Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Психологічна служба освіти А.Г. Скок, І.М. Юще...docx
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
3 Мб
Скачать
☆

Тема 6. Основні напрямки роботи психолога з підлітками

  1. Робота психолога з дітьми молодшого підліткового віку.

  2. Робота психолога з дітьми середнього підліткового віку.

  3. Робота психолога з дітьми старшого підліткового віку.

Робота психолога з дітьми молодшого підліткового віку.

Молодший підлітковий вік (10-11 років) - завершення дитин­ства. В цей період діти, в основному, врівноважені, спокійні, довірливо ставляться до дорослих, визнають їхній авторитет, чекають на допомогу та підтримку. Це відкриває великі мож­ливості з точки зору виховних впливів, у тому числі й роботи практичного психолога.

Основними завданнями розвитку в цей період є:

  • формування вміння вчитися в середній школі;

  • формування уявлення про себе як про вмілу людину з ве­ликими можливостями розвитку;

  • розвиток навчальної мотивації, інтересів;

  • розвиток навичок співпраці з однолітками, вміння змага­тися з іншими, правильно і всебічно порівнювати свої результа­ти з успішністю інших;

  • формування вміння досягати успіху та правильно стави­тись до успіхів і невдач, розвиток упевненості в собі.

У середній школі докорінним чином змінюються умови навчання: діти переходять від одного вчителя до системи « клас­ний керівник - вчителі-предметники », нерідко діти змінюють школу чи клас, у них з’являються нові однокласники.

Більшість дітей переживає цей перехід як важливу подію в житті. По-перше, важливий сам факт закінчення початкової школи, який так або інакше підкреслюється вчителями та бать­ками. По-друге, діти розуміють, що предметне навчання більш серйозно пов’язане з певною областю знань. По-третє, перехід до різних вчителів є важливим зовнішнім показником їхньої дорослості та шансом по-новому налагодити стосунки з педаго­гами, які невдало склалися на попередньому етапі навчання. Бажання добре навчатися, очікування позитивних зрушень до­статньо сильне у п’ятикласників. Це сприяє успішній адаптації до нових умов.

У той же час перехід з початкової школи у середню пов’яза­ний зі зростанням навантаження на психіку підлітка. Різкі змі­ни умов навчання, різноманітність та якісне ускладнення ви­мог до школяра, що висуваються різними вчителями, - все це є серйозним випробуванням для дитини.

В період адаптації до навчання у середній школі у школярів зростає тривожність, знижується працездатність, підвищуєть­ся боязкість чи, навпаки, розв’язність, неорганізованість, за­будькуватість. З адаптаційним періодом часто пов’язані і зах­ворювання дітей, що носять психосоматичний характер.

Ускладнюють адаптацію дітей до середньої школи неузго­дженість вимог різних педагогів, своєрідний темп, особливості мови, різний стиль викладання, а також те, що вчителі не роб­лять різниці між п’ятикласниками та іншими учнями серед­ньої школи, висуваючи до всіх однакові вимоги. Крім того, на­вчання у середніх класах школи пов’язане з певною деіндиві­дуалізацією, безособовим підходом педагога до школярів. У де­яких п’ятикласників виникає почуття самотності, того, що ніко­му з дорослих вони у школі не потрібні. Звідси підвищена за­лежність частини дітей від дорослих, «приставання» до клас­ного керівника, плач, вередливість, регресивна поведінка.

Отже, проблема адаптації до навчання у середній школі є над­звичайно важливою у практичній діяльності психолога школи.

Психолог першочергово повинен звернути увагу вчителів на ті вікові психологічні та психофізіологічні особливості дітей, які можуть сприяти або заважати успішному проходженню адаптаційного періоду.

Дорослі часто вимагають від п’ятикласників бути доросли­ми та самостійними і одночасно підкреслюють їх «дитячість». Ця подвійність ставлення та системи вимог швидко засвоюєть­ся дітьми, які вчаться маніпулювати дорослими за допомогою цієї подвійності.

Важливим напрямком роботи з педагогами під час адапта­ційного періоду є обговорення з ними індивідуальних особли­востей школярів (повільність, імпульсивність, боязкість, чут­ливість до зауважень та ін.). Безперечно корисною є участь пси­холога у знайомстві вчителів середньої школи зі своїми майбут­німи учнями.

На практиці також добре зарекомендували себе педагогічні консиліуми та міні-педради по кожному п’ятому класу. Конси­ліуми готуються спільно з учителями середньої школи, вчите­лями початкової школи та психологом. Особливу увагу в такому обговоренні слід приділити узгодженню вимог різних педагогів до учнів, до змістовних та організаційних сторін їхньої діяль­ності та поведінки. Потрібно звернути увагу на наступність ви­мог початкової та середньої школи, необхідність поступового та повільного їх ускладнення та введення нових.

Важливим для успішної адаптації школярів є стиль клас­ного керівника. Молодші підлітки чутливі до такого стилю ке­рівництва, коли дорослий проявляє ініціативу, задає загальні рамки діяльності, але при цьому дозволяє дітям самим прийма­ти рішення, не встановлюючи покрокового контролю.

Формування вміння вчитися у середній школі - один з го­ловних напрямків роботи з дітьми молодшого підліткового віку. Діти п’ятого класу сензитивні до набуття загальнонавчальних умінь та навичок.

Найбільш успішно таке завдання здійснюється тоді, коли вміння та навички набуваються не лише на уроках, але й на спе­ціальних заняттях, що регулярно проводяться в школі. Такі за­няття проводяться як самим психологом, так і з допомогою пси­холога - вчителем. Заняття включають теми загально навчаль­них навичок, мотивації навчання та емоційного ставлення до нього, розвитку довільності, організованості, спостережливості. Необхідно також звертати увагу на розвиток логічної пам’яті та

довільної уваги школярів. Заняття повинні складатись з корот­ких пояснень, виконання спеціальних вправ та їх обговорення.

На заняттях з п’ятикласниками важливо використовувати гумор, який має велике значення для розвитку дітей даного віку. Діти самі можуть навчитись використовувати гумор для кра­щого запам’ятовування.

Психологічної допомоги потребують, насамперед, ті молод­ші підлітки, які мають труднощі в навчанні.

Причина цих труднощівпайчастіше такі:

  1. Причини, пов’язані з недоліками в навчальній підго­товці, при нормальному і навіть доброму розвитку мислення та інших пізнавальних процесів:

  • пробіли у знаннях;

  • несформованість загальнонавчальних та спеціальних умінь та навичок;

  • переважно емоційне ставлення до навчальних предметів, відсутність об’єктивних критеріїв успішності та неуспішності.

  1. Причини, пов’язані із несформованістю необхідних опе­рацій мислення: аналізу, синтезу, слабкого мовного розвитку, недоліків уваги та пам’яті.

  2. Особливості знань, які учні повинні засвоїти в середній школі, порівняно зі знаннями, які давались у початковій школі та були пов’язані із безпосереднім досвідом дитини.

  3. Формалізм у засвоєнні знань:

  • коли учні не намагаються проникнути в сутність того, що вивчають і « зубрять » написане в підручнику або сказане вчите­лем;

  • коли учні володіють необхідними способами теоретично­го мислення, абстрактними поняттями, але ця система понять відгороджена у них від реальних законів природи.

Для діагностики труднощів у навчанні можуть бути вико­ристані: «Дитячий тест» Д.Векслера для індивідуального об­стеження, у 7-8 класах для групової діагностики тест Р.Амтха- уера, а також ШТУР («Шкільний тест розумового розвитку»), КОНТУР («Критеріальний тест розумого розвитку») та ін.

Для розвитку мислення та мови учнів п’ятих класів необхід­но використовувати спеціальні програми, що складаються із вправ, спрямованих на формування таких вмінь, як розуміння змістовного боку мовлення, можливості прогнозувати зміст, розвитку семантичного аналізу слів та речень (М.К.Акимова,

В.Т.Козлова, 1993; Є.Г.Будріна, 2009).

Оскільки в житті дітей цього віку істотне місце посідає гра, то розвиток пізнавальних функцій (уваги, пам’яті) краще здійснювати не на навчальному матеріалі, а в ситуації, відмінній від навчальної. Добре зарекомендували себе, як методи трену­вання та корекції уваги та пам’яті, численні ігри з розвитку спостережливості, уважності, вміння помічати деталі, зосере­дженості, стійкості до відволікання, зорової пам’яті тощо. Всі ці ігри особливо ефективні при включенні в них змагального елементу, що відповідає потребам дітей цього віку. Разом з тим, слід мати на увазі, що перенесення навичок, набутих у грі, є окремим завданням.

Причиною слабкої успішності молодшого підлітка може бути також низька довільність поведінки та діяльності - неба­жання, «неможливість» примусити себе постійно займатися.

Всі вказані причини нерідко виступають не ізольовано, а разом, об’єднуючись у складні комбінації, і потребують спільної активної роботи не лише психолога та педагога, але й батьків, а головне, самого підлітка по подоланню невстигання. Значні складнощі при її здійсненні пов’язані з тим, що тривале не­встигання майже завжди супроводжується певними особистіс- ними порушеннями (низькою, або, навпаки, захисною високою самооцінкою, агресивністю, почуттям безпорадності тощо). Ро­бота з цими порушеннями повинна обов’язково включатися, як особливе завдання, в програму подолання невстигання.

Отже, центральний напрямок роботи психолога з молодши­ми підлітками - орієнтація на повне вирішення завдань періо­ду дитинства. Основну увагу психологу в цей час слід приділи­ти розвитку навчальної діяльності, вмінню вчитися набувати нові знання та навички - як за допомогою дорослих, так і само­стійно.

Робота психолога з дітьми середнього підліткового віку.

Середній підлітковий вік (11-12 років) - період підвищеної ак­тивності, значного росту енергії школяра.

Основні завдання розвитку в цей період:

  • розвиток нового рівня мислення, логічної пам’яті, вибір­кової стійкої уваги;

  • виділення кола стійких інтересів;

  • цікавість до іншої людини як до особистості;

  • прагнення розібратися в собі, в своїх вчинках, здібнос­тях; формування первинних навичок самоаналізу;

  • розвиток «почуття дорослості», адекватних форм утвер­дження самостійності, особистісної автономії;

  • почуття власної гідності, внутрішніх критеріїв самооцінки;

  • форм та навичок особистісного спілкування в групі од­нолітків, способів взаєморозуміння;

  • моральних почуттів, форм співпереживання з іншими людьми;

  • уявлень про зміни, що пов’язані з ростом та статевим доз­ріванням.

Одним з центральних моментів розвитку в середньому підлітковому віці є розвиток «почуття дорослості»: школяр гостро відчуває, що він вже не дитина, і потребує визнання цьо­го. Почуття дорослості виявляється в прагненні до незалеж­ності, самостійності, ствердженні особистої гідності та вимозі до дорослих поважати ці прагнення та рахуватися з ними.

Тому дорослому необхідно будувати з підлітком, як з іншим дорослим, взаємини дружнього характеру, змістовної співпраці на основі поваги, довіри, підтримки та допомоги.

Переживання почуття дорослості має істотне значення для розвитку особистості в підлітковому віці. Воно виступає стиму­лом активності підлітка і спрямоване на переорієнтацію з ди­тячих норм на дорослі. Присвоюються, насамперед, зовнішні атрибути дорослості, а також моральні норми, притаманні взає­мовідносинам дорослих людей.

Розрізняють такі напрямки дорослості (Т.В.Драгунова, 1976):

  • зовнішня дорослість;

  • орієнтація на якості «справжнього чоловіка» та «справж­ньої жінки»;

  • соціальна дорослість;

  • інтелектуальна дорослість.

Основним психологічним механізмом, що визначає всі на­прямки розвитку почуття дорослості є присвоєння відповідних зразків.

Бажання повноцінно брати участь у дорослому житті, у про- соціальній або суспільно-корисній діяльності, що виходить за межі школи - важлива і продуктивна сторона становлення до­рослості, на яку слід звертати увагу дорослих. У нинішній час ця потреба підлітка часто залишається без запиту. Завдання психолога у цьому випадку - роз’яснювати дорослим значущість виявів суспільної активності для школярів цього віку та немож­ливість заміни її психологічною роботою.

Разом з тим, підліток розуміє, що його дорослість ще не зовсім «справжня», відчуває невпевненість у своїй новій позиції. Він гостро потребує визнання та підтвердження цієї нової позиції дорослими та однолітками. Тому прояви «почуття дорослості» часто мають демонстративний характер. Для підлітка більш важ­ливим є визнання його самостійності, його рівних з дорослим прав, аніж дійсна їх реалізація (Р.Берне, 1986; А.Є. Личко, 1983).

По мірі розвитку почуття дорослості ці вимоги наповнюють­ся конкретним змістом, «життєвими дрібницями», по відно­шенню до яких підліток та батьки займають діаметрально про­тилежні позиції. Такі конфлікти є підґрунтям численних звер­нень батьків до психолога та скарг підлітків на те, що батьки їх не розуміють, обмежують та контролюють.

У12-13 років з’являються перші ознаки ціннісних конфлік­тів, що проявляються у прагненні підлітка відстоювати власні погляди та цінності, протиставляючи їх нормам та вимогам до­рослих.

Завдання психолога - пояснити педагогам, батькам причи­ни подібної поведінки та її значення для розвитку особистості; показати дорослим, що вирішення «ціннісних конфліктів» по­лягає в тому, щоб висловлювати та аргументовано відстоювати власну позицію. Саме така м’яка протидія допомагає підлітку «відточувати» свою майстерність та розкриває необхідність вра­хування прав, почуттів та цілей іншої людини.

Істотним моментом взаємостосунків підлітка є своєрідне споживацьке ставлення до вчителів та батьків. Підлітки часто вважають, що цікаве життя в класі залежить від вчителів, що батьки повинні піклуватися про них і не потребують за це вдяч­ності. Зокрема, це проявляється в ревнощах дітей до турбот до­рослих про самих себе. При роботі з такими випадками корисно і батькам, і самому підлітку розкрити психологічний зміст цих вимог. Важливо обговорювати з підлітками проблему прав та обов’язків кожної людини по відношенню до самої себе.

Психологу важливо також пояснювати як підліткам, так і дорослим, що прояви дитячо-батьківської любові закономірно змінюють свої форми під час дорослішання дітей.

Важливо також допомагати підлітку розуміти свої емоції, розбиратися в них, правильно та різноманітно проявляти їх.

Істотний вплив на індивідуальні прояви дорослості має те, яку поведінку батьки вважали за необхідне у дитини сформува­ти та які вимоги висували, та продовжують висувати. В прак­тиці психологічної роботи для виявлення особливостей уявлен­ня підлітка про батьків є тести:

«Поведінка батьків та уявлення підлітка про них» (АХЮК), адаптований та нормований для використання в нашій країні (Л.І.Вассерман, І.А.Горькова, Е.Е.Романіцина, 1994); підлітко­ва версія тесту «Діагностика емоційних відносин у сім’ї»; «Ан­кета сімейних взаємостосунків» Е.Г.Ейдеміллера; «Тестдитя- чо-батьківських стосунків» А.Я.Варги таВ.В.Століна.

Адекватні форми почуття дорослості - прийняття відпові­дальності, соціальна активність, вміння відстоювати свою точ­ку зору, вміння знайти вихід з конфліктної ситуації тощо - фор­муються в тих випадках, коли дорослі спонукають підлітка пе­ревіряти свої можливості, допомагають зрозуміти свої сильні та слабкі сторони, пояснюють причини невдач та успіхів. Істот­не значення має і те, як дорослі забезпечують підлітка засоба­ми для досягнення мети - знаннями, вміннями, навичками.

Формування інтересу до себе,розвиток самосвідомості. В 11 років у школярів виникає бажання краще пізнати себе, зро­зуміти та з’являється потреба в самооцінці. Важливою умовою її формування є об’єктивна оцінка його діяльності та орієнтація на реальні досягнення.

Потребу в самооцінці поєднують у дітей цього віку з труд­нощами думати та говорити про себе, слабким розвитком реф­лексивного самоаналізу (особливо у хлопчиків), що необхідно враховувати при проведенні психологічної роботи. Також слід мати на увазі результати психологічних досліджень, які свідчать, що в 11 років різко зростає кількість негативних само­оцінок, негативного сприйняття себе як хлопчиками, так і дівчатками.

В 12 років інтерес до себе у підлітків посилюється. У них розвивається особистісна рефлексія. Уявлення про власні мож­ливості, вміння, інтереси становлять основу самооцінки в цьо­му віці, є предметом їхньої гордості та служить підґрунтям для розвитку почуття власної гідності.

У 13-14 років нестабільність цієї сфери посилюється. Це пов’язане з особливостями розвитку «Я-концепції», уявлень індивіда про себе в поєднанні з їх оцінкою, що виступає як на­станова по відношенню до самого себе.

Важливою стороною цих настанов є уявлення про себе у часі (Я-минуле, Я-теперішнє, Я-майбутнє). Я-минуле таЯ-майбутнє одночасно і притягує, і відштовхує, що породжує гострий внут­рішній конфлікт.

Крім того, серед основних настанов «Я-концепція» підлітка містить такі настанови підлітка по відношенню до себе, як «Я- реальне» та «Я-ідеальне». Від їх співвідношення та реалізації залежить характер самооцінки. Дуже часто самооцінка у цьому віці коливається між крайніми полюсами (або реалізація «Я- ідеального», або «Я-ніщо»).

Істотний вплив на невдоволеність підлітка собою здійсню­ють зміни у зовнішності. Підліток дуже чутливий до зовніш­ньої оцінки. Дослідниками помічений «феномен уявної ауди­торії» , коли підліток ніби спостерігає за собою збоку, очима ін­шої людини. А оскільки він часто невдоволений собою, невпев­нений у собі, то чекає на подібне ставлення і з боку інших лю­дей. Звідси - характерна для підлітка сором’язливість.

Самооцінка підлітків формується під впливом двох тен­денцій:

  • підвищується значущість оцінок оточуючих;

  • посилюється орієнтація на внутрішні критерії, однак кри­терії самооцінки в цей період ще дуже несамостійні та багато в чому запозичені у дорослих.

Цінуючи спілкування з однолітками, дитина фактично про­довжує дивитися на себе очима дорослого. У тих випадках, коли дорослі підкреслюють невдачі підлітка, його недоліки, а успі­хи пояснюють випадковістю, у нього формується низька само­оцінка, яка заважає нормальному розвитку.

Конфліктна самооцінка виникає в тих випадках, коли бать­ки захвалюють дитину, пояснюючи успіхи її здібностями, а невдачі - випадковим збігом обставин. Виникає протиріччя між високими домаганнями та невпевненістю в собі, так званий « ефект неадекватності».

При роботі з дітьми з несприятливими варіантами самооці­нок необхідно, насаперед, допомогти їм досягти успіху, тобто допомогти набути необхідні для цього знання та навички. Без цього будь-яка робота по подоланню відхилень у розвитку само­оцінки не буде результативною.

Діяльність психолога з корекції самооцінки повинна бути спрямована на:

  • розкриття власних можливостей підлітка;

  • створення внутрішніх критеріїв самооцінки, що базуєть­ся на його реальних та потенційних можливостях та вмінні ана­лізувати власні успіхи та невдачі;

  • звернути увагу вчителів на значення ставлення вчителя до учня та оцінка педагогом його діяльності.

Для формування інтересу до себе, почуття власної гідності необхідно розвивати у дітей цього віку вміння думати, говори­ти про себе, розбиратися у своїх переживаннях. Корисним для цього є регулярне проведення уроків психології, групових за­нять присвячених розвитку «Я», формуванню уявлення про себе, впевненості в собі та навичок спілкування з однолітками та дорослими (див. програми: В.І.Гарбузова, 1994; А.М.Прихо­жан, 1993; Г.А.Цукерман, Б.М.Мастєров, 1995 та ін.). Такі за­няття, що поєднують теоретичні знання психології з елемента­ми тренінгу - вправами, виконанням окремих завдань тощо, відкривають шляхи для самопізнання, дозволяють освоїти на­вички та засоби самовираження і тут же їх реалізувати в актив­них формах поведінки, тобто задовольняють найважливіші по­треби підлітка.

Уроки психології для дітей цього віку більш доцільні, аніж тренінгові заняття з таких причин:

  • уроки охоплюють всіх учнів класу, а не лише охочих;

  • наближеність уроків психології до звичайних уроків за­безпечує природність засвоєння нових форм поведінки.

Принципово важливим для дієвості як уроків, так і тренін- гової роботи є забезпечення реалізації набутих навичок у житті, поза межами навчальної ситуації.

Отже, підлітки потребують допомоги в здійсненні процесу саморозвитку (саморозуміння, самовиховання, самодопомоги, самореалізації). Надання цієї допомоги - один з найважливіших напрямків діяльності практичного психолога з підлітками.

Для підлітків середнього та старшого підліткового віку ха­рактерним є подвійний характер мотивації навчальної діяль­ності: з одного боку, зниження мотивації навчання, з іншого - перехід до більш високої форми навчальної діяльності та став­лення до навчання, що набуває в цей період особистісно значу­щого смислу.

Психолог може допомогти педагогам у розвитку мотивації навчання, звернувши увагу на вікові та індивідуальні особли­вості школяра, що сприяють або заважають розвитку адекват­ної мотивації, істотне значення серед яких відіграє спілкуван­ня з учителем, як людиною зацікавленою і в предметі, і в учні.

Розвиток мотивації слід проводити через актуальні потре­би підлітка. Центральне місце у мотивації навчання відіграє мотив самоствердження.

В середніх класах добре зарекомендували себе спеціальні психологічні прийоми та способи формування мотивації в ході навчального процесу, якими педагог може оволодіти за допомо­гою психолога.

Ефективними є також власне психологічні тренінги на­вчальної мотивації, в ході яких підлітки стають більш упевне­ними в собі, вчаться ставити більш реалістичні цілі та знаходи­ти шляхи їх досягнення. Але це відбуваєтьсяв тому випадку, якщо в повсякденному житті створені умови для реалізації тих вмінь, які відпрацьовуються в ході тренінгу (А.К.Маркова, 1990; Х.Хеккаузен, 1986; І.В.Дубровіна, 1991 та ін.).

Отже, ефективність розвивальної та корекційної роботи в цій сфері залежить від того, наскільки вона може задовольнити найважливіші потреби підлітка в спілкуванні й самоствер­дженні та від того, наскільки вона включена у широкий кон­текст загального особистісного розвитку підлітка.

Робота психолога з дітьми старшого підліткового віку. У

13-річному віці найбільш повне втілення отримують ті лінії роз­витку, котрі прослідковуються протягом молодшого та середнь­ого підліткового віку. Основні завдання тут полягають у розвитку:

  • вміння оперувати гіпотезами, переходити від окремого до загального, робити висновки;

  • рефлексії - як інтелектуальної, так і особистісної;

  • волі, вміння ставити перед собою цілі та досягати їх;

  • мотиваційної сфери, способів регуляції поведінки та емо­ційних станів;

  • уяви;

  • вміння будувати рівноправні відносини з однолітками, що ґрунтуються на взаєморозумінні та взаємності;

  • вміння розуміти причини власної поведінки та поведін­ки інших;

  • позитивного і, разом з тим, адекватного образу свого тіла, фізичного «Я» як такого, що змінюється та розвивається.

Потреба в спілкуванні з однолітками стає в старшому підліт­ковому віці однією з центральних потреб підлітка. Найбільш значущим є спілкування у групі, компанії ровесників. Належ­ність до групи відіграє істотну роль у самовизначенні підлітка та у визначенні його статусу в очах однолітків.

Істотний вплив на поведінку підлітків мають норми, які стихійно складаються у групі. До завдання психолога входить діагностика причин порушення поведінки, за якими нерідко ховається саме дотримання вказаних норм, а також роз’яснен­ня механізму дії цих норм дорослому оточенню підлітка. Та­кож досить плідним є обговорення групових норм з підлітками: аналіз їх дієвості, привабливості та ін.

Велике значення має робота з формування колективів кла­сів, створення умов для того, щоб саме ця група стала для під­літка найбільш значущою.

Робота психолога з підлітками пов’язана також з формуван­ням навичок спілкування, розумінням іншої людини, розвит­ком засобів спілкування, створенням емоційно сприятливої ат­мосфери у групі. Адже підлітковий вік сензитивний для роз­витку вербальних та невербальних комунікативних навичок та вмінь, що забезпечують контакт з партнером чи групою людей, визначають рівень розуміння інших та саморозкриття в процесі спілкування.

Розвиток засобів спілкування може здійснюватися в ході уроків з психології або спеціально організованих тренінгів. Іс­тотною умовою успішності такої роботи є те, що вона не обмежу­ється навчанням конкретним навичкам, а дозволяє дати шко­лярам психологічні знання, спрямовані на розуміння іншої лю­дини.

В 12-14 років важливим напрямком роботи психолога стає обговорення проблем, пов’язаних зі спілкуванням, з причина­ми популярності чи непопулярності серед однолітків як у ході індивідуальних консультацій, так і в ході групових дискусій.

Контрольні запитання:

  1. Що таке психологічна готовність до навчання у середній школі та які її критерії?

  2. Які напрямки роботи психолога найбільш ефективні в адаптаційний період?

  3. Які напрямки роботи психолога з підлітками 12-13 років?

  4. В чому полягають особливості розвитку самосвідомості в підлітковому віці?

  5. Форми та методи надання психологічної допомоги при проблемах спілкування у підлітковому віці.

Теми для самостійної роботи:

  1. Особливості розвитку пізнавальних процесів та їх вплив на характеристики особистості та поведінки підлітків.

  2. Використання ігрових методів у психологічній роботі з підлітками 10-13 років: можливості та обмеження.

  3. Розробка програм розвитку засобів спілкування для шко­лярів 10-11 та 12-13 років.

  4. Специфіка консультаційної роботи психолога з учнями 10-13 років, їхніми батьками та вчителями.

Література:

Будрина Е.Г. Динамика интеллектуального развития под- ростков в условиях разньїх моделей обучения / Е.Г.Будрина // Психологический журнал. - 2009. - Т. ЗО, №4. - С. 33-46.

Божович Л.И. Проблеми формирования личности / Л .И.Божович. -[2-еизд. перераб. идоп.]. -М.: Изд-во «Институтпрак- тической психологии», Воронеж: НПО «МОДЗК», 1997-424с.

Гаврилова Т.А. Осознание собственной смертности как фак­тор становлення подросткового чувства взрослости / Т. А.Гаври- лова, Ф.А.Швец // Вопросьі психологии. - 2010. - №4.

КраєваО.А. Програматренінгового курсу «Подолання кри­зи ідентичності підлітків» 7-8 класів (13-14 років) / О.А.Крає- ва // Практична психологія та соціальна робота. - 2012. - №10. -С. 75-80.

Кругликова А.Ю. Личностньїй рост младших подростков в разновозрастном коллективе / А.Ю.Кругликова // Психологи­ческий журнал. - 2010. -Т. 31, №4. -С. 47-58.

Лишин О.В. Тенденции личностного самоопределения в подростковом и юношеском возрастах (направленность мотива- ционной стратегии личности и психологические механизмьі ее формирования) / О.В. Лишин // Практична психологія та соці­альна робота. - 2011. -№1. -С. 33-38.

Ляудис В.Я. Память в процессе развития / В.Я.Ляудис. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976.

Обухова Л.Ф. Детская психология: теории, факти, пробле­ми. [Учебник] / Л.Ф.Обухова. - М.: Российское педагогичес- кое агентство, 1995. - 374 с.

Райс Ф. Психология подросткового и юношеского возраста / Ф.Райс, К.Должин. - [12-е изд]. - СПб.: Питер. - 625 с. (Се­рия «Мастера психологии»).

Ремшмидт X. Подростковий и юношеский возраст: Пробле­ми становлення личности / X.Ремшмидт. - М.: Мир, 1994. - 320 с.

Прихожан А.М. Развитие уверенности в себе и способнос- ти к самопознанию у детей 10-12 лет: Программа курса заня- тий // Развивающие и коррекционньїе программьі для работьі с младшими школьниками и подростками. - М.: Тула, 1993.

Русалов В.Н. Характерологические особенности предпоч- тения школьньїх предметов у подростков / В.Н. Русалов, Н.А.Ве- лумян //Вопросьі психологии. - 2012. -№3.-С. 12-21.

Столин В.В. Самосознание личности / В.В.Столин. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1983. - 284 с.

Цукерман Г.А. Десяти-двенадцатилетние школьники:

« ничья земля » в возрастной психологии / Г.А.Цукерман // Воп- росьі психологии. - 1998. - №3.

Фельдштейн Д.И. Психология становлення личности / Д.И.Фельдштейн. - М.: Международная педагогическая ака- демия, 1994. - 190 с.