2.Обгрунтувати, якими конкретними прикладами можна підтвердити активність зовнішньої політики україни на сучасному етапі 1992-1997

До успіхів її зовнішньої політики слід віднести укладення впродовж 1992—1997 рр. договорів про дружбу і співробітництво з країнами СНД. З 1992 р. наша держава стала членом Наради з питань безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ), або так званого Гельсінкського процесу, котрий став структурованою організацією.

Німеччина вітала відродження української державності. 17 січня 1992 р. було встановлено дипломатичні відносини між Бонном і Києвом. Першим посольством західної країни в незалежній Україні стало посольство Німеччини. Найважливіші аспекти українсько-німецьких відносин, пріоритетні напрями двостороннього співробітництва у різних галузях були обговорені під час офіційного візиту до Києва федерального канцлера ФРН у вересні 1997 р. Було підписано низку спільних документів, зокрема, щодо участі Німеччини у реконструкції Зміївської ТЕЦ, про співробітництво у відновленні парку літаків українських авіакомпаній, про наміри щодо модернізації аеропорту в Одесі, про створення спільного виробництва комбайнів у м. Рівному.

Високу політичну прихильність до України продемонструвала Польща. Провідна ідея польських політиків полягає у тому, що країни Східної Європи (регіон між Балтикою і Адріатикою та Чорним морем) повинні максимально інтегруватися, щоб їх не поглинув постіндустріальний Захід або шовіністична Росія. Сьогодні зміцнюється співпраця обох країн у рамках програми «Партнерство заради миру».

3.Чи є проголошення незалежності україни проявом історичної закономірності, чи це випадковість?Обгрунтувати відповідь

Проголошення незалежності України не було «примхою історії», а тим більше випадковим явищем, викликаним московським путчем. Насправді путч був викликаний відмовою України погодитися на участь у реанімації СРСР і зректися курсу на розбудову української держави. Проголошення незалежності України було справою часу. Швидка і нищівна поразка путчистів лише прискорила момент формального проголошення (а з погляду історичної спадкоємності — відновлення) незалежної державності України.

На відміну від попередніх періодів історії відновлення незалежної державності України відбувалося в мирних умовах. Але це аніскільки не применшує ваги, закономірності і легітимності цієї історичної події. Торуючи шлях до державної незалежності, Україна відіграла вирішальну роль у дезінтеграції СРСР і остаточній ліквідації комуністичної тоталітарної системи.

У мирних умовах було продовжено традиції визвольних змагань, в яких покоління українців проливали кров і віддавали життя за волю і незалежність нації.

Як би ми не ставилися до явища української радянської державності (зокрема таких його формальних атрибутів як органи влади і управління, право на безпосередню участь у міжнародному спілкуванні, зокрема в ООН, право вільного виходу з СРСР), необхідно завжди пам’ятати, що це явище було наслідком вимушених поступок з боку тоталітарної комуністичної системи українському визвольному руху, найяскравішими проявами якого у свій час була збройна бор

В№5