49. С. 73 (червона методичка)

50. Перспектива — точна наука, що є розділом накреслювальної геометрії. Вона визначає основні закономірності передачі третього виміру на площині.

Усі ми знаємо особливості сприйняття глибини об'єкта нашим зором. В міру видалення від нас предмети зменшуються, а рівнобіжні лінії, що йдуть до обрію, сходяться. Чим далі розташований від нас предмет, тим меншим він нам здається; наступить такий момент, коли він перетворюється в крапку. Якщо дивитися на вулицю, що вдалішу йде, чи рейки залізниці, ясно видне зближення рівнобіжних ліній при їхньому видаленні. Перспектива визначає закономірності зменшення предметів і зближення рівнобіжних ліній у міру видалення їх від ока.

У початкових класах, відповідно до програми, закономірності перспективи діти вивчають тільки шляхом спостереження її у натурі. Для того щоб організовувати такі спостереження і навчити дітей передавати третій вимір на площині, учитель повинен знати основні поняття перспективи.

Одне з основних умов для перспективного малювання - - наявність фіксованої точки зору. Точка зору в даному вішалку — це те місце, із якого спостерігають предмет. Під час малювання з натури по принципах лінійної перспективи точку зору змінювати не можна, тому що предмет з іншої крапки буде виглядати інакше. Простір перед нами, на який ми, малюючи, дивимося з фіксованої точки зору, називається полем зору. Не всі ділянки, полючи, зори рівноцінні; найкраще видно предмети, розташовані в його центрі.

Для виконання малюнка з натури необхідно, щоб модель була щонайкраще видна. Недостатньо, щоб вона потрапила в центр нашого поля зору, необхідно, щоб був дотриманий ще і кут зору, тобто, щоб відстань до моделі була найбільш вигідною. Якщо предмет розташований занадто далеко, його погано видно. Але якщо він розташовується надто близько, розглянути його так само складно (у шкільних умовах про це нерідко забувають). У перспективі площина зображення називається картинною площиною. Вона розташовується між оком і предметом, що малюється, і мислиться завжди перпендикулярної до предметної площини, тобто площини, на якій знаходиться людина, що малює.

Малюючи з натури, необхідно визначити лінію обрію, рівень очей дитини, що малює. Це роблять таким чином: горизонтально розташований лист папера підносять до очей. Папір буде видно як лінію, це і є лінія нашого обрію. Вона поділяє видимий нами простір на дві частини: верхню - - вище лінії обрію, нижню - - нижче лінії обрію; предмети, що знаходяться на лінії, розташовуються на обрії.

Неважко помітити, що лінія обрію змінюється в залежності від того, сидимо ми чи стоїмо. Предмети також виглядають по-різному, якщо вони знаходяться нижче цієї лінії, чи вище на ній. Отже, точка зору, поле зору, кут зору, картинна площина і лінія обрію - основні поняття перспективи. Не всі ці поняття потрібно пояснювати учнем, але вчитель повинний їх обов'язково знати.

Розташування предметів у просторі на площині можна передавати за допомогою перекривання близьким предметом далекого, чи, уживаючи термінологію методистів образотворчого мистецтва, через загородження. Однак, діти молодшого шкільного віку намагаються уникати загородження одного предмета іншим, і малювати всі предмети повними . Відбувається це тому, що загородження, на думку дитини, порушує цілісність форми предмета і заважає його розпізнаванню, Таке ж негативне відношення до загородження ми зустрічаємо у творах образотворчого мистецтва, створених до додавання лінійної перспективи. Психологи, що вивчають закони зорового сприйняття, прийшли до висновку, що при розпізнаванні предметів на зображеннях велике значення має контур. Причому, якщо око недостатньо треноване і не має досвіду, усяке часткове перекриття контуру сприймається як «зоровий шум» і утрудняє розпізнавання образа.

Шкільна програма вимагає вивчення тільки лінійної перспективи. Це, безсумнівно, позитивно: дитина учиться спостерігати й усвідомлювати зорову інформацію, тренує око. Навчальні малюнки з натури в початкових класах потрібно виконувати з урахуванням закономірностей перспективи, але при створенні творчих композицій за уявою, чи уяві при ілюструванні літературних творів, здається, цілком можливе застосування різних прийомів передачі простору на площині, особливо тоді, коли вони сприяють більшої виразності роботи. Утім, проблема ця досить складна, потребує спеціального вивчення, а можливо й експериментальної перевірки. Однак ми точно знаємо, що перспектива склалася в струнку систему тільки до початку XVI століття, але і до неї широко використовувалися спеціальні прийоми передачі простору, що володіють найвищою виразністю і величезною художньою цінністю.

Білет 18.

52. ( + с. 70 з черв методички!)

Необхідно підкреслити важливе методологічне положення, яке виникає у зв'язку з розширенням дисциплінарного поля освітньої галузі "Мистецтво — Естетична культура": ефективність художньо-естетичної освіти та виховання залежатиме не тільки від якості викладання кожного окремого предмета циклу, а, насамперед, від взаємозв'язку та взаємоузгодженості між усіма предметами й курсами, які входять до інваріантної та варіативної частин. Обґрунтування предметно-інтегративної моделі шкільної мистецької освіти, яка реалізується через державні освітні стандарти і комплекс предметних навчальних програм, передбачає здійснення гнучких зв'язків не тільки між предметами та курсами в межах галузі, а й широких міжгалузевих зв'язків, що дає змогу наблизити зміст художньо-естетичного виховання до реального статусу культури в сучасному інформативному суспільстві епохи глобалізації. Процес художньо-естетичного виховання не може обмежуватися лише вивченням дисциплін освітньої галузі "Мистецтво — Естетична культура", він поширюється і на інші види навчальної діяльності школярів. Мистецтво має можливості перетину з усіма освітніми галузями: "Мови і літератури", "Суспільствознавство", "Математика", "Природознавство", "Технології", "Здоров'я і фізична культура".

Усі види мистецтва тісно пов'язані з літературою (пісенний фольклор, театральні постановки та екранізації української та зарубіжної літературної класики), історією (епічні музично-словесні жанри, живописні та скульптурні портрети видатних людей минулого та сучасності; пам'ятники та архітектурні споруди минулих епох), народознавством (фольклор, декоративно-ужиткове мистецтво), доцільно розширювати сферу художньо-естетичного виховання на уроках природознавства (анімалістичний та пейзажний жанри живопису, пасторальна музика), математики (краса і гармонія геометричних форм), фізики (акустичні закономірності звуків у музичному мистецтві, природа кольору і світла в образотворчому мистецтві) тощо.

Інтегративна спрямованість програми художньо-естетичного виховання учнів у навчальній діяльності має на меті формування цілісного художнього образу світу як невід'ємної частини загальної картини світу. Водночас не можна абсолютизувати будь-яку модель інтеграції знань і взагалі перебільшувати її значущість, адже організація знань — справа не тільки систематизованих курсів і цілеспрямованих педагогічних зусиль загалом, а й справа особистості учня, якому вчитель допомагає "подолати хаос у собі". Виховна сила мистецтва полягає в тому, що воно не тільки дає можливість засвоєння унікальних надбань людства, цінностей багатьох, а, щонайперше, сприяє створенню власного духовного світу.