5.2.Морфологічні норми сучасної української літературної мови, варіанти норм

Основними поняттями морфології є: граматичне значення, граматична форма, граматична категорія та частини мови. Як наука про форми морфологія вивчає засоби вираження граматичних значень слів і форми словозміни (іменника, прикметника, числівника, займенника, дієслова) та функціональне призначення самостійних і службових слів.

Однією з визначальних ознак культури писемного та усного спілкування є граматична правильність, тобто дотримання унормованих правил змінювання слів та їх творення, побудови словосполучень і речень.

Кожній повнозначній змінюваній частині мови – іменнику, прикметнику, числівнику, займеннику, дієслову властива певна, чітко встановлена система словозміни, якої слід обов’язково дотримуватися.

Частини мови – це слова, що характеризуються спільними лексичними ознаками, властивими їм граматичними категоріями, синтаксичними функціями і засобами словотвору.

Частини мови за основним значенням і граматичними формами поділяються на самостійні та службові. Слова, які мають лексичне і граматичне значення, виступають членами речення й утворюють речення, а також називають предмети, поняття, прикмети, якість, кількість, порядок дії й стани – називаються повнозначними (самостійними):

• іменник,

• прикметник,

• числівник,

• займенник,

• прислівник,

• дієслово.

У стилістичному плані морфологія використовується на підставі наявності в ній близьких за значенням і функціями явищ. При стилістичному використанні фактів морфології слід мати на увазі два моменти: різну частотність уживання окремих форм у тому чи іншому функціональному стилі і зв’язки значень певних форм з даним функціональним стилем.

Слід розглядати такі морфологічні засоби: категорія роду, категорія числа, власні й загальні назви, ступені порівняння, стягнені й нестягнені форми, дієслівні категорії та інші.

Прикметники – це слова, що вказують на ознаку предмета і відповідають на запитання який? Яка? Яке? Чий? Чия? Чиє? Прикметники змінюються за родами, числами, відмінками; виражають різноманітні ознаки й властивості предметів: якість, розмір, смак, матеріал, колір, належність, зовнішні ознаки, внутрішні властивості, відношення до часу, відношення до місця. За значенням та граматичними властивостями прикметники поділяються на три групи:

Якісні – називають ознаки, властиві предмету більшою або меншою мірою: холодний – холодніший – найхолодніший.

Відносні – називають ознаки предмета за його відношенням до інших предметів, дій, обставин: телефонний дзвінок, завтрашній день.

Присвійні – вказують на приналежність предмета людині (тварині) і відповідають на питання чий? Чия? Чиє?: братів автомобіль, батькова фірма.

Якісні прикметники мають два ступені порівняння: вищий і найвищий.

В українській мові прикметники мають повну (відмінювану) і коротку (невідмінювану) форму.

Також розрізняють дві групи: тверду і м’яку

У діловому мовленні можуть виникнути труднощі у використанні ступенів порівняння, оскільки тут частіше вживані аналітичні форми: більш вичерпний, найбільш повний.