- •Тема 3. Салічна правда
- •3.1. План семінару
- •3.2. Лiтература до семінару
- •3.3. Теми рефератів
- •3.4. Література до рефератів
- •3.5. Контрольні завдання до семінару “Салічна правда”
- •Титул і. Про виклик на суд
- •Титул II. Про крадіжку свиней
- •Титул III. Про крадіжку рогатої худоби
- •Титул IX. Про шкоду, заподіяну ниві або якому-небудь огородженому місцю
- •3.6. Термінологічний словник
- •3.7. Хронологія
- •3.8. Салічна Правда
- •Титул X. Про крадіжку рабів
- •Титул XIII. Про викрадання вільних2
- •Титул XVI. Про підпали
- •Титул XXII. Про крадіжки на млині
- •Титул XXVI. Про вільновідпущеників
- •Титул XXVII. Про різні крадіжки
- •Титул XXXIV. Про крадіжку огорожі
- •Титул XXXV. Про вбивства або пограбування рабів
- •Титул XXXVIII. Про конокрадство
- •Титул xli. Про людиновбивство стовпищем
- •Титул xlv. Про переселенців
- •Титул l. Про зобов'язання
- •Титул li
- •Титул lii. Про позику
- •Титул liii. Про викуп руки від казанка
- •Титул liv. Про вбивство графа
- •Титул lvii. Про рахінбургів
- •Титул lviii. Про жменю землі
- •Титул lix. Про алодів
- •Титул lx. Про тих, хто хоче відмовитись від спорідненості
- •3.9. Опорний конспект
- •1. "Салiчна правда" – пам'ятка звичаєвого права франкiв.
- •2. Свобода I власність.
- •3. Зобов’язання.
- •4. Сімейно-шлюбне і спадкове право.
- •5. Злочин і покарання.
- •6. Суд і процес.
3. Зобов’язання.
Зобов’язальному праву в “Салічній правді” приділено мало уваги в силу домінування в її епоху натуральних господарських відносин. Найдавніші зобов’язання виникали з деліктів. В законі згадуються такі види угод, як купівля-продаж, позика, найм, обмін, дарування, застава. Передача права власності при угодах здійснювалася особисто шляхом простої передачі речі.
В “Салічній правді” відсутні вказівки на загальні умови дійсності угод, хоча заключення вищеназваних договорів передбачало вільне волевиявлення сторін. Для дійсності договорів потрібно було також дотримуватися різних обрядів (наприклад, при продажі лісу – передати гілку дерева, при продажі будинку – передати двері). Невиконання зобов’язання вело до майнової відповідальності. Прострочення виконання зобов’язань вело до додаткового штрафу.
4. Сімейно-шлюбне і спадкове право.
Сімейно-шлюбні відносини “Салічна правда” описує в загальних рисах. В сімейних відносинах у франків зберігалися общинні традиції. Шлюб заключався тільки за згоди родичів.
Форма укладення шлюбу – купівля дружини, тобто влади над нею, в особи, яка до цього часу над нею цю владу здійснювала (батько, дядько, брат). Викрадення нареченої каралося штрафом. Перепонами до шлюбу були:
– існування законного шлюбу;
– оголошення особи поза законом;
– наявність близьких кровно-родинних зв’язків;
– невільний стан людини.
Влада батька над дітьми завершувалася після досягнення ними 12-річного віку. Становище жінки в сім’ї визначали пережитки матріархального ладу. Жінка володіла особливим майном, яке отримувала до шлюбу.
Про припинення шлюбу “Салічна правда” не згадує. Сім’я чоловіка зберігала символічне право на вдову після смерті її чоловіка. Особа, що бажала вступити з нею в шлюб обов’язково мусила сплатити спеціальний викуп – рейпус.
“Салічна правда” передбачає спадкування за законом і за заповітом. Спадкування за законом здійснювалося по-різному залежно від рухомого і нерухомого майна. Із числа спадкоємців нерухомості жінки виключалися. Земля передавалася лише по чоловічій лінії.
Спадкування за заповітом здійснювалося шляхом дарування. Воно здійснювалося публічно на народних зборах у строго встановленій формі: майно передавалося третій особі, яка була зобов’язана не пізніше, ніж через рік після смерті дарувальника передати це майно вказаній особі.
5. Злочин і покарання.
Злочинам відведена більша частина “Салічної правди”. Під злочином у франків вважалася образа, шкода, нанесена особі чи її майну, порушення королівського миру. Всі названі в збірнику злочини можна звести до наступних видів: злочинів проти особи (вбивство, членопошкодження, наклеп, образа, зґвалтування), злочинів проти власності (крадіжка, грабіж, підпал), злочини проти порядку здійснення правосуддя (неявка до суду, лжесвідчення), порушення королівських указів, злочини проти релігії і моралі (чари, прелюбодіяння і т.п.).
Найбільше артикулів присвячено злочинам проти особи і майна. Їх опис відзначається казуїстичними подробицями. Покарання за злочини у франків були такі: смертна кара, тілесні покарання, позбавлення честі, вигнання із громади, штрафи, конфіскація майна, ув’язнення.
Первісний варіант “Салічної правди” не містив згадок про смертну кару.
Головними видом покарання вважався викуп (вергельд – з000a вбивство і пеня – за менш тяжкі злочини). Розмір вергельду залежав від тяжкості вчиненого злочину, станової належності, віку, статі. Він ділився на три частини: сім’ї вбитого, родичам з боку батька і матері, королю (казні). До виплати вергельда засуджувалися тільки повноправні франки (неповноправне населення за вбивство каралося по-іншому –смертю і т.п.).
Величина вергельду визначалася соціальним статусом вбитого: за вільного франка – 200 солідів, вільного римлянина – 100, графа – 600, літа – 100, жінки – 600, вагітної жінки – 700.
