3.Відповідальність

32. Медичні працівники несуть відповідальність за охорону здоров’я вихованців школи-інтернату, виконання належних санітарно-гігієнічних вимог до організації навчально-виховного процесу.

33. За невиконання чи неналежне виконання без поважних причин Статуту і Правил внутрішнього трудового розпорядку школи-інтернату, законних розпоряджень директора школи-інтернату та інших локальних нормативних актів, посадових обов’язків, визначених цією інструкцією, медичні працівники несуть дисциплінарну відповідальність у порядку, визначеному трудовим законодавством.

34. За використання методів психічного чи фізичного насилля над особистістю учня, а також скоєння аморального вчинку можуть бути звільнені з посади відповідно до трудового законодавства й Закону України «Про освіту».

35. За навмисно завдані школі-інтернату чи учасника освітнього процесу у зв’язку з виконанням (невиконанням) своїх посадових обов’язків збитки і/чи цивільним законодавством [11].

4. Формальні та неформальні лідери трудових колективів

Для більш конкретного пізнання міжособистісних відносин у колективі необхідно знати про "ефект притягання". Люди, які володіють цим ефектом, незвичайні. Вищість їх ділових та особистих якостей визнається групою, або всім колективом. Вони мають яскраво виражену здатність до спілкування, встановлення міжособистісних контактів, уміють повести за собою людей.

Умовно таких людей можна поділити на вожаків, лідерів і аніматорів ( душа компанії).

Вожак – найавторитетніший член колективу, йому властивий високий ефект впливу і переконання. Щоб стати вожаком необхідні різнобічні знання, досвід, вміння.

Лідер (ведучий) – працівник, який користується авторитетом серед окремих членів колективу, або значної його частини, здатний захоплювати своїм прикладом інших, викликати бажання наслідувати його поведінку; в конкретних випадках уміло користується впливом і переконуванням.

Аніматор – працівник, який володіє якимись незвичайними особистими якостями, котрі виявляються ситуативно, на певний час підносять його, роблячи "халіфом на годину".

В основу цього поділу покладений не соціометричний підхід (кількість виборів, які припадають на членів колективу), а виявлення змістової характеристики особистості та можливостей використання нею своїх даних з метою утвердження свого статусу в колективі. Подібні люди є в колективах, вони справляють значний вплив на їхній соціально-психологічний клімат, а через нього – і на виробничі показники трудового колективу. Тому доцільно виявляти таких працівників і активно співробітничати з ними. Вони – можливий резерв для висунення кадрів на керівну роботу [16].

Таким чином, лідером є той член колективу, який володіє діловими і особистими якостями, котрі забезпечують йому морально-психологічний вплив на людей. Лідер повинен володіти розумовими здібностями, знаннями, бути ерудованим, ініціативним, рішучим, чесним, самостійним, добросовісним, комунікабельним.

Лідери бувають формальні і неформальні.

Формальний лідер – це адміністративний, або громадський керівник, який користується в колективі діловим і особистим авторитетом. Не кожен керівник або адміністратор виступає в ролі формального лідера. Формальний лідер – це той тип адміністративного організатора, за яким люди йдуть не тому, що треба, а тому, що вони бажають йти за ним. Тобто, щоб бути формальним лідером, необхідно володіти не тільки владою, а й особистим авторитетом. У колективах, де керівник виступає і в ролі формального лідера, успішно вирішуються виробничі завдання, кращий соціально-психологічний клімат. В протилежному випадку збільшується конфліктність в трудовому колективі і знижується загальне задоволення роботою [14].

Неформальними лідерами є не наділені адміністративною владою працівники, а люди, особисті і ділові якості котрих забезпечують їм ефективний вплив на інших людей, за допомогою вміння переконувати, та морального авторитету. Це люди, які володіють лідерськими даними і завдяки цьому набули статусу неформального організатора, виразника думок, позицій, відношень більшості членів колективу.

У контактних групах неформальних лідерів класифікують за різними ознаками (наприклад, лідер-організатор; лідер-ініціатор; лідер-ерудит; лідер-генератор емоційного настрою групи; лідер емоційного притягання).

За напрямками впливу, які грунтуються на моральних характеристиках, неформальних лідерів поділяють на позитивних і негативних. Позитивні лідери сприяють розвитку товариських відносин, а негативні – загострюють у колективі егоцентристські настрої, викликають конфлікти.

Неформальні лідери бувають явними і прихованими. Перші знають, що мають авторитет у членів трудового колективу і користуються цим: виступають від їх імені, спираються в своїх вчинках на групову думку, прагнуть впливати на трудовий колектив і вести його за собою. Приховані лідери не знають про свою громадську репутацію і, звичайно, навмисне не користуються нею, хоч і впливають своєю поведінкою на трудовий колектив.

Неформальних лідерів можна умовно поділити на ділових і емоційних. Перші – рядові працівники, які користуються визнанням за професійні знання, досвід, майстерність. Другі – працівники, які викликають почуття симпатії, довіри.

За характером функцій неформальні лідери виступають як організатори і комунікатори (ті, що володіють словом).

Неформальне лідерство виникає тоді, коли формальний лідер не в змозі задовольнити широкий спектр потреб та інтересів колективу. Неформальні лідери краще інформовані в тих питаннях, які мають важливе значення для трудового колективу. Вважають, що людині, визнаній лідером, властиве прагнення до керівництва, яке виникає з потреби скеровувати дії інших [9].