10. Особливості побудови поеми «Одісея»

1. Розповідь про дійсні історичні події поди поеднуеться з авторською вигадкою. 2. У монументальній, ідеалізованій формі відтворюються норми героїчної поведінки людини, яка захищае честь, свободу і незалежність свого народу. 3. Традицшна композиція: заспав, який готуе читача до сприйнятгя розповіді про події; вказуе на час і місце подій, знайомить з героями. Автор може звертатися до слухача або тших ос1б (наприклад, Муза). 4. Немае розгорнутих описів зовнішності героїв. 5. У стилі поем зберглось багато елементів, які беруть початок у тсеннш стади розвитку епосу. Боги, люди, реч! — усе мае ештети: хмарогонитель Зевс, волоока Гера, Ахшл — прудконогий, Гектор — шоломосяйний, ясноока Аф|на 1тд. 1тп. 6. У поемах багато повторень. Розповідь від першої особи - Оповідання («апологи») Одіссея

11. Генеза та худ. Особл. Давньогрецької трагедії.

Античне суспільство, його хронологічні і територіальні рамки. Основні історичні етапи соціально- економічного і літературного розвитку. Художні особливості античної літератури: міфологічний зміст, панування віршованої форм, нормативність, традиціоналізм художніх прийомів. Періодизація античної літератури. Роль античної літератури в історії світової культури. Посібники і довідкова література з курсу антична літерату ра.Давньогрецька трагедія. Походження трагедії, її зв'язок з народними святами на честь бога Діоніса. Давньогрецький театр, його роль в житті суспільства. Організація театральних змагань.

Особливості естетики і поетики античної трагедії, її міфологічна основа. Арістотель про античну трагедію. Етично-естетичне значення античної трагедії, її вплив на розвиток античної і світової драматургії.

Есхіл - "батько трагедії", поет доби становлення афінської демократії. Проблематика і тематика його трагедій: людина і доля, людина і світ, обов'язок громадянина перед суспільством. Жанрова своєрідність драм Есхіла. "Перси" як трагедія на історичний сюжет. її патріотизм. Трагедія "Прометей прикутий". Міф про Прометея в художній рецепції Есхіла. "Орестея", її головні проблеми. Відображення боротьби патріархату з матріархатом.

Софокл - драматург періоду розквіту афінської рабовласницької демократії. "Людина і суспільство" - найважливіша проблема трагедій драмату рга. Захист Софоклом національних інтересів і громадянських ідеатів. Інтерес автора до долі людини, конфлікт між особистим і громадянським. Проблема особистості і держави в трагедії "Антігона". Особливості стилю Софокла: посилення ролі діалогу, трагічна іронія, роль хору як окремої дійової особи, зображення внутрішнього світу людини, індивідуалізація образів при збереженні їх статичності, монументальність образів. Евріпід-"найтрагічніший із трагіків", "філософ зі сцени". Політичні, релігійні, філософсько- естетичні погляди Евріпіда. Конфлікт між суспільним і особистим, обов'язком і пристрастю в житті людини, його вирішення в трагедіях Евріпіда ("Медея", "Іфігенія в Авліді"). Зображення людей такими, "якими вони є". Увага драматурга до образів жінок: Медея, Іфігенія. Алкеста, Федра, троянки в трагедіях "Медея", "Іфігенія в Авліді", "Алкеста", "Іпполіт", в антивоєнних трагедіях "Троянки", "Гекуба", "Андромаха". Психологізм жіночих образів трагедій Евріпіда. Зображення боротьби почуттів і внутрішнього розладу в душі людини. Своєрідність поетики Евріпіда: використання деталі для конкретизації портрету персонажа, зведення до мінімуму ролі хору, монологічність героїв, дегероїзація міфів, розв'язання конфлікту за допомогою "сіеиз ех шахісЬпа". Новаторство Евріпіда. Трагедия (греч. траусобга, ігазбсііа, буквально — козлиная песнь. от іга§оз — козел и осіє — песнь), драматический жанр, основанньїй на грагической коллизии героических персонажей, трагическом ее исходе и исполненньїй патетики: вид драмьі, противоположньїй комедии.

Трагедия отмечена суровой серьезностью, изображает действительность наиболее заостренно, как сгусток внутренних противоречий, вскрьівает глубочайшие конфликтьі реальности в предельно напряженной и насьіщенной форме, обретаюшей значение художественного символа; не случайно большинство трагедий написано стихами.

Греческая трагедия возникла из религиозно-культовьіх обрядов. посвяшенньїх богу Дионису (Дионисии), и сохранила печать ритуально-религиозного действа. Греческая трагедия єсть воспроизведение. сценическое разьігрьівание мифа с его борьбой между поколениями (богов. героев); она приобщала зрителей к единой для целого народа и его исторических судеб реальности. Именно позтому греческая трагедия дает совершенньїе образцьі законченньїх. органических произведений искусства (Зсхил, Софокл); безусловной реальностью происходяшего она глубоко. психологически и физиологически потрясает зрителя. вьізьівая в нем сильнейшие внутренние конфликтьі и разрешая их в вьісшей гармонии (посредством катарсиса). Такого единства жизненного и художественного, реатьного и мифологического, непосредственного и символически-обобщенного позднейшая трагедия не знала - оно начинает разрушаться уже у Еврипида в связи со становлением человеческой индивидуальности. с расколом между судьбой личности и судьбой народа. Отньїне трагедия становится жанром литературьі. которьій в течение долгих столетий определяется правилами риторики (римская трагедия, напрпмер Сенека, средневековая византнйская и латинская).

Трагедія: музичний супровід

фабула - події викладено у певній послідовності композиція - пролог, епізодія, парод, комос

назвав "парадигмою" певного закону і сформулював його у четвертому стасимі, де хор співає, що будь-яка удача - це тільки видимість, яка випромінює фальшивий блиск, шо й для неї неминуче настає час "заходу", як і для сонця, що сідає за горизонт. С. С. Аверінцев тлумачить сентенцію хору як "долю будь-якої людини, чи точніше, будь-якого мужа, оскільки тільки для чоловіків у світі Софокла існують такі речі, як слава, блиск, влада: "парадигма" цієї загальної чоловічої долі є долею Едіпа" [3, 91]. Інші дослідники виходять із естетичної природи грецької трагедії. Так. В. Ярхо виділяє майстерне володіння Софоклом таємницею трагедійної гармонії; на думку вченого, для поета найголовніше поведінка героїчної особи у надзвичайній ситуації. "Звичайна людина, "якою вона є", напевне, прислухалася б до добрих порад і зберегла б собі життя, - трагічний герой Софокла. зразок того, "яким повинна бути людина", йде до кінця, до останньої межі - і тоді перед ним розступається провалля" [4, 206].

Традиційні методи інтерпретації тексту вже вичерпали свої можливості й потрібні нові підходи, які базуються на сучасних дослідженнях логіки міфу, античної естетики, філософії, психології. Виявити нові аспекти покликане зіставлення творів на дану тематику різних хронологічних періодів. Розробляючи одні й ті ж сюжети, античні трагіки вдавалися до внутрішнього варіювання ними, виконуючи при цьому складну й тонку роботу. Кожен із них мав свою оцінку цих сюжетів, своє розуміння, свій відбір тих чи інших рис. Відштовхуючись від етико-культових положень, трагіки перетворювали їх на ідеї, надаючи їм характеру високої проблематики. Вони змінили саму сутність зорового показу, який набув функції поетичного зовнішнього образу. Слід мата на увазі, що художня нормативність грецької трагедії полягає у її інакомовності, тобто в розриві між названим і неназваним. між експонованим на сцені й тим, шо відбувається за лаштунками. Хоча діапазон можливого у неї обмежений, оскільки домінує фатальна сила передбачення, все ж. попри обмеженість змісту ідей, вона сягає висот завдяки художньому методу [5, 615]. У міфі про Едіпа домінує фатум, а сам Едіп як особа у всій складності її внутрішньої сутності не аналізується. У трагедії Софокла фатальна доля виявляється тільки канвою, на якій поет створює складний і глибокий образ загальнолюдського значення. Трагічною провиною Едіпа стає не "фатальний" злочин (вбивство батька, інцест), а самовпевненість героя. Із розвитком дії трагедії Едіп дедалі більше усвідомлює безглуздість своєї самовпевненості, проте він знаходить у собі сили, щоб спокуту вати свою провину і гідно завершити життєвий шлях.

На думку Арістотеля, висхідним положенням трагедії Софокла є те, що вона через співчуття і страх веде до очищення почуттів, тобто до катарсису. Осмислення сутності того, що відбувається з Едіпом, очишає почуття від первісної неусвідомленої патологічної форми і розкриває людині глибоке коріння явищ дійсності, змушує її серйозно замислитися над законами суспільного життя. Едіп приречений долею ще до своєї появи на світ. Зневажник - це він сам, який прокляв себе, не знаючи про це. І все оте незнане існує десь поза сценою, його необхідно "розкрити". За допомогою стихоміфій починається поступове проникнення у таємничий зміст подій, які рухають вчинками людей. Виникає боротьба двох сил: суб'єктивної (обурення Едіпа, який вважає себе невинним, і підтримка Іокасти) та об'єктивної (мудрість Тіресія, який сповіщає волю божу, покірність Креонта). Тобто в основі трагедії - агон суб'єктивного з об'єктивним, на ньому побудована композиція твору Софокла.

У трагедії виділяються шість епізодів, які відділені один від одного піснями хору громадян Фів. що служать своєрідним коментарем до подій на сцені. Шість епізодів - це шість кроків Едіпа, який прагне прояснити своє минуле, наближаючись поступово до усвідомлення жахливої правди. Цифра шість, символізуючи амбівалентність і рівновагу, складається з двох трикутників (вогню і води), шо є людська душа.

Важливо пам'ятати, коли йдеться про загадку Сфінкса, що інакомовлення робить героя особою, яка хоч і відгадала загадку, але не спроможна розгадати свою долю. Вся трагедія відбувається під знаком того, що слова, події, вчинки передають один зміст, а виражають інший. Конфлікт полягає не у зіткненні неправдивого з неправдивим, а сліпого зі зрячим, ймовірного з дійсним, незнаючого з мудрим. Це швидше колізія помилки й істини, в основі якої лежить сліпота і зрячість. Звичайно, ці поняття не зорового, а етичного характеру. Трагедія виводить з цього конфлікту ідею релігійно- етичного "прозріння": прозріває не тільки герой, який відтворює страждання "сліпого", а й сам "глядач". Давні греки сприймали поезію гедоністично. На цьому побудовані сучасні концепції "емотивного гедонізму", сутність яких полягає в тому, що грецька трагедія повинна була приносити глядачеві естетичну насолоду, викликаючи у нього емоційну реакцію [7, 162]. Базу ючись на міфі, трагедія Софокла увібрала й динамічність структури міфу як структури метаморфози образів у їх русі по кривій лінії смислу. Міф - багатозначний за своєю природою, тому

правдоподібне зображення героїв герої - аристократи соціально-політичний характер використання контрасту або протиставлень

12. В чому полягає, на вашу думку, трагедія головного героя в творі Софокла «Едіп-цар»? У творі Софокла «Едіп-цар» головний герой Едіп як не прагнув, щоб не справдилося лиховісне попердження Оракула, однак так і не зміг уникнути вбивства батька й одруження з власною матір'ю. Едіп приречений долею ше до своєї появи на світ. Зневажник - це він сам, який прокляв себе, не знаючи про це. І все оте незнане існує десь поза сценою, його необхідно "розкрити". За допомогою стихоміфій починається поступове проникнення у таємничий зміст подій, які рухають вчинками людей. Виникає боротьба двох сил: суб'єктивної (обурення Едіпа, який вважає себе невинним, і підтримка Іокасти) та об'єктивної (мудрість Тіресія, який сповіщає волю божу, покірність Креонта). Тобто в основі трагедії - агон суб'єктивного з об'єктивним, на ньому побудована композиція твору Софокла.

У трагедії виділяються шість епізодів, які відділені один від одного піснями хору громадян Фів. що служать своєрідним коментарем до подій на сцені. Шість епізодів - це шість кроків Едіпа, який прагне прояснити своє минуле, наближаючись поступово до усвідомлення жахливої правди. Цифра шість, символізуючи амбівалентність і рівновагу, складається з двох трикутників (вогню і води), що є людська душа.