13 Варіанти потрактувань трагедії Софокла «Едігі-цар».

Спираючись на міф про Едіпа, Софокл, Сенека, Гартман фон Ауе створили різні моделі вольових рішень людини в ситуації, коли її доля заздалегідь, коли розум прагне зрозу міти дійсність, дати їй раціональне тлумачення. Накладаючи на матрицю міфу власний досвід, думки і почу вання, кожен із цих авторів проекту вав імпульси силового поля висхідного конфлікту на філософські та естетичні проблем свого часу, створюючи нові форми для вираження етико-культових категорій та понять, формуючи «парадигму» духовної сутності своєї епохи. Для Софокла, Сенеки й Гартмана фон Ауе пільними є ключові поняття долі й істини.

№ 17 Середньовічна релігійна література. Творчість Святого Августина.

Поняттям “середні віки” (medium aevum), визначають період, що відділяє греко-римську давність від епохи Відродження, і від початку містило критичну оцінку цього часу, визначаючи його як провал, перерву в культурній історії Європи.Основи всіх явищ Всесвіту бачили в єдиному духовному, Божественному началі. Всесвіт є ціле. Він створений Богом і повністю залежить від Нього: пізнати його – означає увірувати в Бога, бо лише завдяки вірі пізнається істина.

Ці ідеї знайшли відображення у філософії Августина Аврелія Блаженного (354-430 рр.), відомого представника західноєвропейської патристики, який узагальнив християнський світогляд в єдине цілісне вчення. “Сповідь” Августина – яскравий взірець звернення до “лабіринтів власної душі”, у якій пробуджується почуття незадоволеності від блукання в темряві і потяг до світла справжнього знання. . У своїй «Сповіді», чи не найвизначнішому творі, він наголошує на тому, що мирське знання не повинно слугувати суєтним цілям і відвертати людину від істини, шкільні науки мають підводити учня до пізнання Святого Письма. Мудрість підпорядковується вірі, а любов до мудрості перетворюється в Августина на любов до Бога. У “Сповіді” Блаженний розповідає про те, як після безуспішних спроб досягнути істини і, нарешті, віри за допомогою лише розуму, він все ж таки збагнув, що раціональну істину про Бога, про яку говорили філософи, можна осягнути відразу, у чистому вигляді, без будь-яких помилок простим актом віри, яка притаманна найосвіченим серед віруючих, і яка перевищує будь-яку філософську істину. Зрозумівши це, Августин уже ніколи не забував того, що найбільш надійний шлях досягнення істини є не той, який починається з розуму і йде від раціональної впевненості до віри, а навпаки, той, який починається від віри, а потім іде далі: від одкровення до розуму. “Розуміння є винагорода віри. Тому не прагни розуміти те, у що можеш вірити, але вір у те, що можеш зрозуміти”. “Якщо ви не вірите, то тому, що ви не впевнені”. Із роздумів Августина випливає, що одкровення кличе людину увірувати; якщо вона не буде вірити, вона нічого не зрозуміє. Він зовсім не закликав відкинути розум. Євангеліє обіцяє тим, хто шукає істину в Божому слові, винагороду у вигляді розуміння. Мудрість запропонована самим Богом усім людям як спосіб врятування через віру і філософам як найправильніший покажчик шляху до раціонального розуміння.

№18 Архаїчне світосприйняття раннього середньовіччя у міфологічних піснях «Старшої Едди» («Пісня про богів.Пророцтво Вельви»). Комізм «Виправи про молот».

Старша Едда — збірка міфологічних і героїчних пісень створених приблизно в 10 столітті. Записана Едда була 12 столітті, а потім загублена. Заново рукопис віднайшли лише в 1643 році в Копенгагені. В збірку входять 29 пісень, пісні ці анонімні. За змістом їх поділяють на міфологічні , (10 текстів) та героїчні (19).

Вважають, що міфологічні пісні остаточно склалися в епоху вікінгів (IX-XI), а отже, відтворили уявлення пізнього скандінавського язичництва. Більшість героїчних пісень «Старшої Едди» сюжетно пов'язана з давньою епічною поезією континентальних германців. Міфологічні пісні тематично різноманітні. В них відбито уявлення скандінавів про походження богів світу, людей. Складались вони під впливом особливостей буття народів скандінавської півночі, які протягом століть жили в умовах суворої природи, знаходячи притулок у відокремленій садибі. Певно, тому в їхній міфології світ, де живуть люди, називається Мідгард (дослівно — «садиба, яка стоїть посередині»). Мідгард оточений Утгардом, «тим, що знаходиться за огорожею, поза межами садиби». Це світ велетнів, чудовиськ, які уособлюють руйнівні сили природи, хаос, ворожий і богам, і людям. Над світом людей височить Асгард, пристановище богів-асів. З'єднує ці два світи міст-райдуга. Після смерті і боги і люди потрапляють у підземне царство мертвих — Ніфльхейм, де править велетень — невблаганна Хьоль. Землю оточує океан, в якому звивається кільцем світовий змій. В надрах землі ховаються карлики — альби — вправні ковалі, володарі незліченних скарбів.

У «Старшій Едді» відображені відносини та світосприйняття скандінавів доби розкладу родового ладу. Світ богів нагадує патріархальний рід з рисами групового шлюбу і матріархату. Язичницькі боги - це ідеалізовані люди. Вони народжуються і вмирають, не позбавлені людських пристрастей і вад, але показані більш могутніми, спритними, знайомими з магією.

Найвизначнішою пам'яткою язичницької міфології є пісня «Пророцтво Вельви», в якій виражені ідеї боротьби між Добром і Злом та ідея спокутування зла. Розбуджена Одіном зі смертельного сну Вйольва розгортає грандіозну картину створення світу, його загибелі та відродження. Спочатку з безодні народився велетень Імір, потім з'явились боги. Вони вбили Іміра і з тіла його утворили світ: м'ясо стало землею, кров - морями і ріками, кістки - горами... Люди були створені з ясеня і верби. Самі боги трудились і забавлялись на зелених луках Ідавйолля. Але в світі поширюється зло, боги порушують свої клятви, вбивають світлого Бальдра. Це порушує мир серед богів і людей. На землі настають страшні часи:

В чварах кривавих брат губить брата; Кровні родичі одне одного ріжуть; Множиться зло, повен підлості світ, Вік сокир, вік мечів, вік щитів розсічених, Хуртовинний вік, вовчий вік — перед кончиною світу…

Героїчні пісні «Старшої Едди» відтворюють давній ступінь розвитку епічної поезії. Більшість цих пісень виникло на матеріалі героїчних сюжетів, що склалися у континентальних германців (готів, франків, бургундців) ще в епоху великого переселення.

В «Едді» відбито свідомість людей ще докласового родового ладу; в ній панує вільнолюбний, героїчний дух епохи вікінгів.

№ 19 Наведіть типологічні риси класичного епосу середньовіччя.

Слово "епос" - давньогрецького походження й у перекладі означає "слово", "розповідь". Давній героїчний епос - це розповіді про подвиги легендарних предків, про подорожі й незвичайні пригоди, у яких виявляються розум і кмітливість героїв, їх мужність і героїзм. Епос бере початок із фольклору й об'єднує героїчні народні пісні, сказання, поеми.

Кожен народ має свій героїчний епос. Греки - "Іліаду" та "Одіссею" Гомера, Англосаксонський е. – Беовульф, Французький е. - Пісня про Роланда, Німецький е. - Пісня про нібелунґів, Іспанський е. - Пісня про мого Сіда, Грузинський е. - Шота Руставелі «Витязь у тигровій шкурі».

Зі всіх жанрів середньовічної народної поезії найкраще зберігся героїчний епос. На ранніх ступенях розвитку епос зв'язаний з міфологією, але поступово він звільняється від міфологічних уявлень. Предметом зображення в ньому стає історія народу, боротьба за племенну, народну єдність. «Епос - це історія в народній пам'яті в упередженій ідеалізації, але його упередженість поетична».

Епос створювався в епоху племінних міжусобиць, у період створення державності та боротьби з чужоземними нашестями. Це й визначило характер його головного героя.

Центральним персонажем героїчного епосу всіх народів є воїн-богатир. Роланд чи Ілля Муромець, Сід, Марко Королевич чи Давид Сасунський. Народний герой завжди виступає як захисник рідної землі від чужоземної навали, як борець за єдність народу і противник сваволі феодалів. Народна фантазія наділяє героя незвичайною силою, мужністю і доблестю, в яких якби втілена міць цілого народу.

Таким чином, важливою рисою ідейно-естетичної своєрідності епосу є історична основа, поетично переосмислена з точки зору народної ідеології.

Особливості середньовічного епосу:

– зображення важливих суспільних подій, видатних історичних осіб;

– певне дотримання правдивості життєвих фактів;

– докладність розповіді;

– героїзація подій;

– образи головних героїв як втілення державної ідеї;

– наскрізний народно-патріотичний пафос;

– висока поетичність мови;

– великий обсяг.

Французький героїчний епос “Пісня про Роланда” (1100 р.) його особливості:

1) піднесений тон розповіді, який нагадує Гомера;

2) велика кількість батальних сцен, вони складають ? усього тексту поеми;

3) наявність християнської фантастики, яка присутня у вигляді фантастичних образів і чудес;

4) наявність образів воїнів у рясі, які однаково добре володіють і “божим словом”, і мечем (образ єпископа Турпіна);

5) відсутність народних мас в поемі;

6) уславлення жіночих образів (образ Альди – нареченої Роланда);

7) сюжетна різноманітність: від сімейно-побутових зарисовок до фіксації важливих історичних подій і політичних проблем;

8) у пісні декілька разів згадується Київська Русь.

Іспанський героїчний епос “Пісня про мого Сіда“ (між 1140-1160 рр.), його особливості:

1) героїчне не відокремлене від повсякденного, тут наявний різноманітний життєвий фон і переважає оптимістичне світосприйняття;

2) майже всі дійові особи “Пісні...” – історичні постаті;

3) анти аристократичне спрямування;

4) важливе місце займає сімейно-побутова тематика – Сід не лише доблесний воїн і вірний васал, але й ніжний чоловік і батько;

5) у поемі відсутня ідея релігійної нетерпимості;

6) наявність у поемі широких описів мирного життя (не лише походів і битв);

7) фантастичний елемент у поемі слабший у порівнянні з “піснею про Роланда”.

№20 Прокоментуйте художню структуру героїчних поем середньовіччя.

На відміну від епосу, в лицарській поезії приділяється увага природі, соц.-побутовій, емоційній сфері. Лицарі вдаються до монологів. Присутній образ жінки.

Лицарська культура, разом з куртуазною, була складним комплексом звичаїв, ритуалів, манер, придворних та військових розваг. Формується новий морально-естетичний ідеал - служіння Дамі. Куртуазне кохання з новою психологією любовних переживань дає можливість вияву індивідуальності.

Популярними стають «пісні про подвиги». Ці героїчні поеми з часом досягають все більших розмірів. Спочатку вони містили 4 або 5 тисяч віршів, а в пізніх поемах - 20 тисяч і більше. У залежності від характеру сюжетів епічні поеми середньовіччя поділяються на кілька груп.

До першої групи належать поеми, в яких оспівуються подвиги Карла Великого і його паладинів (каролінгський чи французький цикл). Сюди ж відносять поеми, герої яких жили в пізніші часи. Другу групу епічних поем утворюють ті, що розвивають легенди Арморіки чи Британі, легенди про короля Артура та його споборників чи спадкоємців (британський або цикл короля Артура). Третя група - поеми, які описували подвиги античної доби в середньовічній інтерпретації (цикл Риму або античний).

З труверів, що складали поеми античного циклу, особливу славу мав Бенуа де Сент-Мор (XII ст.). Він написав роман про Трою, беручи за зразок твори Гомера. Набули відомисті роман про Фіви, написаний під впливом «Фіваїди» Стація, роман про Цезаря, поема «Олександр», написана двома труверами XII ст. - Ламбертом Лі-Куртом і його наступником Олександром де Берне.

Найкращою з епічних поем, що збереглася до нашого часу, була «Пісня про Роланда», яка розповідала про загибель під час битви з маврами юного графа Роланда, племінника Карла Великого та про помсту короля за його смерть. Поетична обробка цієї історичної події зробила з графа Роланда ідеального васала, котрий до останньої хвилини життя залишається вірним своєму сеньйорові. «Пісня про Роланда», пройнята християнським фанатизмом, у той же час відображує соціально-політичні реалії феодалізму X-XI ст., сповнені суперечностей і драматизму.

Отже, розвиток культури середньовічної Західної Європи характеризується розмаїттям історичних і регіональних форм. Головним надбанням середньовічної культури було те, що вона відкрила духовні сили людини, започаткувала гуманістичний світогляд. Саме це стане наріжним каменем світобачення епохи Відродження, визначить основні тенденції культурного розвитку світової цивілізації.

№21 Особливості лицарського роману на прикладі «Роману про Тристана та Ізольду» Ж. Бедьє

Жорстока соціальна структура та ідеологія середньовіччя гальмували розвиток культури, позбавляли її змоги дошукуватися відповідей на нестандартні питання. Ситуація в середньовічній культурі нагадує первісну культуру з її синкретичністю мислення і жорстокістю соціальних орієнтацій. Тому з'являються аналогічні ритуальні форми відхилення від стандарту.

Такою формою противаги церкві аскетизму стало в XI-XII ст. лицарство. Лицар мусив бути активним (подорожувати, змагатися на турнірах на честь дами серця), скрізь шукати можливості відзначитися. Увесь перелік вимог до лицаря свідчить, що то був саме ритуальний борець, а не діяч із власної ініціативи та за власним планом дії.

Лицар повинен був молитися, утримуватися від гріха, захищати свого сюзерена, але робити це за певними вимогами, які було описано в куртуазній (від фр. Сourtois - витончено ввічливий, люб'язний) літературі XII-XIV ст. До цієї літератури належать лицарські романи (найпопулярніший з них - «Тристан та Ізольда» - про трагічне кохання лицаря Тристана та дружини корнуольського короля Ізольди), лірика трубадурів (провансальських мандрівних поетів-співців), труверів (придворних поетів-співців у Франції), мінезингерів (німецьких співців кохання).

У «Т. та І.» герой є наближеною особою верховного феодала. Існує образ пліткаря, що намовляє на лицаря феодалу внаслідок чого виникає конфлікт. Уже в цьому випадку він змушено переступає через кохання. Закінч. смертю героя. Швидка зміна подій.

Лицарська культура, разом з куртуазною, була складним комплексом звичаїв, ритуалів, манер, придворних та військових розваг. Формується новий морально-естетичний ідеал - служіння Дамі. Куртуазне кохання з новою психологією любовних переживань дає можливість вияву індивідуальності.

№22 Жанри передновелістики.

Фабліо (невелике оповідання) – старофранцузький жанр оповідання у віршах.

Фабліо мало в середньому близько триста рядків, поєднаних парним римуванням. Сюжети були переважно фривольні, еротичні, аж до непристойного, але багаті на жарти, іронію, сатиру. Часто зображалися пікантні пригоди лицарів, священиків, простих городян та селян, проте без серйозної соціальної критики. Фабліо виникли як пародійні твори, напротивагу “серйозним” лицарським романам та епосам.

Exempla (ед. ч. exemplum, буквально «пример») — жанр середньовічної латинської літератури з яскраво вираженою дидактичною функцією; виник як прикраса в проповідях або міркуваннях і сходить до ораторської практики античности. Exempla мали явно дидактичну спрямованість, повинні були учити, викликати відразу до гріха і прихильність до благочестя.

Шванк (нім. Schwank), від середньоверхньонімецької swanc – весела ідея, жарт) – жанр німецької міської середньовічної літератури, аналогічний до французького фабліо, невелика гумористична оповідь у віршах, а пізніше в прозі, часто сатиричного й повчального характеру. Шванк близький також до жанру новели епохи Відродження..

№23 Часо-просторові параметри західноєвропейського Відродження. Термінологія, пов’язана з цим періодом.

Відродження як літературознавче поняття визначають у широкому аспекті (потужний ідейно-культурний рух, тяжів до масштабності, обумовлений кризою феодальної організації суспільства і її проявами у всіх сферах знань: мистецтво, наука, філософія релагія; це є рух оновлення реформації, зміни концепції людини на основі відмови від середньовічної аскези через реабілітацію духовно-тілесного начала людини) та у вузькому (відродження античної к-ри).

Європейське Відродження включає в себе такі хронологічні рамки:

1. Кінець 13ст.-поч.14 ст. на зламі хрестових походів, Передренесанс, Італія.

2. Др. пол.. 15 ст. – Нім, Фр.

3. 16 ст. – поч..17 ст. – Англія, Франція.

4. Поч. 17 ст. – завершення Відродження – «Криза гуманізму» як ідейної основи епохи.

Антропоцентризм як картина ренесансного світу. В центрі світу не Бог, а людина. Людина – найвище творіння господа.

Ідеологія гуманізму. Гуманісти – інтелектуально активні люди епохи відродження. Їх ідеї – гармонійний розвиток люд., боротьба проти неуцтва, породженого релігійною аскезою середніх віків.

Титанізм – сукупність людей, що характеризуються різнобічним інтелектуальним розвитком. Це практична боротьба про феодального соц.. устрою.

Реформація(оновлення релігії) адаптований переклад Біблії, стосується передусім Нім. Відродження і закінчується контрреформацією. як часткове поверн. реліг. і феод. системи.

Позитивізм – науковий підхід до дійсності, віра в прогрес, прагнення раціонального пізнання життя, розвиток наукового пізнання.

Новела – це невеликий прозовий твір, з однією сюж. лінією, дуже динамічним сюжетом та неочікуваним завершенням, невеликою к-кістю героїв.

№ 24 Поняття ренесансного гуманізму та індивідуалізму.

Ідеологія гуманізму. Гуманісти – інтелектуально активні люди епохи відродження. Їх ідеї – гармонійний розвиток люд., боротьба проти неуцтва, породженого релігійною аскезою середніх віків.

Ідейним підґрунтям гуманістів є гуманізм? гуманістична освіта і виховання, емансипація як звільнення жінки з патріархальної сист., взаємозв. інтелект. розвитку з природними здібностями люд. в результаті чого в Відродж. має сенс не статки людини, а інтелект. розвиток.

Гуманістами виступають і ремісники, єпископи, клірики, професори університетів, політики, королі.

Основна мета: висміяти і викорінити людське неуцтво, популярний образ дурня, який потрапл. до складних ситуацій і стає жертвою людської кмітливості. Гуманіст. ідеали відмовляються від повчання. поряд з повч. має бути розважальний характер (розвага на 1-ому місці).

Пишним кольором розцвітає ренесансний індивідуалізм, суть якого виявляється в гіпертрофованому відчутті своєї самоцінності, власної творчої функції. Важливо те, що індивідуалізм з'явився одним з важливих умови розвитку возрожденчеськой культури, тому що через індивідуалізм діячі Ренесансу усували себе від оточуючої їх середньовічної культури, в рамках якої подібна творчість була б неможливою.

Не походження людини, а її розум і талант, заповзятливість повинні забезпечити їй успіх, багатство, могутність. Індивідуалізм, який лежав у основі нового світогляду, був у прямій протилежності до феодального корпоративного світогляду, згідно з яким людина утверджувала своє існування тим, що була членом якої-небудь корпорації — общини в селі, цеху в місті і ін. Ідеалізованим вираженням раннього індивідуалізму було утвердження гуманістами цінності окремої людської особи і всього того, що з нею пов'язано. Це мало безперечно прогресивне значення.

№25 Вплив італійського ренесансу на розвиток Відродження в Європі.

Доба європейського Відродження охоплювала 14-17ст. І зародилося в Італії.Італія була однією з найрозвинутіших країн Західної Європи 14ст., у ній відбувалися серйозні економічні, соціальні та культурні зрушення.Саме ця країна вважається батьківщиною Європейського Відродженяя, яке у 15 ст. Поширилося й у інші держави.Роль Італії у формуванні європейського гуманізму була надзвичайно великою. В Італії гуманізм склався раніше, ніж у всіх інших країнах , і саме внаслідок цього вплинув на гуманістичний рух в країнах Європи, де знайомство з античністю відбувалося не лише безпосередньо , але і через італійський Ренесанс. Французи, німці, іспанці та англійці навчалися у італійців не лише пізнанню античності , але і високохудожньому мистецтву,новим , глибоко оригінальним художнім формам. Крім ідейних стимулів, Італія дала іншим європейським літературам величезну кількість сюжетів та образів.

№26 Поетична творчість Ф. Петрарки як родоначальника європейської лірики Нового часу.

Ф.Петрарка (1304-1374) - родоначальник нової сучасної поезії. Його “Книга пісень”(“Canzoniere” ) надовго визначила шляхи розвитку європейської лірики, ставши свого роду незаперечним взірцем. Якщо спочатку для сучасників і найближчих послідовників у себе на батьківщині Петрарка був великим реставратором класичної стародавності, провісником нових шляхів у мистецтві і літературі, непогрішним учителем, то, починаючи з 1501 року, коли стараннями Пьєтро Бембо і типографщика Альдо Мануціо Ватиканський кодекс “Книги пісень” був відданий широкої гласності, почалася епоха петраркізму, причому не тільки в поезії, але й в області естетичної і критичної думки. Петраркізм вийшов за межі Італії.Мало того, Петрарка відкривав своїм поетичним спадкоємцям шлях до пізнання задач і сутності поезії, пізнанню морального і цивільного покликання поета. Три періоди творчості: 1. 1318-1333. Роки навчання, вірші латинською мовою. 2. 1333-1363 - період творчої зрілості, основна маса відомих творів. Для сучасників - героїчна поема «Африка» і біографічний твір про відомих людей, трактат «Таємниця». Оформляється головний для католиків твір італійською «Книга пісень». 3. 1363 - 1374. Вивчення древніх авторів, поема «Тріумфи».

№27 Історія створення, структура та змістове наповнення збірки Ф. Петрарки «Кансоньєре».

6 квітня 1327 р. У церкві Св. Клари 23-річний Ф. Петрарка зустрів жінку, яку покохав і оспівав у своїх віршах, називаючи її мадонною Лаурою(мадонна – звертання до заміжньої жінки). Саме ця дата названа в його сонетах , які були укладені у збірку «Канцоньере» і стали своєрідною сповіддю про нерозділене кохання до звичайної земної жінки.Очевидно, поет не випадково оспівав ії саме під таким іменем,співзвучним із лавром(символом слави). Жінка, якій Ф. Петрарка присвятив свої вірші , померла у 1348 році під час епідемії чуми. Присвячену їй збірку «Канцоньере» поет поділив на дві частини : «За життя мадонни Лаури » і «Після смерті мадонни Лаури ». Тема і структура «Канцоньєре» дані в першому, вступному сонеті. «Канцоньє-'ре» —- розповідь-спогад зрілої людини про нерозділене кохання, яке вона пережила в молодості. При цьому в «Канцоньєре» Лаура, яка вже померла, зображується не менш чарівною, не менш реальною і не менш коханою, ніж Лаура жива.Крім 317 сонетів та 29 канцон, збірка містить також зразки інших ліричниї жанрів – секстин , балад і мадригалів. «Канцоньєре» містить не тільки любовну лірику — це перша в літературі різ-нотематична збірка віршів. До неї входять вірші на політичні та моральні теми, вірші, в яких оспівується дружба і природа, передаються філософські та естетичні роздуми. Сонети Петрарки визначаються довершеністю форми і вишуканою образністю. Пет¬рарка досяг вершини у створенні ліричного сонету. У XVI ст. через школу петрар-1 V)' пройдуть лірики Італії, Франції, Іспанії, Португалії, Англії, а також країн Іш'янського світу і, зокрема, Польщі.