3. Історичні аспекти виникнення системи правових деонтологічних знань.

Витоки виникнення деонтології слід шукати в давнину, коли виникло суспільний поділ праці, що перетворило людини у відносно самостійного індивіда і поклала початок професійному відокремлення соціальних груп всередині суспільства. У міру розвитку продуктивних можливостей поведінку людини ставало все більш автономним, все менш залежним від громади. Суспільний поділ праці (на ранній стадії формування держави: виділення скотарства як відокремленої сфери суспільної діяльності, відділення ремесла від землеробства, поява купців, які займаються тільки обміном; пізніше: виникнення цілого ряду професій у зв'язку з розвитком економічних, політичних, соціальних, культурних відносин всередині держави і за його межами), ставить людей у ​​залежність один від одного. Ця залежність буде завжди і скрізь, поки існує суспільство: продавець і покупець, лікар і пацієнт, викладач і студент, юрист і клієнт і т.ін. Прагнучи до отримання будь-якого блага (купівля автомобіля, проведення медичного огляду, отримання освіти, оформлення заповіту тощо) кожен член суспільства потрапляє в залежність від іншого, володіє соціальної владою.

Вже у своїх витоків право було пов'язано з появою особливого інституту соціальної влади - з виникненням держави, його апарату, спеціалізованих органів: суду, поліції, каральних установ, які мають владними повноваженнями.

Відносини з державою будуються на основі влади - підпорядкування: одна зі сторін має владними повноваженнями, інша підкоряється їм. Ця підпорядкованість має ієрархічний характер і чревата перевищенням владних повноважень, зловживанням владою: посягання на свободу, честь, гідність іншого боку, порушення принципів соціальної справедливості. Людство знайшло такого гаранта, який поставив би перепони перевищення владних повноважень. Цим гарантом є право.

Виникнення права зажадало появи применителей права - юристів, тобто шару людей, який би займалися управлінням та обслуговуванням населення на високому професійному рівні. Термін "юрист" походить від німецького "jurist", який є похідним від латинського "jus (" juris "). Кожна історична епоха і кожнакраїна пред'являла свої деонтологічні вимоги до юриста, що діє в сфері юридичної практики і має певні владні повноваження.

Виникнення уявлень про те, якою повинна бути юридична діяльність, відносяться до часів Стародавнього Риму і пов'язана з іменами класиків юриспруденції: Гай, Ульпіан, Модестін, Павло, Папініана. Вони бачили зміст юридичної діяльності у трьох її складових: agеrе - керувати юридичними діями сторін; cavеrе - складати формули документів; rеsроndеrе - давати поради, консультації. Так исам термін "юриспруденція" виник у Стародавньому Римі наприкінці IV - початку III століття до н.е. (Лат. jurisрrudеntia - знання права). Діяльність провідних юристів Стародавнього Риму справила значний вплив на наступні покоління юристів країн Західної Європи в плані формування у них професійних якостей, навичок і установок.

Поступово у всіх країнах світу йшов процес становлення, а потім організаційного та методичного оформлення фахової юридичної освіти. Перші університети, що виникли в Х1-Х111 ст. в. в Болоньї, Падуї, Кембриджі, Саламанці, Парижі, мали юридичні факультети, де готувалися юристи відповідно до обсягом та змістом правових робіт і послуг даного суспільства, цієї країни.

Переломним моментом у становленні юридичної професії став період розвитку буржуазних відносин і формування юридичного світогляду, яке стало класичним світоглядом буржуазного суспільства з кінця ХУ111 століття - після переможної ходи по країнах Європи ідей Великої французької революції, якізнайшли яскраве вираження у Франції в Декларації прав людини і громадянина (1789), в США - в Декларації прав Вірджинії (1776), Декларації незалежності США (1776), Конституції США (1787), Білль про права (1791). Правда, імпульс цьому процесу дала Голландія завдяки сталася тут першої буржуазної революції і особливо Великобританія в таких документах, як Петиція про права (1628 р), HabеasCоrрus Act (1679 р) і Білль про права (1689 р), що виникли в період революційних перетворень ХУ11 століття.

Властива ранніх стадій розвитку капіталізму ідеалізація права багато в чому сприяла формуванню інтересу до юридичної професії. Накопичений досвід удержавах Західної Європи в Новий час став одним з важливих етапів у розвитку деонтологічних якостей юриста.

Університет в дореволюційній Росії, до складу якої входила більша частина (відповідно до університетськими статутами 1863 і 1864 років) складався з чотирьох факультетів: юридичного, фізико-математичного, історико-філологічного, медичного. Значна кількість випускників йшло на службу до державного апарату по відомству Міністерства юстиції (судді, прокурори, слідчі, нотаріуси) і в юрісконсульскіе частини казенних і комерційних установ. Багато хто з них обирали "вільну" професію адвоката.

Принципи і норми деонтології залежали від рівня соціально-економічного розвитку, від суспільно-політичного ладу, способу життя, менталітету народу, його національних та релігійних традицій. Деонтологія завжди була органічно вплетена в систему духовної культури. У міру ускладнення соціального життя, розвитку моральної та етичної культури суспільство передавало все більший обсяг різних видів діяльності, що регулюють їхнє життя і забезпечують цю регуляцію (особливо при вирішенні конфліктів), спеціально виділеним і професійно підготовленим людям. Протягом історії суспільства потребу в праві, у професійній діяльності юристів була різною і усвідомлення цієї потреби змінювалося. Але завжди в суспільстві жило прагнення мати можливість справедливого вирішення спору, захисту від свавілля.

Професія юриста спочатку виникала і розвивалася і як вид соціальних послуг, і як засіб виконання управлінських функцій.

Термін "деонтологія" введений в науковий обіг у 1834 році англійським філософом і юристом Єремія Бентамом при викладі моральних установок, необхідних для кар'єри і досягнення особистого матеріального благополуччя. Він розробив модель науки про норми професійної поведінки людини, що має владу, і виклав у книзі "Деонтологія, або Наука про мораль".

Керуючись значенням терміни звичайно деонтологію вважали, та й нині вважають, розділом етики, в якій аналізуються проблеми боргу та належного у взаєминах між людьми (поняття деонтології у вузькому сенсі). Таке поняття деонтології, як уже зазначалося, звужене до розгляду питань професійної поведінки, що включає моральні установки, якими повинен керуватися фахівець. Деонтологія (і у вузькому і в широкому сенсі цього поняття) в однаковій мірі застосовна до будь-якої професійної діяльності, яка пов'язана з роботою з людьми і не може бути поза мораллю. У соціальну діяльність професіонал залучається з її суб'єктивним світом почуттів, переживань, прагнень, способом мислення, моральних оцінок. Вони визначають його діяльність - реалізацію наявних у нього знань в процесі вирішення соціальної завдання і вміння створити сприятливу атмосферу для отримання необхідного результату.

Ще задовго до введення терміну "деонтологія" І. Бентамом вперше в медицині стали виникати принципи і правила, що регламентують діяльність професіонала. В античні часи на розвиток цих принципів справила вплив "клятва" Гіппократа. Та й спроби створити деонтологію в колишньому СРСР, увінчалися успіхом, спочатку спостерігалися в медицині. Була розроблена система вимог, які визначають атмосферу взаємодії лікаря і хворого.

Основоположником "медичної деонтології" вважається професор М.М. Петров (початок 50-х рр.. Н. Ст.). На його думку, медична деонтологія вивчає не тільки відносини "лікар-хворий", але і систему організації обслуговування (включаючи культуру обслуговування) хворого в лікувальних установах. Приводом до оформлення медичної деонтології в СРСР як науки та навчальної дисципліни послужив Міжнародний конгрес лікарського товариства ( Женева, 1949), на якому було затверджено "Міжнародний кодекс медичної деонтології". З 60-х рр.. початковий курс цієї науки стабільно викладається в медичних вузах. У 80-х рр.. вийшов двотомник "Деонтологія в медицині" за редакцією академіка Б.В. Петровського (М., 1988). Медична деонтологія в сучасному розумінні - розділ науки про роль моральних засад у діяльності медичних працівників, спрямованих на досягнення максимальної користі в лікуванні і профілактиці хвороб людини, його оздоровлення та продовження життя.

Що стосується юридичної деонтології, то вона була введена в другій половині 80-х рр.. н. ст. в якості пропедевтичної, ввідна, навчальної дисципліни з ініціативи професора В.М. Горшенєва в Харківському юридичному інституті (нині Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого) і з тих пір стабільно увійшла в програму навчання юридичних вузів. У Росії в ряді юридичних ВНЗ як ввідна дисципліни викладаються "Основи професійної діяльності юриста", яка багато в чому схожа з "Юридичної деонтологією", хоча має певні відмінності в структурі предмета. Між тим, у Франції та інших посткапіталістичне країнах приділяється особлива увага деонтології юридичних професій - у навчальному та нормативно-правовому аспектах. Так, Декретом № 86592введен "Кодекс деонтології національної поліції Франції", в Англії є "Положення про етичні принципи поліцейської служби Великої Британії", у ФРН - "Етика поліцейського ФРН", в США - "Морально-етичний кодекс поліцейського США". В Росії затверджено "Кодекс честі рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ Російської Федерації". Нарешті, на міжнародному рівні є чимало правових документів, присвячених деонтологічного кодексу ряду юридичних професій, напр., Кодекс правил здійснення діяльності адвокатів Європейського співтовариства, прийнятий делегацією дванадцяти країн-учасниць на засіданні в Страсбурзі в жовтні 1988 року (Деонтологічний кодекс).