2.2. Засоби і методи фізичного виховання дітей дошкільного віку

Для вирішення завдань фізичного виховання дітей дошкільного віку використовуються різні засоби: гігієнічні фактори, природні сили природи, фізичні вправи. Гігієнічні фактори є своєрідним засобом фізичного виховання. Дотримання вимог особистої і громадської гігієни, режиму діяльності, сну, харчування і т. д. викликає у людини позитивні емоції, що в свою чергу покращує діяльність всіх органів, систем і підвищує працездатність. Природні сили природи (сонце, повітря, вола) є важливим засобом зміцнення здоров'я, а також підвищення працездатності: вода очищає шкіру від забруднення; сонячні промені вбивають різні мікроби, сприяють відкладенню під шкірою вітаміну D і охороняють людину від захворюванні; повітря садів, парків, лісів, що містить особливу речовини (фітонциди), сприяє знищенню мікробів, збагачує кров киснем. Загартовування має й інше значення: воно сприяє вихованню вольових якостей (сміливості, витримки та ін.) [13]. Фізичні вправи - основний специфічний засіб фізичного виховання. Це рухові дії, а також складні види рухової діяльності, відібрані для вирішення завдань фізичного виховання. Для дітей дошкільного віку рекомендується головним чином гімнастика і елементи художньої гімнастики [17]. Рухливі ігри відрізняються від інших фізичних вправ особливостями організації діяльності займаються і керівництва нею. Спорт характеризується досягненням у будь-якому вигляді фізичних вправ найвищих результатів, що виявляються в процесі змагань. Спорт пред'являє високі вимоги до фізичних і духовних сил людини, тому він доступний лише з досягненням певного етапу вікового розвитку. Туризм дозволяє закріплювати рухові навички та розвивати фізичні якості в природних умовах. З дітьми дошкільного організовуються прогулянки з використанням різних способів пересування (пішки, на лижах, велосипеді та ін.) При навчанні рухів використовують такі методи:

• наочний метод, що забезпечує яскравість чуттєвого сприйняття і рухових відчуттів, необхідних для виникнення у дитини найбільш повного і конкретного уявлення про рух, що активізує розвиток його сенсорних здібностей; словесний метод, звернений до свідомості дітей, що допомагає осмислювання поставленої перед ними завдання і в зв'язку з цим свідомого виконання рухових вправі, який грає велику роль в засвоєнні змісту і структури вправ, самостійному їх застосуванні в різних ситуаціях; практичний метод, пов'язаний з практичною рухової діяльністю дітей, що забезпечує дієву перевірку правильності сприйняття русі на власних м'язово-моторних відчуттях.

• ігровий метод, близький до провідної діяльності дітей дошкільного віку, найбільш специфічний, а емоційно-ефективний в роботі з ними, що враховує елементи наочно-образного і наочно-дієвого мислення. Він дає можливість одночасного вдосконалення різноманітних рухових навичок, самостійності дій, швидкої реакції на мінливі умови, прояву творчої ініціативи.

• змагальний метод в процесі навчання дітей дошкільного віку може застосовуватися за умови педагогічного керівництва. Цей метод використовується переважно в старших групах дитячого садка в цілях вдосконалення вже набутих рухових навичок (але не змагання і боротьби за першість). Обов'язкова умова змагання - відповідність їх фізичним силам дітей, виховання морально-вольових якостей, а також правильна оцінка своїх досягнень і інших дітей на основі свідомого ставлення до вимогам. Особливо важливим є виховання колективних почуттів, визначають можливість радіти успіхам інших, що виключають заздрість і недоброзичливість. У процесі змагання, в грі або при виконанні вправи у дитини при невдачах може виникнути засмучення. У таких випадках надзвичайно велика роль вихователя, його вміння перевести негативну емоцію в позитивну. Це досягається попередньою підготовкою дітей до сприйняття процесу змагання, а в момент невдачі впливом на свідомість дитини, переконують доводами і перетворення негативних емоцій в стимул успішного досягнення поставленого завдання.

При правильному керівництві змагання може бути успішно використано як виховне засіб, що сприяє вчиненню рухових навичок, розвитку фізичних здібностей, виховання морально-вольових якостей. Отже, застосовуючи вказані вище методи навчання дітей різним рухам, ми спираємося на їх чуттєві сприйняття (першу сигнальну систему), на розумову діяльність (другу сигнальну систему) і на практичну діяльність (Виконання конкретних вправ). В практичній роботі з дітьми методи навчання переплітаються. Враховуючи зміст вправ, вікові можливості та індивідуальні особливості дітей, вихователь в одному випадку вихідним моментом в навчанні використовує наочність - сприйняття дитиною зразка руху в поєднанні з поясненнями, про іншому - слово, пояснення змісту і структури вправи. Однак у другому випадку педагог спирається на вже наявні в дітей життєвий досвід і конкретні уявлення про рухи. Слідом за наочними або словесними методами неодмінно повинні слідувати практичні дії дітей - самостійне виконання рухів під керівництвом вихователя. Таким чином, застосування методів навчання будується на взаємодії першої та другої сигнальних систем, що забезпечує найбільш повні, достовірні знання та правильні практичні навички. Кожен окремий метод являє собою певну систему специфічних прийомів. В свою чергу система виражається в сукупності таких саме прийомів, які об'єднуються спільністю завдання і єдиним підходом до її вирішення. В процесі навчання дітей рухових дій методичні прийоми відбираються в кожному окремому випадку відповідно до завдань і змістом рухового матеріалу, урахуванням ступеня засвоєння його дітьми, їх загального розвитку, фізичного стану, вікових та типологічних особливостей кожної дитини. У зв'язку з цим прийоми навчання комбінуються в різному поєднанні, що забезпечує, з одного боку, всебічний вплив на всі аналізатори при сприйнятті завдань дітьми і, з іншого - свідомість і самостійність виконання дітьми рухових завдань. При навчанні дітей рухам поєднання прийомів визначається їх взаємодією. Використання вихователем переважно наочних прийомів, наприклад показу зразка рухів на всіх етапах навчання і в різних вікових групах (як це іноді зустрічається на практиці), може викликати механічне, мало усвідомлене копіювання їх дитиною. У такому випадку вплив але переважно тільки на органи зовнішніх почуттів, збагачуючи сприйняття дитини, в той же час збіднює необхіднішим розумове напруження, не вправлявся його думку, не сприяє свідомому запам'ятовуванню в логічній послідовності всіх елементів даного руху, позбавляє дитину можливості його довільного виконання в подальшому. Однак і переважне використання тільки слова без урахування вікових можливостей дітей (особливо молодшого і середнього віку) позбавляє дитину сприйняття образності рухів, наочної достовірності відчуттів, процесу конкретно-образного мислення. Тому, прагнучи до найкращих результатів навчання дітей правильних рухів, вихователь взаємопов'язане використовує різні прийоми навчання. Отже, застосовуючи вказані вище методи навчання дітей різним рухам, ми спираємося на їх чуттєві сприйняття (першу сигнальну систему), на розумову діяльність (другу сигнальну систему) і на практичну діяльність (виконання конкретних вправ). В теорії фізичної культури (спорту) застосовуються такі понятійні категорії, як фізичний рух, фізичний розвиток, фізична підготовка, фізична підготовленість, фізична вдосконаленість і фізична освіта. Фізичний рух — це специфічна форма суспільного руху, що ставить собі за мету допомагати поліпшенню рівня фізичної культури населення та розвитку спорту. Цей рух передбачає цілеспрямовану діяльність державних і суспільних організацій, спрямовану на розвиток фізичної культури і спорту. Фізичний розвиток — це, процес генетично обумовлених та об'єктивно детермінованих факторами життя кількісних та якісних природних (морфологічних і функціональних) змін в організмі людини протягом її індивідуального життя. Фізичний розвиток характеризують: зріст, маса тіла, довжина кола грудної клітини, життєва ємність легень та інше. Рівень фізичного розвитку та функціональних здібностей конкретної людини оцінюють шляхом порівняння фактичних соматометричних або фізіометричних показників ЇЇ розвитку з відповідними нормативами. Фізична підготовка — це спеціалізований процес фізичного виховання, спрямований на підготовку людини до праці і суспільно корисної діяльності. Фізична підготовленість — це результат фізичної підготовки, який був досягнутий людиною в результаті оволодіння руховими навичками, які необхідні для засвоєння певного виду діяльності. Оптимальна фізична підготовленість для здійснення будь-якого виду діяльності називається фізичною готовністю. Фізичним вдосконаленням називається процес оптимізації рівня здоров'я і всебічного розвитку фізичних здібностей людини, який відповідає вимогам людської діяльності у певних умовах виробництва, військової справи тощо і забезпечує на тривалий час високу працездатність. Конкретні показники фізичного вдосконалення визначаються реальними запитами та умовами життя і змінюються з розвитком суспільства. Фізичною освітою є навчання людей руховим умінням і навичкам, засобам керування рухами свого тіла в часі та просторі, а також надбання людьми теоретичних знань по використанню рухових умінь і навичок у різних умовах життя і діяльності. Система фізичного виховання — це сукупність ідеологічних і науково-методичних основ фізичного виховання. Система фізичного виховання спрямована на розвиток фізичних і духовних якостей людини, на підготовку її до певної діяльності в конкретних соціально-економічних умовах. Елементами системи фізичного виховання є кадри працівників фізкультурного руху і матеріально-технічна база, яка необхідна для забезпечення занять з фізичної культури і спорту.