4. Державне регулювання інноваційної діяльності

Державне регулювання інноваційного процесу на сучасному етапі є однією з головних умов розвитку економіки. В економічній літературі західні автори зазначають, що, наприклад, у торговельному балансі США за 25 років нова техніка забезпечила одержання 25 млрд дол. доходу, а традиційна завдала 16 млрд дол. збитків⁵. Виходячи з наведених фактів та світового досвіду, ефективна науково-технічна діяльність неможлива без ефективного державного регулювання.

Необхідність державної підтримки інноваційних процесів зумовлена в першу чергу масштабами фінансових витрат на проведення досліджень і реалізацію їх результатів. Ускладнення наукової методології робить науково-дослідні роботи дедалі дорожчими, від науковців вимагається дедалі вищий рівень кваліфікації, а, значить, необхідною є і вища оплата їх праці. Ще більше витрат потребує реалізація нововведень. До них належать і капітальні вкладення, і витрати на навчання персоналу, і організаційні заходи. Великих витрат вимагає експертиза, патентування, сертифікація нової продукції. Не варто обминати увагою той факт, що інноваційна діяльність не може існувати відокремлено від інших видів діяльності. Це зумовлено тим, що досягнення позитивного економічного ефекту в більшості випадків є можливим тільки тоді, коли масштаб впровадження інновації значний. Крім того, є ряд інновацій, які не можуть бути комерціалізовані – екологічні інновації, інновації, спрямовані на охорону правопорядку, на підвищення обороноздатності та ін.

Всі особливості інноваційної діяльності свідчать про те, що вона не може обійтись без державної підтримки. У зв’язку з необхідністю централізованого впливу на інноваційні процеси держава стає одним з найважливіших чинників зростання сучасної національної економіки.

Держава централізувала функції розробки науково-технічної політики, включаючи прогнозування, планування та стимулювання програм досліджень і розробок, їх зв'язок із забезпеченням збереження навколишнього середовища, підготовки наукових кадрів, оснащення науки матеріально-технічними засобами.

Держава створює сприятливі умови для інноваційної діяльності, формуючи єдині цивілізовані правила й механізми, що сприяють розвитку всіх суб’єктів інноваційної сфери. Основні принципи та напрямки регулювання інноваційної діяльності представлені в табл. 2.6.

Таблиця 5.2.

Основні напрями та принципи державного регулювання

інноваційної діяльності

Принципи	Напрями
Втілення інноваційної моделі розвитку економіки	Фінансування інноваційної діяльності за рахунок бюджетних коштів і коштів спеціальних фондів
Визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку	Підтримка розвитку науки і формування малого інноваційного підприємництва
Формування відповідної нормативно-правової бази	Формування портфелю державних замовлення на здійснення науково-дослідних робіт
Ефективне використання ринкових механізмів	Формування, раціональне розміщення, ефективне управління інноваційним потенціалом
Збереження і розвиток інноваційного потенціалу	Створення сприятливого клімату для залучення інвестиційних ресурсів в інноваційну сферу, координація інноваційної діяльності
Підтримка міжнародної науково-технологічної кооперації	Створення правової бази інноваційних процесів
Розвиток інноваційної інфраструктури	Кадрове забезпечення інноваційної діяльності шляхом створення відповідних програм навчання в державних навчальних закладах
Інформаційне забезпечення суб’єктів інноваційної діяльності	Формування відповідної інноваційної інфраструктури
Сприяння підготовці відповідних кадрів	Регулювання міжнародних аспектів інноваційної діяльності шляхом визначення загальноекономічної та наукової стратегії

Таким чином, державне регулювання інноваційного розвитку є складовою системи управління господарюванням країни. Використовуючи важелі державного регулювання державні органи формують інноваційну систему держави, визначають конкретні цілі, завдання, напрями інноваційних процесів та інноваційної діяльності, забезпечують можливості та умови для розвитку інноваційної сфери на рівні підприємства, галузі та регіону, країни в цілому.

Формування інноваційної моделі розвитку держави визначає державна інноваційна політика.

Державна інноваційна політика – комплекс принципів та взаємо підтримуючих економічних, правових, організаційних, соціальних методів планування, стимулювання, регулювання та контролю процесів інноваційної діяльності у науково-технічній та виробничій сферах.

Метою інноваційної політики є сприяння розвитку науки, техніки, технологій, підвищенню інноваційної активності, що забезпечує конкурентоспроможність національної продукції на світовому ринку, обороноздатність країни, покращує екологічну ситуацію, сприяє розвитку венчурного довгострокового бізнесу. Виходячи з цієї мети, держава визначає пріоритетні напрямки розвитку інноваційної діяльності та обирає основні шляхи підтримки підприємств, які працюють над виконанням державних інноваційних програм.

За рівнем і формами підтримки у світовій практиці виділяють державні стратегії, що направлені на активізацію інноваційної діяльності:

• стратегія активного втручання – цільове фінансування, значні пільги для комерційних організацій, які здійснюють власні НДДКР;

• стратегія децентралізованого регулювання – складний механізм участі держави в науковій та інноваційній сферах. На перший план в науково-технічній та інноваційній діяльності виходять суб’єкти господарювання, а держава намагається створити їм сприятливі правові, економічні та інші умови для цієї діяльності (використовуються податкові пільги та інші інструменти стимулювання інноваційної діяльності);

• змішана стратегія використовується в країнах, де в економіці значну частину складає державний сектор. У даному випадку щодо державних підприємств держава використовує стратегію активного втручання, а до інших - стратегію децентралізованого регулювання. Така стратегія характерна для Швеції.

Засоби державного регулювання у сфері інноваційної діяльності