4.2.Типи термінологічних словників (відповідно до фаху).

Термінологічний словник – один із різновидів лінгвістичного словника, в якому подано термінологію галузі (кількох галузей) знань. Теорією і практикою укладання словників займається термінологічна лексикографія. Розроблення загальної класифікації документів є одним із провідних напрямків документознавства, класифікація термінологічних словників розглядається в колі проблематики термінографії.

Типологія словників – належність документа до певного типу за сукупністю ознак. Найсуттєвіші типоутворювальні ознаки для класифікації словників визначають за їхнім цільовим і читацьким призначенням.

Термінологічні словники, відображаючи лексику спеціальної сфери, мають чітко окреслене функційне призначення – відображати поняттєво-термінологічний апарат різних галузей науки йтехніки та забезпечувати наукову, навчальну, виробничу діяльність. Це зумовлює критерії відбору термінологічного матеріалу за читацькою адресою. Термінологічні лексикографічні праці призначено широким колам науковців, викладачів, студентів усіх спеціальностей або певної спеціальності, аспірантів, слухачів підготовчих відділень, слухачів системи підвищення кваліфікації, учнів, науково-технічних працівників. Однак існують словники, які виникли як наслідок спостереження за професійною лексикою окремих категорій фахівців чи угруповань мовців.

Серед словників туристичної та готельної галузей слід виокремити такі:

- Смолій В.А., Федорченко В.К., Цибух В.І. Енциклопедичний словник-довідник з туризму / Передмова В.М. Литвина. — К.:Видавничий Дім "Слово", 2006. - 372 с. ISBN 966-8407-55-5;

- Вишневська О.О. Технологія готельної справи: Словник-довідник. – Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2010. – 34 с.

4.3. Точність і доречність мовлення. Складні випадки слововживання. Пароніми та омоніми. Вибір синонімів

Точність мови - комунікативне якість мови, що складається у відповідності її смислової сторони відображеної реальності і комунікативному задумом мовця. Точність мовлення залежить від правильності слововживання, вміння вибирати необхіднийсинонім, обліку багатозначності й омонімії, правильного поєднання слів. Точність як ознака культури мовлення визначається умінням чітко і ясно мислити, знанням предмету мови і законів російської мови. Точність мови найчастіше пов'язується з точністю слововживання, правильним використанням багатозначних слів, синонімів, антонімів, омонімів.

Причини порушення точності мови: незамечаемая мовцем синтаксична омонімія, використання довгих однотипних граматичних конструкцій, порушення порядку слів у реченні, захаращення пропозиції відокремленими зворотами та вставними конструкціями, мовленнєва надмірність і недостатність.

Точність мови досягається на основі чітких уявлень про значення слів, уміння точно вживати синоніми, розмежовуватиконтексти вживання багатозначного слова.

При відборі лексичних засобів рекомендується враховувати наступні фактори:

- Значення слова,

- Його багатозначність,

- Сполучуваність з іншими словами,

- Емоційно-експресивне забарвлення,

- Стилістичну характеристику,

-Сферу вживання,

- Граматичну оформленість, особливість афіксів.

Недотримання основних критеріїв відбору лексичних засобів призводить до помилок у слововживанні. Найбільш типовими з них є такі: вживання слів у невластивому їм значенні; не усунена контекстом багатозначність, що породжує двозначність; Плеоназм і тавтологія; зсув паронімів; помилки в стилістичній оцінці слів; помилки, пов'язані з сполучуваністю слів, вживання слів-супутників, слів в універсальному значенні та ін

Доречний -це такий, що відповідає ситуації спілкування, організовує мовлення відповідно до мети висловлювання. Отже, доречність – це така ознака культури мовлення, яка організовує його точність, логічність, виразність, чистоту і т.ін., вимагає такого добору мовних засобів, які відповідають змістові та характерові експресії повідомлення. Проте для доречності в мовленні самих мовних засобів не достатньо – доречність враховує ситуацію, склад слухачів (читачів), естетичні завдання.

Кожен стиль має свої закономірності відбору мовних засобів, певний реєстр цих засобів, яким він різниться від інших стилів. Стильова доречність твориться співмірністю, узгодженістю засобів, їх несуперечністю. 

Складні випадки слововживання

Особливо уважним треба бути до дієслів, що можуть керувати різними відмінками. Поширеними є помилки в стійких словосполученнях, викликані змінами окремих слів. Наприклад: довести для відома всіх громадян (замість: довести до відома всіх громадян).

Правильно вживати словосполучення брати участь, замість російської кальки приймати участь.

Особливої уваги вимагають близькі за значенням слова, що обумовлюють різні відмінкові форми. Наприклад: наша земля багата на хліб.( замість хлібом). Наша земля славиться хлібом.

При складанні ділових документів треба звертати увагу і на відповідні прийменники, особливо під час використання усталених словосполучень типу: покладається на…, схильні до…, відрахування на… тощо.

Коли автори хочуть підкреслити напрям дії до чогось, використовують прийменники у (в) або до: летіти в літаку, зайти до зали.

Дуже складаним є використання прийменників для, на. На використовується тоді, коли йдеться про сферу вживання, наприклад: виділити кошти на підручники.

Прийменник для вживається тоді, коли слід підкреслити мету дії: виділити кошти для придбання підручників.

Прийменник проти вживається в діловому мовленні при порівнянні: кількість населення нашого міста зросла в 2 рази проти 1990 року.

Прийменники завдяки, всупереч вимагають давального відмінка: завдяки сумлінній праці, всупереч прогнозам, перевиконані плани.

Переклад з російської на українську мову:

ввести в состав – ввести до складу;

по учебной работе – з навчальної роботи;

по научной работе – з наукової роботи;

сообщить по телефону – повідомити телефоном;

по поручению – за дорученням;

по собственному желанию – за власним бажанням;

по требованию – на вимогу.

Омоніми - це слова, однокові або подібні за звучанням, але різні за лексичним значенням.

Наприклад, балка - яр з положистими схилами і балка - дерев'яний чи металевий брус для перекриття стелі;порох - пил і порох - вибухова речовина; чайка - птах і чайка - човен.

Отже, омоніми мають однаковий звуковий склад, але зовсім різні за значенням, це різні слова, а не різні значення одного й того ж слова: стан - талія, стан - ситуація, обставини, стан - у техніці.

Омоніми сучасної української літературної мови переділяються на дві групи: повні (прості) і неповні (часткові).

Повні омоніми - це такі слова, які зберігають однакове звучання в усіх граматичних формах: деркач - птах і деркач - стертий віник. Такі омоніми завжди належать до однієї частини мови.

Серед неповних омонімів вирізняють декілька груп.

Омоформи - різні за значенням слова, однакове звучання яких зберігається лише в окремих граматичних формах: ранком (іменник в орудному відмінку однини і прислівник); мати, поле (іменники) і мати, поле (дієслова); світи (іменник у формі множини) і світи (дієслово наказного способу: Світи, сонечко, яскравіше).

Омофони - слова різні за значенням і написання, але однакові за звучанням: сонце і сон це, лежу (від лежати) і лижу (від лизати), мене (до я) і мине (від минати), проте і про те.

Омографи - слова, однакові за написанням, але різні за значенням і звучанням. Вони розрізняються наголосом:обід і обід (у колесі), мала (прикметник) і мала (дієслово), дорога (прикметник) і дорога (іменник).

Омоніми здебільшого вживаються в художній літературі, народній творчості, в розмовно - побутовому мовленні: Погана та мати, що не хоче дитя мати (Народна творчість). Ними послуговуються для створення дотепних висловів, каламбурів.

Однією з семантичних груп української лексики є пароніми - однокореневі слова, близькі за звучанням або які частково збігаються у значенні: абонент-абонент, афект-ефект. За характером смислових зв'язків пароніми поділяються на кілька груп:  Синонімічні: важкий - тяжкий, привабливий - принадливий.  Антонімічні: прогрес - регрес, еміграція - імміграція, адресат - адресант. Що мають семантичну близькість: вирізняться - відрізнятися, витрати -затрати.  Тематичні: абонемент - абонент, пам'ятка - пам'ятник. Явище паронімії вимагає точного знання значень і адекватного їх вживання. Незначна відмінність між двома словами приводить до помилок, зокрема до неправильної заміни одного слова іншим. Отте, при використанні паронімів слід звертатися до відповідних тлумачних словників з метою уточнення значення, правопису і вимови потрібного слова. Синоніми - це слова тотожні або близькі за значенням, але різні за звучанням: аргумент, доказ, підстава, обґрунтування; конче, доконче, неминуче; будувати, споруджувати, зводити, (хату) ставити, (з каменю) мурувати; (машини) складати, виготовляти; (суспільство) створювати, організовувати; (світогляд) формувати, ґрунтувати.

Синоніми переважно належать до однієї частини мови і відрізняються відтінками значень або стилістичними забарвленням, чи обома ознаками одночасно. Наприклад, дієслова із загальним значенням говоритирозрізняються і відтінками значень, і емоційним забарвленням: базікати - говорити про щось не варте уваги,шептати - говорити тихо, варнякати - говорити дурниці, воркотати - ніжно і стиха розмовляти, бурчати - говорити нерозбірливо, з незадоволенням тощо.

Синоніми групуються в синонімічні ряди (синонімічні гнізда).

Синонімічній ряд - це група слів, що мають однакове чи подібне значення: бідність, нестатки, убогість, убозтво, незабезпеченість, злиденність; істотний, посутній, сутній, суттєвий, дуже важливий, значний, вагомий, поважний; шкодувати, жалкувати; (за чим) уболівати; (кого) жаліти, співчувати (кому); (гроші) економити, заощаджувати.

У синонімічному ряді всі слова об'єднуються навколо опорного, стрижневого слова або домінанти. Це слово найуживаніше серед інших, стилістично нейтральне і найповніше виражає значення, властиве всім членам ряду. Наприклад, на означення особи, яка дотримується правил пристойності нейтральним словом виступає прикметник ввічливий. Саме навколо нього групуються всі інші синоніми: чемний, ґречний, вихований, тактовний, обхідливий, коректний, делікатний, галантний, люб'язний, ласкавий, уважний.

Синоніми одного синонімічного ряду функціонують у мовленні неоднаково: одні вживаються в усіх стилях, інші - в якомусь одному стилі.

Виокремлюють такі різновиди синонімів: лексичні і контекстуальні.

Лексичні синоніми - це слова, що належать до однієї частини мови і мають відмінності у значенні.

Серед лексичних розрізняють семантичні, стилістичні, семантико-стилістичні й абсолютні.

Семантичні (поняттєві, ідеографічні) синоніми - це стилістично нейтральні слова, що відрізняються відтінками у значенні: схвалювати, підтримувати, затверджувати; взаємини, стосунки, відносини.

Стилістичні синоніми - це слова, що різняться експресивно-емоційним забарвленням, належністю до мовних стилів: біографія (офіційно-діловий стиль) і життєпис (публіцистичний стиль).

Семантико-стилістичні синоніми - слова, що різняться і відтінками значень, і емоційним забарвленням: бити, ударяти, гатити, гамселити, садити.

Абсолютні синоніми - це слова тотожні за значенням і різняться лише звучанням: алфавіт, азбука, абетка; дієслово, інфінітив, неозначена форма дієслова; безплатний, безкоштовний. Ці синоніми позбавлені експресивно-емоційних відтінків: мовознавець, лінгвіст, баритися, гаятися.

Контекстуальні синоніми - це слова, що мають близьке значення тільки в контексті. Поза контекстом ці слова вживаються з абсолютно різним значенням. Так дієслова провалитися і не скласти не є синонімами, але в певному контексті вони можуть вживатися як синоніми (провалитися на екзамені - не скласти екзамену).

Специфічними синонімами є евфемізми - слова, що вживаються для непрямого, прихованого, ввічливого позначення певного предмета, явища, дії замість прямої їх назви: нерозумний замість дурний; допускати неточність замість збрехати; знешкодження, нейтралізація замість убивство. Джерела евфемізмів - у прагненні уникнути з тих чи інших міркувань прямої назви предмета шляхом заміни її позитивним еквівалентом.

Запам'ятайте значення слів-синонімів, що часто вживаються в діловому мовленні:

Вірно. Правильно

У сучасній мовній практиці під впливом російської мови дуже активізувавася прислівник вірно у значенні "правильно". І тому чуємо й читаємо переважно: вірно сказав, вірно розв 'язав, вірно відповів.

Літературна норма другої половини XX ст. розрізняє вживання слів вірно і правильно. Нормативна сполучуваність вірно любити* а в згаданих вище прикладах треба вживати прислівники правильно, слушно, справедливо. Наприклад: правильно пояснив, слушно зауважив, справедливо довів, правильно розв язав.

З огляду. З погляду

Часом плутають ці прийменники, хоч вони й мають різні значення і свою сферу вживання. З огляду на щось означає "через те, що", "зважаючи на те, що". Інше значення передається прийменником з погляду. Наприклад: з погляду старшого віком. Обидва прийменники надають висловлюванню книжного забарвлення.

Замісник. Заступник

Замісник- посадова особа, яка тимчасово виконує чиїсь обов'язки, тобто заміщає відсутнього керівника. Заступник - це офіційна назва посади.

Квиток. Білет

Квиток- вживається у словосполученнях: театральний квиток, шлі тичини квиток, студентський квиток тощо. Білет - кредитний, банківський, екзаменаційний.

Наступний. Подальший

Слово наступний вживається лише з конкретним поняттям: наступна зупинка, наступний тиждень. На означення абстрактного поняття вживається слово подальший: подальше життя, подальша доля.

Скасувати. Відмінити

У сучасній офіційно-діловій мові вживаються обидва слова. Скасувати - вживається у словосполученнях: скасувати - рішення суду, указ, постанову, договір, закон (у значенні анулювати).

Відмінити - вживається зі словами: відмінити збори, конференцію, лекцію (у значенні перенести на інший день, а не ліквідувати).

5. НОРМАТИВНІСТЬ І ПРАВИЛЬНІСТЬ ФАХОВОГО МОВЛЕННЯ

5.1.Орфографічні та орфоепічні норми сучасної української літературної мови. Орфографічні та орфоепічні словники

5.2.Морфологічні норми сучасної української літературної мови, варіанти норм

5.3.Синтаксичні норми сучасної літературної мови у професійному спілкуванні.

5.1. Орфографічні та орфоепічні норми сучасної української літературної мови. Орфографічні та орфоепічні словники

Мовна норма – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації. Види мовних норм: орфоепічні, акцентуаційні, графічні, орфографічні, лексичні, морфологічні, синтаксичні, пунктуаційні, стилістичні. Орфоепічні норми регулюють правильність вимови звуків і звукосполучень. Основні правила української орфоепії. 1.Голосні звуки [е], [и] в ненаголошених позиціях звучать з наближенням [е] до [и], [и] до [е]. 2.Специфічною рисою української орфоепії є тверда вимова губних звуків [б], [п], [в], [м], [ф]. 3.Твердо вимовляються всі шиплячі звуки. 4.В українській мові відсутнє акання: голосний [о] не вимовляється з наближенням до [а]. 5. Звуки [дз], [дж] вимовляються злито, як один звук.

Акцентуаційні норми – загальноприйняті правила наголошування слів. Розділ мовознавства, який вивчає наголос, називається акцентологією. Часто ці норми розглядають у межах орфоепії.

Орфографічні норми регулюють правильність написання слів згідно з чинним правописом. 1990 року вийшов друком новий варіант “Українського правопису” – третє видання, а 1993 року – четверте видання, виправлене й доповнене. У цих виданнях сталося чимало істотних змін. До української абетки повернуто літеру “Ґ ґ”, яка позначає дзвінкий проривний приголосний – звукову пару до задньоязичного “К к”. За допомогою звука (й букви) “Ґ” розрізняються зовсім відмінні слова: ґрати (міцна решітка) – грати (дієслово), ґніт (нитяне осердя свічки) – гніт (гноблення), ґуля (набряк від удару) – гуля (дитяче - голубок). Ця буква сприяє й точнішому фонетичному відтворенню іноземних імен і запозичень, хоча нею не слід зловживати (наприклад, запозичення з грецької мови, де існує фрикативний “г”, подібний до українського, необхідно писати саме так: географія, геліоцентричний). Впровадження в життя комп’ютерів і викликана цим необхідність уніфікації азбуки слов’янських народів зумовила зміну місця в нашій абетці м’якого знака “Ь” – з останнього на третє місце від кінця “Ь, Ю, Я”. За новим правописом назви церковних книг не беруться в лапки (Біблія, Коран, Євангеліє, Псалтир, Соборні Послання), а з великої літери пишуться такі слова, як Бог (але боги), Святий Дух, Син Божий, Свята Матір, а також назви релігійних свят і відзначень: Різдво, Пасха (Великдень), Трійця, Благовіщення, Покрова, Масниця, Теплого Олексія тощо. Значно спрощено написання складних іменників з пів- (у значенні половина). Разом пишемо, якщо наступна частина складного слова – загальна назва; дефіс ставимо, коли твірна основа – власна назва: півметра, півмиски, півозера, але пів-Києва, пів-Азії, пів-Єрусалима, пів-Галактики; перед літерами я, ю, є, ї за загальним правилом ставиться апостроф: пів’ями, пів’юрти, пів’єпархії, пів’їдальні. Чимало змін сталося в правописі слів іншомовного походження. Запозичені слова з часом вростають у національний ґрунт, зазнають впливу нашої вимови, і правопис повинен реагувати на подібні зміни. У загальних назвах, у словах іншомовного походження приголосні не подвоюються (апарат, редколегія, маса, клас, програма), бо подвоєння не відчутне в українській мові, але за попереднім правописом з цього правила було багато винятків. Тепер подвоєння залишено в окремих словах, де воно виразно чується: тонна, ванна, манна, брутто, нетто, вілла, пенні. Без подвоєння писатимуться слова, які раніше належали до винятків: бароко, інтермецо, лібрето, фортисимо, піанісимо, піцикато, стакато, фіни. У деяких словах подвоєння і неподвоєння літер вказує на відмінне значення слів: бонни – бони (учительки іноземки та паперові гроші), білль – біль (законопроект та страждання), булла – була (папська грамота і дієслово), дурра – дура (рослина і лайка). У власних назвах і словах, похідних від них, подвоєння приголосних зберігається: Марокко - марокканець, Ніцца - ніцціанський, Шіллер - шіллерівський, Калькутта - калькуттський, Андорра - андоррський. Також подвоєння відбувається при збігові однакових приголосних префікса та кореня: контрреволюція, імміграція, ірраціональний, сюрреалізм, апперцепція. Значних змін зазнало правило дев’ятки. Літера и пишеться у географічних назвах після приголосних дж, ж, ч, ш, щ, ц перед наступним приголосним: Алжир, Вашингтон, Вірджинія, Гемпшир, Жиронда, Йоркшир, Лейпциг, Сан-Франциско, Циндао, Чикаго, Чилі, але перед голосним і в кінці слова пишеться і: Віші, Шіофок. И пишеться й у деяких загальних назвах, які належали до винятків: бравісимо, фортисимо, піанісимо (було бравіссімо, фортіссімо, піаніссімо). Шиплячий ж в українській мові в основному твердий, тому вирішено писати журі (замість жюрі), Жуль Верн (замість Жюль Верн), а також парфумерія (заміст парфюмерія), бо парфуми. За традицією у запозичених словах збережено подвійну йотацію, наприклад: Малайя, Савойя, Гавайя, Фейєрбах, Гойя, фойє, майя (народність), але в словах конвеєр і феєрверк її знято, бо ці слова стали “своїми” і вимовляються за нормами української мови. Це саме можна сказати й про російські прізвища із спільним коренем, де в українській мові ставиться апостроф: В’яземський, П’ятаков, Пом’яловський, В’яльцев, Рум’янцев (у російській мові Вяземский, Пятаков, Помяловский, Вяльцев, Румянцев), але Ляпунов, Рюмін. За новим правилом розширено випадки вживання закінчення -у, -ю в іменниках другої відміни чоловічого роду, зокрема, -у пишемо: у збірних іменниках: березняку, вишняку, чагарнику, каталогу, уривку, абзацу, та в назві міста Кривого Рогу (було -а). Дещо спрощено чергування приголосних при творенні прикметників від географічних назв за допомогою суфікса -ськ. Так, подібно до слів Волга – волзький, Запоріжжя – запорізький пишемо й вимовляємо: Гаага - гаазький,

Орфографічні правила, як складова частина системи письмових норм літературної мови, єдині для всіх, хто користується даною мовою. Єдність і обов'язковість орфографії для всіх полегшує спілкування людей за допомогою літературної мови, дієвіше, ефективніше сприяє піднесенню мовної культури народу. В основі орфографії лежить графіка; водночас вона ґрунтується на певних принципах, які зумовлені фонетичною і граматичною будовою мови й віддзеркалюють шляхи формування та розвитку її правописної системи. Сучасна орфографія вибудована на двох основних принципах — фонетичному й морфологічному. Певне застосування має також і смисловий, або семантично- диференційний, принцип письма. Так, за смисловим розрізненням слів уживаємо велику й малу літеру, наприклад: Тиґр — річка й тиґр — звір Примор 'я — регіон і примор 'я — місцина біля моря Комар — прізвище й комар — комаха Поділ — назва району й поділ — низина та поділ — дія; написання слів разом, окремо і з дефісом, наприклад: проте — сполучник і про те — прийм. із займ., насторожі — присл. і на сторожі — прийм. з ім., по-вашому — присл. і по вашому — прийм. із займ.