6. Історичні праці в Україні в першій половині XVIII ст.. Козацьке літописання

Розглядаючи проблему легітимності і тяглості в українській і.г. ХVІІ – ст. ХVІІІ ст., канадський дослідник ст. Величенко зазначає, що «звичай і прецедент окреслювали спосіб думання і аргументації». Суспільно-політичний устрій всіх держав характеризувався тим, що на верху стояв династичний володар, підтверджений законно церквою, сприймався як створений Богом. Коли людина хотіла показати, що вчинок чи якась дія «правильні» чи законні, вона мусила продемонструвала, що «колись так було».

Важливими пам’ятками української історіографії є козацькі літописи. Термін «козацькі літописи» вживається в широкому і вузькому значеннях. В широкому він охоплює всі історичні твори, в яких описується діяльність українського козацтва, в тому числі літописи, мемуари, щоденники. У вузькому значенні термін охоплює три твори української історіографії – «Літопис Самовидця», Григорія Грабянки та Самійла Величка.

(«Літопис Самовидця», згідно з робочою програмою, передбачається розглянути на семінарі).

«Літопис Грабянки» чи не найпопулярніше в Україні ХVІІІ століття історична праця. Про її популярність свідчить, зокрема, що на сьогодні відомо дві редакції та понад 60 її списків.

Літопис Г.Грабянки був знайдений і вперше опублікований у 1793 р. в журналі “Российский магазин”. Згодом були знайдені нові копії Літопису з назвою і автором. У 1854 р. одна з них була опублікована Київською археографічною комісією. У 1992 р. В.Шевчук переклав його повний текст сучасною українською мовою.

Життєвий шлях та світогляд автора літопису

Твір був завершений у 1710 р. в місті Гадячі на Полтавщині, автором його був Григорій Грабянка. Він народився приблизно на початку 70-х рр. XVII ст. в козацькій сім'ї. Спочатку служив рядовим козаком у Гадяцькому полку, а згодом дослужився до посади полкового судді. Був патріотом України, виступав за збереження її автономії. Так, разом з наказним гетьманом П. Полуботком та іншими старшинами Грабянка звертався до царя Петра І з клопотанням про відновлення виборів гетьмана, ліквідацію Малоросійської Колегії та ін. Однак він був заарештований, кинутий до Петропавловської фортеці і звільнений лише після смерті Петра І.

У 1730 р. Грабянка став гадяцьким полковником. Г. Грабянка брав участь у всіх війнах Росії кінця XVII – початку XVIII ст.. У 1738 р. він загинув під час російсько-турецької війни.

Світогляд автора. Григорій Грабянка був освіченою людиною; він навчався в Києво-Могилянській колегії, володів польською, латинською та німецькою мовами, захоплювався історією. Його розуміння історичного процесу відповідало провіденціалістким уявленням про Божий промисел, який карає людей за їх гріхи. Водночас, його розповідь побудована як прагматичне оповідання.

Структура, джерела і основний зміст літопису. Автор описав історичні події з найдавніших часів до 1709 р. Праця складається з передмови, двох віршів та основного тексту літопису, який за змістом можна розділити на три частини. Завершується літопис додатками.

У традиційній передмові, яку назвав “Слово до читача заради чого ця історія писана”, Грабянка пояснює, з якою метою він взявся за написання праці. Читаючи історію інших народів, він помітив, що "наша вітчизна від них своїми ратними трудами ну просто ніяк не різниться". Однак мало хто знає про це. Тому, щоб не залишити звитяги народу "в пучині забуття", автор вирішив писати історію "на незабудь нащадкам".

Після цього літописець помістив два вірші: "Похвала віршами Хмельницькому від народу малоросійського" і "Вірші на герб малоросійський". Далі автор у попередньому слові "заради кращого розуміння" з’ясовує "звідки пішла назва козаків, від якого племені народу".

Працю Г. Грабянки можна лише умовно назвати літописом. Вона написана у формі "розповідей", закінчених "сказаній", кожне з яких має свій заголовок. Наприклад: "Розповідь про битви козацькі, про козацьку зброю та харч". Лише починаючи з повісті "Гетьманство Брюховецького" у викладі матеріалу з'являється літописний елемент; з цього місця розповідь ведеться за роками.

Джерела. Літопис Г.Грабянки носить компілятивний характер. Автор брав матеріал з історичних праць вітчизняних і зарубіжних авторів, компонував його в логічний послідовності, художньо обробляв і підпорядковував своєму головному задуму  подати історію України з найдавніших часів. Найбільше матеріалу Граб'янка запозичив з Літопису Самовидця. "Синопсиса". Граб’янка використовував праці польських авторів Веспасіана Коховського “Польські анали”, Самійла Твардовського “Война домова”, Мартина Бельського, Мартина Кромера, Матвія Стрийковського, Олександра Гваньїні та німецького історика Самійла Пуфендорфа. Граб’янка прагнув критично осмислити джерела, співставляючи інформацію, подану в них.

Він використовував також свідчення очевидців (“щоденники наших воїнів”) та деякі письмові матеріали, якщо “міг найти в них щось достовірне”.

Зміст. У першій автор викладає свою думку про походження козаків, виводячи їх від “скіфського роду”, від хозарів. Головним заняттям хозар було навчання “лицарської звитяги”. Вони були надзвичайно хоробрі і безстрашні, але з часом стали втрачати свою силу і почали зникати. Ті, що залишились у Подніпров’ї, змінили назву і стали іменуватися козаками. З’ясовуючи походження назви “козак”, Граб’янка слідом за М.Стрийковським, стверджував, що вона походить від якогось легендарного ватажка Козака.

Розповідаючи про те, "як Малоросія втрапила у ярмо до ляхів", він згадує про міжусобиці по смерті князя Володимира Святославовича та завоювання Батиєм Русі. Потім з’явились литовці і Гедимін у 1320 р. завоював Київ. З наступом польської шляхти на українські землі, козацтво зосередилось за порогами. У 1516 р. польський король Сігізмунд вперше використав козаків в бороттьбі проти Криму і Туреччини. Згадується також діяльність Стефана Баторія (1576 р.) спрямована на зміцнення козацтва. Останній, “побачивши, як добре козаки з татарами б’ються” поставив їм гетьмана, прислав корогву, бунчук та булаву, печатку гербову, самопали, гармати, припаси тощо. Тоді ж було запроваджено порядок стройовий. Літописець змальовує побут і звичаї козаків (їли квашене тісто, інколи вживали їжу з рибою, яку козаки називали “щербою” і вважали це “за найкращу трапезу”). Козаки цінували чесність ("Злодійство і підступність поміж ними не водиться").

Грабянка подає деякі відомості про окремих козацьких гетьманів, а Петра Конашевича-Сагайдачного називає так: "славний гетьман запорізький, великий оборонець віри православної та ктитор Братського монастиря і школ латинських". Літописець описує боротьбу козаків з татарами, повстання проти Польщі. Тут же помішена "Коротенька розповідь про рід Хмельницького та про битву на Цоцорі", зміст якої зрозумілий з її заголовку. Поразка козацьких повстань Тараса Федоровича, Павла Бута, Якова Остряниці та Дмитра Гуні призвели до погіршення становища українського народу: “всякі свободи у козаків забрали, а люд благочестивий тяжкими й нечуваними поборами пригнітили”.

Друга, найбільша частина літопису, займає 43 відсотки тексту. Вона починається оповыданням "Розповідь про те, чому Хмельницький повстав на поляків" і закінчується смертю гетьмана. З’ясовуючи причини Визвольної війни, Автор наводить свідчення польського хроніста Веспасіана Коховського, який показав, "як ляхи нестерпно тяжкий глум над людом українським чинили, над храмами божими глумилися, як силою брали у благочестивих маєтності їхні, а самих смертю карали, честі та влади позбавляли, навіть до суду не допускали; як козаків всіляко озлобляли, з усякої скотини і з бджіл десяту частину брали..." Розповідаєгься про конфлікт Б. Хмельницького підстаростою Чаплинським, втечу Хмельницького на Січ, домовленість з кримським ханом і початок та хід боротьби.

Описуються всі найважливіші битви українського війська з поляками. При цьому автор подає як широкі панорамні картини, так і епізоди з цікавими деталями. Так, детально описуючи коштовності, які поляки мали у своєму таборі під Пилявцями, він зазначає: “Здавалося, що поляки не на війну, а скоріше на весілля чи на бенкет який дружно вибралися”.

Українсько-польську війну Грабянка показує як кровопролитну і жорстоку; козаки і поляки нищать одне одного на полі бою, чинять насильства щодо мирного населення (Ієремія Вишневецький, Максим Кривоніс). Критично оцінює літописець союзника Хмельницького, кримського хана. Автор говорить: “завдяки війні у християнському світі він добре наживався і брав великий ясир”.

Висвітлюється дипломатична діяльність Хмельницького з Польщею, Кримським ханством, Туреччиною, Московією. У літописі ставиться питання, “чому Хмельницький пішов у підданство росіян”. Відповідаючи на нього, автор відзначає, що Хмельницького спонукала ненадійність його союзників ― кримських татар, які “більше своєї користі пильнують, а не зичать добра християнам”. Сам акт приєднання до Росії Грабянка оцінює позитивно і вважає, що весь український народ одностайно і радісно схвалив його. Розповідається про Переяславську раду.

Далі автор розповідає про спільну боротьбу України і Росії проти Польщі і Криму. Повідомляється, зокрема, про облогу і взяття українським військом очолюваним наказним гетьманом І. Золотаренком Смоленська та інших міст, про вторгнення поляків і татар в Україну.

Закінчується друга частини оповіданням "Про похід Хмельницького у польські землі навесні 1655 року". В ньому йдеться про становище Польщі після втрати нею українських земель.

Центральною постатю літопису є Богдан Хмельницький. У творі розглядається питання про походження гетьмана та називаються головні факти його біографії (народження на Чигиринщині; навчання спочатку в Києві, а потім у ксьондзів-єзуїтів в Ярославі; участь у битві під Цоцорою, смерть батька і полон). Літописець дає надзвичайно високу оцінку гетьману, відзначаючи його позитивні риси: “був від природи кмітливий та в науці мови латинської вправний", ''благо розумний та мужній воїн". Хмельницький постає як далекоглядний та хитрий політик. Із здобуттям нових перемог зростала впевненість Хмельницького у своїх силах, ставали масштабнішими плани. Так, на початку 1649 р. у Переяславі він кричить на польських послів і нахваляється "ляхів не лише за Сяном та за Віслою, а й за горами нагайкою повиганяти й гнати їх без оглядки".

Державницький розум гетьмана проявився у зверненні до царя Олексія Михайловича з пропозицією “закріпити все те, що нашою мужністю і нашою кров'ю здобуто". Він пропонує негайно вислати послів до польського короля та розпочати переговори про достеменне визначення малоросійського кордону. Гетьман досить чітко окреслює його межі, “щоб Дніпром та Дністром вільно могли виходити в море малоросійські люди”.

Причиною передчасної смерті Хмельницького, на думку Грабянки, була вимога "цісаря християнського" і турецького султана порвати з Москвою. У разі відмови названі монархи погрожували розпочати проти України “воювати і воюватимуть так, що й згадки від козаків на залишиться”. Граб’янка також наводить іншу версію, згідно з якою гетьмана отруїли поляки. Автор завершує свою розповідь про Б.Хмельницького називаючи його найвищі чесноти як людини, воїна та державного діяча.

У третій частині йдеться про драматичні події, що розгорнулися на Україні після смерті Богдана Хмельницького.

Зясовуючи питання про наступника гетьмана, Грабянка розповідає про те, як старий і хворий гетьман зібрав старшину і запропонував їй обрати собі нового вождя. Однак, соратники гетьмана відхилили всі запропоновані кандидатури і одностайно, за словами літописця, закричали: “…нікого, окрім твого сина Юрка, ми не хочемо мати за гетьмана”. Літописець відзначає, що навколо молодого гетьмана почались інтриги. За порадою наближених, “спонукуваних хворобою властолюбця”, Юрій відмовився від гетьманства і булава перейшла до колишнього генерального писаря Івана Виговського.

Автор пише, що Виговський “був чоловіком розумним та в писанії накмітованим”, але ставиться до нього різко негативно. Новий гетьман став заперечувати заслуги Хмельницького, забувши скільки гетьман зробив йому добра. Граб’янка пише, що Виговський взяв із гетьманської скарбниці понад мільйон грошей, а потім “до вкрадених грошей вирішив додати ще й булаву та клейноди”. Але головне те, що Виговський "почав якесь зло супроти царської величності затівати", "став супостатом і явним зрадником". Тому літописець схвалює виступ полтавською полковника Мартина Пушкаря проти Виговського. Автор повідомляє що Гадяцьку угоду козаки не прийняли.

Грабянка розповідає про гетьманування Юрія Хмельницького, його боротьбу проти Польщі та Росії, звязок з Туреччиною.

У боротьбі за булаву, яка точилася між ніжинським полковником Василем Золотаренком (Васюта), ставлеником Запоріжжя Іваном Брюховецьким та переяславським полковником і наказним гетьманом Якимом Сомком, симпатії автора на боці останнього. Він характеризується як “вождь хоробрий і в справах військових тямущий”. Відзначає автор його вроду, але особливо те, що Сомко, “не шкодуючи свого здоров'я, за честь і славу його царської величності невідступно і мужньо стоїть”.

Описуються події “Чорної ради”, яка відбулася у червні 1663 року під Ніжином. Грабянка розповідає про негідні методи, які застосовував Брюховецький у боротьбі за булаву, про підступну страту ним Сомка і Золотаренка, про масові грабежі, вчинені його прибічниками.

Літописець описує поїздку Брюховецького у 1665 році до Москви та її наслідки; він привіз з собою “у всі головні міста України воєвод великоруських". Грабянка змальовує діяльність цих воєвод, які понаставляли збирачів податків та збирали подать з усякої проданої та купленої козаками та селянами речі. Грабянка показує визрівання незадоволення.

У зв'язку з Андрусівським договором, січень 1667 р., поширювались також чутки, шо Москва збирається "Україну віддавати ляхам". Невдоволення переросло у збройний виступ проти російської адміністрації, до якого приєднався і гетьман Брюховецький. Смерть останнього – відплата Господа «за невинну кров Сомка, інших полковників та за кров знатного товариства, усіх тих, кого він загубив, заступаючи на гетьманування та під час гетьманування..»”

Загальна оцінка гетьманування Дем’яна Многогрішного у літописі позитивна (об'єднав і замирив усю Україну, добився у царській величності прощення за проступки гетьманів-попередників, домігся підтвердження давніх вольностей, а також утвердив нові (щоб не було воєвод у Малоросії).

Іван Самойлович, як відзначає Грабянка, ставши гетьманом, "почав царській величності вірно і ревно служити". Автор констатує факт змови старшини проти гетьмана і заслання його до Сибіру.

Описуючи гетьманування Івана Мазепи, Грабянка розповідає про участь українського війська у походах російської армії у Крим, в азовських походах Петра та в перші роки Північної війни. Перехід Мазепи на бік Карла XII літописець лише констатує: "Мазепа зрадив".

Автор описує події в Правобережжі, зокрема показує спроби гетьмана Петра Дорошенка об'єднати Україну під однією булавою. Грабянці не подобається протурецька орієнтація Дорошенка, тому він показує грабежі і насильства в українських землях турків і татар, а самого гетьмана супроводжує такими виразами як "зрадливість", "брехливість та підступність", "безбожний".

Описано діяльність на Правобережжі фастівського полковника Семена Палія, якому автор симпатизує.

Закінчується літопис повідомленням про обрання гетьманом Лівобережної України Івана Скоропадського в листопаді 1708 року.

Літопис завершується додатками: переліками гетьманів Війська Запорізького перед і після Хмельницького, основні події гетьманства Хмельницького, назви полкових міст та імена полковників.