3. Вiдмiннi особливостi мусульмaнського права

Найсуттєвішою відмінністю мусульманського права від романо-германського та англосаксонського є його нерозривний зв'язок з релігією ісламу. Власне кажучи, мусульманське право виступає як одна з форм прояву цієї релігії, що виникла на початку VII ст. н.е. серед арабів-кочівників Аравійського півострова і, з плином часу, стала однією з світових релігій. Засновник ісламу Магомет (Мухаммед) (571-632) походив з багатодітної родини. Ще молодим у комерційних справах він часто відвідував сусідні з Аравією країни. Набувши нових знань та різноманітних вражень, він починає цікавитись релігійними проблемами.

На той час більша частина арабських племен вела кочовий спосіб життя і тому вони були між собою розрізнені. Кожне плем'я, рід поклонялись своїм божествам, які нібито були покровителями саме цього племені або роду. Але поступовий перехід до осідлого способу життя, виникнення постійних поселень, а потім і міст обумовлювали необхідність сукупного життя значних мас людей. За цих умов язичеське багатобожжя не сприяло єдності арабських племен. Зрозумівши це, Магомет активно виступив проти големінних божків і проголосив себе останнім пророком Єдиного Бога - Аллаха, в ім'я якого і почав об'єднувати розрізнені арабські племена.

Прихильники старої релігії та пов'язаних з нею порядків і звичаїв спробували чинити збройний опір діяльності Магомета, але він зумів прилучити до своєї релігії декілька кочових племен і за їх підтримкою створити їз своїх послідовників об'єднану жорсткою дисципліною 10-тисячну армію. За її допомогою Магомет розгромив своїх противників, був проголошений посланником Аллаха, а звідси - абсолютним правителем Аравійського півострова. Відтак виник Халіфат - перша держава, заснована на ісламі. Магомет займав в халіфаті абсолютно панівне становище: намісник

Аллаха, засновник і єдиний тлумач нової релігії, законодавець, виконавець своїх же законів і верховний суддя.

За переказами, Магомет не ставив за мету створення права у прямому значенні цього слова. За необхідне вважав навчити людей, як треба поводитись у життєвих ситуаціях, як сприймати ті чи інші явища, події. Тому мусульманське право не надає великого значення юридичним тонкощам (за винятком детального регулювання окремих видів відносин, наприклад, наслідування), вирішення яких покладалось на розсуд правовірних. Основним напрямком його стало визначення загальних орієнтирів поведінки.

На відміну від норм континентального права, регулятивні норми мусульманського права не знають поділу на дозвільні, зобов'язальні та заборонені. Всі вони - зобов'язальні, оскільки в їх основі лежить обов'язок здійснити ті чи інші вчинки, що обу­мовлено їх релігійно-моральною природою. Мусульманське право ґрунтується на ідеї зобов'язань, покладених на людину, а не на правах, які вона може мати.

Санкціям у нормах права приділено мало уваги. Санкцією за невиконання обов'язків, покладених на віруючого, вважається гріх того, хто їх порушує.

Норма мусульманського права є гнучкою. Підтримуючи зв'язок з релігією, вона постійно пристосовується до змін у суспільстві, завдяки чому зберегла авторитет усього права.

Висновки

У світі живе близько мільярда людей, які сповідають іслам. Громади цієї релігії є більш ніж в ста країнах світу, а в двадцяти восьми іслам - державна релігія. У числі традиційних мусульманських країн або країн з переважною впливом ісламу - Іран, Ірак, Афганістан, Саудівська Аравія, Кувейт, Бахрейн, Катар, Оман, Бруней, Об'єднані Арабські Емірати, Пакистан, Бангладеш, Марокко, Єгипет, Туніс, Лівія, Алжир, Мавританія, Сомалі, Судан, Йорданія, Сирія, Туреччина, Індонезія, автономна Палестина в складі Ізраїлю та ін. На території колишнього СРСР іслам сповідує більшість корінного населення держав Середньої Азії, Азербайджану. В останні роки ісламський (мусульманський) фактор у світі значно посилився. Часто, не без деякої перестороги, в Європі та Америці говорять про ісламський фундаменталізм (тобто найбільш суворий і ортодоксальний в ісламі). Останні події в Чечні і на Північному Кавказі нерідко також пов'язують з ісламським фактором, вбачаючи в них наслідок релігійної ворожнечі. З такою точкою зору важко погодитися. Справа в тому, що релігії світу не поділяються на "погані" і "хороші", на "агресивні" і "мирні" і т.п. Можна стверджувати, що ні одна Традиційна релігія не вчить злу. Зло у світі відбувається не від релігії, а від людей, які відходять від ідеалів цих релігій, користуються ними для досягнення своїх земних цілей. Сутички між людьми виникають через політичні розбіжності, економічні протиріччя, недоліки виховання та ін. Кажуть, що іслам - войовнича релігія, що вона закликає до війни з невірними - Газават (з ар. Набіги). Але, ймовірно, немає релігії, яка не прагнула б охопити своїм впливом весь світ, що не ділила б людей на своїх і чужих... Войовничі риси у вченні ісламу безумовно існують, але вони утворилися історично і аж ніяк не є головною, ключовою його характеристикою. Іслам - це одна з великих світових релігій, складний світ неповторної (і часом незрозумілою для християн-європейців) культури, філософії, дивного життєвого укладу і побуту, своєрідного світосприйняття. Основна тенденція шаріату - оцінка різних життєвих обставин з точки зору релігії. Тому не випадково, що однією з особливостей норм, що складають шаріат, є те, що вони застосовуються тільки до мусульман і у відносинах між мусульманами. Кодекс шаріату поділяється на три основні частини: ібадат (обов'язки, що відносяться до релігійного культу), муамалят (чисто юридичні норми) і укубат (система покарань) Приписи шаріату численні і суворі. Вони визначають всі норми взаємин людини в сім'ї та суспільстві, регулюють цивільні правовідносини, порядок вирішення майнових спорів. За порушення норм шаріату передбачена дуже жорстка система покарань (достатньо згадати публічні страти в Чечні, проголосила прихильність Шаріатом). Як конфесійні право шаріат відрізняється від канонічного права в країнах Європи в тому відношенні, що він регулює НЕ суворо окреслені сфери суспільного і церковного життя, а виступає в якості всеосяжного і всеосяжної нормативної системи, що затвердився в цілому ряді країн Азії та Африки поширити свою дію на Середню Азію і частину Закавказзя, на Північну, частково Східну і Західну Африку, на ряд країн Південно-Східної Азії. Однак настільки бурхливе і широке поширення ісламу і шаріату спричинило за собою і все більше прояв в ньому місцевих особливостей і відмінностей при тлумаченні окремих правових інститутів. Так, з твердженням двох головних напрямків в ісламі відповідним чином стався розкол в шаріат, де поряд з ортодоксальним напрямком (суннізм) виникло і інший напрямок - шіізм. І на закінчення необхідно сказати, що норми шаріату не втратили свою актуальність і сьогодні. У 28 країнах, де іслам визнано державною чи то офіційною релігією (Іран, Ірак, Кувейт, Марокко, Саудівська Аравія, Пакистан та ін), норми шаріату і сьогодні безпосередньо регулюють або роблять істотний вплив на державне регулювання широкого кола суспільних відносин у різних сферах функціонування суспільства та держави.

Особлива група норм утворюють галузь "сийар", яка регулює взаємовідносини мусульманської держави на міжнародному рівні. Це, зокрема, регламентація питань війни і миру, включаючи визначення підстав і меж ведення "джихаду" - священної війни з відступниками і ворогами ісламу, порядок розподілу воєнної здобичі, відносини мусульманської общини з представниками інших релігій, особливостей правового статусу різних груп населення в залежності від їх ставлення до ісламу. Отже, ця галузь об'єднує як норми міжнародно-правового характеру, так і приписи, що регулюють відносини виключно в межах держави. Мусульманське право, на відміну від інших правових систем, включає і норми міжнародного права як правила, що сформульовані у внутрішніх джерелах, а не вироблені шляхом міжнародного співробітництва.

Отже, мусульманське міжнародне праву по суті, не відрізняється від інших галузей права. Його норми є загальнообов'язковими і забезпечуються такими ж засобами, як і всі інші правила поведінки шаріату.

Список використаних джерел:

1. Антология мировой правовой мысли: В 5 т. Т.І. Античный мир и Восточная цивилизация. - М.: Мысль, 1999.

2. Ахмедов А. Ислам в современной идейно-политической борьбе. - М., 1985. - 129 с.

3. Батыр К.И. Всеобщая история государства и права. - М., 1998.

4. Богдасаров С. Две стороны исламского фактора. - М., 2003. - 112 с.

5. Васильев Л.С. История религий востока. - М.: Высшая школа, 1988. - 390с.

6. Графский В.Г. Всеобщая история права и государства. - М.: Норма, 2003. - 345с.

7. Давид Р. Основные правовые системы современности. - М., 1988.

8. Давид Р., Жоффре-Спиноза К. Основные правовые системы современности. - М.: Междунар. отношения, 1996.

9. Ибн Хишим. Жизнеописание посланника Аллаха. - М., 1994. - 360 с.

10. Ирвинг В. Жизнь пророка. - М., 2002. - 314 с.

11. История государства и права зарубежных стран. Под ред. О.П. Жидкова. - ч.1 Норма. Москва, 1996р. - С.584

12. История государства и права зарубежных стран. Підручник під ред.П.Н. Галазни. - Москва: Юридическая литература, 1980р.

13. Калінін Ю. А., Харьковщенко Є.А. “Релігієзнавство". - Київ: Наукова думка, 1998. - 541с.

14. Климович Л.И. Книга о Коране, его происхождении и мифологии. - М., 1986. - 315 с.

15. Коран. Научное издание / Перевод и комментарий И.Ю. Крачковского. - М., 1990.

16. Лайпанов Б. Ислам в истории. - М., 2001. - 177 с.

17. Панова В. Жизнь Магомета. - М., 2003. - 516 с.

18. Поликарпов В.С. История религий. - М., 1994. - 230 с.

19. Религии мира. Энциклопедия. т.6. - Москва: "Аванта +", 1996р. - 358с.

20. Росс Ф., Хиллс Т. “Великие религии человечества” - М., 1999. - 322с.

21. Смирнов Н.А. Пятьдесят лет исламоведения. Т.4. - М., 1973. - 516 с.

22. Сюкияйнен Л.Р., Лихачев В.А. Мусульманское деликтное право и уголовное законодательство стран Зарубежного Востока. - М., 1984 - 278С.

23. Сюкияйнен Л.Р. Мусульманское право. - М., 1986 - 352с.

24. Токарев С.А. Религии в истории народов мира. - М., 1976. - 414 с.

25. Цвайгерт К., Кьотц Х. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права: В 2 т. Т.I. Основы. - М.: Междунар. отношения, 2000.

26. Юридическая энциклопедия под ред.М.Ю. Тихомирова. - М., 1997р. - 578с.