3.2 Приклади моделей життєвого циклу

Життєвий цикл цивілізацій. Як вже вказувалося, розробкою моделей життєвого циклу цивілізацій займалися багато відомих історики.Одне з найбільш фундаментальних досліджень належить англійському історику А. Тойнбі (1889-1975).

Під впливом Шпенглера він розробив свою концепцію всесвітньої історії, де мова йде про 13 щодо замкнутих цивілізаціях. Тойнбі намагався вивести емпіричні закони повторюваності суспільного розвитку. Згідно Тойнбі, розвиток

товариства здійснюється через наслідування. Якщо в примітивних суспільствах наслідують людям похилого віку і предкам (що робить ці товариства статичними), то в цивілізаціях наслідують творчим особистостям, що забезпечує динаміку розвитку.

Кругообіг (або життєвий цикл цивілізацій) містить, на його думку, чотири фази: виникнення (генезис), зростання, надлом і розпад.

Генезис і зростання цивілізацій обумовлений відповіддю на виклики історії. "Людина досягає цивілізації не внаслідок біологічногодарування (спадковості) або легких умов географічного оточення, а у відповідь на виклик ситуації особливої ​​труднощі, надихаючої на безпрецедентне досі зусилля". У якості "викликів" розглядаються несприятливі погодні умови, напад іноземців і гниття попередніх цивілізацій.

"Зростання цивілізацій є поступальним рухом. Цивілізації розвиваються завдяки пориву, який тягне їх від виклику через відповідь подальшому викликом: від диференціації до інтеграції і знову до диференціації. Розвиток цивілізації (прогрес) являє собою кумулятивний поступальний рух, пов'язаний з територіальною експансією - від географічного центру цивілізації до периферії.

Прагнення до територіальної експансії викликає до життя мілітаризм, який є впродовж чотирьох або п'яти тисячоліть найбільш загальною і поширеною причиною надломів цивілізацій. Мілітаризм надломлює цивілізацію, втягуючи локальні держави в міжусобні війни ".

У фазі надлому наростають соціальні, політичні та економічні конфлікти. "В історії падіння будь-якої цивілізації можна вловити ритм розпаду ... за спадом, який починається в момент надлому, слід пожвавлення, що збігається з моментом підстави універсального держави. Однак цей процес завершується в свою чергу надламом, що знаменує початок нового спаду, за яким вже не настане пожвавлення, але піде за остаточний розпад ".

Життєвий цикл сім'ї. З точки зору купівельної поведінки в життєвому циклі сім'ї виділяють чотири основні фази.

Фаза I - етап холостого життя. Інтерес до моди, покупок меблів, автомобілів, путівок на відпочинок.

Фаза II - молодята без дітей. Найвища інтенсивність покупок, у тому числі товарів тривалого користування.

Фаза III - "повне гніздо". Поява дітей веде до зростання витрат, купуються пральні машини, телевізори, дитячі товари. Незважаючи на погіршення фінансового становища купується житло. У міру зростання добробуту купується все більше товарів, які не є предметами першої необхідності.

Фаза IV - "порожнє гніздо". Діти живуть окремо. Поки глава сім'ї працює, більшість сімей задоволені своїм фінансовим становищем.Зростає інтерес до подорожей, покупок предметів розкоші. Після виходу на пенсію доходи сім'ї різко падають. Зростає попит на медичні товари та послуги.

Життєвий цикл індивіда. З соціологічної точки зору основний інтерес представляє не фізичний вік індивіда, а сприйняття соціально конструйованих категорій віку: "молодий", "людина середнього віку", "літній" і т.д.

У моделі соціального психолога Е. Еріксона життєвий цикл людини складається з восьми стадій. На кожній стадії у житті індивіда виникає специфічний криза, а перехід від однієї стадії до іншої відбувається в результаті подолання цієї кризи. Перші чотири стадії припадають на дитинство. П'ята стадія - юність пов'язана з вибором професії, пошуком підходящої роботи, вибором супутника життя. На шостій стадії (початок дорослого періоду) основне значення набувають залицяння і шлюб. Подальший розвиток індивіда визначає вирішення конфлікту між інтимністю і самотністю. На сьомій стадії (середній вік) людина освоює певну діяльність та батьківські функції, а на восьмій стадії (старість) підводить підсумки свого життя, переосмислює і переоцінює її основні події.

Конкретизуючи модель Еріксона, Левінсон в стверджує, що в процесі переходу від однієї фази до іншої індивід приймає ряд ключових рішень, які зумовлюють його подальше життя на 5-7 (до 10) років.

Як стверджує Левінсон, на життєвому шляху людини є критичні точки у віці 20, 30 і 40 років, коли навколишнє соціальне середовище пред'являє йому абсолютно різні вимоги. Досягаючи ці тимчасові віхи, індивід намагається поглянути на себе по-новому, відмовитися від усталених стереотипів, що визначають за інерцією попередній відрізок життєвого шляху.

Психологам відомий так званий "криза сорокарічних", коли людині здається, що життя втрачає колишній сенс, робота стає нецікавою, а сім'я нагадує "спорожніле гніздо". У п'ятидесятирічних виникають свої проблеми. Нобелівський лауреат, економіст Ф. Модільяні, досліджуючи моделі життєвого циклу, звернув увагу на те, що рівень доходу коливається протягом життя людини і що заощадженнядозволяють споживачам перерозподіляти дохід з періодів, коли він високий, на періоди, коли він низький. Плануючи вийти на пенсію в 65 років, багато хто чекає значного зниження своїх доходів. Тому більшість людей відкладають кошти до моменту виходу на пенсію. Важливим фактором є також страх перед можливими захворюваннями, помітно частішими після 50 років.

На основі цієї моделі життєвого циклу були отримані значно більш точні прогнози поведінки споживачів. Як показав Тілекоут, при істотних змінах демографічної структури суспільства подібні ефекти можуть відчутно впливати на попит, викликаючи циклічні коливанняекономічних показників.

Порівняльний аналіз наведених моделей життєвого циклу різнопланових соціокультурних систем дозволяє виробити ряд рекомендацій, які можуть допомогти досліднику підвищити якість моделювання:

1) недоцільно штучно збільшувати число фаз життєвого циклу. Велика частина моделей є чотирьохфазної, і розгляд понад сім фаз надмірно ускладнює аналіз;

2) більшість розглянутих соціокультурних систем має багаторівневу та багатопланову організацію. Процеси на різних рівнях йдуть з різною швидкістю. Тому доцільна більш детальна і поглиблена опрацювання механізмів функціонування різних підсистем і елементів,характерних для кожної фази життєвого циклу;

3) багато моделей страждають асиметричністю. Найбільш ретельно розглядаються етапи зростання, тоді як процесами спаду і розкладання нерідко нехтують. Епічні картини загибелі соціальних систем привертають увагу художніх натур. Вчені ж вважають за краще вивчати процеси становлення і підйому, зображуючи їх, як правило, у вигляді логістичної S - подібною кривою. (За аналогією процес спаду також зображується логістичної спадної кривої.)

Зауважимо, що існують моделі життєвого циклу, в яких стадія занепаду взагалі не розглядається. Так, в моделі життєвого циклу громадського руху О. Рамштадте передбачається, що фаза інституалізації (перетворення на партію) завершує життєвий цикл руху. Як розглядати партію і рух - у вигляді одного цілого або різних систем, залежить від позиції дослідника.