Тема: Історичні типи філософії

План:

1. Стародавня філософія.

2. Філософія Середньовіччя, Відродження та нового часу.

3. Німецька класична філософія

1) Існують 3 історичні типи світогляду:

- міфологічний

- релігійний

- філософський

Перші два типи характеризуються пануванням колективного мислення або суспільної свідомості над індивідуальною.

Філософія як світогляд виникає там і тоді, коли людина наділена інтелектом починає самостійно мислити, намагаючись знайти свої відповіді на світоглядні питання: “Що таке світ в цілому? Хто я? Яке моє місце та роль у Всесвіті?”

Такі умови для самостійного мислення виникли в Індії, Китаї, Стародавній Греції близько 3 тисяч років тому за часів рабовласництва і відокремлення розумової праці від фізичної, коли завдяки використання великої маси рабів, невелика купка багатих громадян отримала можливість не обмежуватись піклуванням про невідкладні життєві проблеми і замислюватися та обговорювати у своєму колі філософські питання. При цьому, там де спостерігався значний тиск колективного мислення (релігійного), там філософія не могла розвиватися, як тип критичного індивідуального мислення.

У Стародавньому Єгипті не зважаючи на значний розвиток математичних наук, астрономії, філософія не могла набути значного поширення.

У Стародавній Індії та Китаї видатні філософи VI-V ст. до н. е. створювали філософські системи, як правило, в межах релігії або засновували нову релігію на основі своїх філософських поглядів. У Давній Індії таким філософом і засновником нової релігії був Будда, а основним джерелом для розвитку індійської філософії служили збірки Вед, Іпанішад, створених понад 10 тисяч років тому, в яких зосереджувалися всі знання, релігійні та філософські уявлення про світ.

Уже на той час при виникненні філософії спостерігалися два напрямки у філософських системах Стародавньої Індії:

Ідеалістичний – характеризувався значним впливом релігії та космоцентризму. Таким космічним центром уявлялась світова душа –“брахман”, з якої виникають і в яку після смерті людини повертаються людські души;

Матеріалістичний. Філософи-матеріалісти (чарваки-лакояки). Чарваки-лакояки говорили своїм учням, щоб вони не слухали нісенітниці про брахмани, бо ніякої душі немає, а якщо є, то вона помирає, розкладається разом з тілом. Тому треба протягом життя, а особливо в молодості, думати не про спасіння душі, а просто насолоджуватись життям.

У Стародавньому Китаї увага таких видатних філософів як Конфуція, Лао-Дзи , зосереджувалась на формулюванні правил поведінки людей, щоб можна було навести у державі порядок та співробітництво між людьми. А загальний погляд на Всесвіт теж характеризувався космоцентризмом, що виявлялося у переконанні, що небо виступає основним керівником всього земного життя. Небо встановлює порядок взаємовідносин між людьми і визначає шлях або долю всіх речей, в тому числі і життя людини. Цей шлях визначений небом сприймався як закон життя (“Дао”), відхилення від “Дао” у поведінці людей несе їм нещастя.

Стародавня антична філософія – філософія Греції і Риму VI-I ст. до н. е. Тут вперше філософія стала самостійною від релігійного мислення. Вона є філософією космоцентризму, оскільки філософи виходили із переконання, що світовий порядок або космос визначає долю всього, в тому числі і людини. Це яскраво проявилось в фаталістичних уявленнях греків, які б заходи людина не приймала, вона завжди повинна підкорятися долі.

Філософія Стародавньої Греції виділяє 2 основних напрямки сприйняття світу: матеріалістичний та ідеалістичний.

Матеріалісти поділяються на два різновиди: філософія Мілетської школи (Геракліт, Фалес) першоосновою світу вважали стихію або природні речовини та їх сполуки, такі як вода або волога, тепло (вогонь), повітря, а матеріалісти (Демокрит, Анаксімандр) уявляли собі, що в основі світу знаходяться найдрібніші невидимі частки, а не конкретна речовина. Їх називають атоми (неподільні, які не можна роздробити) або не визначені частки – апейрони.

Ідеалістичну у вигляді детально розробленої системи розробив Платон. За його уявленням конкретним речам передують безтілесні сутності (ідеї), які і є першоосновою, першоджерелом усіх речей. Процес пізнання він уявляв собі як пригадування людською душею тих знань, які вона мала у поєднані із світовою істиною до втілення в людське тіло. У поглядах на суспільство Платон виступав як засновник тоталітарної ідеї вдосконалення суспільства. На його думку в ідеальній державі життя всіх людей ( від правителів до ремісників) повинно бути впорядковано загальному добробуту. Правителі повинні бути за широтою свого мислення справжніми філософами і піклуватися не про себе, а про добробут всього суспільства. Чиновники та військові, які повинні все життя присвятити державній службі, не мають права на власність, але держава за їх чесну службу бере на себе всі турботи по їх забезпеченню. Їх діти повинні в ранньому дитинстві покидати сім’ю і виховуватись у спеціальних школах державних службовців. Протягом дитинства і молодих років всі діти піддаються конкурсному відбору за рівнем їх здібностей, інтелектуально нерозвинених відправляють у село для фізичної праці, а тих, що витримують конкурс рекомендують на більш високі посади.

Учень Платона Аристотель значною мірою переглянув філософію Платона, більше значення придав матерії і вважав, що вона є основою світу, так як глина є основою для виготовлення горщика. Але сама вона, як глина, пасивна, активну роль відіграє творець, Бог, який з неї створив все, що існує в Всесвіті.

2) На зміну філософії космоцентризму в стародавній філософії Індії, Китаю, Греції у VI ст. н. е. приходить філософія геоцентризму, тобто центром Всесвіту проголошується Бог і найвидатніші філософи Середньовіччя Фома Аквінський ставить філософію на службу релігії для розумного логічного обґрунтування ідеї Бога. Для цього потрібно було прояснити характер загальних понять, що відображають сутність обговорюваних речей. І тоді розгорнулася дискусія між номіналістами і реалістами. Перші вважали, що загальні поняття (людина, тварина) – це просто назви окремих груп речей. А реалісти доводили, що загальні поняття, як сутності речей, існують самостійно від речей і до речей в уяві Бога, який створював ці речі за своїми поняттями.

Епоха Середньовіччя у XIII-XIV ст. н. е. змінюється епохою Відродження, для якої характерна філософія антропоцентризму, у центрі філософських міркувань вперше в історії ставиться сама людина, яка незалежна від космосу і божественного начала, сама становиться господарем своєї долі. У виконанні цієї активної ролі людини видатну роль відіграють освіта, наука, техніка. Тому видатні філософи цього часу, що були математиками, інженеро-механіками, розробляли різні методики підвищення ефективності наукових досліджень людського пізнання.

3) У німецькій класичній філософії створилися основи сучасної матеріалістичної та ідеалістичної філософії і діалектики.

Так, Еммануїл Кант створив основи пізнання, правда з елементами агностицизму (критичне недовірливе ставлення до можливостей людського розуму пізнати сутність світу).

Георг Гегель створив систему ідеалістичної діалектики. Людвіг Фейєрбах створив свою філософську систему антропологічного матеріалізму.