше виявляють первинну відкритокутову глаукому. Форма цієї глаукоми дуже підступна, тому що розвивається не­помітно для пацієнта. Єдиним методом раннього виявлення цієї глаукоми є профілактичне вимірювання ВОТ.

Внутрішньоочний тиск оцінюється як:

— нормальний — 18—26 мм рт. ст.;

— помірно підвищений — 27—32 мм рт. ст.;

— високий — 32 мм рт. ст. і вище.

У 15 % пацієнтів з'являються скарги на періодичне затуманення зору, райдужні кола навколо джерела світла, тупий розпиральний біль в оці з іррадіацією в скроневу ділянку відповідної половини голови.

Первинна закритокутова глаукома має більш виражену симптоматику, частіше відзначається при далекозорості (гіперметропії), особливо в жінок віком 60 років (66 %). На ранніх стадіях у пацієнтів періодично спостерігаються поява райдужних кіл навколо джерела світла, відчуття сльози в оці, незначний біль. Ці ознаки виникають унаслідок короткочасного підвищення ВОТ. Безпосередньою причиною нападу глаукоми стають: емоційне збудження; вживання великої кількості рідини, спиртних напоїв, які містять вуглекислий газ (пиво, шампанське); тривала робота з нахилом голови вниз; вживання медикаментів атропінового ряду, гангліоблокаторів, нітратів, спазмолітиків, гіпотензивних, які розширюють зіницю; перегрівання голови (баня, південні курорти); підвищення венозного тиску в ділянці голови і шиї через піднімання важкого (7 кг і більше); натужування при закрепі; носіння тісного одягу. Напад частіше виникає в другій половині дня і практично ніколи під час сну. Підвищення ВОТ до ЗО—40 мм рт. ст. спричинює підгострий напад. Інколи хвороба починається з гострого нападу (див. додаток 25), при якому ВОТ досягає 40—60 мм рт. ст. і вище, швидко додаються нудота, повторне блювання, біль з іррадіацією в руку, відповідну половину грудної клітки і навіть живота. При пальпації очних яблук спостерігається їх твердість різного ступеня вираженості (залежно від величини ВОТ). При огляді — застійна ін'єкція, дифузний набряк рогівки з незначним зменшенням її прозорості (опалесценція), мілка передня камера, широка ареактивна зіниця.

Змішана форма глаукоми діагностується дуже рідко і має клінічні особливості обох форм первинної глаукоми. Якщо око осліпло внаслідок глаукоми, цей стан називається абсолютною глаукомою.

Незалежно від форми глаукоми в ході її розвитку виникають типові патологічні зміни.

Стадію захворювання визначають за ступенем наближення дефектної межі до центру поля зору:

• у / (початковій) стадії глаукоми з'являються невеликі скотоми в парацентральній ділянці, збільшуються розміри сліпої плями, спостерігаються вогнищеві атрофічні зміни в райдужці і війчастому тілі, склероз трабекули, екзогенна пігментація на внутрішній стінці венозної пазухи склери. При прогресуванні хвороби вогнищеві зміни переходять у дифузні. Унаслідок дистрофічних процесів у дренажній системі і тканинах судинного тракту ока нерівномірно звужується просвіт венозної пазухи склери, розвиваються спайки в куті передньої камери і прогресивно збільшується опір відтоку водянистої вологи. Накопичення рідини призводить до підвищення ВОТ, наслідком чого є вторинні дистрофічні зміни сітківки і зорового нерва;

• у II (розвинутій) стадії глаукоми, окрім зниження гостроти зору, виникає звуження поля зору більше ніж на 10°, особливо з носового боку. Парацентральні скотоми зливаються і утворюється дугоподібна скотома (скотома Б'єруша);

• у /ТУ (задавненій) стадії поле зору значно звужується (менше 15° від точки фіксації) і значно знижується гострота зору;

• IV стадія характеризується атрофією центрального папіломакулярного пучка зорового нерва, який проводить нервові імпульси від жовтої плями сітківки. Унаслідок цього центральний зір швидко знижується до 0,2—0,1, потім — до сотих і врешті — до нуля, світлосприйняття — з неправильною світлопроекцією. Захворювання завжди двобічне, але спочатку проявляється на одному оці, через 1,5—2 роки — на другому.

Необхідно пам'ятати, що лише на ранніх стадіях глаукома лікується ефективно. Встановити правильний діагноз дає змогу, дослідження периферійного зору в поєднанні з вимірюванням ВОТ і офтальмоскопією (з'являється патологічна екскавація диска зорового нерва), тому що ззовні око не змінюється. Повністю вилікувати захворювання неможливо, але зберегти зорові функції на довгі роки в такому стані, як у І—II стадії, можна з вірогідністю 75—80 % . Консервативне лікування первинної глаукоми має комплексний характер: складається з офтальмогіпотензивної терапії (місцевої і загальної), медикаментозного лікування, направленого на покращення кровообігу, обмінних процесів у тканинах ока (спершу — в зоровому нерві). Необхідно регулярно і акуратно вживати ліки під контролем окуліста, але це лікування відіграє лише допоміжну роль. Не рекомендується:

• вживати спиртні напої, каву;

• не бажано тривалий час перебувати в темних приміщеннях;

• купатися в холодній воді;

■ виконувати протягом тривалого часу фізичну працю з на­хилом голови і тулуба вниз;

• вживати ліки, протипоказані при глаукомі;

• носити темні окуляри. Потрібно:

• відрегулювати нічний сон у положенні, коли голова трохи піднята (за допомогою високих подушок);

• споживати переважно молочно-рослинну їжу;

• стежити за регулярністю фізіологічних відправлень (при виникненні порушень звертатися до гастроентеролога).

Корисні:

• щоденні тривалі прогулянки на свіжому повітрі;

• заняття неважкою фізичною працею.

Операція, проведена в початкову стадію глаукоми, сприяє збереженню зору. У післяопераційний період, якщо втручання було не лазерним, а "ножовим", рекомендується:

• не спати на боці прооперованого ока впродовж перших 2— З тиж;

• не піднімати важкого (не більше 1,5—2 кг);

• не терти око рукою і не натискати на нього.

Вухо — це складний орган, який сприймає звуки і через який проходять звукові хвилі повітря. Біоло­гічне старіння організму супроводжується зниженням функцій багатьох органів і тканин, у тому числі органа слуху.

У деяких осіб добрий слух зберігається до 70 років, в інших починає знижуватись у 50 років і навіть раніше. У віці 60—69 років стареча приглухуватість відзначається в 13,3 випадків на кожну тисячу населення, в 70—79 років — у 33,3 випадків.

Деякі автори прогресуючу вікову приглухуватість поділяють на:

— "чисто" вікову;

— зумовлену віковими хворобами (атеросклероз);

— яка не має відношення до віку (діабетична капілярна ангіопатія, при якій погіршується кровотік у завитці; дія побутового і промислового шуму тощо). У внутрішньому вусі, нервових слухових шляхах, центрі слуху, корі великого мозку внаслідок дегенеративно-атрофічних змін не тільки порушується слух, а й спостерігається загальне уповільнення психічних і фізичних реакцій на звукові сигнали, знижується здатність не тільки чути звуки, а й розуміти сказане.

Після 40 років часто знижується сприйняття високих тонів у діапазоні мовленнєвих частот. Сприйняття низьких тонів знижується значно пізніше і меншою мірою. При зниженні сприйняття високих частот погіршується здатність розрізняти приголосні звуки, тому що вони складаються з більш високих тонів і надають словам чіткого звучання, а голосні надають звучності. Приголосні є слабкими звуками і легко приглушуються випадковими шумами, розрізняти їх стає все важче. Тому старі люди хоч і чують голос, але погано розуміють схожі слова, інформацію, закодовану в звукових сигналах, нерідко перепитують слова, відповідають неправильно або невлад, повністю не одержу­ють інформацію і не завжди її правильно розуміють. ППВ чує і розуміє мовлення в тихій кімнаті, у шумному ж оточенні — на­багато гірше, погано розрізняє швидке мовлення без інтонацій. Це призводить до того, що ППВ важче брати участь у розмові. Неправильні відповіді часто є причинами комічних ситуацій, а старі люди — предметом насміхань. Це негативно впливає на них: вони ізолюються, замикаються в собі. При спілкуванні у них виникають труднощі, які стають джерелом психоемоційно­го і психосоматичного напруження.

Діагностика старечої приглухуватості складна, тому що в процесі життя людини нашаровуються різні соціальні й ендоген­ні чинники (шийний остеохондроз, захворювання нирок тощо).

Проведення тестів переривчастим і фільтрованим мовленням є найбільш об'єктивним дослідженням тяжкості старечої при­глухуватості і метод прогнозування ефективності електроакус­тичної корекції слуху.

Лікування і реабілітація. Вікові зміни ор­гана слуху, які виникли, незворотні і важко піддаються ліку­ванню. Метою лікування є стабілізація і уповільнення процесу старіння слухового аналізатора. Перед початком лікування уточнюють ступінь ураження окремих відділів слухового аналі­затора, виявляють супутні захворювання і шкідливі звички.

При пресбіакузисі призначають комплексне лікування пре­паратами, які покращують обмінні процеси і кровообіг у слухо­вому аналізаторі, курси вітамінотерапії, судинорозширювальні засоби, оксигенотерапію, фізіотерапевтичні процедури. Усі лікарські засоби призначають з урахуванням супутньої патоло­гії, наявності протипоказань, рівня АТ, лабораторних показни­ків. При стабілізації слуху курси лікування повторюють 1 раз на рік, при прогресуванні процесу — 2 рази на рік. Реабілітація осіб з пресбіакузисом полягає в адекватному підборі слухового апарату.

Профілактика старечої приглухуватості полягає в:

1) боротьбі з раннім старінням органа слуху:

• відмова від алкоголю і тютюну;

• відновлення сну;

• раціональна дієта;

• лікувальна гімнастика;

• прогулянки за містом;

• помірна фізична праця на садовій ділянці;

2) усуненні чинників, що негативно впливають на функцію слуху:

• професійні шкідливості (шум, вібрація);

• нераціональне призначення антибіотиків (аміноглікозидів, тетрациклінів) та інших ліків (сечогінних, саліцилатів, хініну);

• профілактика і своєчасне лікування отитів, гострих респіраторних інфекцій, менінгіту, епідемічного паротиту, ін­фекційного гепатиту тощо;

• інтоксикації свинцем, марганцем, ртуттю;

3) ранньому виявленні приглухуватості, коли ще є мож­ливість запобігти розвитку виражених змін слуху.