2.Порівняйте політичу діяльність п.Шелеста та в.Щербицкого

У брежнєвський період Україна мала двох лідерів кому-

ністичної партії — Петра Шелеста й Володимира Щербицького.

Перебування Шелеста на посаді першого секретаря Комуністичної партії Укра- їни тривало з 1963 до 1972 р., і характерною його рисою стало поновлення само- ствердження українців. Із тих скупих матеріалів, які мають західні аналітики, ви- пливає, що це самоствердження було насамперед наслідком намагань Шелеста відстояти інтереси України в межах Радянського Союзу. Шелест не був якимось прихованим націоналістом. Навпаки, у багатьох відношеннях він виявився більш непохитним комуністом, ніж його зверхники в Москві. Існують вказівки на те, що він був затятим противником Заходу, підтримував інтервенцію до Чехословаччини в 1968 р., непокоячись, щоб її реформістські тенденції не «заразили» України, занед- бав Західну Україну й віддавав перевагу важкій промисловості перед виробництвом споживчих товарів. Правдоподібно, що його непоступливість у тих чи інших питан- нях завдавала клопотів навіть Брежнєву.

Але існував інший аспект політики Шелеста, який не влаштовував Кремль іще більше. Виглядало на те, що український керівник серйозно сприймав обіцянку надати Україні автономію, а також передбачений радянською конституцією принцип рівноправності всіх народів СРСР. Відтак він не бажав визнавати за росіянами роль «старшого брата» в Радянському Союзі. Можливо, Шелест прагнув добитися для України статусу, аналогічного тому, який мали Польща, Чехословаччина чи Угор- щина, тобто наскрізь комуністичного суспільства, специфічні економічні та культурні потреби якого визнавала б Москва. У травні 1972 р. Шелеста усунули з його посади в Києві за звинуваченням у «м'я-кості» до українського націоналізму та потуранні економічному «місництву». Його наступником став Щербицький — давній член «дніпропетровського» клану і запек- лий політичний супротивник Шелеста. За допомогою методів, що нагадували брато- вбивчі політичні чвари за гетьманство на Україні XVII—XVIII ст., він сприяв ди- скредитації Шелеста, неодноразово звинувачуючи його перед Москвою в «місцево- му патріотизмі». Після падіння суперника Щербицький довго утримував за собою посаду лідера української компартії — його перебування на ній стало рекордним за тривалістю. Які ж причини такого успіху? Великою уіірою вони криються в політиці безмежного плазування перед Москвою. Своїм слухняним виконанням вказівок Москви, готовністю жертвувати економічними інтересами України, потуранням руси- фікації Щербицький міг би ввійти в історію як викінчений тип «малороса». В 1973 р., спираючись на допомогу ідеолога Валентина Маланчука та голови українського КДБ В. В. Федорчука, Щербицький провів порівняно м'яку чистку, внаслідок якої з партії було виключено близько 37 тис. членів, велику частину з яких, правдоподібно, складали прибічники Шелеста. На різку відміну від свого поперед- ника Щербицький послідовно користувався російською мовою в офіційному спілку- ванні, підтримував відновлення політики підпорядкування української економіки центрові та здійснення великих капіталовкладень у Сибір. Він також виступав за жорстоке й безкомпромісне придушення дисидентства. І все ж ці зусилля не принесли йому того, чого він прагнув чи не найбільше — призначення на високі посади в Москві, можливо навіть наступником Брежнєва.Тому на початку 80-х років з'явилися ознаки того, що Щербицький почав приділяти більше уваги своєму становищу на Україні, намагаючись покращити взаємини з куль-турною елітою й послабивши потурання московській асиміляторській політиці. З при-ходом у 1985 р. до влади реформатора Горбачова стали висловлюватися припу-

щення про те, що Щербицький на посаді керівника української компартії протри-мається недовго. Але, на подив багатьох, цього не сталося, можливо завдяки під-тримці контрреформістів у Кремлі.