Класифікація вигуків за семантикою

За семантикою вигуки української мови поділяються на емоційні, спонукальні, апелятивні (лат. звертання, пор. апеляція, апелятивний, апелювати), етикетні.

Емоційні вигуки. Це вигуки, які виражають почуття, переживання, фізичний і психічний стан людини: радість, піднесення, захоплення, здивування, приязнь, сум, горе, тугу, жах, страх, переляк, зневагу, огиду, осуд, докір, закид, обурення, презирство, гнів, невдоволення, досаду, співчуття, уболівання, вагання, сумнів, рішучість, відчай, безвихідь, певність, іронію тощо. До емоційних належать такі вигуки: а!, є!, і!, о!, у!, ай!, ой!, ій!, ах!, ех!, ох!, іх!, ух!, ат!, ет!, іч!, ба!, гі!, тю!, фе!, фу!, ха!, хе!, хо!, гай!, пхі!, тьху!, матінко!, нене!, боже!, господи!, леле!, жах!, страх!, слава!, хвала!, горе!, біда!, лихо!, цур! та ін.

Емоційні вигуки бувають однозначними і багатозначними. Тому їх значення виявляється в тексті. Напр.: О Земле! Велетнів роди! (І. Франко); О горе тим, що вроджені в темниці (Леся Українка); Ой палка ти була, моя пісне! (Леся Українка); Ой лихо! Ой горе! Ой боже! Ой леле! (Леся Українка); Ох, зійди, моя зіронько лагідна! (Леся Українка); Ох, чого моя зіронька плаче! (Леся Українка).

Спонукальні вигуки (наказово-спонукальні, імперативні, вигуки волевиявлення). Так називають вигуки, які виражають спонукання, наказ, розпорядження, заклик, заохочення до дії та інші форми волевиявлення мовця. До них належать вигуки: гей!, но!, прр!, гиля!, киш!, вйо!, геть!, годі!, цить!, марш!, гайда!, досить! Давай!, тсс!, цсс!, соб!, цоб!, цебе!, ну!, нумо!, ану!, баста!, шабаш! та ін. Напр.: Ануте, хлоп’ята... Ходім погуляти! (Т. Шевченко); Гайда в Україну! (Т. Шевченко); Ну, не плач же, глянь на мене... (Т. Шевченко); Гетьте, думи, ви хмари осінні! (Леся Українка); Бійся Бога, милий побратиме! (Леся Українка); Дай же, Боже, нам! Щасливо! (Леся Українка).

Апелятивні вигуки. Це вигуки, які виражають звертання мовця до співрозмовника, щоб привернути його увагу. До них належать: ей!, гов!, агов!, алло!, ау!, гей!, агей!
та ін. Напр.: Гей, ви, раби, візьміть цього співця! (Леся Українка); Гей, браття! Диво сталося, дивіться! (Леся Українка); Ей, я лиха не боюся! (Леся Українка). До апелятивних відносять вигуки, якими людина кличе до себе птахів, тварин: гулі-гулі-гулі!, гуль-гуль-гуль!, уть-уть-уть!, ціп-ціп-ціп! киць-киць-киць!, цю-цю-цю!, паць-паць-паць! та ін.

Етикетні вигуки. Вони виражають привітання, подяку, прохання, побажання, прощання, пробачення, божіння. До них належать такі слова: привіт!, здрастуйте!, добридень!, добривечір!, здоровенькі були!, здоров був!, щасливо!, до побачення!, на добраніч!, дякую!, смачного!, спасибі!, вибачте!, пробачте!, їй-богу! та ін. Напр.: Спасибі вам! – Надів шапку! (Т. Шевченко); Єй-богу, немає!
(Т. Шевченко); Ану лишень про батька Максима ушквар. Спасибі! Спасибі! (Т. Шевченко); Прощай, Волинь! Прощай, рідний куточок! (Леся Українка).

Отже, семантичні групи вигуків свідчать про наявність у них лексичного значення.