Модульна контрольна робота № 1

ВАРІАНТ 9

Рівень 1.

І блок.

1. Яке із перерахованих питань є філософським?

а) всі тіла складаються з атомів;

б) чи можна створити вічний двигун?

в) як вирішити продовольчі проблеми людства?

г) що таке істина?

д) який шлях запобігання ядерної війни?

2. Східна філософія на відміну від західної:

а) є афористичною та образною за типом мислення, тяжіє до морального повчання та настанов на духовне самовдосконалення людини;

б) культивує раціональний, логічно послідовний стиль мислення, тяжіє до абстрактних теоретичних конструювань

3. Новаторство Арістотеля полягало в тому, що він розробив:

а) ідею гілеморфізма в питанні про будову всіх речей;

б) науку про закони та форми правильного мислення – логіку;

в) вчення про чотири причини всього сущого;

г) вчення про душу;

д) ідею катарсису – очищення шляхом естетичного переживання.

4. В підгрунті поділу розвиненої середньовічної філософії на схоластику та містику лежить проблема:

а) співвідношення розуму та віри у питаннях богопізнання;

б) співвідношення логіки та інтуїції в індивідуальному містичному досвіді;

в) співвідношення стихійної та спеціально набутої освіти;

г) співвідношення довільного вибору життєвих орієнтирів та орієнтирів, санкціонованих церквою;

д) співвідношення свободи волі та наперед визначення Богом людської долі.

5. Теза “Я мислю, отже я існую” належить:

а) Наполеону;

б) Робінзону;

в) Вольтеру;

г) Паскалю;

д) Декарту.

6. Праця, в якій Г.Гегель виклав основні складові свого вчення на основі розгортання життєвого циклу Абсолютної ідеї, називається:

а) “Досвід про людське пізнання”;

б) “Метафізика”;

в) “Світ як воля та уявлення”;

г) “Феноменологія духу”;

д) “Міркування про метод”.

7. Яка із наведених нижче тез виражає філософську позицію Ф.Ніцше?

а) світ являє собою переплетенні різних воль, що прагнуть здійснитися;

б) світ є процесом еволюції форм буття в напрямі життя;

в) слід вітати все, що зміцнює життя, і відкидати все, що веде до його виродження;

г) людина повинна загальмувати сліпу дію волі до буття;

д) людина перебуває в абсолютному відношенні до абсолютного.

8. У галузі філософського осмислення дійсності заслуга З.Фрейда полягає в тому, що він:

а) підпорядкував несвідоме свідомому;

б) вперше вжив поняття несвідомого;

в) завдяки відкриттю та окресленню змісту та меж несвідомого суттєво ускладнив розуміння чинників людської поведінки;

г) ініціював розгортання так званої “сексуальної революції” у ХХ ст.;

д) завдяки відкриттю несвідомого зміг пояснити багато явищ культури.

ІІ блок.

Порівняйте між собою вихідні ідеї А.Шопенгауера та С.Кіркегора, виділіть те, що зближує їх позиції, а також те, в чому ці позиції відмінні. Виділіть те, що є характерним для явищ некласичної філософії. Чи можна помітити в міркуваннях даних філософів елементи, що споріднюють їх із класичною філософією? Якщо так, то назвіть такі елементи.

Першим представником і засновником некласичної філософії був німецький мислитель Артур Шопенгауер (1788-1860). Життєві негаразди наклали відбиток на його настрій і стиль мислення. А.Шопенгауер песимістично ставився до життя і всіх його проявів. Вважається, що він, поряд з англійським поетом Колріджем, ввів в обіг поняття "песимізм". На його думку, історія кожного життя - це історія страждань. Коли йому виповнилося 50 років, він отримав премію Королівського норвезького наукового товариства за роботу "Про свободу людської волі". Згодом його праці набувають все більшої популярності, особливо "Афоризми життєвої мудрості". Його визнають і за кордоном, і в Німеччині. Однак це хоч і послаблює, але суттєво не змінює скептичного і песимістичного ставлення Шопенгауера до світу.

А.Шопенгауер в своїй філософії відштовхується від ідей І.Канта та інших німецьких мислителів. Значний вплив на нього справили індуїзм і буддизм. Він доводив, що світ, який з'являється нам в уявленнях, залежить від суб'єкта та його пізнавальних властивостей. "Немає об'єкта без суб'єкта" - ось положення, - зазначав філософ, - яке назавжди робить неможливим будь-який матеріалізм. Сонце і планети без ока, яке їх бачить, і розсудку, який їх пізнає, можна назвати словами; але ці слова для уявлення - як мідь дзвінка". Весь оточуючий світ, на думку Шопенгауера, - це сукупність чуттєво-інтуїтивних уявлень людей. Земля, море, інші люди - це об'єкти-уявлення, і ті, хто їх сприймає, є також, врешті решт лише уявленнями. Отже, весь світ феноменів є свого роду "майя" (ілюзія, фантазія). Уявлення існують у просторі і часі і перебувають між собою у зв'язку, вираженням якого є закон достатньої підстави.

Філософ вважав, що за явищами перебуває всезагальна світова воля. Вона перебуває поза світом, є єдиною, безособовою могутньою силою. Її вияви різноманітні: магнетизм, хімічні реакції, прагнення рослин і тварин до існування та продовження роду. Кожна жива істота, як здавалося Шопенгауеру, лише безглуздо чіпляється за позбавлене сенсу існування.

В людині ця Воля постійно перемагає всі потуги і міркування розуму. "У секретну її майстерню, - писав Шопенгауер, - він (інтелект) не проникає. Він, правда, довірена особа волі, але довірена особа, яка не все знає". Шопенгауер назвав силу, що керує людиною, волею до життя. Воля до життя змушує навіть найбільших раціоналістів і песимістів боротися за виживання у випадку хвороби чи катастрофи. На думку філософа, чим більш сильною є воля, тим яскравіші прояви її суперечностей, отже, тим сильнішими є її страждання. Філософ яскраво змальовує безрадісне і безглузде існування людей, сповнене страждань і позбавлене сенсу. Проте люди відрізняються від тварин. Крім боротьби за виживання, пошуків партнерів задля забезпечення роду і турбот про нащадків, люди можуть ходити у театри, слухати опери, читати художні твори і філософські трактати. В цих справах Шопенгауер бачив потужне джерело протистояння вимогам волі до життя. Завдяки творчості ми можемо пізнавати суть наших нещасть і розчарувань. Мистецтво і філософія дозволяють нам перетворювати біль у знання.

Засоби позбавлення від страждань, які він вбачає у сфері етики. Основою моралі в людському житті є співчуття, яке виходить з розуміння, що джерелом існування і дій всіх істот є одна воля. Вбачаючи у світовій Волі джерело зла, Шопенгауер вважає моральним її заперечення. Людина через заперечення волі прагне подолати страждання, але тим самим послаблює і гальмує волю до життя. Зразки такої моральності філософ вбачає у житті християнських подвижників й індуських аскетів. З Шопенгауера починаються у західній філософії традиції декадансу як передчуття масштабних бід і кризових станів людського суспільства.

Підсумовуючи даний огляд філософії А.Шопенгауера, можна відзначити такі основні риси його вчення:

- єдина основа світу - Воля (Will), яка є ірраціональною, сліпою, невгамовною та суперечливою;

- в людині воля проявляється як воля до життя;

- формами пізнання є наука і мистецтво; мистецтво розглядається як єдність пізнання і досвіду;

- основою моральності є співчуття, яке, однак, заперечуючи волю як таку, послаблює волю до життя;

- ідеалом морального життя є чернецтво.

Питання 3. Основні ідеї філософії С.Кіркегора.

Другим видатним мислителем, ідеї якого вважають базовими для некласичної філософії, є Соьрен Кіркегор (1813-1855 рр.). Він народився у Копенгагені, де вступив на теологічний факультет столичного університету, але більше уваги він приділяв філософії, літературі, історії. В 1836 р., відмовившись від своєї нареченої Регіни Олсен, він усамітнюється і до кінця життя живе одинаком в батьківському будинку, віддавшись філософсько-літературній творчості. Життя його ставало все більш тяжким і сповненим розчарувань та сповненим бідності, оскільки всі свої твори він видавав на власні кошти. Восені 1855 р. він занепритомнив на вулиці і потрапив у лікарню Червоного хреста для бідняків, де й помер у безвісті. Глибина та оригінальність його філософських ідей була оцінена належною мірою пізніше.

Центральна ідея філософії С.Кіркегора стверджує людську індивідуальність як єдиний предмет, гідний осмислення. Такий індивід отримує назву "Одиничний". Мислитель проголошує справжній бунт Одиничного проти роду, соціального класу, держави, суспільства. Він загалом вважає все універсальне, загальне хибним і відверто критикував класичну філософію, особливо німецьку за її відірваність від реальної людини. Тільки Одиничному (людській індивідуальності) властиве "існування". Категорія "існування" - ядро філософії Кіркегора. Існування - це діалектична ситуація, боротьба суб'єкта, який перебуває у протилежності кінцевого і нескінченного, страху і вибору. Акт вибору - це абсолютно вільний і нічим не детермінований, загадковий, миттєвий, інтуїтивний і надрозумовий стрибок духу. У цей момент людині відкривається істина. Розвиваючи цю концепцію, С.Кіркегор, крім вже згаданих понять "одиничне", "існування" вживає незвичні для класичної філософії терміни: "страх", "вина", "гріх", "вибір", "стрибок", "відчай", "хвороба до смерті" та ін.

Важливу роль у філософії С.Кіркегора відіграє поняття "вибору", яке є засадничим для його етики. З поняттям "вибору" пов'язане вчення про три стадії земного буття Одиничного і водночас три способи життя: естетична, етична і релігійна. Естетична стадія - це чуттєвий спосіб життя, якому властиві пристрасті, еротизм, цинізм, хаотичність і випадковість. Реальними втіленнями естетичного способу життя може бути Дон Жуан. Якщо людина відчує і усвідомить марнотратство і порожнечу свого життя, її охопить невдоволення, яке зрештою переходить у прагнення перейти до наступної стадії існування. Друга стадія людського життя - етична. Індивід займає позицію послідовного і безкомпромісного розрізнення добра і зла, намагаючись дотримуватися в своєму житті моральних принципів та обов'язків. Вираженням цього способу життя є Сократ. В еволюції етичного існування все більше поглиблюється суперечність між вічними принципами моралі і повсякденною емпіричною, гріховною реальністю конкретного людського життя. Врешті решт з'ясовується, що людина ніколи не може бути морально досконалою, що вона грішна і завжди винна. Тоді індивід долає суперечність і переходить до третьої стадії "існування" – релігійної, на які людина вступає в особистий зв'язок із Богом. Релігійна свідомість є суперечливою, вона, за Кіркегором, є синтезом безконечності і конечності, тимчасового і вічного. Коли людина встановлює контакт з Богом, внутрішні конфлікти в її духовному світі стають особливо гострими. Прикладами релігійного життя є біблійний Йов, а також патріарх Авраам, які демонструють парадоксальність людського існування. Парадоксальними, абсурдними, на думку Кіркегора, є всі справжні істини, тобто істини віри. Парадокс віри полягає в тому, що Бог передає свій авторитет одиничному, кінцевому, людині-пророку. В парадоксальний спосіб вічна істина втілюється в одиничній людині, конечному - Христі. Отже, віра як така, є по суті парадоксом. Для гносеології Кіркегора властивим є надання вірі значно більшої ваги, ніж розуму, науковому пізнанню. За Кіркегором, істина не є процесом пізнання, істина не є чимось зовнішнім для людини, в істині людина "існує". Критерієм істини він вважає посилення суб'єктивності, наприклад, готовність за неї страждати, віддати життя тощо.

Отже, головними особливостями філософії С.Кіркегора можна вважати такі положення: - відкидання загального, абстрактного і дослідження властивостей Одиничного; - центральним пунктом вчення є "існування", тобто життя конкретної людини; - "існування" виявляється через "страх", "вину", "вибір", "турботу", "відчай" та ін., що є в даному випадку не означенням психічних станів, а філософськими категоріями; -"існування" поділяється на три стадії (способи життя, позиції) людського життя: "естетичну", етичну і релігійну; - перехід з однієї стадії до іншої відбувається миттєво, як духовний стрибок; - вищою стадією є релігійна, саме тоді людина, обираючи себе як грішну, зустрічається з Богом; - форма спілкування з Богом, релігійна віра - парадокс, абсурд; - істина тлумачиться не як вияв розуму; істина є іманентною для конкретного Одиничного, який не пізнає істину, а "існує" в істині; всі вищі істини є парадоксами.

Зазначимо, що особлива популярність творів Кіркегора пов'язана із тим, що він постав попередником філософії екзистенціалізму. Представники цього напряму філософії недвозначно визнали його предтечею, а його твори теоретичним підгрунтям своєї філософії.

Рівень 2.

І блок. Дайте визначення поняттям:

Рефлексія – унікальна здатність людської свідомості (і думки) у процесі сприйняття дійсності сприймати і себе саму; внаслідок цього людська свідомість постає водночас і як самосвідомість, думка про щось —як думка про думку, знання про щось — як знання про саме знання

Софістика – позиція, яка вважає, що відносність позицій та знань можна і потрібно використати для проведення приватного інтересу

Деїзм – розповсюджена в Новий час позиція, згідно з якою Бог створив світ, надав йому власних законів і далі вже не втручається у його функціонування; творчі ідеї Бога в бутті світу набувають характеру необхідності, пізнання якої стає завданням людини

Воля до влади – А. Адлер вважав, що провідним мотивом дії несвідомого постає непереборне прагнення самоствердження (як наслідку людської природної недостатності); отже, основне у несвідомому - це воля до влади, а остання вже знаходить свої найрізноманітніші прояви то у вигляді культуротворення, то у вигляді бажання опанувати жінкою (чи чоловіком), то у прагненні політичного лідерства.

ІІ блок. Робота з першоджерелом.

Для розуміння філософії екзистенціалізму суттєве значення має рішення проблеми свободи. Для більшості екзистенціалістів свобода і екзистенція – поняття тотожні.

“Для екзистенціаліста людина не піддається визначенню тому, що початково нічого собою не являє. Людиною вона стає лише згодом, причому такою людиною, якою вона зробить себе сама. Таким чином, немає ніякої природи людини, як немає бога, що її задумав би. Людина просто існує, і вона не тільки така, якою себе уявляє, але й така, якою вона хоче стати. І оскільки вона уявляє себе вже після того, як починає існувати, і виявляє свою волю вже після того, як починає існувати..., то вона є лише тим, що сама з себе робить. Таким є перший принцип екзистенціалізму... Але якщо існування дійсно передує сутності, то людина відповідає за те, чим вона є. Таким чином, в першу чергу екзистенціаліст віддає кожній людині у володіння її буття та покладає на неї повну відповідальність за існування” (Ж.-П.Сартр).

Проаналізуйте текст і дайте відповіді на питання: чому поняття свободи і екзистенції є тотожними? Як ви розумієте твердження Сартра, що “людина приречена бути вільною”?

Рівень 3.

Дайте розгорнуту відповідь на питання:

Порівняльна характеристика вихідних ідей класичної та некласичної філософії. Представники кожного з напрямів.

Класична і некласична філософія. Порівняльний аналіз основних ідей.

В усіх попередніх темах йшлося про ідеї та зміст таких філософських концепцій, які в наш час називають класичними. Це зовсім не означає, що ці концепції були дуже схожими між собою, проте на тлі появи некласичної філософії виявилось, що, попри свої розбіжності, всі вони мають дещо спільне у своїх засадах. Тому найперше наше завдання полягає в тому, щоби виявити суттєве в засадах як класичної, так і некласичної філософії.

Для класичної філософії вихідною можна вважати ідею єдності буття. Ця філософія уявляла світ як цілісність. Типовим зразком моделювання світу є натурфілософія. Дедукція дозволяла одиничні особливості зіставляти із загальними поняттями і нехтувала тим, що не вкладалося в раціональні схеми. У некласичній філософії буття постає як внутрішньо релятивне. Його не можна в принципі відобразити універсальними засобами пізнання. Адекватні моделі чогось загального і цілісного неможливі.

Класична філософія наполягала на тому, що проблематика окремих галузей філософського знання: онтології, гносеології, філософської антропології, аксіології, філософії історії, історії філософії, соціальної філософії має свою предметну специфіку, отже має розвиватись окремо і не змішуватись. У некласичній філософії ця різниця була пом'якшена, дослідження здійснювалися у межових ділянках, на стиках традиційних галузей філософського знання. Інколи предметні розмежування філософського пізнання взагалі ігнорувались. Представники некласичної філософії іноді демонстративно обирають незвичні форми висловлювання своїх думок, популярною стає афористичність стилю. З'являються нові жанри філософських творів: філософська поезія, філософські есе, філософське кіно і живопис.

Для мислення класичної філософії характерне надання розуму провідної ролі в пізнанні та людському житті. У некласичній філософії спостерігаємо критичний підхід до раціоналістичного мислення. Представники некласичної філософії піддають сумніву здатність розуму адекватно осмислювати світ і людське буття. Тут сфера філософського осмислення значно розширюється: предметами дослідження стають позарозумні чинники, проблеми буття людини в соціокультурному середовищі, фізіологічні і психічні основи людського життя (феномени сексуальності, смерті, хвороби, божевілля тощо).

У класичній філософії ідеалом поставала гармонія світобудови, людини і світу, людських відносин у суспільстві. Для некласичної філософії основні типи взаємозв'язків постають неузгодженими і навіть ворожими.

Зазначені відмінності хоч і не вичерпують всього, що відрізняє класичну і некласичну філософію, проте дають можливість усвідомити усю складність їх співвідношення. Некласична філософія була в значній мірі розривом з попередньою традицією і в ряді питань її орієнтації мали протилежне спрямування, ніж у класичну добу. В той же час не можна не побачити, що некласична філософія виникає лише на ґрунті класичної, коли остання досягає певної завершеності.