2. 2. Робота з науковим текстом

Психолого-педагогічне дослідження вміщує такий етап як опрацювання літературних джерел.

Робота з науковим матеріалом має гнучкий характер. Під час опрацювання наукових праць із теми дослідження постійно виникають нові: з посилань на певні джерела, із поданих списків використаних джерел тощо. Тому кожному дослідникові необхідна картотека організованого читання, що міститиме такі розділи:

1. Прочитати – уміщує систематизований перелік літератури для вивчення; відомості щодо нових джерел, отримані в процесі роботи з літературою.

2. Підлягає опрацюванню – відомості щодо джерел, які мають безпосереднє відношення до досліджуваної проблеми.

3. Прочитано – містить відомості щодо вивчених джерел, подальше опрацювання яких не доцільне.

Для того, щоб здійснювати аналіз накопичуваної інформації, необхідний облік опрацьованих літературних джерел – складання бібліографії.

Бібліографія (від грец. biblion – книжка та grapho – пишу, креслю) – вичерпний список літератури з визначеного питання, спеціальні видання (покажчики, каталоги, огляди), що містять такі списки.

Кожен інформаційний документ обов’язково повинен містити відомості щодо авторів, назви джерел, місце видання, видавництво, рік видання та обсяг у сторінках. Складають бібліографічний список в алфавітному порядку за прізвищами авторів чи назвами джерел.

Опрацювання інформації передбачає її вивчення та запам’ятовування. Читання, опрацювання інформації – справа складна. Читання наукового тексту характеризують як одну з функцій пізнавальної діяльності людини, спрямовану на вилучення наукової інформації з друкованих джерел.

Залежно від ступеня ознайомлення з інформацією виокремлюють такі різновиди читання¹:

1. оглядове читання, зорієнтоване на попереднє ознайомлення з книгою та виділення ключових слів, зокрема в анотації, змісті, передмові (вступі), окремих частинах тексту;

2. ознайомлювальне читання, що передбачає отримання загальних відомостей щодо змісту тексту й визначення його основної ідеї;

3. поглиблене читання, що полягає в опрацюванні наукового тексту, його аналізі та оцінюванні (виписування понять із їх поясненням, неодноразове перечитування окремих частин тексту);

4. аналітико-критичне (творче) читання, спрямоване на постановку різного типу питань до тексту, сортування наукового матеріалу, коментування фрагментів наукового тексту, його рецензування.

Читання невіддільне від сприймання, усвідомлення й розуміння наукового тексту, що залежать від сформованої наукової культури читача загалом, а також складності й насиченості самого тексту.

Сприймання наукового тексту – психічний процес відображення людиною змісту тексту за безпосереднього впливу на органи чуття. Важливими умовами успішного сприймання реципієнтами наукових текстів є потреба, зацікавленість, внутрішня мотивація.

Усвідомлення наукового тексту – осягнення, осмислення структури й змісту тексту через аналіз вербальної форми тексту.

Упродовж сприймання й усвідомлення наукового тексту читач замінює смислові елементи тексту на еквівалентні (тотожні) із власного смислового поля. На ефективність цих процесів значно впливають змістова (лексико-граматична й візуальна) структура тексту, а також такі формально-структурні ознаки, як структурування на абзаци, параграфи, розділи та їх заголовки, рисунки, фотографії.

Науковий текст характеризують великою кількістю абстрактних термінів та понять, що вимагає достатнього розвитку абстрактного мислення, а також високого рівня розвитку розумових процесів, аналізу та синтезу. Отже, для сприймання наукового тексту важливо володіти навичками аналізу, уміннями вдумливого та аналітичного читання.

Результатом сприймання тексту є розуміння його смислової структури.

Розуміння наукового тексту – розкриття сутності предметів та явищ, описаних у науковому тексті, усвідомлення зв'язків та залежностей між ними.

1 Семеног О.М. Культура наукової української мови : навч. посіб. / О.М. Семеног. – К. : ВЦ «Академія», 2010. – 216 с.

Розуміння наукового тексту означає, що реципієнту важливо вміти порівняти пропонований зміст із наявними знаннями, щоб вилучити нову для себе інформацію й, відповідно, нове знання. Результат розуміння має відносний характер, адже залежить від мети читача, його знань щодо предмета тексту. Виявом (підсумком) розуміння вважають інтерпретацію тексту, тобто вміння читача подати своє бачення тексту.

Фіксувати інформацію під час читання наукового тексту доцільно за допомогою поміток, виписок, складання плану, тез, через створення реферату, анотацій, конспектів.

Використовують помітки під час поглибленого читання. Щоб помітки допомагали ефективно працювати з науковим текстом, швидко знайти потрібне місце у тексті, важливо застосовувати певну їх систему.

Загальноприйнятими помітками в науковому тексті є такі:

! – повна згода з тим, про що йдеться в тексті;

? – незгода з автором, сумнів;

?! – здивування;

NB – дуже важливо;

V – важливо;

~ ~ – цікаво, може згодитися;

* – речення, які можна використати як цитати;

Т – термін, визначення терміна в тексті;

Л – назви праць, які варто знайти та прочитати.

Виписки – вибрані з тексту потрібні теоретичні положення, статистичні дані тощо з посиланням на наукове джерело – бажано робити на окремих аркушах, картках, які можна вкладати в окремі папки (такі папки варто зробити до розділів і параграфів наукової роботи. У тексті виписок виокремлюють заголовки, підкреслюють важливі поняття, визначення чи фрагменти, роблять помітки. Такий дослідницький матеріал слугує основою наукової (дипломної, магістерської, дисертаційної) роботи.

Помітки в науковому тексті й виписки з нього важливо здійснювати паралельно зі складанням плану.

Складання плану – вид роботи з текстом, засіб засвоєння й розуміння прочитаного, шлях до вивчення (складання, підготовки) композиції тексту.

На відміну від конспектів і тез, які варто готувати після повного прочитання матеріалу, план укладають під час ознайомлювального читання тексту. План залежить від змісту тексту, його основної ідеї. Виділяючи в науковому творі окремі частини й в кожній частині основну думку та називаючи її певним заголовком, важливо усвідомлювати сутність цієї назви для розкриття основного змісту твору.

Принципами складання плану готового наукового тексту є: а) поділ тексту на смислові блоки (частини); б) визначення основної думки кожного смислового блоку (частини); в) формулювання пунктів плану (заголовків).

Читання наукового тексту супроводжується також визначенням смислових частин і зв'язків між ними, тобто проведенням компресії.

Компресія (лат. compressio – стискання) наукового тексту – членування тексту на блоки інформації, їх називання, розкриття смислової структури тексту.

Різновидами компресії наукового тексту є, зокрема, тези, конспект, реферат, анотація.

Тези (грец. thesis – положення, твердження) – послідовно сформульовані основні ідеї, думки та положення доповіді, лекції, статті.

Тезування – це вилучення основної інформації з тексту-джерела у вигляді положень-тез. Скорочення відбувається з урахуванням проблематики текстів і авторської оцінки інформації. Рекомендований обсяг тез становить 2-3 сторінки друкованого тексту через 1,5-2 інтервали. Укладають тези після поглибленого й аналітико-критичного читання тексту статті, доповіді, складання відповідного плану й виписок.

Для тез властива сувора нормативна змістово-композиційна структура: а) назва, що відображає основну ідею; б) преамбула (актуальність і ступінь розробленості проблеми); в) основні тези-положення (обґрунтування, докази на користь проблеми, яку досліджує автор тексту); г) завершальні тези (основні результати, перспективи).

Конспект (лат. conspectus ‑ огляд) – короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо.

Конспектування є універсальною формою запису первинного тексту, що допомагає відпрацювати вміння чітко викласти зміст власними словами, за потреби швидко його відновити, доповнити, аргументувати, а також відшліфувати вміння точно мислити й говорити, вибирати лаконічну форму, обмірковувати прочитаний матеріал.

Не варто конспектувати під час першого прочитання наукового тексту. Потрібно спочатку отримати загальне уявлення щодо твору загалом. Після цього (під час повторного читання) необхідно конспектувати, звертаючи основну увагу на ключові слова, так звані інформаційно-смислові центри.

Особливу увагу варто приділяти структуруванню опрацьованого матеріалу, побудові логічних схем, які чітко відображають набуті дослідником знання. Такий конспект слугує основою для підготовки наукової доповіді, статті, написання курсової та дипломної робіт.

Реферат (лат. referre – доповідати, повідомляти) – аналітико-синтетичне опрацювання наукового джерела (статті, монографії тощо), аналіз його основних положень, фактів, результатів, висновків.

Реферат виконує інформаційну функцію (подає інформацію щодо певного документа) і пошукову (його використовують для пошуку конкретних тематичних документів та інформації).

Реферуючи наукове джерело, на етапі ознайомлювального читання для проведення оглядового аналізу читають заголовок, вступ (передмову), зміст тексту, висновки, анотацію. На етапі поглибленого аналізу тексту документа з'ясовують особливості об'єкта, можливість його практичного застосування, вивчають факти, нові ідеї та гіпотези, експериментальні дані, нові методики, переваги застосування запропонованого варіанта розв'язання проблеми. За потреби вміщують до реферату ілюстрації, таблиці, бібліографічні посилання.

Текст реферату складається, переважно, із трьох частин: вступу, основної та завершальної частин. Вступ містить вихідні дані наукового джерела. Описуючи його, у вступі використовують такі звороти: пропонована стаття (книга, монографія) подає детальний розгляд питань; тема статті становить значний інтерес...; вибір теми статті (дослідження) невипадковий...; на початку статті (дослідження) автор подає обґрунтування актуальності теми (проблеми, питання, ідеї)...; у статті узагальнюється досвід, обґрунтовується принцип...; у книзі описано методику...; у роботі аналізуються різні підходи до розв'язання проблеми...

В основній частині подають характеристику важливих положень тексту, тому доречне використання таких мовних кліше: аналізована книга складається з ... частин...; автор подає визначення (порівняльну характеристику, огляд, аналіз)...; автор зупиняється на таких проблемах, як...; дослідник детально з'ясовує історію виникнення (появи, становлення)...; автор детально досліджує причини (умови) виникнення...; особливу увагу автор приділяє коментуванню отриманих результатів...; важливе значення мають дані, що свідчать про...; автор вважає за необхідне навести додаткову аргументацію...; автор доводить..., заперечує...; у посібнику наведено низку прикладів, що ілюструють...; у статті (дослідженні) узагальнюється...

Завершальна частина містить загальні висновки до роботи. Мовні кліше цієї частини такі: у висновках автор наголошує, що...; викладене дає змогу автору дійти висновку про те, що...; наголосимо, що...

Для характеристики композиції тексту-джерела використовують слова узагальнено-абстрактного значення (огляд, підходи, думки, основні положення, досвід); терміни, що позначають елементи структури наукового тексту (аргументація, доказ, ілюстрація, історична довідка, відомості, узагальнення, оцінка (результатів), висновки); слова, які більш точно, повно характеризують чи оцінюють зміст окремих частин тексту-джерела, але не використані автором (недоліки, особливості, відмінності, аспекти, необхідність, сукупність, тенденції).

Кожний науковий і прикладний висновок формулюють чітко й однозначно, а саме формулювання відображає суть і новизну зробленого.

Анотація (лат. annotatio – зауваження, примітка) – короткі відомості щодо книги, статті, монографії з боку призначення, змісту, виду, форми й інших особливостей.

Об'єктами анотування можуть бути наукова стаття, монографія, дисертація, підручники, наукові посібники тощо.

Анотації належать до стандартизованих жанрів писемного наукового мовлення, від інших вторинних текстів відрізняються максимальною компактністю (до 500 друкованих знаків) і лаконічністю: анотація подає загальне уявлення щодо змісту першоджерела, але не розкриває його подробиць. Це зручно, наприклад, для огляду наукових джерел у курсових і дипломних роботах.

Для підготовки анотації важливо виконати такі операції:

• оглядове, чи ознайомлювальне, читання роботи, яке здійснюють для отримання уявлення щодо вихідних даних та загального змісту наукового джерела (назва, жанр наукової продукції, автор, рік і місце видання, структура, обсяг, рубрики, ілюстрації тощо);

• повторне читання окремих частин тексту, спрямоване на смисловий аналіз для висловлення актуальності, цільове та читацьке призначення; на структуру й головну інформацію тексту (як розглянуто й розв'язано поставлені проблеми; яких висновків доходить автор);

• мовне опрацювання інформації у вигляді стислої характеристики.

Основними структурними елементами анотації наукового джерела є: вступ – вихідні дані джерела (назва, жанр, автор, місце і рік видання, структура, обсяг, ілюстрації); основна частина – перелік ключових проблем опрацьованого джерела (можна за розділами, главами, параграфами); завершальна частина – актуальність і адресат джерела.

В анотації можливі такі мовні кліше:

1. дані про автора – автор монографії, відомий український...;

2. жанр твору – монографія видатного дослідника; у навчальному посібнику розглядаються...; у збірнику наукових праць уперше представлено...; це перший в Україні підручник, у якому...;

3. характеристика видання – у посібнику подано програму, змістові модулі й теми, короткий словник...; навчальний посібник створено відповідно до сучасних концепцій; наведено статистичний матеріал...; монографію присвячено сучасним проблемам…; у монографії здійснено аналіз...; автор, аналізуючи (що?), зупиняється на...; у книзі вміщено наукові та науково-популярні студії, розвідки та навчальні розробки відомого (кого?); основну увагу звернено на...; роботу завершує огляд...; коротко викладено історію...; розкрито суть... тощо;

4. призначення – рекомендовано студентам, аспірантам, молодим ученим; для широкого кола читачів; розраховано на викладачів, аспірантів, студентів...; монографію адресовано...; слугуватиме всім, хто прагне ефективно використовувати мовний ресурс в усіх ділових ситуаціях...

В анотаціях широко використовують дієслівні форми на зразок з'ясовано, описано, акцентовано, проведено, проаналізовано, установлено, простежено, виявлено та ін.

Опрацювання інформації вимагає творчого підходу, натхнення. Але коли натхнення відсутнє – потрібно зусиллям волі змушувати себе працювати, осмислювати прочитане творчо.

Під час читання можуть діяти різні подразники – звуки, розмови, музика, власні думки тощо. Усупереч бажанню людини вони діють на центральну нервову систему як подразник, погіршують умови для міркування. Увага читача відволікається, швидше наступає втома і якість засвоєння інформації суттєво погіршується. Разом з тим, умови праці в повній ізоляції від зовнішнього середовища також не є оптимальними: на перешкоді успішному засвоєнню прочитаного можуть стати власні думки.

Важливим чинником успіху роботи з літературою є: самостійність, наполегливість і систематичність. Продуктивність опрацювання інформації багато в чому залежить від розумової працездатності. Насамперед, від уміння правильно розподіляти час для роботи та доцільно використовувати фізіологічні перерви.

Кожний дослідник має володіти мистецтвом запам’ятовування. Існують різні способи запам’ятовування.

Механічний спосіб – ґрунтується на багаторазовому повторюванні й запам’ятовуванні прочитаного. Недоліки цього способу у відсутності логічного зв’язку між елементами прочитаного тексту. Використовують для запам’ятовування іноземних слів, цитат, дат, формул тощо.

Смисловий спосіб – ґрунтується на запам’ятовуванні логічних зв’язків між елементами прочитаного. Потрібно зрозуміти не окремі елементи, а весь текст загалом. Цей спосіб ефективніший за механічний.

Довільний спосіб – ґрунтується на застосуванні різноманітних мнемонічних прийомів. Найбільш поширений – вибірковий мнемонічний прийом. Перед опрацюванням інформації ставлять мету – запам’ятати лише конкретний матеріал. Довільний спосіб запам’ятовування підпорядковується формулі: яка спрямованість, таке й запам’ятовування. Він має ефективність лише разом із логічно-смисловим запам’ятовуванням.

Мимовільний спосіб – ґрунтується на випадковому запам’ятовуванні окремих фрагментів тексту, зумовленому емоціями, що виникають у процесі читання.

Усю інформацію, отриману на етапі роботи з літературою, можна систематизувати за хронологією публікацій чи тематикою питань, що досліджують.

У першому випадку всі відомості розподіляють за певними етапами. Для цього в історії розвитку якоїсь закономірності чи пошуку шляхів розв’язання проблеми доцільно виділити наукові етапи, які характеризуються якісними стрибками. Об’єктивний критичний аналіз матеріалів можливий за наявності в дослідника певного рівня знань та достатньої ерудиції. Тематичний аналіз передбачає опрацювання матеріалів, розподілених між різними питаннями досліджуваної проблеми. Робота дослідника значно спрощується, потребує менше часу, але можливість детальнішого аналізу наявної в дослідника інформації зменшується.

Дослідники В. М. Шейко та Н. М. Кушнаренко рекомендують систематизувати думки вчених у такому порядку¹:

• сутність певного явища чи процесу (позиція декількох авторів збігається в такому аспекті);

• що становить зміст певного процесу чи явища (його компоненти, ланцюги, стадії, етапи розвитку);

• думки вчених щодо шляхів вирішення певної проблеми на практиці (хто та який напрям розробив);

• які складнощі, виявлені в попередніх дослідженнях, трапляються під час практичного вирішення завдання;

• які чинники, умови ефективного розвитку процесу чи явища в певній галузі виділені вченими.

Отже, бібліографія джерел надає матеріал, у якому відображено позицію автора та інформацію про вже відомі дослідження з визначеної проблеми.

На сучасному етапі значно спростився пошук наукової інформації за рахунок електронних каталогів. Вони є швидким і зручним засобом знаходження необхідної інформації з досліджуваної проблеми, що дозволяє не лише ознайомитися з нею, а й охопити загалом весь спектр наявних джерел (див. додаток Д).