7. Розвиток історичної науки.

Серед інших галузей наук певного розвитку в Україні набрала історія. З середовища українського дворянства вийшла анонімна «Історія Русів», що стала відомою у 20-х рр. ХІХ ст. в рукопису і була надрукована в Москві у 1846 р. Вона дає огляд історії України з давніх часів до 1769 р. «Історія Русів» була написана художньою образною мовою, привернула увагу Пушкіна, Шевченка та багатьох інших письменників і учених (більш докладніше у § 4).

У 1822 р. вийшла в світ написана істориком Д.М. Бантиш-Каменським «Історія Малої Росії» у 4 томах, у якій відбулася перша спроба наукового дослідження історії України.

Д.М.Бантиш-Каменський

Титульна сторінка "Історії Русів"

Протягом 1842-1843 рр. надрукована 5-томна праця М.А.Маркевича «Історія Малоросії», в якій викладається історія України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. Головним джерелом для написання твору стала «Історія Русів» та праці Д.М. Б антиш-Каменського. 3 та 5 томи містять документальні додатки, примітки, опис джерел, списки генеральної старшини та вищого духовенства, хронологічні таблиці зберігають певне довідкове значення. Науковий інтерес становить зібрана Маркевичем колекція документів з історії України XVII – XVIII ст.

Микола Маркевич

У 30-50-х рр. ХІХ ст. цілий ряд праць опублікував історик А.О.Скальковський, «Хронологічний огляд історії Новоросійського краю», «Історія Нової Січі або нового Коша Запорозького» та ін. У них був зібраний великий фактичний матеріал з історії Запорізької Січі та Новоросії. Проте він висвітлював події української історії з позиції російської офіційної науки. Негативно оцінював гайдамацький рух. Але під час співпраці з журналом «Киевская старина» погляди Скальковського зазнали певної еволюції.

Важливе місце в українській історіографії І половини ХІХ ст. займають праці О.М.Марковича. Він опублікував збірку документів сімейного архіву, зокрема частину щоденника свого діда – «Щоденні записки генерального підскарбія Я.Маркевича», а також дослідження про д ворянський стан Чернігівської губернії. У своїх працях Маркович подає стислий виклад історії козацтва, торкається питання про закріпачення селян Лівобережної України.

Михайло Максимович, фото

Видатним істориком 30-50 рр. ХІХ ст. був М.О.Максимович. Досліджуючи історію Київської Русі, він рішуче боровся проти норманістських поглядів щодо походження слов’ян і Давньоруської держави. Чимало праць він присвятив історії українського козацтва, визвольній боротьбі українського народу проти Речі Посполитої. Багато зробив Максимович і для розвитку археології в Україні. Йому належать такі праці як «Нарис Києва», «Листи про гетьмана Б.Хмельницького», «Археологічні записи про Київ та околиці». Максимович поклав початок українській фольклористиці, видавав збірки пісень. Як мовознавець опублікував низку статей про класифікацію слов’янських мов.

Максимович був ще і відомим ботаніком. Перебуваючи професором Київського університету він висловив думку, що людина спроможна пізнати матеріальний світ. Він був одним із ранніх попередників еволюційної теорії англійського вченого Чарльза Дарвіна.

Ще одним видатним українським істориком, етнографом та письменником цього періоду є М.І.Костомаров, колишній кріпак, автор багатьох праць з історії України таких як «Богдан Хмельницький», «Руїна», «Гетьманство Юрія Хмельницького» та багато ін. історичні дослідження присвячені вивченню історії українських земель XVI – XVIII ст. Характерною особливістю цих праць є те, що вони базуються на документальних матеріалах.

О.М.Бодянський

Поряд з цим в Україні значно розширюється джерельна база історичної науки, створюється ряд архівосховищ. У 1843 р. у Києві почала роботу «Комісія для розбору давніх актів», активними учасниками якої були М.Максимович, М.Костомаров, Т.Шевченко, М.Берлінський та ін. Вона зібрала і видала протягом року значну кількість історичних документів, ряд літописів та інших джерел з історії України.

Розширенню джерельної бази історії України сприяла видавнича діяльність О.М.Бодянського. Зокрема, він надрукував «Історію Русів», «Літопис Самовидця» та багато інших джерел.

Висновки.

Колонізаторська, антиукраїнська політика царизму, незважаючи на всі зусилля її організаторів та виконавців, була неспроможна знищити волелюбні змагання українського народу. Ідеї національного відродження хоч і поступово, але невпинно поширювалися.

Переконливе свідчення цього — зміни у сфері освіти, культури. Продовжував свою славну освітянську діяльність Львівський університет, який знов розпочав працювати у 1784 р., де у наслідок революції 1848 р. в Австрійській імперії було відкрито кафедру української мови та літератури.

У 1805 р. в Харкові був відкритий вищий навчальний заклад — університет. Важливою подією в історії української науки й культури стало заснування у 1834 р. Київського університету св. Володимира. Його першим ректором став відомий природознавець, історик та етнограф М. Максимович. Він відіграв провідну роль у створенні Тимчасової комісії для розгляду давніх актів, де працювали, зокрема, М. Костомаров, Т. Шевченко, М. Берлінський. Завдяки їхнім зусиллям був створений архів, що містив багато цінних документів з історії України. Визначні вчені працювали в Харківському університеті. Серед них — славіст І. Срезневський, хімік В. Каразін, математики Т. Осиповський та М. Остроградський.

Вагомий внесок у дослідження історії України зробили М. Костомаров, М. Маркевич, М.Максимович та інші. Започаткувавши українську школу істориків, вони науково обґрунтували історичну самобутність українського народу, його культури.

Питання для самоконтролю

1) Які ви знаєте вищі і середні навчальні заклади:

Середні Вищі

1. _____________? 1. ____________ ?

2. _____________? 2. ____________ ?

2) Кого із видатних українських істориків того часу ви знаєте?

3) Складіть розповідь про культурно-освітню установу – інститут Оссолінських.

4) Правильно проставте авторів історичних праць:

1. М.Костомаров, а) «Руїна»,

2. М.Максимович, б) «Історія Малої Росії»,

3. А.Скальковський, в) «Історія Нової Січі»,

4. М.Маркевич, г) «Богдан Хмельницький»,

5. Д.Бантиш-Каменський, д) «Історія Малоросії»,

е) «Нарис Києва»,

є) «Листи про гетьмана Б.Хмельницького».

5) Заповніть таблицю «Розвиток науки»

Імена вчених		Галузь діяльності та наукові дослідження

6) Які навчальні заклади поєднували викладання за гімназичним та університетським курсами?

7) Хто був першим ректором Київського університету?

8) Який громадський діяч і вчений був ініціатором створення Харківського університету?

9) Які зміни відбувалися у Львівському університеті в І половині ХІХ ст.?

10) У яких галузях науки здобув визнання Михайло Максимович?

11) Опрацюйте карту № 7 та назвіть які ще середні та вищі навчальні заклади діяли в Україні

у І половині ХІХ ст.? Які наукові товариства крім вище згаданих були відкриті та

працювали? Чим, на вашу думку, вони займалися?

Словник термінів.

Славістика – сукупність наукових дисциплін про мови, літературу, фольклор, історію, матеріальну та духовну культуру слов’янських народів.

Теологія – сукупність релігійних доктрин та вчень про сутність та дії Бога.

Філологія – область знань, що вивчає писемні тексти та на основі їх змістовного, мовного та стилістичного аналізу вивчає історію та сутність духовної культури даного суспільства.

Віконце допитливих.

Шукачі давнини.

Так само, як на Наддніпрянщини, на Західній Україні учені духовники шукали давні документи, щоб боронити права своїх церков і монастирів, щоб мати готові докази проти претензій своїх противників. Але історичних джерел знаходили небагато. Полетика писав: «Всюди стараюся розшукувати свідоцтва, що відносяться до української історії, але мало їх знаходжу. До цього часу не маємо повної історії нашої батьківщини. Вірні й важливі сліди її погубилися завдяки спустошенню нашої країни».

У ці часи зростають досліди місцевої історії, появляються статті й цілі праці, що виясняють минуле міст, містечок і навіть сіл. Це було ще можливо виконати. При цьому автори цікавляться тими пам’ятками минулого, що збереглися в цілості чи руїнах, - замками, городищами, печерами, будовами невідомого походження, незрозумілими написами. Не знаходячи вияснення в історичних хроніках, вони охоче зверталися до народних переказів і легенд і там шукали відповіді на свої питання. Так зростають досліди над народною словесністю, народжуються етнографія і мовознавство.

Карта № 7