- •1. Науково-методологічні підходи до змісту функції природи у життєдіяльності людини та розвитку суспільства.
- •2. Науково-методологічні підходи до поняття екологічної кризи та її причин в Україні.
- •3. Наукові підходи до шляхів вирішення екологічних проблем за допомогою і в рамках екологічного права.
- •4. Наукові концепції взаємодії суспільства і природи та їх вплив на формування науки екологічного права.
- •5. Концепція сталого розвитку і правові форми її втілення у міжнародному праві та праві України.
- •6. Поняття та механізм реалізації державної екологічної політики України (за науковими працями проф. В.І. Андрейцева).
- •7. Формування та реалізація державної екологічної політики України в програмних документах.
- •8. Правові проблеми реалізації в Україні екологічної складової концепції сталого розвитку (за науковими працями проф. Г.І. Балюк).
- •9. Науково-правові засади становлення екологічного права України.
- •10. Формування наукових положень про предмет і метод екологічного права.
- •11. Теоретико-правові аспекти принципів та функції екологічного права.
- •12. Особливості сучасного екологічного права України та перспективи його розвитку (за науковими працями проф. Г.І. Балюк).
- •13. Перспективи розвитку екологічного права в ххі сторіччі (за науковими працями проф. Н.Р. Малишевої).
- •14. Сучасні проблеми систематизації екологічного, земельного та аграрного законодавства України (за матеріалами Круглого столу і повідомленням доц. Е.В. Позняк та к.Ю.Н. Н.Л. Ільїної).
- •15. Актуальні проблеми кодифікації національного та міжнародного екологічного права (за науковими працями проф. Ю.С. Шемшученка).
- •17. Еколого-правова наукова школа Інституту держави і права ім. Корецького ( персоналії та наукові доробки).
- •18. Еколого-правова наукова школа Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» (м. Харків) ( персоналії та наукові доробки).
- •19. Еколого-правова наукова школа Національного університету «Одеської юридичної академії» ( персоналії та наукові доробки).
- •20. Еколого-правова наукова школа Львівського національного університету імені Івана Франка ( персоналії та наукові доробки).
- •21. Становлення та розвиток інституту екологічних прав людини у законодавстві України (за публікаціями українських вчених).
- •22. Правові проблеми екологічного підприємництва (за науковими працями проф. А.Г. Бобкової).
- •23. Тектолого-правові (управлінські) аспекти забезпечення сучасної екологічної політики держави (за науковими працями проф. В.І. Андрейцева).
- •24. Правові проблеми екологічного контролю (за науковими працями проф. М.В. Краснової, доц. Е.В. Позняк, доц. Т.О. Коваленко та ін.).
- •25. Проблеми юридичної відповідальності за екологічні правопорушення в контексті сталого розвитку (за науковими працями проф. Г.І. Балюк).
- •26. Проблеми компенсації шкоди за екологічним законодавством України (за науковими працями проф. М.В. Краснової).
- •27. Консолідуюча роль земельного законодавства у розвитку системи природноресурсового права (за науковими працями проф. В.І. Андрейцева).
- •28. Колізії в правовому регулюванні земельних відносин в Україні (за науковими працями проф. А.М. Мірошниченка, доц. Коваленко т.О.).
- •29. Актуальні проблеми екологізації земельного законодавства (за науковими працями проф. В.Л. Мунтяна, доц. Євстігнєєва а.С.).
- •30. Проблема юридичного визначення лісу як об'єкта правового регулювання та відмежування його від об'єктів інших поресурсових галузей.
- •31. Проблеми постійного і тимчасового користування лісами (за науковими працями доц. Т.Г. Ковальчук).
- •32. Перспективи розвитку гірничого права.
- •33. Особливості предмету та об'єктів водного права України.
- •34. Атмосферне повітря як особливий об'єкт правового регулювання: поняття, юридичні ознаки, особливості правового режиму.
- •35. Наукові підходи до формування природоохоронного (ландшафтного) права у системі екологічного права України.
- •36. Екологічна мережа як новітній об'єкт екологічного права України – соціально-правові та екологічні передумови визнання та регулювання.
- •37. Правові форми та види використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
- •38. Актуальні проблеми становлення і розвитку права екологічної безпеки в Україні
- •39. Поняття та ознаки екологічної безпеки як правової категорії.
- •40. Правові проблеми радіаційної безпеки в Україні (за науковими працями проф. Г.І. Балюк г.І., к.Ю.Н. О.В. Сушик, к.Ю.Н. О.Ю. Кронди).
8. Правові проблеми реалізації в Україні екологічної складової концепції сталого розвитку (за науковими працями проф. Г.І. Балюк).
Г.І. Балюк вказує, що незважаючи на те, що ще в 1997 р. було створено Національну комісію зі сталого розвитку при Кабінеті Міністрів України під головуванням першого віце-прем’єр міністра, цей орган так і не став центром із вироблення державної політики реалізації ідей сталого розвитку. Постановою Кабінету Міністрів України «Про ліквідацію Національної комісії сталого розвитку України при Кабінеті Міністрів України» від 4 вересня 2003 р. № 1414 її діяльність було припинено. У травні 2003 р. було створено Національну раду зі сталого розвитку України як консультативно-дорадчий орган при Президентові України. Крім того, в апараті Ради національної безпеки і оборони України функціонує Управління стратегічних розробок (Указ Президента України «Питання апарату РНБО України» від 14 жовтня 2005 р.). Проте ці органи не наділені реальними повноваженнями у сфері розробки і реалізації стратегії сталого розвитку, а тому на сьогодні, на нашу думку, існує необхідність у створенні спеціального органу, уповноваженого провадити спеціальну державну політику в цій сфері. Разом з тим слід зазначити, що починаючи з 1992 р. питання сталого розвитку певною мірою є предметом осмислення, наукового дослідження та обговорення науковців, політиків та громадськості. Але уся ця робота, як видається, має невпорядкований характер. Причин такого стану речей багато. До найважливіших, вважаємо, належать:
• нерозуміння державною владою сучасних тенденцій світового розвитку;
• недостатній рівень поінформованості всіх суспільних верств про характер існуючих проблем, відірваність від існуючого світового досвіду;
• нерозуміння суті самої концепції сталого розвитку та ототожнення його із захистом довкілля як таким;
• незнання документів, прийнятих у цій сфері;
• відсутність або неефективність національних інституцій, що займалися б проблемою комплексного впровадження засад сталого розвитку та ін.
То ж не дивно, що національна стратегія сталого розвитку України досі не прийнята, хоча завершення її розроблення та прийняття Закону України «Про стратегію сталого розвитку», а також вжиття заходів щодо забезпечення його імплементації й виконання було передбачено розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про затвердження заходів щодо виконання у 2005 році Плану дій Україна — ЄС» від 22 квітня 2005 р. ще на травень 2005 р. Обов’язок розробити проект закону було покладено на Мінприроди, Мінекономіки і Національну академію наук України. У 2006 р. Кабінет Міністрів України знову прийняв розпорядження «Про затвердження заходів щодо виконання у 2006 році Плану дій Україна — ЄС», у якому перед Мінприроди і Мінекономіки знову було поставлено завдання вже без участі Національної академії наук України розробити відповідний закон.
9. Науково-правові засади становлення екологічного права України.
Термін «екологія» був уведений у наукову термінологію у 1866 році німецьким біологом Е. Геккелем, який визначав екологію як вчення про умови існування живих організмів у взаємодії із середовищем, у якому вони існують (у межах біології).
Дослідженню загальних питань становлення і розвитку екологічного права України присвячені наукові праці багатьох вчених-правників, зокрема Б.В. Єрофєєва, В.В. Петрова, В.Л. Мунтяна, Ю.С. Шемшученка та інших.
Так, Б.В.Єрофєєв стверджує, що формування екологічного права минуло три основні етапи:
• виникнення, становлення та розвиток екологічного права у межах земельного права;
• розвиток екологічного права у межах природоресурсних галузей;
• наш час – вихід екологічного права далеко за межі природоресурсних галузей.
Перший етап охоплював 1917-1968 роки до прийняття Основ земельного законодавства, у ст.2 якого було започатковано природо ресурсні; другий - з 1968 по 1987 року, коли приймаються численні законодавчі акти стосовно регулювання відносин, пов’язаних з використанням природних об’єктів (Закон про охорону атмосферного повітря, Закон про використання й охороні тваринного світу тощо); третій період - з 1988 року, коли було видано перший радянський збірник з екологічного права.
Петров В.В. виділяє шість періодів екологічного законодавства:
• 1917-1922 рр. - прийняття законодавчих актів про охорону та використання природних ресурсів;
• 1922-1957 рр. - активний розвиток союзного законодавства природноресурсного напряму;
• 1957-1963 рр. - прийняття у всіх республіках СРСР законів про охорону природи- нова форма природоохоронного законодавства, прийняття Закону РРФСР «Про охорону природи в РРФСР» від 26 жовтня 1960 року;
• 1968-1980 рр. - проведення кодифікації союзного і республіканського законодавства «Про землю», «Про надра» тощо;
• 1985-1990 рр. - спроба спрямувати суспільні відносини на охорону природи і раціональне використання природних ресурсів, розробити закони про охорони природи;
• 1990 р. - до сучасності
