Тема 7. Депозитні сертифікати та інші цінні папери.

1. Депозитні сертифікати: означення, призначення та класифікація. Суб’єкти та об’єкти операцій з депозитними сертифікатами.

2. Ф’ючерсні контракти, учасники та різновиди ф’ючерсних контрактів.

3. Операції своп.

4. Спекулятивні операції із ф’ючерсами.

5. Сутність хеджування у біржовій торгівлі та його різновиди

1. Депозитні сертифікати: означення, призначення та класифікація. Суб’єкти та об’єкти операцій з депозитними сертифікатами.

Депозитні сертифікати ‑ письмові свідоцтва кредитних установ про депонування грошових засобів, які посвідчують право власника на отримання такого депозиту.

Депозитні сертифікати широко використовуються для субституції цінних паперів зарубіжних, по відношенню до їх власника. При цьому самі цінні папери зберігаються кредитною установою, а власник отримує депозитний сертифікат, який посвідчує його титул власності на ці цінні папери.

Депозитні сертифікати бувають двох видів:

• до вимоги, такі депозитні сертифікати, що дають право на вилучення певних сум при пред’явленні сертифікату;

• термінові, на яких вказаний термін вилучення вкладу та розмір проценту.

Депозитні сертифікати є різновидом термінових банківських вкладів. На відміну від звичайних зберігальних рахунків клієнтові видається не книжка, а сертифікат (посвідчення), яке виконує функції боргової розписки банку.

Грошові засоби з такого вкладу можна, зняти і до обумовленого терміну, але при цьому сплачується штраф у вилученні певної суми процентів. Особливою популярністю користуються передавальні депозитні сертифікати на пред’явника, які вільно обертаються на вторинному ринку. Термін дії таких сертифікатів становить від 30 днів до 6 місяців, а мінімальна сума коливається від 100 тис. до 1 млн. дол. При випуску депозитних сертифікатів часто використовується замість нарахування відсотків ‑ скидка (дисконт).

Банки практикують випуск і більш термінових депозитних сертифікатів під плаваючу процентну ставку, прив’язану до ставки за казначейськими векселями. Коли виникає необхідність в готівці, власники сертифікатів можуть продати їх на вторинному ринку, або безпосередньо використати депозитні сертифікати в розрахунках по торгових угодах і банківських позиках.

Ціна депозитного сертифікату при вторинній продажі визначається з врахуванням ємності вторинного ринку, терміну погашення і поточної процентної ставки за інструментами того ж класу. Можливість вільного продажу робить депозитні сертифікати не лише дохідними, але і високоліквідними інструментами.

Українськими банками широко використовується даний вид цінних паперів. На даний момент здійснюються емісії навіть валютних депозитних сертифікатів.

2. Ф’ючерсні контракти, учасники та різновиди ф’ючерсних контрактів.

Ф'ючерсний контракт – це біржовий контракт-зобов’язання купівлі/продажу активу в майбутньому (валюти, цінник паперів, інших фінансових інструментів, сировини) із встановленими стандартними параметрами за ціною, погодженою у момент його укладання. Це виключно біржовий контракт, коли він продається через торговельно-інформаційні комп'ютерні системи.

Учасниками ф'ючерсного ринку є потужні трейдери або фінансові інституції. До них належать торговці-дилери, що купують ф'ючерсні контракти для власних потреб, брокери, які виконують замовлення клієнтів на купівлю-продаж контрактів та арбітражери, тобто спекулянти, що купують або продають контракти з метою отримання доходу від різниці у цінах.

Товарні ф'ючерсні контракти - це угоди про купівлю або продаж сільськогосподарської чи промислової сировини, або строкові товарні угоди.

Подвійна природа ф'ючерсного контракту полягає в тому, що з одного боку, продавцям та покупцям товару надаються надійні матеріальні гарантії виконання укладених угод (через продаж відповідного типового контракту з відстроченою поставкою), з іншого, з'являється можливість проведення чисто спекулятивних інвестицій у забезпечені реальним товаром сертифікати на пред’явника, а саме цим і є ф'ючерсні контракти, з наступним їх використанням у біржовій торгівлі.

Ф'ючерсні контракти стандартизовані. Відповідно до них покупець зобов'язується сплатити, а продавець поставити (вказується місяць поставки і ціна) певну кількість стандартної сировини, валюти, кредитних ресурсів, цінних паперів, акт може виконуватись через поставку товару у встановлені терміни. Однак здебільшого контракти виконуються шляхом сплати (отримання) різниці у цінах - між ціною, вказаною в акті на момент його укладання, та ціною, за якою цей товар можна купити зараз - у момент поставки або ліквідації позиції обернену (офсетну) угоду.

На сучасних ф'ючерсних біржах щоденний обсяг операцій з фінансовими ф'ючерсами - валютою, кредитами, фінансовими індексами - багатократно перевищує такий самий обсяг операцій на всіх ринках товарних ф'ючерсів та опціонів. Продавці (виробники) і покупці (споживачі) працюють на біржі з метою страхування товарів, які вони планують продавати (купувати) в майбутньому від непередбачених змін ціни або для того, щоб зафіксувати сприятливу для себе цінову кон'юнктуру.

Особливістю виникнення зобов’язань між суб’єктами ф’ючерсних контрактів є те, що за виконання останніх вони безпосередньо один перед одним не відповідають. Суб’єктами ф’ючерсного контракту будуть: емітент ‑ юридична або фізична особа, котра випустила певну кількість ф’ючерсних контрактів у біржовий обіг. інвестор ‑ юридична або фізична особа, котра на даний момент є власником певної кількості ф’ючерсних контрактів. Емітент та інвестор за виконання зобов’язань відповідають перед біржою, котра виступає гарантом виконання даних зобов’язань перед обома сторонами.

Емітент зобов’язаний до настання терміну (місяця) поставки товару по ф’ючерсних контрактах викупити свій ф’ючерс на біржі до першого числа місяця поставки товару або поставити по ньому товар при настанні місяця поставки товару. Поставка товару здійснюється, як правило в 10 останніх днів місяця поставки. Шукати особисто свій ф’ючерсний контракт необхідності немає завдяки стандартизації та уніфікації ф’ючерсних контрактів. Досить викупити на біржі по поточній ринковій ціні аналогічні ф’ючерси (на той самий товар, з тим самим місяцем поставки).

Інвестор зобов’язаний до настання терміну (місяця) поставки товару по ф’ючерсних контрактах продати свій ф’ючерс на біржі по ринковій ціні, або прийняти у володіння товар, який по ньому поставляється при настанні місяця поставки товару. При настанні першого числа місяця поставки товару за ф’ючерсними контрактами останні перетворюються у звичайні контракти на реальний товар (погашаються) і подальшому у вільну біржову емісію поступати не можуть.

Учасників ринку, які використовують товарні ф'ючерсні контракти з метою страхування купівлі-продажу реальних цінностей, називають хеджерами, а їх діяльність хеджингом (hedging). Тих, що отримують дохід тільки від купівлі-продажу ф'ючерсних контрактів і реально не зацікавлені у фізичному товарі, називають трейдерами-спекулянтами (scalpers, day traders, position traders, spreaders). Як ті, так і інші проводять операції через певну брокерську фірму, що має місця на найважливіших біржах світу. Нижче ми детальніше розглянемо операції хеджингу з прикладами біржової практики як далекого, так і близького зарубіжжя.

Професійні біржові дилери (інвестиційні компанії, банки, брокерські фірми, незалежні трейдери-спекулянти) використовують ф'ючерсний ринок для прогнозування ціноутворюючих факторів, гри на різницях цін та тенденціях зміни цін у майбутньому. Строковий ф'ючерсний ринок понад два десятиліття є повноважним елементом фінансового ринку. Послуги з управління інвестиціями у ф'ючерси, опціони, валютні операції давно перетворились на окрему галузь фінансової індустрії (Management Futures). Розшифровується цей термін як професійно керовані інвестиції у похідні фінансові інструменти.

Торгівля ф'ючерсними контрактами базується на таких правилах:

• покупець контракту завжди розраховує на зростання ф'ючерсних цін;

• продавець контракту завжди розраховує на падіння ф'ючерсних цін.

Фінансові розрахунки у ф'ючерсній торгівлі грунтуються на двох балансових рівняннях:

• якщо виграє покупець ф'ючерсного контракту, то програє його продавець;

• сума виграшів одних членів розрахункової установи дорівнює сумі програшів іншої сторони.