77.Економічні функції держави.

Поняття економічних функцій держави. Економічна діяльність держави реалізується в сукупності конкретних видів діяльності, тобто функцій. Функції класифікують за певними ознаками, видами і цілями діяльності, за джерелами фінансування, за характером заходів (економічні, адміністративні, стимулюючі, обмежені, національні тощо), за обсягом і розподілом діяльності (уся економіка чи певна сфера, довгострокові і короткострокові) і т. ін.

Найбільш розповсюдженою є класифікація за сферою дії: внутрішні і зовнішні функції. Внутрішні функції — це напрями діяльності держави щодо суспільства в економічній, політичній, ідеологічній, соціальній та інших сферах. Зовнішні функції — це напрями діяльності щодо інших держав у сфері забезпечення економічних інтересів даної держави і суспільства.

Базовою характеристикою для класифікації функцій є вид діяльності. У кожному конкретному виді діяльності певним чином присутні і поєднуються характеристики різних видів діяльності.

Складність завдань, що постають перед державою, визначають і множинність функцій, через які реалізується діяльність держави. Скласти певний перелік функцій держави неможливо. Водночас є основні функції держави, які забезпечують нормальне функціонування і розвиток економіки.

Трансформаційні процеси переходу від централізовано-планової до соціально орієнтованої ринкової моделі функціонування і розвитку національної економіки об’єктивно вимагають адекватних цілеспрямованих дій з боку держави, яка в перехідних умовах виконує крім загальних функцій цілий ряд специфічних.

До специфічних функцій перехідного періоду можна віднести такі:

- розробка і здійснення стратегії соціально-економічного розвитку країни;

- структурно-технологічні, інституціональні та інші перетворення, визначення місця і ролі країни в системі геоекономічних відносин;

- цілеспрямоване формування державного сектору економіки;

- розподіл і перерозподіл певної частини валового внутрішнього продукту (ВВП);

- національне регулювання економічних і соціальних процесів;

- проведення гнучкої зовнішньоекономічної політики;

- створення загальної законодавчої і правової бази для суб’єктів ринкової економіки.

78.Основні форми та методи регулювання економіки державою.

Державне регулювання економіки — цілеспрямований та активний вплив державних та наддержавних органів управління на функціонування та розвиток цілісної економічної системи (а отже, на її розширене відтворення) шляхом використання економічних законів і вирішення економічних суперечностей за допомогою певної сукупності форм та методів. Можна виділити дві сфери державного регулювання:тарифне (цінове) регулювання, що охоплює економічні аспекти, які впливають безпосередньо на ринкові рішення; нетарифне (нецінове) регулювання, що охоплює соціальні та адміністративні аспекти.Під методами державного регулювання економіки слід розуміти способи впливу держави на суб'єктів ринкової економіки з метою забезпечення сприятливих умов їх ефективного функціонування відповідно до прийнятої економічної політики держави. Методи прямого регулювання використовують з метою безпосереднього втручання держави в економічні процеси та економічну діяльність суб'єктів Методи непрямого регулювання використовують з метою формування сприятливого економічного середовища, яке змушує суб'єктів ринкової економіки діяти в потрібному для держави напрямі. Опосередковане регулювання - це вплив держави на економічні інтереси інструментами фінансово-бюджетної, грошово-кредитної, цінової, інвестиційної та іншої політики. Правові методи використовують з метою створення правового поля функціонування суб'єктів ринку через прийняття законодавчих та нормативних актів, передбачаючи механізми їх реалізації та контролю за виконанням.

Адміністративні методи ґрунтуються на силі державної влади і поділяються на заходи заборони, дозволу і примусу. Економічні методи використовують з метою створення економічного середовища, яке спонукає суб'єктів ринку діяти в необхідному для суспільства напрямі та розв'язувати завдання соціально-економічного розвитку країни.Система економічних методів включає методи фінансово-бюджетного, грошово-кредитного, цінового та валютного регулювання.

(27) 79.Еволюція відносин власності. Розвиток відносин власності в Україні

В процесі свого історичного розвитку суспільство використовує два основних типи власності - суспільний і приватний. Історично першим типом власності, з якого почався розвиток людського суспільства і який тисячоліття панував у ньому, була усуспільнена (колективна) власність спочатку у формі племінної (матріархат, патріархат), а потім общинної (сільська й міська корпоративна) власність.

Низький рівень розвитку продуктивних сил зумовлював той факт, що люди спільно (колективами) добували засоби до існування (примітивність знарядь праці унеможлив лювала виживання окремої людини в боротьбі з природою) і спільно їх споживали.

Лише в такий спосіб людство могло вибороти своє право на життя. Згодом розвиток продуктивних сил, вдосконалення самої людини, зміни умов її життя приводять до формування нового типу власності - приватної. Усуспільнена (колективна) власність трансформується в свій різновид - держав ну власність.

Ці два типи власності (суспільна й приватна) на різних етапах історичного розвитку суспільства виступали в найрізноманітніших формах, відображаючи соціально-економічну природу пануючого суспільного ладу. Розглядаючи тривалу історичну еволюцію форм власності, можна відзначити цікаву тенденцію в цьому процесі. На перших етапах свого розвитку людство використовує колективні форми власності. Поява можливості індивідуального виживання (на основі подальшого розвитку продуктивних сил) породжує приватну власність.

У 90-х роках XX ст. відбулися суттєві зміни відносин власності в Україні. Вони викликані необхідністю переходу до ринкової економіки. З цією метою було проведено приватизацію. Приватизація — це відчуження державної власності на користь окремих громадян, домашніх господарств та інших суб'єктів.

У період існування командно-адміністративної системи в Україні було суцільне одержавлення власності. Для переходу до ринкової економіки необхідно було створити різні форми власності та господарювання. Для цього було проведено приватизацію. Об'єктами масової приватизації були:1) майно державних підприємств;2) державний житловий фонд;3) державний земельний фонд.

Певна частина державного майна була приватизована безоплатно, шляхом видачі громадянам України приватизаційних сертифікатів, які повинні були обмінюватись на акції приватизованих підприємств.Великі і середні підприємства приватизувались шляхом перетворення їх в акціонерні товариства. їхні акції продавалися на аукціонах в обмін на майнові сертифікати, за гроші, під інвестиційні зобов'язання та на інших умовах.Малі виробничі об'єкти — магазини, майстерні, кафе та інші приватизувались за викуп та шляхом продажу з аукціону.