4. Сімейний побут.

Сім’ю називали осередком суспільства, однак вона є набагато більшою за це поняття. Сім’я - символ вірного кохання, щоденного піклування, поваги, тепла та вдячності; це першоджерело людського духу, високої моральності. Саме в лоні традиційно міцної української сім’ї, що впевнено с тояла на національному ґрунті, формувалася українська нація, саме через сім’ю, родинну пам’ять передавались з покоління в покоління багатющі народні традиції, звичаї та корисні знання.

Кількісний склад українських сімей зменшувався протягом століть. Так, якщо у XVII ст. в пересічній українській родині налічувалося в середньому майже 7 осіб, то у XVIIІ ст. – 6, а в середині ХІХ ст. – цей показник становив 5 осіб.

Найпоширеніша сім’я – це проста за формою сім’я, що включала в себе одне подружжя (чи одного з батьків) та неодружених дітей. Її антипод, складна сім’я, являла собою об’єднання з декількох споріднених простих сімей. Вона могла бути батьківською – у цьому разі одружені діти жили разом з батьками; або братською, в якій після смерті батька одружені діти продовжували жити разом, вести спільне господарство. Хоч як там вигідно було жити коло батька чи старшого брата, укр

Українська родина (Полтавська губернія ХІХ ст.)

аїнські молоді родини прагнули відокремитися й утворити власну індивідуальну родину (просту сім’ю).

Звичаєве право надавало тому, хто залишався доглядати батьків, великі економічні переваги: йому діставалися в спадщину батьківська хата і обійстя, а також більша частина землі – дідизна.

Кришталевий стакан з портретом Кутузова (перша половина ХІХ ст.)

Предмети чайного сервізу та скульптурка "Кавалер". Волокитинський порцеляновий завод А.М.Міклашевського. 1840-1850-ті рр.

Хлопця в українських селах вважали дорослим тільки тоді, коли він брав шлюб (тож, бувало, п’ятдесятирічних холостяків називали парубками, і це було нормою). До жінки зверталися «хазяйка», «господиня» відтоді, як вона ставала дружиною.

Жінка посідала в родині значне місце. Українська господиня мала роботи, мабуть, більше, ніж чоловік, але праця ця була фізично легшою. Крім того, жіночі справи були в основному прив’язані до хати, тоді як чоловік працював за її межами. До того ж жінка відповідала за виховання дітей. Батьки постійно залучали своїх дітей до праці в дома та в полі, підтримували їх прагнення до навчання, передавали дітям свої знання з народної медицини, зоології, ботаніки. Прививали закони моралі, християнства, що засуджували пияцтво, лінь, жадібність, та ін.

Велике значення у вихованні дорослих громадян, виконанні їх обов’язків перед спільнотою здійснювали сільські общини. Вони вирішували важливі питання життя села. У господарському житті громад побутував прадавній звичай взаємодопомоги. Поширеною формою взаємодопомоги була супряга. Вона полягала у співпраці двох сусідів. Термінові або трудомісткі роботи виконували толокно. Сходилися на толоку найчастіше після попереднього запрошення. Не піти на толоку – означало образити господаря. Подекуди існував звичай приходити до односельців без запрошення, при потребі допомогти в якійсь важливій роботі, що вимагала значних затрат сил. У громадах часто створювали позичкові каси, аби не давили лихварі великими відсотками на незаможних селян. У молодіжних громадах існували каси, куди збирали гроші для проведення всіляких розваг.