Джерела кримінального права сша

Рецепція права колишньої англійської метрополії, що являла собою здебільшого сукуп­ність норм прецедентного, або так званого загального права, і його додатка — законодавства або так званого статутного права, здійснювалася по-різному: шляхом включення окремих частин англійського загального права до статутів, використання його норм у судовій практиці і прийняття загальних статутів або конституційних положень, якими санкціону­валося застосування основної маси англійського права за станом на якусь кон­кретну дату.

Так, у штаті Вірджинія континуїтет (лат. – „безперервність”) дії старо­го права (англійського загального права й актів парламенту, прийнятих на до­даток до нього до 4-го року правління короля Джеймса І), що мали загальний, а не суто англійський характер, підтверджувався ордонансом 1776 року. А у ст.35 першої конституції штату Нью-Йорк, прийнятій в 1777 р., проголошува­лося право цієї колонії за станом на 19 квітня 1775 р., яке складалося з зага­льного права та англійських статутів, а також актів законодавчого органу ко­лонії, за умови його можливої зміни та доповнення. Навіть у штаті Луїзіана, де переважною була континентальна, в основному французька система права, законом 1805 р. англійське загальне право визнавалось основним джерелом як матеріального, так і процесуального кримінального права.

Однак збереження, а подекуди й уведення англійської правової системи не означало, що надалі США її копіювали. Розвиток їх кримінального права по­казує, що в силу різних причин там склався свій, американський варіант англійської правової системи.

Чинне американське кримінальне право — явище дуже своєрідне і складне, що є результатом взаємодії таких основних факторів. По-перше, в США, так само як і в Англії, співіснують загальне і статутне право. Однак, на відміну від англійської системи з її консервативним прагненням зберегти старі норми й ін­ститути, в США пішли шляхом „гнучкої правотворчості”: це стосується насам­перед діяльності Верховного суду країни. Крім того, сфера дії загального права там у цілому є більш вузькою.

По-друге, в США немає єдиної кримінально-правової системи, що зумовлено особливостями американського федералізму; там існують 53 самостійні системи - 50 штатів, федеральна, Округу Колумбія, де розташована столиця країни, і „вільно приєднаної держави” Пуерто-Рико. Це породило для кримінально-правової системи характерну для американського права в цілому особливість - правовий дуалізм, який означає, що на території кожного штату діє право цьо­го штату, а за певних умов застосовується федеральне право.

Джерела федерального кримінального права.

Основними джерелами феде­рального кримінального законодавства є Конституція 1787 р., акти Конгресу, підзаконні акти.

Конституція США не дозволяє чітко розмежувати компетенцію федерації і штатів у галузі кримінального законодавства. У розділі 8 ст.1 після перерахування питань, з яких „Конгрес має право” приймати рішення (встановлювати покарання за підробку державних цінних паперів, визначати і карати морсь­кий розбій тощо), відзначається, що він також може „видавати всі закони, що будуть необхідні для здійснення як вищевказаних прав, так і всіх інших прав, якими дійсна Конституція наділяє Уряд Сполучених Штатів, його Департамен­ти й посадових осіб”. Очевидно, це конституційне положення послужило під­ставою для надзвичайно інтенсивного розвитку федерального кримінального законодавства: спочатку на федеральному рівні існувало лише кілька криміна­льних законів, основна їх частина була прийнята у штатах.

Конституція США містить ряд положень як безпосередньо кримінально-правового характеру, так і таких, що мають відношення до кримінального пра­ва. Серед них, наприклад, заборона на видання законів, що мають зворотну си­лу, на застосування жорстоких і незвичайних покарань, на позбавлення життя, волі і власності без законного судового розгляду та інші. У Конституції (розділ З ст.111) навіть закріплено визначення такого злочину, як зрада.

У США немає федерального кримінального кодексу в його загальноприй­нятому розумінні. Федеральне кримінальне законодавство вперше було коди­фіковано в розділі „Про злочини” виданому у 1873—1877 рр. Зводу законів США, потім у суттєво зміненому вигляді знову систематизовано в 1909 р. і, нарешті, реформоване в 1948 році. Актом Конгресу від 25 червня 1948 р. основна маса раніше чинного законодавства була, як сказано в ньому, „пере­глянута, кодифікована” і включена у формі закону до розділу Зводу законів США „Злочини і кримінальний процес”. Частина 1 цього розділу („Злочи­ни”) нараховує 86 глав, хоча номер останньої глави - 123: інші глави про­пущені. Формально вона не має ні Загальної, ні Особливої частини. Фактично ж перший розділ („Загальні положення”) - міні-загальна частина, оскільки вона складається всього з 22 статей, більшість з яких містять дефініції вико­ристаних у зазначеному розділі термінів. Крім того, три статті (§2, З і 4) присвячені інституту співучасті, а одна (§ 17) — неосудності. Інші глави роз­ташовані за абеткою, тому на початку виявилися статті про відповідальність за зазіхання на тварин і рослини (гл. 3), у середині — про вбивство (гл. 51), а наприкінці -- про відповідальність за тероризм (гл. 113 В), зраду (гл. 115) і військові злочини (гл. 118).

Однак далеко не всі кримінально-правові норми, навіть загального характе­ру, зібрані в ч. І розділу 18 Зводу законів. Наявні вони в частині II цього роз­ділу, де розглядаються питання покарань (апробації — випробування, штрафу і тюремного ув'язнення — гл. 227, а також страти — гл. 228), розкидані майже по всіх інших 49 розділах Зводу законів США. їх близько 3000. Така величез­на кількість кримінально-правових положень є результатом казуїстики, норм описового характеру, наявності застарілих і навіть архаїчних положень та в цілому — невпорядкованості законодавства.

Зазначені та інші недоліки федерального кримінального законодавства зу­мовили спроби його подальшого вдосконалення. У середині XX ст. у ході руху за реформу кримінального законодавства штатів вагому роль відіграв Зразко­вий кримінальний кодекс (1962 р.), підготовлений Інститутом американського права. Цей документ не набув офіційного характеру: він був призначений лише послужити „єдиним орієнтиром” для назрілого відновлення та зближення кримінальних кодексів штатів. Зразковий КК в основному виконав своє за­вдання, оскільки увібрав у себе досвід розвитку американського кримінального права й витлумачив його в досить ліберальному дусі, а з урахуванням високого рівня його юридичної техніки на нього неминуче орієнтувалися укладачі всіх проектів КК, пропонованих законодавчим зборам штатів ще від 60-х років.

У 1984 р. адміністрація Р.Рейгана провела через Конгрес так званий Ком­плексний закон про контроль над злочинністю, що в дусі твердої кримінальної політики передбачає заходи боротьби з небезпечними злочинцями та рецидиві­стами, регулює інші питання. Частина цього закону — Закон про Реформу по­карань, на підставі якого була створена Комісія з покарань. Вона розробила „Основні напрямки щодо призначення покарань”, опубліковані у формі Посібників (керівництв), покликаних усунути різнобій у призначенні покарань за федеральні злочини. У 1994 р. прийнято закон про боротьбу з насильницькою злочинністю, який газета „Нью-Йорк Таймс” схарактеризувала як найрепресивніший у сучасній історії США: він збільшив число випадків застосування страти до 60.

Велику роль у регулюванні кримінально-правових відносин на федерально­му рівні відіграють підзаконні акти, видавані Президентом, міністерствами й відомствами федерального уряду. Як правило, ці акти деталізують, конкрети­зують норми федеральних законів. Але іноді й самі вони встановлюють кримі­нальну відповідальність за ті чи інші діяння.

Дія федерального кримінального законодавства є обмеженою. По-перше, во­но застосовується у випадку скоєння злочинів з так званим „федеральним еле­ментом” стосовно до федеральних посадових осіб (наприклад, убивство, заподі­яння тілесних ушкоджень, перешкоджання виконанню службових обов'язків) або зловживання ними у зв'язку з виконанням своїх службових обов'язків (на­приклад, хабарництво й розкрадання); злочини, що торкаються інтересів кіль­кох штатів (наприклад, викрадення автомобілів і перегін їх з одного штату в інший, збут наркотиків); посягання на федеральні установи та служби (напри­клад, пошти) або Сполучених Штатів у цілому (зрада, шпигунство тощо).

По-друге, воно застосовується в разі скоєння будь-якого злочину, але скоє­ного на територіях федерального значення: національні парки, заповідники, судна, що плавають під американським прапором у відкритому морі, а також перебувають у польоті в повітряному просторі над відкритим морем, військові об'єкти тощо. Якщо на цих територіях відбувається посягання, які федераль­ним законодавством не передбачаються, то за аналогією „підганяється” право штату, де такі території розташовані (§13 розділу 18 Зводу законів).

Сучасним джерелом федерального кримінального права продовжує залиша­тися й судова правотворчість — прецедентне (загальне) право. Незважаючи на те, що ще у 1812 році Верховним судом країни було ухвалено заборону карати за злочини, які не визнані Конгресом, федеральні суди фактично займаються правотворчістю, здійснюючи тлумачення законодавства, заповнюючи його про­галини, виправляючи інші недоліки. Особливо велика роль у цьому належить Верховному судові США, рішення котрого з відповідних питань обов'язкові для всіх судів країни.

Найважливішим об'єктом впливу з боку Верховного суду була й залишаєть­ся Конституція США. Утлумачуючи ті чи інші положення Конституції, іноді прямо протилежні. Верховний суд суттєво впливає на кримінальну політику у країні. Так, у 1972 р., розглянувши апеляцію у справі Фурмена, він ухвалив, що винесення смертного вироку (страта) являє собою жорстоке і незвичайне покарання, що суперечить VIII і XIV поправкам до Конституції, а в 1976 р., у зв'язку з розглядом справи Грегга, вирішив, що „страта сама по собі не скла­дає порушення Конституції”.

Відомо, що Верховний суд США, привласнивши собі право здійснення так званого „судового конституційного контролю” (оскільки воно не випливає ні з Конституції, ні зі звичайного розуміння судової влади), може, визнавши не­конституційним будь-який акт Конгресу або легіслатур штатів, позбавити його юридичного захисту. І таке нерідко відбувалося на практиці, в тому числі з кримінальними законами.

У США немає єдиного загального права. На території кожного штату силу обов'язкового судового прецеденту мають рішення, винесені федеральними су­дами всіх інстанцій і верховним судом цього штату; рішення судових органів інших штатів мають лише силу „переконлувального прецеденту”. Однак в останні десятиліття починаються спроби зближення і норм загального права окремих штатів.

Джерелом федерального кримінального права США є також укладені ними договори. Наприклад, тільки при наявності угоди про екстрадицію (видачу), укладеної США з відповідними державами, можлива видача особи, що скоїла передбачений федеральним законодавством міжнародний злочин (піратство, викрадення літака, незаконна торгівля наркотиками тощо).

У дуже обмежених справах джерелом кримінального права США є право ін­дійських племен (§1152 розділу 18 Зводу законів).