- •Розділ 1. Науково-методологічні засади психологічної служби освіти
- •Тема 1. Психологічна служба в системі освіти в Україні
- •Тема 2. Діяльність практичного психолога освіти
- •Розділ 2. Дитяча практична психологія
- •Тема 1. Основні напрямки роботи психолога з дітьми дошкільного віку
- •Тема 2. Вступ дитини до школи
- •Тема 3. Основні напрямки роботи психолога з дітьми молодшого шкільного віку
- •Тема 4. Молодші школярі групи ризику
- •Тема 5. Психологічні проблеми підліткового віку
- •Тема 6. Основні напрямки роботи психолога з підлітками
- •Тема 7. Підлітки групи ризику
- •Тема 8. Проблеми особистісного розвитку на різних етапах раннього юнацького віку
- •Тема 9. Юнаки та дівчата групи ризику
- •Розділ 3. Особливості професійної взаємодії практичного психолога з педагогічним колективом освітнього закладу
- •Тема 1. Співпраця практичного психолога освітнього закладу з педагогами
- •Тема 2. Стресостійкість учителя як фактор його професійного довголіття
- •Тема 3. Вирішення соціально-психологічних проблем педагогічного колективу
- •Додатки
Тема 6. Основні напрямки роботи психолога з підлітками
Робота психолога з дітьми молодшого підліткового віку.
Робота психолога з дітьми середнього підліткового віку.
Робота психолога з дітьми старшого підліткового віку.
Робота психолога з дітьми молодшого підліткового віку.
Молодший підлітковий вік (10-11 років) - завершення дитинства. В цей період діти, в основному, врівноважені, спокійні, довірливо ставляться до дорослих, визнають їхній авторитет, чекають на допомогу та підтримку. Це відкриває великі можливості з точки зору виховних впливів, у тому числі й роботи практичного психолога.
Основними завданнями розвитку в цей період є:
формування вміння вчитися в середній школі;
формування уявлення про себе як про вмілу людину з великими можливостями розвитку;
розвиток навчальної мотивації, інтересів;
розвиток навичок співпраці з однолітками, вміння змагатися з іншими, правильно і всебічно порівнювати свої результати з успішністю інших;
формування вміння досягати успіху та правильно ставитись до успіхів і невдач, розвиток упевненості в собі.
У середній школі докорінним чином змінюються умови навчання: діти переходять від одного вчителя до системи « класний керівник - вчителі-предметники », нерідко діти змінюють школу чи клас, у них з’являються нові однокласники.
Більшість дітей переживає цей перехід як важливу подію в житті. По-перше, важливий сам факт закінчення початкової школи, який так або інакше підкреслюється вчителями та батьками. По-друге, діти розуміють, що предметне навчання більш серйозно пов’язане з певною областю знань. По-третє, перехід до різних вчителів є важливим зовнішнім показником їхньої дорослості та шансом по-новому налагодити стосунки з педагогами, які невдало склалися на попередньому етапі навчання. Бажання добре навчатися, очікування позитивних зрушень достатньо сильне у п’ятикласників. Це сприяє успішній адаптації до нових умов.
У той же час перехід з початкової школи у середню пов’язаний зі зростанням навантаження на психіку підлітка. Різкі зміни умов навчання, різноманітність та якісне ускладнення вимог до школяра, що висуваються різними вчителями, - все це є серйозним випробуванням для дитини.
В період адаптації до навчання у середній школі у школярів зростає тривожність, знижується працездатність, підвищується боязкість чи, навпаки, розв’язність, неорганізованість, забудькуватість. З адаптаційним періодом часто пов’язані і захворювання дітей, що носять психосоматичний характер.
Ускладнюють адаптацію дітей до середньої школи неузгодженість вимог різних педагогів, своєрідний темп, особливості мови, різний стиль викладання, а також те, що вчителі не роблять різниці між п’ятикласниками та іншими учнями середньої школи, висуваючи до всіх однакові вимоги. Крім того, навчання у середніх класах школи пов’язане з певною деіндивідуалізацією, безособовим підходом педагога до школярів. У деяких п’ятикласників виникає почуття самотності, того, що нікому з дорослих вони у школі не потрібні. Звідси підвищена залежність частини дітей від дорослих, «приставання» до класного керівника, плач, вередливість, регресивна поведінка.
Отже, проблема адаптації до навчання у середній школі є надзвичайно важливою у практичній діяльності психолога школи.
Психолог першочергово повинен звернути увагу вчителів на ті вікові психологічні та психофізіологічні особливості дітей, які можуть сприяти або заважати успішному проходженню адаптаційного періоду.
Дорослі часто вимагають від п’ятикласників бути дорослими та самостійними і одночасно підкреслюють їх «дитячість». Ця подвійність ставлення та системи вимог швидко засвоюється дітьми, які вчаться маніпулювати дорослими за допомогою цієї подвійності.
Важливим напрямком роботи з педагогами під час адаптаційного періоду є обговорення з ними індивідуальних особливостей школярів (повільність, імпульсивність, боязкість, чутливість до зауважень та ін.). Безперечно корисною є участь психолога у знайомстві вчителів середньої школи зі своїми майбутніми учнями.
На практиці також добре зарекомендували себе педагогічні консиліуми та міні-педради по кожному п’ятому класу. Консиліуми готуються спільно з учителями середньої школи, вчителями початкової школи та психологом. Особливу увагу в такому обговоренні слід приділити узгодженню вимог різних педагогів до учнів, до змістовних та організаційних сторін їхньої діяльності та поведінки. Потрібно звернути увагу на наступність вимог початкової та середньої школи, необхідність поступового та повільного їх ускладнення та введення нових.
Важливим для успішної адаптації школярів є стиль класного керівника. Молодші підлітки чутливі до такого стилю керівництва, коли дорослий проявляє ініціативу, задає загальні рамки діяльності, але при цьому дозволяє дітям самим приймати рішення, не встановлюючи покрокового контролю.
Формування вміння вчитися у середній школі - один з головних напрямків роботи з дітьми молодшого підліткового віку. Діти п’ятого класу сензитивні до набуття загальнонавчальних умінь та навичок.
Найбільш успішно таке завдання здійснюється тоді, коли вміння та навички набуваються не лише на уроках, але й на спеціальних заняттях, що регулярно проводяться в школі. Такі заняття проводяться як самим психологом, так і з допомогою психолога - вчителем. Заняття включають теми загально навчальних навичок, мотивації навчання та емоційного ставлення до нього, розвитку довільності, організованості, спостережливості. Необхідно також звертати увагу на розвиток логічної пам’яті та
довільної уваги школярів. Заняття повинні складатись з коротких пояснень, виконання спеціальних вправ та їх обговорення.
На заняттях з п’ятикласниками важливо використовувати гумор, який має велике значення для розвитку дітей даного віку. Діти самі можуть навчитись використовувати гумор для кращого запам’ятовування.
Психологічної допомоги потребують, насамперед, ті молодші підлітки, які мають труднощі в навчанні.
Причина цих труднощівпайчастіше такі:
Причини, пов’язані з недоліками в навчальній підготовці, при нормальному і навіть доброму розвитку мислення та інших пізнавальних процесів:
пробіли у знаннях;
несформованість загальнонавчальних та спеціальних умінь та навичок;
переважно емоційне ставлення до навчальних предметів, відсутність об’єктивних критеріїв успішності та неуспішності.
Причини, пов’язані із несформованістю необхідних операцій мислення: аналізу, синтезу, слабкого мовного розвитку, недоліків уваги та пам’яті.
Особливості знань, які учні повинні засвоїти в середній школі, порівняно зі знаннями, які давались у початковій школі та були пов’язані із безпосереднім досвідом дитини.
Формалізм у засвоєнні знань:
коли учні не намагаються проникнути в сутність того, що вивчають і « зубрять » написане в підручнику або сказане вчителем;
коли учні володіють необхідними способами теоретичного мислення, абстрактними поняттями, але ця система понять відгороджена у них від реальних законів природи.
Для діагностики труднощів у навчанні можуть бути використані: «Дитячий тест» Д.Векслера для індивідуального обстеження, у 7-8 класах для групової діагностики тест Р.Амтха- уера, а також ШТУР («Шкільний тест розумового розвитку»), КОНТУР («Критеріальний тест розумого розвитку») та ін.
Для розвитку мислення та мови учнів п’ятих класів необхідно використовувати спеціальні програми, що складаються із вправ, спрямованих на формування таких вмінь, як розуміння змістовного боку мовлення, можливості прогнозувати зміст, розвитку семантичного аналізу слів та речень (М.К.Акимова,
В.Т.Козлова, 1993; Є.Г.Будріна, 2009).
Оскільки в житті дітей цього віку істотне місце посідає гра, то розвиток пізнавальних функцій (уваги, пам’яті) краще здійснювати не на навчальному матеріалі, а в ситуації, відмінній від навчальної. Добре зарекомендували себе, як методи тренування та корекції уваги та пам’яті, численні ігри з розвитку спостережливості, уважності, вміння помічати деталі, зосередженості, стійкості до відволікання, зорової пам’яті тощо. Всі ці ігри особливо ефективні при включенні в них змагального елементу, що відповідає потребам дітей цього віку. Разом з тим, слід мати на увазі, що перенесення навичок, набутих у грі, є окремим завданням.
Причиною слабкої успішності молодшого підлітка може бути також низька довільність поведінки та діяльності - небажання, «неможливість» примусити себе постійно займатися.
Всі вказані причини нерідко виступають не ізольовано, а разом, об’єднуючись у складні комбінації, і потребують спільної активної роботи не лише психолога та педагога, але й батьків, а головне, самого підлітка по подоланню невстигання. Значні складнощі при її здійсненні пов’язані з тим, що тривале невстигання майже завжди супроводжується певними особистіс- ними порушеннями (низькою, або, навпаки, захисною високою самооцінкою, агресивністю, почуттям безпорадності тощо). Робота з цими порушеннями повинна обов’язково включатися, як особливе завдання, в програму подолання невстигання.
Отже, центральний напрямок роботи психолога з молодшими підлітками - орієнтація на повне вирішення завдань періоду дитинства. Основну увагу психологу в цей час слід приділити розвитку навчальної діяльності, вмінню вчитися набувати нові знання та навички - як за допомогою дорослих, так і самостійно.
Робота психолога з дітьми середнього підліткового віку.
Середній підлітковий вік (11-12 років) - період підвищеної активності, значного росту енергії школяра.
Основні завдання розвитку в цей період:
розвиток нового рівня мислення, логічної пам’яті, вибіркової стійкої уваги;
виділення кола стійких інтересів;
цікавість до іншої людини як до особистості;
прагнення розібратися в собі, в своїх вчинках, здібностях; формування первинних навичок самоаналізу;
розвиток «почуття дорослості», адекватних форм утвердження самостійності, особистісної автономії;
почуття власної гідності, внутрішніх критеріїв самооцінки;
форм та навичок особистісного спілкування в групі однолітків, способів взаєморозуміння;
моральних почуттів, форм співпереживання з іншими людьми;
уявлень про зміни, що пов’язані з ростом та статевим дозріванням.
Одним з центральних моментів розвитку в середньому підлітковому віці є розвиток «почуття дорослості»: школяр гостро відчуває, що він вже не дитина, і потребує визнання цього. Почуття дорослості виявляється в прагненні до незалежності, самостійності, ствердженні особистої гідності та вимозі до дорослих поважати ці прагнення та рахуватися з ними.
Тому дорослому необхідно будувати з підлітком, як з іншим дорослим, взаємини дружнього характеру, змістовної співпраці на основі поваги, довіри, підтримки та допомоги.
Переживання почуття дорослості має істотне значення для розвитку особистості в підлітковому віці. Воно виступає стимулом активності підлітка і спрямоване на переорієнтацію з дитячих норм на дорослі. Присвоюються, насамперед, зовнішні атрибути дорослості, а також моральні норми, притаманні взаємовідносинам дорослих людей.
Розрізняють такі напрямки дорослості (Т.В.Драгунова, 1976):
зовнішня дорослість;
орієнтація на якості «справжнього чоловіка» та «справжньої жінки»;
соціальна дорослість;
інтелектуальна дорослість.
Основним психологічним механізмом, що визначає всі напрямки розвитку почуття дорослості є присвоєння відповідних зразків.
Бажання повноцінно брати участь у дорослому житті, у про- соціальній або суспільно-корисній діяльності, що виходить за межі школи - важлива і продуктивна сторона становлення дорослості, на яку слід звертати увагу дорослих. У нинішній час ця потреба підлітка часто залишається без запиту. Завдання психолога у цьому випадку - роз’яснювати дорослим значущість виявів суспільної активності для школярів цього віку та неможливість заміни її психологічною роботою.
Разом з тим, підліток розуміє, що його дорослість ще не зовсім «справжня», відчуває невпевненість у своїй новій позиції. Він гостро потребує визнання та підтвердження цієї нової позиції дорослими та однолітками. Тому прояви «почуття дорослості» часто мають демонстративний характер. Для підлітка більш важливим є визнання його самостійності, його рівних з дорослим прав, аніж дійсна їх реалізація (Р.Берне, 1986; А.Є. Личко, 1983).
По мірі розвитку почуття дорослості ці вимоги наповнюються конкретним змістом, «життєвими дрібницями», по відношенню до яких підліток та батьки займають діаметрально протилежні позиції. Такі конфлікти є підґрунтям численних звернень батьків до психолога та скарг підлітків на те, що батьки їх не розуміють, обмежують та контролюють.
У12-13 років з’являються перші ознаки ціннісних конфліктів, що проявляються у прагненні підлітка відстоювати власні погляди та цінності, протиставляючи їх нормам та вимогам дорослих.
Завдання психолога - пояснити педагогам, батькам причини подібної поведінки та її значення для розвитку особистості; показати дорослим, що вирішення «ціннісних конфліктів» полягає в тому, щоб висловлювати та аргументовано відстоювати власну позицію. Саме така м’яка протидія допомагає підлітку «відточувати» свою майстерність та розкриває необхідність врахування прав, почуттів та цілей іншої людини.
Істотним моментом взаємостосунків підлітка є своєрідне споживацьке ставлення до вчителів та батьків. Підлітки часто вважають, що цікаве життя в класі залежить від вчителів, що батьки повинні піклуватися про них і не потребують за це вдячності. Зокрема, це проявляється в ревнощах дітей до турбот дорослих про самих себе. При роботі з такими випадками корисно і батькам, і самому підлітку розкрити психологічний зміст цих вимог. Важливо обговорювати з підлітками проблему прав та обов’язків кожної людини по відношенню до самої себе.
Психологу важливо також пояснювати як підліткам, так і дорослим, що прояви дитячо-батьківської любові закономірно змінюють свої форми під час дорослішання дітей.
Важливо також допомагати підлітку розуміти свої емоції, розбиратися в них, правильно та різноманітно проявляти їх.
Істотний вплив на індивідуальні прояви дорослості має те, яку поведінку батьки вважали за необхідне у дитини сформувати та які вимоги висували, та продовжують висувати. В практиці психологічної роботи для виявлення особливостей уявлення підлітка про батьків є тести:
«Поведінка батьків та уявлення підлітка про них» (АХЮК), адаптований та нормований для використання в нашій країні (Л.І.Вассерман, І.А.Горькова, Е.Е.Романіцина, 1994); підліткова версія тесту «Діагностика емоційних відносин у сім’ї»; «Анкета сімейних взаємостосунків» Е.Г.Ейдеміллера; «Тестдитя- чо-батьківських стосунків» А.Я.Варги таВ.В.Століна.
Адекватні форми почуття дорослості - прийняття відповідальності, соціальна активність, вміння відстоювати свою точку зору, вміння знайти вихід з конфліктної ситуації тощо - формуються в тих випадках, коли дорослі спонукають підлітка перевіряти свої можливості, допомагають зрозуміти свої сильні та слабкі сторони, пояснюють причини невдач та успіхів. Істотне значення має і те, як дорослі забезпечують підлітка засобами для досягнення мети - знаннями, вміннями, навичками.
Формування інтересу до себе,розвиток самосвідомості. В 11 років у школярів виникає бажання краще пізнати себе, зрозуміти та з’являється потреба в самооцінці. Важливою умовою її формування є об’єктивна оцінка його діяльності та орієнтація на реальні досягнення.
Потребу в самооцінці поєднують у дітей цього віку з труднощами думати та говорити про себе, слабким розвитком рефлексивного самоаналізу (особливо у хлопчиків), що необхідно враховувати при проведенні психологічної роботи. Також слід мати на увазі результати психологічних досліджень, які свідчать, що в 11 років різко зростає кількість негативних самооцінок, негативного сприйняття себе як хлопчиками, так і дівчатками.
В 12 років інтерес до себе у підлітків посилюється. У них розвивається особистісна рефлексія. Уявлення про власні можливості, вміння, інтереси становлять основу самооцінки в цьому віці, є предметом їхньої гордості та служить підґрунтям для розвитку почуття власної гідності.
У 13-14 років нестабільність цієї сфери посилюється. Це пов’язане з особливостями розвитку «Я-концепції», уявлень індивіда про себе в поєднанні з їх оцінкою, що виступає як настанова по відношенню до самого себе.
Важливою стороною цих настанов є уявлення про себе у часі (Я-минуле, Я-теперішнє, Я-майбутнє). Я-минуле таЯ-майбутнє одночасно і притягує, і відштовхує, що породжує гострий внутрішній конфлікт.
Крім того, серед основних настанов «Я-концепція» підлітка містить такі настанови підлітка по відношенню до себе, як «Я- реальне» та «Я-ідеальне». Від їх співвідношення та реалізації залежить характер самооцінки. Дуже часто самооцінка у цьому віці коливається між крайніми полюсами (або реалізація «Я- ідеального», або «Я-ніщо»).
Істотний вплив на невдоволеність підлітка собою здійснюють зміни у зовнішності. Підліток дуже чутливий до зовнішньої оцінки. Дослідниками помічений «феномен уявної аудиторії» , коли підліток ніби спостерігає за собою збоку, очима іншої людини. А оскільки він часто невдоволений собою, невпевнений у собі, то чекає на подібне ставлення і з боку інших людей. Звідси - характерна для підлітка сором’язливість.
Самооцінка підлітків формується під впливом двох тенденцій:
підвищується значущість оцінок оточуючих;
посилюється орієнтація на внутрішні критерії, однак критерії самооцінки в цей період ще дуже несамостійні та багато в чому запозичені у дорослих.
Цінуючи спілкування з однолітками, дитина фактично продовжує дивитися на себе очима дорослого. У тих випадках, коли дорослі підкреслюють невдачі підлітка, його недоліки, а успіхи пояснюють випадковістю, у нього формується низька самооцінка, яка заважає нормальному розвитку.
Конфліктна самооцінка виникає в тих випадках, коли батьки захвалюють дитину, пояснюючи успіхи її здібностями, а невдачі - випадковим збігом обставин. Виникає протиріччя між високими домаганнями та невпевненістю в собі, так званий « ефект неадекватності».
При роботі з дітьми з несприятливими варіантами самооцінок необхідно, насаперед, допомогти їм досягти успіху, тобто допомогти набути необхідні для цього знання та навички. Без цього будь-яка робота по подоланню відхилень у розвитку самооцінки не буде результативною.
Діяльність психолога з корекції самооцінки повинна бути спрямована на:
розкриття власних можливостей підлітка;
створення внутрішніх критеріїв самооцінки, що базується на його реальних та потенційних можливостях та вмінні аналізувати власні успіхи та невдачі;
звернути увагу вчителів на значення ставлення вчителя до учня та оцінка педагогом його діяльності.
Для формування інтересу до себе, почуття власної гідності необхідно розвивати у дітей цього віку вміння думати, говорити про себе, розбиратися у своїх переживаннях. Корисним для цього є регулярне проведення уроків психології, групових занять присвячених розвитку «Я», формуванню уявлення про себе, впевненості в собі та навичок спілкування з однолітками та дорослими (див. програми: В.І.Гарбузова, 1994; А.М.Прихожан, 1993; Г.А.Цукерман, Б.М.Мастєров, 1995 та ін.). Такі заняття, що поєднують теоретичні знання психології з елементами тренінгу - вправами, виконанням окремих завдань тощо, відкривають шляхи для самопізнання, дозволяють освоїти навички та засоби самовираження і тут же їх реалізувати в активних формах поведінки, тобто задовольняють найважливіші потреби підлітка.
Уроки психології для дітей цього віку більш доцільні, аніж тренінгові заняття з таких причин:
уроки охоплюють всіх учнів класу, а не лише охочих;
наближеність уроків психології до звичайних уроків забезпечує природність засвоєння нових форм поведінки.
Принципово важливим для дієвості як уроків, так і тренін- гової роботи є забезпечення реалізації набутих навичок у житті, поза межами навчальної ситуації.
Отже, підлітки потребують допомоги в здійсненні процесу саморозвитку (саморозуміння, самовиховання, самодопомоги, самореалізації). Надання цієї допомоги - один з найважливіших напрямків діяльності практичного психолога з підлітками.
Для підлітків середнього та старшого підліткового віку характерним є подвійний характер мотивації навчальної діяльності: з одного боку, зниження мотивації навчання, з іншого - перехід до більш високої форми навчальної діяльності та ставлення до навчання, що набуває в цей період особистісно значущого смислу.
Психолог може допомогти педагогам у розвитку мотивації навчання, звернувши увагу на вікові та індивідуальні особливості школяра, що сприяють або заважають розвитку адекватної мотивації, істотне значення серед яких відіграє спілкування з учителем, як людиною зацікавленою і в предметі, і в учні.
Розвиток мотивації слід проводити через актуальні потреби підлітка. Центральне місце у мотивації навчання відіграє мотив самоствердження.
В середніх класах добре зарекомендували себе спеціальні психологічні прийоми та способи формування мотивації в ході навчального процесу, якими педагог може оволодіти за допомогою психолога.
Ефективними є також власне психологічні тренінги навчальної мотивації, в ході яких підлітки стають більш упевненими в собі, вчаться ставити більш реалістичні цілі та знаходити шляхи їх досягнення. Але це відбуваєтьсяв тому випадку, якщо в повсякденному житті створені умови для реалізації тих вмінь, які відпрацьовуються в ході тренінгу (А.К.Маркова, 1990; Х.Хеккаузен, 1986; І.В.Дубровіна, 1991 та ін.).
Отже, ефективність розвивальної та корекційної роботи в цій сфері залежить від того, наскільки вона може задовольнити найважливіші потреби підлітка в спілкуванні й самоствердженні та від того, наскільки вона включена у широкий контекст загального особистісного розвитку підлітка.
Робота психолога з дітьми старшого підліткового віку. У
13-річному віці найбільш повне втілення отримують ті лінії розвитку, котрі прослідковуються протягом молодшого та середнього підліткового віку. Основні завдання тут полягають у розвитку:
вміння оперувати гіпотезами, переходити від окремого до загального, робити висновки;
рефлексії - як інтелектуальної, так і особистісної;
волі, вміння ставити перед собою цілі та досягати їх;
мотиваційної сфери, способів регуляції поведінки та емоційних станів;
уяви;
вміння будувати рівноправні відносини з однолітками, що ґрунтуються на взаєморозумінні та взаємності;
вміння розуміти причини власної поведінки та поведінки інших;
позитивного і, разом з тим, адекватного образу свого тіла, фізичного «Я» як такого, що змінюється та розвивається.
Потреба в спілкуванні з однолітками стає в старшому підлітковому віці однією з центральних потреб підлітка. Найбільш значущим є спілкування у групі, компанії ровесників. Належність до групи відіграє істотну роль у самовизначенні підлітка та у визначенні його статусу в очах однолітків.
Істотний вплив на поведінку підлітків мають норми, які стихійно складаються у групі. До завдання психолога входить діагностика причин порушення поведінки, за якими нерідко ховається саме дотримання вказаних норм, а також роз’яснення механізму дії цих норм дорослому оточенню підлітка. Також досить плідним є обговорення групових норм з підлітками: аналіз їх дієвості, привабливості та ін.
Велике значення має робота з формування колективів класів, створення умов для того, щоб саме ця група стала для підлітка найбільш значущою.
Робота психолога з підлітками пов’язана також з формуванням навичок спілкування, розумінням іншої людини, розвитком засобів спілкування, створенням емоційно сприятливої атмосфери у групі. Адже підлітковий вік сензитивний для розвитку вербальних та невербальних комунікативних навичок та вмінь, що забезпечують контакт з партнером чи групою людей, визначають рівень розуміння інших та саморозкриття в процесі спілкування.
Розвиток засобів спілкування може здійснюватися в ході уроків з психології або спеціально організованих тренінгів. Істотною умовою успішності такої роботи є те, що вона не обмежується навчанням конкретним навичкам, а дозволяє дати школярам психологічні знання, спрямовані на розуміння іншої людини.
В 12-14 років важливим напрямком роботи психолога стає обговорення проблем, пов’язаних зі спілкуванням, з причинами популярності чи непопулярності серед однолітків як у ході індивідуальних консультацій, так і в ході групових дискусій.
Контрольні запитання:
Що таке психологічна готовність до навчання у середній школі та які її критерії?
Які напрямки роботи психолога найбільш ефективні в адаптаційний період?
Які напрямки роботи психолога з підлітками 12-13 років?
В чому полягають особливості розвитку самосвідомості в підлітковому віці?
Форми та методи надання психологічної допомоги при проблемах спілкування у підлітковому віці.
Теми для самостійної роботи:
Особливості розвитку пізнавальних процесів та їх вплив на характеристики особистості та поведінки підлітків.
Використання ігрових методів у психологічній роботі з підлітками 10-13 років: можливості та обмеження.
Розробка програм розвитку засобів спілкування для школярів 10-11 та 12-13 років.
Специфіка консультаційної роботи психолога з учнями 10-13 років, їхніми батьками та вчителями.
Література:
Будрина Е.Г. Динамика интеллектуального развития под- ростков в условиях разньїх моделей обучения / Е.Г.Будрина // Психологический журнал. - 2009. - Т. ЗО, №4. - С. 33-46.
Божович Л.И. Проблеми формирования личности / Л .И.Божович. -[2-еизд. перераб. идоп.]. -М.: Изд-во «Институтпрак- тической психологии», Воронеж: НПО «МОДЗК», 1997-424с.
Гаврилова Т.А. Осознание собственной смертности как фактор становлення подросткового чувства взрослости / Т. А.Гаври- лова, Ф.А.Швец // Вопросьі психологии. - 2010. - №4.
КраєваО.А. Програматренінгового курсу «Подолання кризи ідентичності підлітків» 7-8 класів (13-14 років) / О.А.Крає- ва // Практична психологія та соціальна робота. - 2012. - №10. -С. 75-80.
Кругликова А.Ю. Личностньїй рост младших подростков в разновозрастном коллективе / А.Ю.Кругликова // Психологический журнал. - 2010. -Т. 31, №4. -С. 47-58.
Лишин О.В. Тенденции личностного самоопределения в подростковом и юношеском возрастах (направленность мотива- ционной стратегии личности и психологические механизмьі ее формирования) / О.В. Лишин // Практична психологія та соціальна робота. - 2011. -№1. -С. 33-38.
Ляудис В.Я. Память в процессе развития / В.Я.Ляудис. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976.
Обухова Л.Ф. Детская психология: теории, факти, проблеми. [Учебник] / Л.Ф.Обухова. - М.: Российское педагогичес- кое агентство, 1995. - 374 с.
Райс Ф. Психология подросткового и юношеского возраста / Ф.Райс, К.Должин. - [12-е изд]. - СПб.: Питер. - 625 с. (Серия «Мастера психологии»).
Ремшмидт X. Подростковий и юношеский возраст: Проблеми становлення личности / X.Ремшмидт. - М.: Мир, 1994. - 320 с.
Прихожан А.М. Развитие уверенности в себе и способнос- ти к самопознанию у детей 10-12 лет: Программа курса заня- тий // Развивающие и коррекционньїе программьі для работьі с младшими школьниками и подростками. - М.: Тула, 1993.
Русалов В.Н. Характерологические особенности предпоч- тения школьньїх предметов у подростков / В.Н. Русалов, Н.А.Ве- лумян //Вопросьі психологии. - 2012. -№3.-С. 12-21.
Столин В.В. Самосознание личности / В.В.Столин. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1983. - 284 с.
Цукерман Г.А. Десяти-двенадцатилетние школьники:
« ничья земля » в возрастной психологии / Г.А.Цукерман // Воп- росьі психологии. - 1998. - №3.
Фельдштейн Д.И. Психология становлення личности / Д.И.Фельдштейн. - М.: Международная педагогическая ака- демия, 1994. - 190 с.
