Види шенгенських віз

• Туристична — потрібна при відвідуванні європейської країни з туристичними цілями;

• Гостьова — потрібна при відвідуванні за спеціальним запрошенням від друзів, родичів.

• Ділова (бізнес-) віза — потрібна при відвідуванні Європи з метою ділових угод. Правила отримання шенгенської візи такого виду припускають наявність у заявника офіційного запрошення від ділового партнера.

Якщо у вас виникають питання, пов’язані з тим, де можна оформити і отримати Шенгенську візу, або просто недостатньо часу і досвіду, щоб самостійно займатися оформленням, то можете доручити це спеціальним агенціям.

Ми зможемо відповісти на будь-які ваші питання, зберемо всі необхідні документи. Наша компанія надає допомогу в отриманні шенгенської візи будь-якого типу: туристичних, ділових, а також мультивіз, термінових і Шенгенських віз для дітей.

Тим більше, що порядок отримання шенгенської візи може дещо відрізнятися у різних країн. У першу чергу це відноситься до подачі заяв в консульства — більшість з них працює за попереднім записом. Сама запис в залежності від країни може бути проведений або через платний дзвінок по телефону, або через сайт, або за допомогою прямого звернення.

Успіхів в отриманні візи!

38. Поняття візи та її види. Перерахуйте основний перелік документів для оформлення візи.

Віза - це дозвіл, наданий уповноваженим органом України в установленій законодавством формі, необхідний для в'їзду або для транзитного проїзду через територію України протягом відповідного строку Види віз і список документів, які необхідні для їх отримання

A – Авіа віза – дає право в’їхати в транзитну зону аеродрому i перебувати в цій зоні до 2 днів. Видається іноземцю для здійснення подорожі літаком. Іноземець повинен мати право в’їзду до держави призначення та відповідний авіаквиток. B - Транзитна віза – дає право проїхати територію Республіки Польща. Видається іноземцю, який має право в’їзду до держави призначення або держави, яка граничить з територією Республіки Польща. Віза видається на строк до 5 днів, рахуючи від дня кожного в’їзду на територію Республіки Польща. C / D - Віза гостьова – видається короткострокова або довгострокова. Віза гостьова дає право в’їхати і безперервно перебувати на території Республіки Польща або приїжджати кілька разів, щоб загальний строк перебування не перевищував: - 3 місяці за 6 місячний період, рахуючи від першого дня в’їзду, у випадку короткострокової візи; - 1 року в період дійсності візи, у випадку довгострокової візи. Термін перебування визначається на підставі документів представлених іноземцем. Віза гостьова з метою: 1. туризму  Віза з метою туризму, видається на підставі документу, який підтверджує оплату туристичних послуг на території РП, наприклад, voucher.  2. відвідин  Віза з метою відвідин видається на підставі запрошення (від юридичної або фізичної особи), зареєстрованого воєводою. Якщо обставини вимагають, щоб відвідини тривали більш 3 місяців, може бути видана довгострокова віза 3. участі в спортивних заходах Віза з метою участі в спортивних заходах видається на підставі запрошень, виданих спортивними клубами або організаторами спортивних заходів, змагань. 4. ведення господарської діяльності  Віза з метою ведення господарської діяльності видається на підставі запрошення від партнера з польської сторони, яке визначає обсяг співпраці (наприклад: для технічно-торгівельних переговорів, для закупок) та реєстрації державної господарчої діяльності. Візи такого типу видаються також водіям TIR на підставі листів від корпорацій фірм міжнародних перевізників. Запрошення і листи повинні бути написані на фірмовому папері і мати печатки та підписи повноважних осіб. Якщо обставини вимагають, щоб строк перебування тривав більш 3 місяців, може бути видана довгострокова віза.  5. ведення культурної діяльності або участь у міжнародних конференціях  Віза може бути видана після пред’явлення запрошення для участі в культурних заходах, конференціях, і так далі, виданого організаторами. Якщо обставини вимагають, щоб строк перебування тривав більш 3 місяців, може бути видана довгострокова віза. 6. службові поїздки представників державних органів та міжнародних організацій. Віза може бути видана після пред’явлення відповідної ноти МЗС, листа державних властей, міжнародних організацій, дипломатичного представника. Якщо обставини вимагають, щоб строк перебування тривав більш 3 місяців, може бути видана довгострокова віза.  7. робота  Віза гостьова з метою працевлаштування може бути видана іноземцю, який пред’явить обіцяння видачі дозволу на роботу на території Республіки Польща або письмову заяву роботодавця про намір довірити іноземцю виконування роботи, якщо дозвіл на роботу не вимагається. Якщо обставини вимагають щоб перебування тривало більше 3 місяців, може бути видана довгострокова віза. 8. науковий, підготовчий, дидактичний –за винятком роботи Віза може бути видана по пред’явленню запрошення від польських науково-дослідних установ, вищих учбових закладів, наукових лабораторій. Якщо обставини вимагають щоб строк перебування був більш 3 місяців, може бути видана довгострокова віза. C - Короткострокові на тимчасове перебування Видаються максимум на 3 місяці перебування протягом 6 місяців, для громадян України терміном до 5 років. С/01 – туристична С/02 – відвідини С/03 – участь у спортивних заходах С/04 –господарська діяльність С/05 – культурна діяльність або участь у конференціях С/06 – службові поїздки представників державних органів або міжнародних організацій С/07 – участь у процесі в справі надання притулку С/08 – робота С/09 – наука, вишкіл, дидактика, за винятком роботи С/10 – користування тимчасовим захистом С/11 – причини, про які йдеться в ст. 33 Закону про іноземців С/12 – перебування неповнолітньої особи, про яку йдеться в ст. 34 Закону про іноземців С/14 – інша мета, ніж зазначені вище D - Довгострокові на тимчасове перебування Видаються максимум на 365 днів перебування протягом року, для громадян України терміном до 5 років, якщо обставини вимагають перебування довшого ніж 3 місяці. D/02 – відвідини D/04 - господарська діяльність D/05 - культурна діяльність або участь у конференціях D/06 – службові поїздки представників державних органів або міжнародних організацій D/07 – участь у процесі в справі надання притулку D/08 – робота D/09 – наука, вишкіл, дидактика, за винятком роботи D/10 – користування тимчасовим захистом W - В’їздна віза – надає право на одноразовий в’їзд на територію Республіки Польща і може бути видана іноземцю, який перед перетином кордону отримав або з моментом перетину кордону отримає право перебувати на тій території. W/1 – репатріація W/2 – переселення члена родини репатріанта W/3 – реалізація дозволу на проживання Дипломатична віза D/8 – видається керівникам і членам дипломатичного персоналу дипломатичних місій, керівникам консульських установ і консульським службовцям іноземних держав та іншим особам, які прирівняні до них на підставі положень, договорів або загальноприйнятих міжнародних звичаїв та членам їх сімей.  Службова віза D/9 – видається членам адміністративного і технічного персоналу дипломатичної місії, консульським працівникам, членам обслуговуючого персоналу консульських установ і іншим особам скерованим на роботу в Республіку Польща, особам що приїжджають у справах служби а також іншим особам прирівняним до них на підставі положень, договорів або загальноприйнятих міжнародних звичаїв та членам їх сімей.  Кур’єрська віза D/10 – видається дипломатичним і консульським кур’єрам.

 Основні документи, необхідні для отримання національної візи:

 

• Візовий формуляр з приклеєною фотографією, заповнений латинськими літерами (польською, англійською, українською мовами - транслітерація). Реєстрацію і заповнення візового формуляра можна здійснити через систему http://www.e-konsulat.gov.pl/ а неповнолітнього підписану анкету складає один з батьків або опікун. Це означає, що за неповнолітнього, котрий вписаний до паспорту одного з батьків або опікуна, подається окрема візова анкета і він отримує окрему візу до паспорту одного з батьків або опікуна.

• Одне кольорове фото 3,5 x 4,5 cм, чітке, чисте та контрастне, видруковане на папері високої якості на білому фоні. Фото не старше 6 місяців та таке, що дає підстави зідентифікувати заявника, зроблене анфас (прямо), яке виразно представляє очі та обличчя з двох сторін від верхньої частини голови до верхньої частини плеч, в такий спосіб, щоб обличчя займало 70-80% фотографії. Фото повинно представляти особу без головного убору, яка дивиться прямо, із замкнутими вустами, обличчя не може бути закрите волоссям. У випадку осіб, які носять окуляри, фотографія повинна виконувати наступні вимоги: не затемнені лінзи, оправа не може закривати жодної частини ока, не можуть бути присутні будь-які світлові ефекти.

• Закордонний паспорт та копія першої сторінки закордонного паспорту. Паспорт повинен містити підпис та бути дійсним щонайменше 3 місяці від дати закінчення дії візи. Термін дії закордонного паспорту не повинен перевищувати 10 років. Продовжені паспорти не прийматимуться. Закордонний паспорт повинен містити щонайменше 2 чисті сторінки (призначені для візи). Паспорти приймаються без додаткових обкладинок напр. шкіряних, пластикових. У випадку наявності інших закордонних паспортів слід додати їх до візової анкети (оригінал і ксерокопія).

• Внутрішній паспорт (оригінал і ксерокопія).

• Документи, що підтверджують мету і умови запланованого перебування на території РП.

• Страховий поліс із покриттям мінімум € 30000, що діє у всіх країнах Європейського Союзу (оригінал і ксерокопія). Страховий полюс слід заповнити машинописом. У випадку наявності заяви про працевлаштування іноземця слід купити страховий поліс на повний період перебування.

Якщо заявник є неповнолітньою особою та подорожує сам або в супроводі одного з батьків вимагається долучення оригіналу і ксерокопії письмової заяви - згоди другого з батьків або опікуна (оригінал і ксерокопія). У випадку, коли отримання згоди є неможливим - необхідно подати документ, який пояснює причину відсутності згоди (напр. довідка матері-одиночки або інший документ). Свідоцтво про народження (оригінал і ксерокопія). Ксерокопія внутрішніх паспортів батьків або опікуна, а також копії дійсних віз у випадку спільної подорожі.

 

Особи, які не є громадянами України, додатково повинні  представити:

 

• українську візу (яка уповноважує до повернення на територію України) або дозвіл на постійне   місце проживання, прописку дійсну після планованого повернення на Україну.

• Документи, що засвідчують наявність фінансових засобів, якими володіє заявник з метою покриття коштів подорожі, напр.: витяг (довідка) з банківського рахунку за останні 3-6 місяців, підписані дорожні чеки, кредитні картки (банківська довідка про наявність коштів на картці), довідка з місця праці з зазначенням посади і розміру заробітної плати за останні 6 місяців, запрошення (оригінал та копія), видане у відповідності до Закону «Про іноземців» від 13 червня 2003 року (видається у Воєводському управлінні).

• Оригінал довідки з місця праці:

• Для працівників: довідка з місця праці на фірмовому бланку з контактними даними організації, з зазначенням посади, стажу праці та розміру заробітньої плати за місяць, доходи за півроку.

• Для підприємців: оригінал і копія реєстрації підприємства місцевими органами влади.

• Для студентів: довідка з навчального закладу.

Термін розгляду візових документів

 

Рішення про видачу візи приймається протягом чотирьох робочих днів від моменту здійснення оплати. У випадку детальнішої перевірки документів розгляд справи може бути продовжений до 30 днів. У термінових ситуаціях рішення може бути прийнято протягом трьох робочих днів або й раніше перед запланованою поїздкою.

 

Рішення про видачу національної візи з правом праці приймається протягом п'яти робочих днів від моменту здійснення оплати.

39. Дайте визначення та поясніть особливості претензійної роботи в туризмі. Правила прийому претензії від туристів. З чого починається робота менеджера з клієнтом.

Претензійна робота регулюється господарським-процесуальним кодексам України (статті 5-11 ГПК України).

Розділ називається досудове врегулювання господарських спорів (пред’явлення спеціального письмового документу - претензії).

Порядок досудового врегулювання спорів визначається господарським процесуальним кодексом України, якщо інше не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин. Порядок пред’явлення та розгляду претензій до перевізника, які випливають з перевезення, визначається транспортними статутами і кодексами, а претензії до органів зв’язку стосовно надання останнім послуг зв’язку - відповідними правилами чи положеннями. Разом з тим претензії перевізника, що випливають з перевезень, і претензії органів зв’язку, які випливають з операцій по наданню послуг зв’язку, продивляються і розглядаються у порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. У такому ж порядку пред’являються і розглядаються претензії до перевізника чи органу зв’язку, якщо ці претензії не пов’язані з перевезенням або наданням послуг зв’язку.

1. ПРЕТЕНЗІЙНА РОБОТА

1.1.Основні положення досудового врегулювання господарського спору

У процесі діяльності господарюючих суб’єктів між ними, між ними і державою в особі відповідних органів виникають, функціонують та припиняються численні відносини. Ринковий механізм, як і будь-яке інше складне явище, не може розвиватися без зіткнень, конфліктів, що призводять до суперечностей між суб’єктами господарської діяльності. Такі суперечності між підприємствами, організаціями, державами та іншими установами називаються господарськими спорами. Чинне законодавство вимагає від господарюючих суб’єктів, щоб вони до подання позову вжили заходів щодо врегулювання господарських спорів з іншою стороною. Досудове врегулювання господарських спорів - це сукупність заходів, здійснених підприємствами та організаціями, права яких порушені, для безпосереднього вирішення спорів, що виникли, з підприємствами та організаціями, які порушили майнові права та інтереси, до звернення з позовом до господарського суду.

Значення процесуального врегулювання господарських спорів розкривається через функції, які виконує ця стадія господарського процесу:

- досудове врегулювання покликане забезпечити якомога швидше відновлення порушених прав підприємств і організацій;

- воно сприяє виявленню і усуненню причин та умов виникнення господарських правопорушень;

- досудове врегулювання сприяє організації та підвищенню рівня укладання та виконання господарських договорів.

Виходячи із змісту чинного законодавства, слід зробити такий висновок: що, існує:

Загальний порядок догосподарського врегулювання господарських спорів (ст.5 - 11 Господарсько – процесуального Кодексу України).

Спеціальний порядок догосподарського врегулювання господарських спорів, застосовується щодо пред'явлення і розгляду претензій до органів зв’язку, транспорту та інше.

Питання організації претензійної роботи в корпоративній організації необхідно передбачити у спеціальному локальному нормативному акті (наказі, положенні, стандарті), в якому визначаються обов’язки посадових осіб, відповідних структурних підрозділів організації щодо введення цієї роботи, порядок і строки підготовки матеріалів для пред’явлення претензій та розгляду претензій, які надійшли. Найменування структурних підрозділів і служб, посадових осіб, відповідальних за ведення претензійної роботи.

1.2. Порядок складання претензій

Згідно зі статтею 6 Господарсько-процесуального кодексу України, підприємства, організації, що порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов’язані поновити їх, не чекаючи пред’явлення претензії.

Підприємства та організації, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією.

У претензії зазначаються:

- повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та підприємства, організації, яким претензія пред’являється, дата пред’явлення і номер претензії;

- обставини, на підставі яких пред’явлено претензію, докази, що підтверджують ці обставини і посилання на відповідні нормативні акти;

- вимоги заявника;

- сума претензії та її рахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці і платіжні реквізити заявника претензії;

- перелік документів, що додаються до претензії, а також інших доказів.

Документи, що підтверджують вимоги заявника, додають в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи, які є у іншої сторони, можуть не додаватися до претензії із зазначенням про це у претензії.

Претензія підписується керівником чи заступником керівника підприємства, організації та надсилається адресату документованим або цінним листом, чи вручається під розписку.

Робота по пред'явленню претензій складається із таких етапів;

- підготовча робота (збір доказів, які обґрунтовують претензію, складання розрахунків, калькуляції, проведення взаєморозрахунків та ін.);

- складання проектів претензій, узгодження з зацікавленими структурними підрозділами або посадовими особами і представлення на підпис керівнику підприємства, організації, або його заступнику.

При підготовці матеріалів для пред’явлення претензій необхідно звернути увагу на збір доказів.

Наприклад: при частковій втраті, нестачі, пошкодженні вантажу такими доказами можуть бути:

- акт про нестачу, складений відповідно до інструкцій П - 6, П - 7 правилами перевезення вантажу;

- комерційний акт, а в разі відмовлення - письмові докази оскарження відмови;

- транспортний документ;

- специфікація;

- документ про сплату вартості вантажу;

- розрахунок;

- пломби, якщо транспортні засоби були опломбовані;

- документ про виклик представника постачальника (виготовлювача);

- документи, які підтверджують повноваження осіб, що брали участь в прийманні продукції;

- інші документи, які підтверджують часткову втрату, нестачу, пошкодження вантажу.

1.3. Порядок і строки розгляду претензій;

Претензія підлягає розгляду у місячний строк, який обчислюється з дня одержання претензії (стаття 7 ГПК України).

У тих випадках, коли обов'язковими для обох сторін правилами або договором, передбачено право перевірки забракованої продукції (товарів) підприємством - виготовлювачем, претензії, пов’язаної з якістю та комплектністю продукції (товарів), розглядатимуться протягом двох місяців.

Що стосується строків спеціального порядку досудового врегулювання господарських спорів, то слід керуватися нормами статутів, кодексів відповідного транспорту.

Якщо до претензії не додано всі документи, необхідні для розгляду, їх повинен подати заявник у зазначений строк, який не може бути менше п’яти днів, не враховуючи часу поштового обігу. При цьому перебіг строку розглядання претензії зупиняється до одержання документів чи закінчення строку їх подання. Якщо документи у встановлений строк не надійшли, претензія розглядається за наявними документами.

При розгляді претензії підприємства та організації, в разі необхідності, повинні звірити розрахунки, провести експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору.

Підприємства та організації, що одержали претензію, зобов’язані задовольнити обґрунтовані вимоги замовника.

Про результати розгляду претензії заявник повідомляє у письмовій формі.

У відповіді на претензію зазначається:

- повне найменування і поштові реквізити підприємства, організації, що дають відповідь, та підприємства чи організації, яким надсилається відповідь.

- якщо претензію задовольнили повністю або частково – то перерахована сума, номер і дата платіжного доручення на перерахування цієї суми, чи строк та засіб задоволення претензії, якщо вона не підлягає грошовій оцінці;

- коли претензію відхилено повністю або частково - то мотиви відхилення з посиланням на відповідні нормативні акти і документи, що обґрунтовують відхилення претензії;

- перелік доданих до відповіді документів та інших доказів.

Коли претензію відхилено повністю або частково, заявникові повинно бути повернуто оригінали документів, одержаних з претензією, а також надіслані документи, що обґрунтовують відхилення претензії, якщо їх немає у заявника претензії.

Відповідь на претензію підписується керівником чи заступником керівника підприємства, організації та надсилається рекомендованим листом або листом на замовлення, чи вручається під розписку. Якщо у відповіді про задоволення претензії не повідомляється про перерахування суми, заявник після одержання відповіді має право пред’явити до банку розпорядження про списання у безспірному порядку визнаної боржником суми.

До розпорядження додається відповідь боржника, а якщо в ній не зазначено розмір визначеної суми, то до розпорядження додається також копія претензії.

Установи банку зобов’язані приймати розпорядження про безспірне списання коштів в тих випадках, коли боржник, визнавши претензію, просить з різних причин не стягувати з нього визначену суму (згідно з Постановою Ради Міністрів Української РСР від 12 жовтня 1976 року №483 „Про затвердження Переліку документів, до яких стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі державних нотаріальних контор” (із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів № 183 від 25.04.84р.; №265 від 12.07.85р.; №87 від 11.07.91р.; № 879 від 12.11.95р.) стягнення заборгованості, що випливає з перевезення вантажів, і сум, які належать по неоспореній диспаші, проводиться у порядку повідомлення управлінь (відділень, станцій - в разі надання їм Міністерством шляхів права розгляду претензії) залізниць, річкових і морських пароплавств, автотранспортних об’єднань, підприємств і організацій, управлінь і підприємств цивільної авіації, клієнтів про задоволення претензії, що витікають з перевезення вантажів).

За необґрунтоване списання у безспірному порядку претензійної суми винна сторона сплачує іншій стороні штраф у розмірі 10 (%) відсотків списаної суми (ст.8 ГПК).

Для одержання виконавчого напису подається оригінал повідомлення управління (відділення, станції), залізниці, пароплавства, автотранспортного об’єднання, підприємств або організацій, управління, підприємства цивільної авіації, надіслане клієнту з зазначенням суми претензії, визнаної залізницею, пароплавством, автотранспортними об’єднаннями, підприємством або організацією, управлінням або підприємством цивільної авіації.

Для одержання виконавчого напису подаються;

- диспаша;

- довідка диспаші про те, що диспаша не скасована і не змінена судом.

Вирішуючи питання про додержання сторонами порядку досудового врегулювання спору, господарські суди мають враховувати, що повідомлення про результати розгляду претензії повинно відповідати умовам ст. 8 ГПК.

Якщо у відповіді на претензію не додержано цих умов, зокрема, коли претензія повністю або частково відхилена без мотивів відхилення, без посилання на нормативні акти чи документи, на підставі яких претензія не підлягала задоволенню, заявникові не надіслані відсутні у нього документи, що обґрунтовують відхилення претензії, то порядок досудового врегулювання спору вважається порушеним статтями 49, 90 ГПК.

Стягуючи з відповідача штраф за порушення строку розгляду претензії, господарський суд повинен обчислювати його виходячи з суми претензії у межах, встановлених статтею 9 ГПК.

Штраф, передбачений пунктом 4 частини 2 статті 83 ГПК, підлягає стягненню незалежно від обґрунтованості претензійних вимог. Підставою для його стягнення є тільки порушення строку розгляду претензії або залишення її без відповіді. Стягуючи цей штраф, господарський суд не вправі застосовувати пункт 3 частини 2 статті 83 ГПК, оскільки він визначає відповідальність лише за порушення матеріально-правового зобов'язання.

2. ПОЗОВНА РОБОТА

2.1. Форма і зміст позовної заяви

Позовна заява подається до господарського суду письмово і підписується повноважним посадовцем корпоративної організації або його представником. Позовна заява повинна містити:

- найменування господарського суду, в який подається заява;

- найменування юридичної особи; її місцезнаходження, ідентифікаційний код;

- вказівку ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; суми договору (по суперечках, що виникають при висновку, зміні і розірванні господарських договорів);

- зміст позовних вимог; якщо позов пред'явлений до декількох відповідачів, - зміст позовних вимог відносно кожного з них;

- виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; вказівка доказів, підтверджуючих позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються або що оспорюються; законодавство, на підставі якого пред'являється позов;

- відомості про вживання заходів досудового врегулювання суперечки, якщо такі проводилися;

- відомості про застосування запобіжних засобів відповідно до розділу VІ Господарського процесуального кодексу;

- перелік прикладених до заяви документів і інших доказів, прикладених до заяви.

У позовній заяві можуть бути вказані і інші відомості, якщо вони необхідні для правильного дозволу суперечки.

Позивач або його заступник зобов'язані при пред'явленні позову направити сторонам копії позовної заяви і прикладених до нього документів, якщо ці документи у сторін відсутні.

Такий же обов'язок покладається на позивача у разі залучення господарським судом до участі в справі іншого відповідача, заміни господарським судом неналежного відповідача.

До позовної заяви додаються документи, підтверджуючі:

- вживання заходів досудового врегулювання господарської суперечки у випадках, передбачених статтею 5 Господарського процесуального кодексу, з кожним з відповідачів (по суперечках, що виникають при висновку, зміні або розірванні договорів, - відповідно договір, проект договору, лист, що містить вимогу про висновок, зміну або розірвання договору, зведення про пропозиції однієї сторони і розгляд їх в установленому порядку, відповідь іншої сторони, якщо вона одержана, і інші документи; по суперечках, що виникають при виконанні договорів і по інших підставах, - копія претензії, доказу її відправлення відповідачу, копія відповіді на претензію, якщо відповідь одержана);

- відправлення відповідачу копії позовної заяви і прикладених до нього документів;

- сплату державного мита у встановленому порядку і розмірі;

- оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;

- обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

До заяви про визнання акту недійсним додається також копія акту, що оспорюється або завірена виписка з нього.

До позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність або інший документ, підтверджуючий повноваження представника.

2.2. Відгук на позовну заяву

Відповідач має право після отримання визначення про порушення справи направити:

- господарському суду - відгук на позовну заяву і всі документи, підтверджуючі заперечення проти позову;

- позивачу, іншим відповідачам, а також прокурору, що бере участь в господарському процесі, - копію відгуку.

Відгук підписується повноважним обличчям відповідача або його представником.

Відгук повинен містити: найменування позивача і номер справи; мотиви повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на законодавство, а також докази, що обгрунтовують відхилення позовної вимоги; перелік прикладених до відгуку документів і інших доказів (зокрема про напрям копій відгуку і прикладених до нього документів позивачу, іншим відповідачам, прокурору).

До відгуку, підписаного представником відповідача, додається довіреність або інший документ, підтверджуючий повноваження представника відповідача.

40. Розкрийте послідовність проектування туристичної послуги. Охарактеризуйте технологію розрахунку вартості туру.

Цей стандарт був введений 1 січня 1995 р, встановлює порядок розробки документації при проектуванні турН_ стскіх послуг. У даному Державному стандарті даються посилання на нормативи, закріплені законодавчими актами. ГОСТом вводяться визначення, що стосуються розробки туристських послуг: - Розробник - підприємство або громадянин-підприємець, що здійснює розробку проекту туристської послуги; - Опис туристичної послуги - інформація про основні характеристики туристської послуги та умови обслуговування; - Тур - набір туристичних послуг з конкретними термінами початку н закінчення виконання, реалізований оптовому або роздрібному споживачу. У проектуванні туристської подорожі тур має значення проектувального модуля; - Програма обслуговування клієнтів - перелік послуг, визначних і дозвіллєвих подій, що надаються туристам у визначених послідовності, часі, місці та умовах обслуговування; - Туристський маршрут - попередньо намічений шлях туристського походу (екскурсії, подорожі), що характеризується певним порядком переміщення туристів з географічних точок; - Туристська траса - затверджений і відповідним чином обладнаний маршрут; - Технологічна карта екскурсії - технологічний документ, що визначає логічну послідовність огляду визначних об'єктів на маршруті. Технологічна карта включає просторово-тимчасові характеристики окремих етапів екскурсії (тривалість, протяжність, місця розташування зупинок, точок огляду і т.д.), основні творчі завдання екскурсовода на кожному етапі. Це необхідно при розробках програм з внутрішнього та в'їзного туризму; - Технологічна карта туристської подорожі - технологічний документ, що визначає зміст програми та умови обслуговування туристів на конкретному маршруті; - Контрольний текст екскурсії - технологічний документ, що включає наукове, актуалізоване зміст інформації, що надається екскурсантам. На основі контрольного тексту екскурсовод складає індивідуальний текст, що відображає особливості і можливості екскурсовода і відповідає інтересам конкретних екскурсантів; - «Портфель екскурсовода» - комплект інформаційних матеріалів (фотографії копій документів, географічних карт, схем, репродукцій з картин та ін.) використовуваних екскурсоводом в ході екскурсії. Розглянемо загальні вимоги до проектування послуг. Проектна документація повинна містити вимоги безпеки, що забезпечують відповідно до Закону РФ «Про захист прав споживачів», безпеку життя, здоров'я та майна туристів. охорону навколишнього середовища. Проектовані послуги повинні відповідати обов'язковим вимогам чинних законодавчих актів та нормативних документів. Проектні документи, які розробляються на туристські послуги, підприємства та об'єкти туристичного обслуговування (готелі, турбази, кемпінги, маршрути, канатні дороги, гірськолижні підйомники та ін) повинні пройти державну екологічну експертизу відповідно до Закону РФ «Про охорону навколишнього середовища». Проектування туристської послуги може здійснюватися туристським підприємством, її надають, або іншою організацією на договірній основі за ініціативою зацікавлених підприємств і організацій, включаючи громадські організації споживачів. Основою для проектування послуги є короткий її опис-набір вимог, виявлених в результаті дослідження ринку, узгоджених із замовником послуг і враховуючих можливості виконавця послуги. Керівництво туристського підприємства затверджує порядок і процедури розробки конкретної послуги, організацію її надання та визначає відповідальність кожного учасника процесу проектування послуги. Проектування туристської послуги здійснюється в наступне послідовності: - Встановлення нормованих характеристик послуги; - Встановлення технології процесу обслуговування туристів- - Розробка технологічної документації; - Визначення методів контролю якості; - Аналіз проекту; - Надання проекту на затвердження. По кожній характеристиці послуги повинні бути вказані прийнятні для споживача та виконавця значення. Конкретні характеристики послуги повинні бути не нижче вимог державного стандарту. Проект повинен містити конкретні вимоги щодо забезпечення безпеки послуги, мінімізації ризиків для споживачів послуги та їх майна, обслуговуючого персоналу і навколишнього середовища. ГОСТ вказує вимоги до документації, що деталізують вимоги до процесу обслуговування туристів, яка повинна містити: - Опис процесів, форм і методів обслуговування туристів; - Характеристику процесу обслуговування туристів; - Вимоги до типу, кількості і пропускної здатності використовуваного устаткування; - Кількість необхідного персоналу і рівень його професійної підготовки; - Договірне забезпечення постачань послуг; - Гарантії; - Необхідні узгодження (з власниками рекреаційних ресурсів, органами санітарно-епідеміологічного та пожежного нагляду, гоеавтоннспекцней та ін.) Конкретні вимоги до процесу обслуговування туристів повинні бути не нижче вимог, затверджених діючими нормативними документами. Проектування процесу обслуговування туристів здійснюється за окремими етапами (наприклад, надання інформації про послугу, надання послуги, розрахунки на послугу) і складання для кожного з них технологічних карт. Зміст і послідовність етапів можуть варіюватися в залежності від виду послуг ». Результатом проектування туристської послуги є технологічні документи: технологічні карти, інструкції, правила, регламенти. У документації з контролю якості повинні бути встановлені форми, методи і організація контролю за здійсненням процесу обслуговування туристів з метою забезпечення нею відповідності запроектованим характеристикам. Проектування контролю якості включає: - Визначення ключових моментів у процесі обслуговування, істотно впливають на характеристики послуги; - Визначення методів коригування характеристик послуги; - Визначення методів оцінки контрольованих характеристик. Аналіз проекту є завершальним етапом проектування і має на меті підтвердити, що: - Характеристики проектованої послуги забезпечують безпеку життя і здоров'я туристів, а також охорону навколишнього середовища; - Вимоги до процесів обслуговування туристів відповідають проектованим характеристик послуг; - Методи контролю якості забезпечують об'єктивну оцінку проектованої послуги. Аналіз проекту здійснюють представники відповідних функціональних підрозділів туристського підприємства. Мета даного проекту - виявлення і своєчасне усунення невідповідностей у проекті. Результатом аналізу проекту є уточнене зміст технічної документації туристського підприємства. Затвердження проекту є завершальним етапом проектної розробки. Документацію обслуговування туристів стверджує керівник туристського підприємства за погодженням із замовником. Зміни в проекті допускаються тільки в обгрунтованих випадках за погодженням із замовником і затверджуються керівником туристського підприємства. Розглянемо етапи проектування послуги «туристична подорож» на основі ГОСТу: - Проектування кожного туру, що включається до послуги «туристична подорож» відповідно до програми обслуговування туристів; - Проектування послуги «туристична подорож» в цілому. Проектування туру, здійснюване туристським підприємством, передбачає узгодження можливостей туристського підприємства з запитами туристів. Короткий опис послуги "туристську подорож" складаєте на основі вивчення потреб і платоспроможного попиту насел? ня на види і форми туристських подорожей і можливостей рекреаційних ресурсів у конкретному районі.

РОЗРАХУНОК ВАРТОСТІ ТУРУ є складною багатофакторною процедурою.

На ціноутворення впливає характер попиту, розвиненість ринку туристичних

послуг, місце туристичної фірми на ньому та оцінка конкурентного

середовища, обрана маркетингова стратегія тощо. Ціна туру відтворює

економічний бік діяльності суб'єкта господарювання і відбиває його

комерційну політику на ринку туристичних послуг. Ціна туру коливається в

межах від собівартості до продажної ринкової ціни. Ці коливання

відбивають попит на даний турпродукт. Коливання попиту мають часовий

(літній, зимовий періоди, міжсезоння), видовий (на окремі види туризму)

та територіальний (на певні регіони) зрізи. Диференціація цін на

турпродукт є результатом диференціації тарифів на окремі види послуг, що

входять до складу тура, відбиваючи зміни витрат праці на певні види

послуг в різний період часу. Коливання тарифів є результатом ринкової

політики продуцентів послуг і грунтуються на тому, що пропозиція

орієнтована на задоволення потреб туристів в період максимального

попиту, тому потрібно мати резервні потужності і можливість їх

розгортання відповідно до зростаючих потреб. Ціноутворення ускладнюється

також введенням до складу турпродукта туристичних ресурсів, тобто

різноманітних пам'яток, що за економічною сутністю є результатами

вкладеної колись праці, або туристичних благ, що взагалі не є продуктами

праці (клімат, мальовничі ландшафти тощо).

Ціна туру залежить від класу обслуговування, терміну та сезону подорожі,

її виду та форми. На неї впливає кон'юнктура ринку та характер обраної

маркетингової стратегії (реклама, канали реалізації тощо). Зокрема, на

ціну тура впливає характер угод туроператора з тура-генціями, оскільки

ці угоди визначають умови реалізації і визначають комісійні винагороди

турагента, що реалізуються через систему націнок та знижок. При цьому

туроператор може виступати оптовим продавцем, який в подальшому не

контролює цінову політику турагента з реалізації своїх турів (тобто

турагент сплачує вартість турів, визначену туроператором, і встановлює

свою власну ринкову ціну при їх реалізації), або залишити за собою право

контроля цінової політики і надати турагенту відповідні знижки як

оптовому покупцеві певного турпаке-та (тоді турагент повинен

дотримуватись тієї роздрібної ціни, яка визначена туроператором, а його

прибуток є різницею між оптовою та роздрібною ціною турів).

Нижньою межею вартості тура є його собівартість, яка включає зафіксовану

в угодах ціну основних послуг за обумовленими параметрами туру та

поточні витрати на їх реалізацію та організацію споживання. Останній

параметр залежить від обраної фірмою маркетингової стратегії: характеру

реклами і рекламної кампанії, розгалуженості мережі та її географії,

різноманітності каналів збуту турпродукта.

Собівартість тура є сумарною ціною складових (проживання, харчування,

транспортування, екскурсійне обслуговування та ряд додаткових послуг,

які, на думку туроператора, якісно підвищують конкурентоздатність

пакета, медичне страхування та візова підтримка для зарубіжних турів)

відповідно до сезону та регіону (сезонні націнки практично на всі види

послуг, націнки на послуги в популярних туристсько-рекреаційних

центрах), терміну (чим довший тур, тим він дорожчий), обраного виду

подорожування (авіа-, автобусний тощо), його форми (індивідуальні тури

дорожчі за групові в розрахунку на одного туриста і чим численіша група,

тим менша ця вартість), складу учасників групи (багато послуг надається

певним категоріям споживачів на пільгових умовах, наприклад, дітям

дошкільного віку та школярам, пенсіонерам, військовим).

До складу групи входять також особи, що організують споживання послуг

(супроводжувач, гід-перекладач), отримуючи за це заробітню плату.

Основні статті витрат по туру можна поділити на фіксовані (податки,

наприклад, на додану вартість, на землю, транспортний збір, готельний

збір; сплати в бюджет, наприклад, за кредит; аренда приміщень, техніки,

транспортних засобів тощо; комунальні послуги та інше) та довільні, які

залежать від діяльності фірми (заробітня плата, видатки на організацію

тура, його рекламу, реалізацію, маркетинг турпродукту тощо). В

залежності від способу визначення статті витрат поділяються на прямі, що

відносяться на одиницю послуг, та опосередковані, що розподіляються по

видах за певною ознакою, наприклад, пропорційно нормам витрат. Таким

чином, основні витрати по туру складаються з собівартістості (сумарної

вартості основних та додаткових послуг турпакету) та розрахунків з

державою. Додатковими витратами по туру є вартість додаткових послуг,

які пропонуються туристам на вибір і за їх бажанням можуть бути включені

до остаточної ціни турпакету чи сплачуватись в місці споживання. До

собівартості тура часто не включають вартість перевезення до початку

подорожі, особливо коли є варіанти такого транспортування.

Ціна на турпродукт обраховується методом нормативної калькуляції. При

визначенні калькуляції собівартості одиниці послуг слід виходити з їх

споживчої вартості, але мати на увазі мінливість послуг (залежно від

рівня кваліфікації персонала, технічного забезпечення та інших складових

обслуговування).

Ціна туру повинна покривати видатки на його організацію і реалізацію та

приносити суб'єкту ринкової діяльності певний прибуток, який би давав

можливість для розвитку. В той же час ціна повинна бути гнучкою, щоб

забезпечувати діяльність в умовах ринкової конкуренції (як цінової так і

якісної) і відповідати попиту.

В ціну турпакета обов'язково закладається прибуток туроператора, який

встановлюється в процентах до собівартості і залежить від рентабельності

туру, що планується.

Тобто відповідно до маркетингу даного турпродукту, туроператор

встановлює норму рентабельності (%) і чим вона вища, тим більша сума

прибутку. Норма рентабельності коливається в широких межах (від 5% до

100 і більше) і залежить від кон'юнктури попиту та конкурентного

сердови-ща на ринку даного цільового сегменту. Ціна, таким чином,

визначається в обрахунку на одного туриста як добуток витрат по туру і

норми прибутку.

Вартість туристичної путівки (ваучера) можна обрахувати за формулою:

де W - вартість турпакета для одного туриста (в національній валюті або

в $$ залежно від напрямку тура: внутрішній тур - виключно в національній

валюті; іноземний тур - в $$; зарубіжний тур - комбінований, коли

обрахунки за послуги в межах держави провадяться в національній валюті,

поза її межами - в $$; за умов співробітництва на безвалютній основі

обрахунки провадяться в $$);

С - вартість основних послуг за умовами тура;

Д - вартість додаткових послуг, включених до ваучера за бажанням

туриста;

П - податки та інші види обов'язкових сплат;

Н - прибуток туроператора

3 - знижки, що надаються туроператором туристу з ок-

ремих видів послуг турпакета; К (+/-) - комісійна винагорода турагента,

де (+) є націнкою до ціни турпакета, визначеною туроператором, а (-)

означає знижку, що надається туроператором турагенту;

41. Охарактеризуйте інформаційні технології в туристичній діяльності. Спеціалізовані комп'ютерні системи в туристській галузі.

Інформаційна технологія - це представлене в проектній формі (т. тобто у формалізованому вигляді/ придатному для практичного використання) концентроване вираження наукових знань, відомостей та практичного досвіду, що дозволяє раціонально організувати той чи інший достатньо часто повторюваний інформаційний процес. При цьому досягається економія витрат праці, енергії або матеріальних ресурсів, необхідних для реалізації цього процесу. В якості загального критерію ефективності будь-яких видів технологій можна використовувати економію соціального часу, що досягається в результаті їх практичного використання. Ефективність цього критерію особливо добре виявляється на прикладі інформаційних технологій. Які ж види інформаційних технологій подаються з точки зору цього критерію найбільш перспективними сьогодні і в найближчому майбутньому? Необхідність, економії соціального часу орієнтує нашу увагу, в першу чергу, на технології, пов'язані з найбільш масовими інформаційними процесами, оптимізація яких, як видається, і повинна дати найбільшу економію соціального часу саме завдяки їх широкому і багаторазовому використання. Аналізуючи роль і значення інформаційних технологій для сучасного етапи розвитку суспільства, можна зробити цілком обґрунтовані висновки про те, що ця роль є стратегічно важливою, а значення цих технологій в найближчому майбутньому буде швидко зростати. Саме цим технологіям належить сьогодні визначальна роль в області технологічного розвитку держави. Аргументами для цих висновків є ряд унікальних властивостей інформаційних технологій, які висувають їх на пріоритетне місце по відношенню до виробничих і соціальних технологій. Найбільш важливі з цих властивостей, наводяться нижче. Серед характерних властивостей інформаційних технологій, що мають стратегічне значення для розвитку суспільства/ представляється доцільно виділити наступні найбільш важливі. 1. Інформаційні технології дозволяють активізувати і ефективно використовувати інформаційні ресурси товариства, які сьогодні є найбільш важливим стратегічним чинником його розвитку. Досвід показує, що активізація/ поширення й ефективне використання інформаційних ресурсів (наукових знань, відкриттів, винаходів, технологій, передового досвіду) дозволяють отримати суттєву економію інших видів ресурсів: сировини, енергії, корисних копалин, матеріалів і устаткування, людських ресурсів, соціального часу. 2. Інформаційні технології дозволяють оптимізувати і в багатьох випадках автоматизувати інформаційні процеси, які в останні роки займають все більше місце в життєдіяльності людського суспільства. Загальновідомо, що розвиток цивілізації відбувається в напрямку становлення інформаційного суспільства, в якому об'єктами і результатами праці більшості зайнятого населення стають уже не матеріальні цінності, а головним чином, інформація та наукові знання. В даний час в більшості розвинених країн велика частина зайнятого населення у своїй діяльності в тій чи іншій мірі пов'язана з процесами підготовки, зберігання, обробки і передачі інформації і тому змушена освоювати і практично використовувати відповідні цим процесам информационы технології. 3. Інформаційні процеси є важливими элементаг інших більш складних виробничих або ж социальж процесів. Тому дуже часто і інформаційні технолоп виступають в якості компонентів підходить! виробничих або соціальних технологій. Інформаційні технології сьогодні грають исключительь важливу роль в забезпечення інформаційної взаємодії між/ людьми, а також в системах підготовки та розповсюдження массовс інформації. Ці кошти швидко асимілюються культурою наших поїздок суспільства, так як вони не тільки створюють великі зручності, але знімають багато виробничі, соціальні та побутові проблемь викликувані процесами глобалізації та інтеграції мировог співтовариства, розширенням внутрішніх і международны економічних і культурних зв'язків, міграцією населення і його нд більш динамічним переміщенням по планеті. Крім стали вже традиційними засобами зв'язку (телефон, телеграф радіо і телебачення) в соціальній сфері все більше широкий використовуються системи електронних телекомунікацій, електронна пошта, факсимільний передача інформації та інші види зв ’ язку. 1.2. мережеві ИТ. глобальна комп'ютерна мережа ІНТЕРНЕТ. Мережеві інформаційні технології представляють co6oi актуальне і перспективний напрямок розвитку інформаційних: технологій. Їх мета - не тільки забезпечення обміну інформацією міжн^ окремими користувачами інформаційно - обчислювальні) систем, але також і створення для них можливості кооперативного використання розподілених інформаційних ресурсів суспільства, отримання довідкової, документальної та іншої інформації з різного роду спеціалізованих інформаційних фондів. Останнім часом центральною темою публікацій не тільки комп'ютерної преси, але і масових видань, стала мережа Internet, прикувавши до себе увагу фахівців з інформаційних технологій, бізнесменів, рядових користувачів і всього цивілізованого світу. Датою народження глобальної комп'ютерної мережі Internet прийнято вважати 1983 рік. Прототипом Internet стала комп'ютерна мережа міністерства оборони США ARPAnet, спочатку доступна тільки для вузького кола фахівців. Справжній бум Internet припав на початок 90-х років, коли з'явилися спеціальні навігаційні програми типу Mosaic, що дозволяють власникам звичайних комп'ютерів бродити по мережі за допомогою тільки однієї «миші». Насправді Internet - це не одна комп'ютерна мережа, а десятки тисяч локальних і глобальних національних мереж, сполучених між собою. Серед російських комп'ютерних мереж підключені до Internet Relcom, Glasnet, lasnet і мноше інші. Internet не є приватною компанією і навіть не має свого президента. Напрямки розвитку Internet визначає Товариство «Internet» (Internet Society), організація на чолі з Радою старійшин, що складається з фахівців, які працюють на громадських засадах. В даний час у Internet понад 40 мільйонів клієнтів у більш ніж 100 країнах світу на всіх семи континентах. Про популярність Internet говорить хоча б той факт, що число абонентів мережі подвоюється кожні 10 місяців. Обмін інформацією через мережу щорічно зростає майже в 10 разів. Кожну секунду по мережі передається понад 4000 електронних повідомлень. Всі інформаційні технології Internet можна умовно розділити на системи інформаційного забезпечення та системи інформаційного обміну. Системи інформаційного обміну Internet прийнято ділити на системи індивідуальних і колективних комунікацій/ а всередині цього поділу вводиться класифікація на системи інтерактивного і відкладеного доступу. Стрімке зростання кількості користувачів мережі почався після появи нового сервісу - Всесвітньої Мережі (WWW, W3, World Wide Web) - розподіленої гіпертекстової системи для доступу до ч • різної інформації, розташованої по всьому світу. Всесвітня комп'ютерна мережа Internet розвивається настільки стрімко, що щорічно кількість її абонентів і обсяг інформаційних ресурсів практично подвоюються. Не залишається осторонь від цього буму і туристичний бізнес. Тільки в 1996 році в Internet з'явилися тисячі самостійних розділів турагентств, готелів, авіакомпаній, десятки систем бронювання туристичних послуг. На думку експертів, до 2000 році з допомогою Internet буде продано турів та супутніх послуг на суму близько $160 мільярдів. Тому агентствам навряд чи варто ігнорувати Internet своїй роботі. Тим більше Internet не можна розглядати тільки як конкурента у бізнесі, мережа може надати неоціненну інформаційну допомогу і додати до традиційних новий канал реалізації туристичних послуг - електронний. 1.3. інформація - СПОЛУЧНА ЛАНКА ТУРИСТИЧНОЇ ГАЛУЗІ. Міжнародний і внутрішній туризм являє собою потужну галузь торгівлі послугами. Основу туристичної індустрії становлять фірми туроператори і турагенты1/ займаються туристичними поїздками, продажем їх у вигляді путівок і турів; надають послуги з розміщення та харчування туристів (готелі, кемпінги та ін.), їх пересування по країні, а також органи управління, інформації, реклами по дослідженню туризму та підготовки для нього кадрів, підприємства з виробництва і продажу товарів туристського попиту. На туризм працюють й інші галузі, для яких обслуговування туристів не є основним видом діяльності підприємства (культури, торгівлі та ін.). Туризм - інформаційно насичена діяльність. Існує небагато інших галузей, в яких збір, обробка, застосування та передача інформації були б настільки ж важливі для щоденного функціонування, як в туристичній індустрії. Послуга в туризмі не може бути виставлена і розглянута в пункті продажу, як споживчі або виробничі товари. Її зазвичай купують заздалегідь і далеко від місця споживання. Таким чином, туризм на ринку майже повністю залежить від зображень, описів, засобів комунікацій та передачі інформації.

Застосування інформаційних технологій в туризмі. Індустрія туризму настільки багатолика і багатогранна, що вимагає застосування найрізноманітніших інформаційних технологій, починаючи від розробки спеціалізованих програмних засобів, що забезпечують автоматизацію роботи окремої туристичної фірми чи готелю, до використання глобальних комп'ютерних мереж. На сьогоднішній день в туризмі використовується досить багато новітніх комп'ютерних технологій, наприклад, глобальні комп'ютерні системи резервування, інтегровані комунікаційні мережі, системи мультимедіа, смарт-картки, інформаційні системи менеджменту та ін.

Застосування інформаційних технологій в туризмі

Найбільший вплив сучасні комп'ютерні технології роблять на просування туристського продукту (розповсюдження та продаж). Насамперед, це стосується можливості формування нових маркетингових каналів просування та збуту туристського продукту. Так, в області реклами широке поширення набула пряма розсилка туристичної інформації по електронній пошті. В останні роки більшість туристських підприємств створюють свої власні сайти в Інтернеті.

На Заході вже зараз спостерігається електронний наступ на традиційний туристичний бізнес. Зокрема, на туристський ринок починає активно проникати і впроваджуватися електронна комерція. Вже існують електронні туристські офіси, наприклад турбюро «експедитора» фірми Microsoft, що дозволяють будь-якому власникові кредитної картки придбати тур, забронювати місце на літак або в готелі, придбати квитки на видовищні заходи і замовити напрокат автомобіль в будь-якій точці земної кулі.

За оцінками німецьких експертів, близько 25% всіх продажів турпродукту може в найближчому майбутньому реалізовуватися через електронну комерцію. Комп'ютерні системи резервування CRS ( Computer reservations system), що з'явилися в середині 60-х рр.. XX ст., дозволять прискорити процес резервування авіаквитків і здійснити його в режимі реального часу. В результаті цього підвищилася якість сервісних послуг за рахунок зменшення часу обслуговування клієнтів, збільшення обсягів та різноманітності пропонованих послуг і т.д., а також з'явилися можливість забезпечення оптимізації завантаження авіалайнерів, реалізації стратегії гнучкого ціноутворення, застосування нових управлінських методів і т.д. Висока надійність та зручність цих систем резервування сприяли їх швидкому і широкому поширенню.

В даний час формування турпродукту передбачає використання глобальних розподільчих систем GDS (Global Distribution System), що забезпечують швидке і зручне бронювання квитків на транспорті, резервування місць в готелях, прокат автомобілів, обмін валюти, замовлення квитків на розважальні та спортивні програми і т.д.

Одним з основних напрямів застосування інформаційних технологій в туризмі є впровадження мультимедійних технологій, зокрема довідників і каталогів. В даний час туристські довідники і каталоги випускаються в книжковому виконанні, на відеокасетах, на лазерних дисках CD-ROM, в мережі Інтернет. Електронні каталоги дозволяють віртуально подорожувати по пропонованих маршрутах, подивитися ці маршрути в активному режимі, отримати інформацію про країну, об'єкти по трасі маршруту, дані про готелі та інші засоби розміщення, ознайомитися з системою пільг і знижок, а також законодавством у сфері туризму. Крім того, в цих каталогах звичайно наводяться інформація про правила оформлення туристських документів, туристські формальності, моделі поведінки туриста в екстремальних ситуаціях і т.д. Клієнт може спланувати програму туру, обрати його за заданими оптимальним параметрам (ціна, система пільг, система транспорту, сезон та ін.).

В області менеджменту в туристському бізнесі відбулися також кардинальні зміни. Сучасний рівень розвитку турбізнесу і жорстка конкуренція в цій галузі надають особливу важливість інформаційних систем туристських агентств. Функціональні можливості цих систем повинні забезпечувати введення, редагування та зберігання інформації про тури, готелі, клієнтів, про стан заявок, передбачати виведення інформації у формі різних документів: анкет, ваучерів, списків туристів, описів турів, готелів, розраховувати вартість турів з урахуванням курсу валют, знижок, контролювати оплату турів, формування фінансової звітності, переклад експорт-імпорт даних в інші програмні продукти (Word, Excel, бухгалтерські програми) та інші можливості. Ці системи не тільки прискорюють процес розрахунків та формування документів, але й можуть зменшувати вартість послуг (турпакета), вибравши оптимальний за ціною варіант доставки клієнтів, розміщення і т.п.

На ринку програмних продуктів представлено кілька комп'ютерних систем, що дозволяють автоматизувати внутрішню діяльність туристської фірми. Як правило, ці системи забезпечують ведення довідкових баз даних по клієнтам, партнерам, готелям, транспорту, посольствам, а також ведення турів та облік платежів, прийом замовлень і роботу з клієнтами, формування вихідних документів і т.д. Практично всі програмні комплекси забезпечують формування бухгалтерської звітності та частково експорт-імпорт даних в спеціалізовані бухгалтерські програми, такі, як 1С та ін.

Поряд з автоматизацією туристських фірм ведеться аналогічна розробка програм автоматизації діяльності готелів, ресторанів та інших підприємств туристського бізнесу. Застосування інформаційних систем в цій галузі призводить до істотних змін в менеджменті, а також підвищує якість обслуговування.

Сучасні комп'ютерні інформаційні технології здатні кардинально змінювати методичну, інформаційну та технологічну складові управлінських процесів і здійснювати їх на якісно новому, більш ефективному рівні. Однак, в даний час все ще існує ряд об'єктивних факторів, що стримують дію на темпи їх впровадження в країні, до яких можна віднести наступні: економічну нестабільність, «прогалини» в законодавчому забезпеченні, недостатність освіти управлінських кадрів у сфері інформаційних технологій, дефіцит фахівців у галузі інформації, недостатнє державне фінансування науково-дослідних і практичних розробок, пов'язаних з НІТ, поки що явне відставання, порівняно з Заходом, в області розвитку засобів обчислювальної техніки і зв'язку. Поряд з перерахованими проблемами, існує ще маса інших проблем, таких як: недостатня компетентність як керівництва всіх рівнів управління підприємством, так і рядових працівників управлінської сфери щодо питань автоматизації (впровадження нових інформаційних систем і технологій); прихильність традиційному підходу у сфері управління. І хоча багато керівників і фахівці розуміють, що час вимагає нових підходів до реалізації більшості завдань, але втілювати їх на практиці не квапляться. Це стосується як типових завдань, так і принципово нових завдань. Ще одна проблема - аналіз існуючої системи управління на підприємстві.

Незважаючи на те, що дана проблема досить докладно освячена в літературі і необхідність такого роду досліджень вже неодноразово доводилася вітчизняними та зарубіжними вченими, підприємства дуже неохоче погоджуються на проведення подібної роботи, причому тільки тоді, коли уникнути її вже не можна. Наприклад, здійснення таких робіт є обов'язковою умовою впровадження корпоративних систем управління. І, як наслідок, необхідність організаційної перебудови підприємства, як у виробничому, так і в управлінському секторі. Хоча більшість пакетів програм передбачають настройку на існуючу організаційну структуру, тим не менше, не можна стверджувати, що «пристосування» пакета під потреби існуючої організації є раціональним.

Як показує життя, роль інформаційних технологій в туризмі велика, адже саме інформація є об'єктом діяльності туристської фірми. Враховуючи зростаючу роль комп'ютерних технологій в туризмі, створена Асоціація сприяння туристичним технологіям (АСТТ), покликана об'єднати провідних розробників і популяризаторів інформаційних технологій, щоб спільними зусиллями підготувати учасників турринку до впровадження та ефективного використання сучасних засобів ведення бізнесу по засобах:

• Впровадження засобів автоматизації, що істотно скорочує менш продуктивно використовуваний час, який є джерелом найбільшої незадоволеності інтелектуальних працівників;

• Залучення майбутніх користувачів до вибору і створення нових автоматизованих місць, облік їх пропозицій;

• Відмова від прагнення до негайного загального схвалення нових засобів і відповідних переміщень персоналу, які можуть призвести до зниження рівня допоміжних служб;

• Впровадження в першу чергу легких прикладних задач з обов'язковим проведенням інтенсивного курсу навчання майбутніх користувачів.

Поступовість впровадження передбачає реалізацію первинної, базової системи, розширення кола користувачів, збільшення числа прикладних задач, інтеграцію.

Результат впровадження комп'ютерних інформаційних технологій - економія часу фахівців. Єдиний спосіб отримання відчутного економічного ефекту від економії часу - переорієнтація цього часу на досягнення конкретних цілей даного підрозділу, що визначаються загальною стратегією фірми.

Відомий вислів «Хто володіє інформацією, той володіє світом» як ніколи актуальний для сфери туристичного бізнесу, для якої характерні такі риси, як оперативність, надійність, точність, висока швидкість обробки і передачі інформації багато в чому визначає ефективність управлінських рішень у цій області.

Комп'ютерні інформаційні технології будуть стрімко еволюціонувати і далі, даючи поштовх у розвитку науки економічних і управлінських інформаційних технологій і набуваючи все більшої значущості як найважливіший інструмент науково-технічного і соціально-економічного розвитку суспільства.

42. Впровадження та використання каналів "Інтернет". Основні комп'ютерні мережі при бронюванні турів.

Система інформаційних технологій, яка використовується в туризмі, складається з комп'ютерної системи резервування, системи проведення телеконференцій, відеосистем, комп'ютерів, інформаційних систем управління, електронних інформаційних систем авіаліній, електронного пересилання грошей, телефонних мереж, рухливих засобів повідомлення і т.д. При цьому необхідно відзначити, що ця система технологій розгортається комплексно, як турагентами, так і готелями й авіакомпаніями.

Уперше поняття "Комп'ютерна Система Резервування" з'явилося в Європі й США в 60-х роках. Існуючі технології бронювання місць туристичними агентами перестали справлятися з обслуговуванням зростаючого пасажиропотоку, що й привело до необхідності автоматизації подібного роду діяльності.

Перші системи бронювання були створені окремими авіакомпаніями й призначалися для обслуговування потреб власних туристичних агентів. Результатом інтеграції авіакомпаній з'явилося виникнення Глобальних систем резервування. На сьогоднішній день до глобальних систем відносять наступні системи бронювання: Amadeus, Worldspan, Galileo і мережа "Holidex 2000".

Прикладом великої й складної готельної системи комп'ютерного бронювання є мережа Holidex 2000, що належить компанії Holiday Inn. Система включає комп'ютерний центр в Атланті (США), підключений до більше 20 міжнародних комп'ютерних мереж і 1770 готелям з 338 тис. номерів в 56 країнах. Дана система здійснює більше 30 млн. операцій по бронюванню в рік. У системі застосовуються устаткування й комп'ютери фірми Macintosh.

Наступним етапом розвитку ринку інформаційних технологій у туризмі - на території СНД, як втім, і за рубежем - стала поява Локальних Туристичних Систем, що працюють аналогічно Глобальним Туристичним Системам.

Успішне впровадження Локальних Туристичних Систем ознаменувало появу динамічно споруджуваних, на їхній основі, мереж:

• "Мережа Магазинів Гарячих Путівок";

• "Мережа Агентств Гарячих Путівок".

Туризм і інформація поняття нероздільні, потрібно вміти працювати з інформацією - збирати, обробляти й приймати на її основі єдине вірне рішення. Саме в цьому – є вміння грамотно, професійно й максимально швидко працювати з потрібною інформацією і допомагають в цьому Локальні Туристичні Системи.

Що бронюють через Інтернет:

• Авіаквитки. Бронювання авіаквитків через мережу Інтернет входить у трійку самих популярних покупок у глобальній мережі поряд з комп'ютерним устаткуванням і книгами. При бронюванні авіаквитків відвідувач сайту звичайно вводить початковий і кінцевий пункти авіаперельоту і його дату. Після цього відвідувач одержує інформацію про всі авіарейси, що підходять під заданий опис. Виходячи із цієї інформації й приймається рішення про бронювання.

• Готелі. При бронюванні готелю в будь-якій системі відвідувачеві надається опис готелю (загальний опис, опис номерів і додаткових послуг) і тарифи на послуги. Наступним етапом є форма бронювання номера готелю, що сподобалося.

• Тури. Останнім часом до найбільш популярних туристичних послуг, які можна забронювати через Інтернет, ставляться тури. Деякі турфірми дозволяють своїм клієнтам самостійно сформувати тур за своїм розсудом прямо через Інтернет: вибрати час, готель, спосіб проїзду, варіант харчування й додаткові послуги.

Можливі два варіанти бронювання: оф-лайновє (у режимі запиту) і он-лайновє бронювання (у режимі реального часу).

1. У режимі запиту. У цьому випадку заявка приходить по електронній пошті співробітникам турфірми, які перевіряють можливість надання запитуваних послуг у зазначеній в заявці періоди (наприклад, наявність готельних номерів). У випадку можливості надання цих послуг клієнтові про це повідомляють по електронній пошті й пропонують оплатити ці послуги. Оплата, як правило, виробляється за допомогою письмового дозволу на списання коштів з карткового рахунку клієнта або за допомогою банківського переведення. Після того як послуги оплачені, клієнтові висилається документ, що підтверджує право останнього на одержання замовлених послуг по електронній пошті або по факсу.

2. У режимі реального часу. У цьому випадку після заповнення й відправлення форми заявки клієнт протягом декількох секунд одержує інформацію про можливості надання запитуваних послуг і їхньої вартості. Це досягається за рахунок того, що відповідне програмне забезпечення дозволяє автоматично відправити запит у систему бронювання, з якої в даної фірми є договір і в яку виробники турпослуг надають певні квоти останніх. За умови можливості надання запитуваних послуг клієнтові автоматично пропонується або негайно оплатити запитувані послуги за допомогою однієї з електронних платіжних систем, що працюють у режимі реального часу, або ввести дані банківської карти для того, щоб гарантувати оплату. Сама оплата в цьому випадку виробляється після прибуття на місце надання (початку надання) самих послуг, наприклад у готель, аеропорт, залізничний вокзал. Після того як оплата зроблена або гарантована, на сервері фірми автоматично генерується документ, що підтверджує факт угоди й висилається клієнтові по електронній пошті. При такому способі реалізації турпослуг практично повністю зникає особисте спілкування туриста з персоналом турфірми. Воно необхідно лише у випадку виникнення яких-небудь збоїв у функціонуванні системи бронювання, що працює в режимі реального часу.

Часто як продаж турпослуг по запиту, так і продаж у режимі реального часу за допомогою Інтернету практикуються однієї й тієї ж турфірмою, тому що не всі види турпослуг можна забронювати за допомогою систем бронювання, що працюють у режимі реального часу. Окремо взятий турист може, наприклад, забронювати авіаквиток і готельний номер у режимі реального часу, а екскурсійну програму й візову підтримку одержати по запиту.

Глобальні системи бронювання, як правило, підключають до мережі готелів трьома способами:

1. телетайпом (телефон);

2. через електронний підключатель;

3. в режимі реального часу – через Інтернет.

У сучасних умовах туристичні фірми можуть використовувати Інтернет чотирма способами:

1. створити веб-сторінку, на якій розмістити інформацію про фірму та її послуги;

2. розмістити в Інтернеті рекламу;

3. брати участь у групах по обміну новинами;

4. спілкуватися за допомогою електронної пошти (у тому числі здійснювати рекламні розсилки електронною поштою.

Унікальні властивості Інтернету дозволяють використовувати його як ефективний засіб для проведення рекламних кампаній.

Туристичні фірми можуть розміщувати рекламу в мережі трьома різними способами:

1. великі служби Інтернету мають спеціальні розділи для реклами, які розбиті по категоріях (серед таких категорій популярними є "Туризм", "Відпочинок", "Подорожі" та подібні);

2. розміщення рекламних оголошень у визначених комерційних телеконференціях;

3. подання реклами на дошки оголошень, які несподівано виникають на різних популярних сторінках.

Дослідження показують, що реклама в Інтернеті може впливати на споживачів туристичних продуктів навіть більш ефективно, ніж теле- чи радіо реклама.

Пошук інформації з використанням пошукових систем. Пошукові системи є дуже поширеним засобом пошуку інформації. У залежності від специфіки пошуку можна використовувати як іноземні (www.yahoo.com, www.altavista.com, www.google.com), так і російські (www.rambler.ru, www.yandex.ru, www.mail.ru), а також українські системи (www.topping.com.ua та інші)

Використання "Жовтих сторінок". "Жовті сторінки" (Yellow Pages) – аналог широко розповсюджених на Заході телефонних довідників (один з них – www.yellowpage.com). На "Жовтих сторінках", як правило, міститься коротка інформація про тип бізнесу компанії; її логотип, 1-2 ілюстрації та повна інформація про координати фірми. Таким чином, "Жовті сторінки" можуть служити добрим відправним пунктом для пошуку фірм, що займаються визначеним видом комерційної діяльності

Інформацію про розвиток світового туризму можна відшукати на сайті Всесвітньої туристичної організації ВТО – www.world-tourism.org або на його російськомовній версії – www.world-tourism.org/ruso/.

Іншим важливим напрямком використання Інтернету в туризмі є розвиток останнім часом так-званого віртуального туризму. Це можуть бути подорожі по музеях чи інших визначних місцях не покидаючи власної домівки з використанням комп’ютера. Такі подорожі здійснюють подвійний вплив на "віртуальних туристів" – вони не лише підіймають їх інтелектуальний рівень, але й заохочують побачити в реальному світі те, що вони зустріли в Інтернеті.

За допомогою Інтернету можна відвідати ряд музеїв в Україні. Серед них:

• Національний музей Тараса Шевченка в Києві: http://www.park.kiev.ua;

• Києво-Печерська Лавра: www.lavra.kiev.ua;

• Музей історії Києва: www.virtual.kiev.ua та інші.

На відміну від України, кожен, навіть дуже маленький музей у Європі має свою сторінку в Інтернеті. Щоб побачити експонати світової слави, не виходячи з дому, можна відвідти в Інтернеті наступні сторінки:

• Лувр у Парижі: www.mistral.culture.fr;

• Ермітаж у Санкт-Петербурзі: www.hermitage.ru;

• Метрополітен Музей у Нью-Йорку: www.metmuseum.org;

• Архів Сальвадора Далі: www.daliarchives.com;

Інтернет також надає можливість побувати в різних куточках земної кулі, де встановлені численні веб-камери. Можна зустріти камери, які спостерігають за:

• життям вулиць міст (www.t.odessa.ua – вул. Дерибасівська в Одесі, www.andreani.net ­– Ейфелева вежа в Парижі);

• куточками природи (www.lochness.scotland.net - озеро Лох-Несс у Шотландії);

• визначними подіями (www.tg.com.ua – транслює перебіг фестивалю "Таврійські ігри).

Встановлюючи веб-камери і транслюючи зображення в Інтернеті, туристичні фірми можуть таким чином приваблювати відвідувачів Інтернету, заохочувати їх відвідати визначені готелі, курорти тощо.

На сьогоднішній день без Інтернету неможливо уявити діяльність сучасної турфірми. Інтернет використовується практично у всіх основних його бізнес-процесах, починаючи від пошуку і залучення клієнтів у якості комунікаційного і маркетингового інструмента і закінчуючи формуванням асортименту послуг.

Розвиток Інтернету дозволяє не лише здешевити засоби зв'язку, але й отримати реальну можливість налагодити працю всіх учасників ринку туристичних послуг як єдиного офісу. Робота з глобальними системами бронювання через Інтернет дозволяє турфірмі не лише надавати всім учасникам ринку оперативну і достовірну інформацію про ціни та асортимент у будь-який момент часу, але і надає можливість стежити за проходженням замовлення на всіх етапах його здійснення.

43. Розкрийте сутність «програми перебування», наведіть її складові та основні групи заходів, що до неї включаються.

Правила розробки програми перебування

Правило 1. При виборі закладу розміщення туристів слід враховувати тип підприємства, його категорійність та розрядність номерів. Правило 2. При виборі типу харчування туристів слід враховувати тип підприємства харчування, його розміщення та клас обслуговування, вид меню, кількість разів прийому їжі, національні особливості кухонь народів світу та ін. Правило 3. Складання програми починається з розподілу за днями туру кількості ночівель та кількості разів прийому їжі, які в комплексі мають складати певну кількість туроднів. Правило 4. При складанні програми перебування слід враховувати час, відведений на супутні та технологічні елементи. Правило 5. При включенні екскурсій до програм турів слід зважити, що першою з них, зазвичай, є оглядова екскурсія по місту, участь у якій дозволяє не тільки ознайомитися з визначними місцями, але й надає можливість туристам повернутися до тих місць, які їм найбільше сподобалися, та вільно орієнтуватися в межах міста. Правило 6. Не рекомендується включати більш ніж дві екскурсії тривалістю 2-3 години, або однієї заміської екскурсії тривалістю 6-12 годин на один екскурсійний день. Правило 7. При створенні програми перебування враховуються можливості міста (курорту, країни). До програми вносяться найбільш значимі заходи та найвідоміші об'єкти. При плануванні екскурсійної програми слід уникати однотипності об'єктів показу, в той же час варто передбачити можливість взаємозамінності об'єктів показу. Правило 8. Програми створюються з урахуванням сезонності подорожі. Так, влітку доцільно планувати річкові прогулянки чи прогулянки по акваторії морського порту, відвідання парків, заповідників чи садів, відкритих басейнів, аквапарків, пікніки на свіжому повітрі тощо; узимку ж перевага надається закритим об'єктам. Правило 9. Програмне обслуговування найкраще починати із загальноінформаційних заходів. Наприклад, відразу по прибутті до першого пункту подорожі з туристами проводять "інформаційний коктейль", під час якого інформують групу про основні місця відвідування та час збору на екскурсії, уточнюють дати екскурсій і рекомендують, що саме можливо відвідати у вільний від програмних заходів день, а також дають настанови щодо купівлі сувенірів, обміну валюти та відповідають на запитання туристів. Правило 10. Підбір програмних заходів обумовлюється метою подорожі та залежить від складу її учасників. Так, у подорожах на відпочинок екскурсійні та розважальні заходи можуть бути майже цілком віднесені до додаткових послуг; в пізнавальних програмах екскурсії займають основне місце, додатково плануються розважальні заходи. У програмах для дітей значне місце приділяється пізнавально-виховним та розважальним заходам. Правило 11. У разі створення програм для туристів у місцях їх довготривалого перебування - курортні готелі, молодіжні бази і табори, круїзні судна тощо. У таких випадках туристи мають безліч вільного часу і роль фірми - запропонувати туристу варіанти його раціонального заповнення за рахунок різноманітних розважальних (анімаційних) заходів.

1. Підприємства, які надають послуги по розміщенню:

• готелі, мотелі, кемпінги;

• пансіонати, приватні будинки і квартири;

• туристичні бази, будинки відпочинку, притулки;

• інші засоби розміщення.

2. Підприємства харчування:

• ресторани, їдальні;

• кафе, бари;

• фабрики-кухні та інші.

3. Транспортні підприємства

• автопідприємства;

• авіаційні підприємства;

• залізничні відомства;

• підприємства морського та річкового транспорту.

4. Туристичні фірми по виробництву та реалізації туристичногопродукту: - туристичні бюро (туроператори);

• туристичні агентства;

• екскурсійні бюро;

• бюро реалізації путівок.

5. Рекламно-інформаційні туристичні установи:

- рекламні агентства;

• рекламні бюро

• інформаційні агентства.

6. Виробничі туристичні підприємства:

• фабрики з виробництва сувенірів;

• підприємства з виробництва туристичного спорядження;

- підприємства з виробництва комплектуючих для готелів та туристичних офісів (меблі, спальні предмети та ін.).

7. Підприємства торгівлі:

• магазини з реалізації туристичного спорядження;

• магазини з реалізації сувенірів;

• пункти прокату.

8. Підприємства дозвілля:

• кіноконцертні зали;

• клуби за інтересами;

• зали ігрових автоматів та ін.

9. Заклади самодіяльного туризму:- туристичні клуби;

• альпіністські, водні, спелеологічні клуби;

• кінні, велосипедні та інші клуби.

10. Навчальні та науково-проектні туристичні заклади:

• вищі і середні спеціальні навчальні туристичні заклади; - інститути підвищення кваліфікації та перепідготовки;

• навчальні курсові комбінати;

• науково-дослідницькі та проектні інститути.

11. Органи управління туризмом:

• комітети, департаменти, управління туризму;

• громадські туристичні організації та об'єднання. Але це далеко не повний перелік підприємств, організацій установ, які беруть участь у виробництві туристичного продукту. Туристичну індустрію опосередковано формують підприємства зв'язку і торгівлі, дорожні і комунальні служби, прикордонні і митні переходи та багато інших. Життєвий цикл туристичного продукту Будь-який продукт, навіть із найкращими споживчими властивостями, рано чи пізно витісняється з ринку іншим, більш вдосконаленим. Не може бути вічного продукту, бо з часом попит на нього падає і отриманий від реалізації прибуток настільки малий, що подальша торгівля ним стає економічно невигідною. Кожний продукт, в тому числі туристичний, проходить у своєму розвитку чотири послідовні стадії: впровадження, зростання, зрілість і спад. Впровадження - початкова стадія життєвого циклу, на якій створюється ринок для нового продукту. Вона характеризується повільними темпами зростання обсягу продажу і можливими втратами (високі затрати на виробництво і маркетинг). Тривалість стадії впровадження залежить від якості продукту, його відповідності потребам споживачів, правильно обраної стратегії маркетингу і послідовної її реалізації.

Стадія зростання настає з визнанням покупцями продукту і швидким збільшенням попиту на нього. Збут розширюється, а за ним зростає і прибутковість. Відносно високі прибутки залучають нових виробників, конкурентна боротьба загострюється. Фірми, які раніше від інших запропонували продукт, мають значні конкурентні переваги, але, незважаючи на це, вони повинні турбуватися про подальше вдосконалення свого продукту, оскільки підприємства, які пізніше налагодили виробництво такого ж продукту, будуть його поліпшувати і розвивати, щоб потіснити лідерів. Стадія зрілості характеризується уповільненням зростання обсягу продажу, його стабілізацією і навіть падінням в міру наповнення ринку. Більшість споживачів уже скористались продуктом і їх коло практично не розширюється. Особливе значення набуває так званий "феномен вірності", який спонукає знову скористатися уже відомим продуктом. Формується коло постійних клієнтів. На цій стадії конкуренція досягає максимуму. Прибутки починають зменшуватись, хоча залишаються досить високими.

Спад проявляється в різкому скороченні обсягів продажів і прибутку. Він часто зумовлений зміною потреб покупців або появою на ринку нових продуктів. На стадії спаду в підприємства є декілька альтернативних варіантів дій: - можна зменшити існуючі пропозиції;

• можна покращити (оживити) продукт і в такий спосіб зміцнити Його становище на ринку;

• переглянути канали збуту або вийти на інші ринки; - зупинити виробництво продукту.

Який варіант вибере підприємство, визначається конкретною ситуацією.

44. Наведіть класифікацію підприємств, які пов’язані з індустрією туризму.

Проблема класифікації засобів розміщення сьогодні найактуальніша в світовій готельній і туристичній сферах. За спільними даними дослідження Всесвітньої туристичної організації та Міжнародної готельної асоціації у 2004 p., офіційна система класифікації готелів прийнята у 83 країнах світу, водночас у 23 країнах така класифікація поширювалась на апартготелі, мотелі" пансіонати; у 20 державах вона пов'язана зі встановленням тарифів для певних категорій готелів. У 49 країнах світу класифікацію готелів здійснює Національна туристична адміністрація спільно з органом місцевого самоврядування. У 48 державах проблему класифікації вирішують професійні готельні асоціації (самостійно або разом з органами місцевого самоврядування). Класифікація засобів розміщення обов'язкова в 46 країнах. У 55 країнах для готельного бізнесу необхідно отримати ліцензію. У 32 країнах готелі можуть діяти без процедури офіційної класифікації (додаток А).

Окрім офіційної, на ринку готельних послуг класифікацію використовують найбільші туроператори, котрі працюють зі значною кількістю закладів розміщення у різних країнах. Аналогічний підхід сформувався серед готельних корпорацій, які позиціонують у різноманітних сегментах ринку свої ланцюги і марки та розробили власну класифікацію згідно з маркою продукту.

У готельній індустрії, з позиції наведених даних, дотепер не розроблено загальноприйнятої системи класифікації готелів.

Спроби створення єдиної міжнародної класифікації готелів мають тривалу і складну історію. Ще у 1952 p. IUOTO — Міжнародний союз офіційних туристичних організацій (попередник ВТО) — розробив стандарт "Hotel Trade Charter", в якому визначено основні критерії класифікації готелів. У1971 р. прийнято рішення, згідно з яким кожна універсальна система класифікації для успішної адаптації та функціонування в умовах конкретної країни повинна створюватись у тісній співпраці з фаховими готельними асоціаціями. Після виникнення у 1975 р. Всесвітньої туристичної організації всі попередні рекомендації й документи IUOTO були формально прийняті як офіційні. Орієнтація на пріоритети національних систем класифікації готелів зумовила формування 1976—1982 pp. регіональних комісій ВТО, котрі розробляли і впроваджували стандартизовані класифікаційні системи в окремих країнах з урахуванням національних особливостей.

Європейський економічний союз (ЄБС) у 1982 р. зініціював створення загальної європейської системи категоризації готелів. Цей проект призвів до гострих суперечностей між офіційними органами ЄЕС і HOTREC — європейською Конференцією готелів, кафе і ресторанів. HOTREC виступила за створення ефективнішої стандартизованої системи інформування споживачів готельних послуг, побудованої на єдиних графічних символах, але без офіційної класифікації. У зв'язку з цією дискусією за рекомендацією Ради СЕС від 31 грудня 1986 р. про стандартизацію інформації в готелях "Standardized Information in Existing Hotels" державам-членам запропоновано сприяти впровадженню на національному рівні співпраці з фаховими асоціаціями системи графічних символів для позначення послуг у готелях. Одночасно в рекомендаціях наведено висновок про необхідність додаткового аналізу систем класифікації та вивчення практичної вигоди і необхідності розробки єдиної європейської класифікації готелів. У 1988 р. HOTREC опублікувала результати дослідження "Про пропоновану єдину інформаційну систему для готелів у державах — членах Європейського економічного співтовариства". У документі наголошується на необхідності створення не лише загальноєвропейської, а єдиної глобальної стандартизованої інформаційної системи класифікації готелів.

У подальшому виникли суперечності стосовно підходів класифікації між європейськими офіційними органами, які відповідають за проведення стандартизації, Міжнародною організацією стандартизації (ISO) — з одного боку, і фаховими готельними асоціаціями ІHRA та HOTREC — з іншого, котрі підхиляють ідею створення єдиного міжнародного стандарту для класифікації готелів. У 1997 р., незважаючи на несприйняття європейськими готельними асоціаціями єдиних стандартів, ISO створила робочу групу з питань "послуги з розміщення". У процесі дослідження, крім уніфікації термінології, було визначено стандарти якості готельних послуг і офіційно запропоновано використовувати ISO 9000 як основу для стандартів міжнародної готельної класифікації. Введення ISO 9000 суттєво загострило суперечки з фаховими готельними асоціаціями IHRA та HOTREC. Вони зазначали, що стандарти у готелях запроваджуються, але не розв'язують проблеми якості послуг. Після низки переговорів між європейськими офіційними органами та готельними асоціаціями згоди з питань загальної класифікації не було досягнуто і вирішено повернутись до розробки термінологічних стандартів. У 2001 р. опубліковано документ "European St and art on Tourism Services-Hotels andothertypesoftourism accommodât ion.Terminology" ("Європейський стандарт з туристичних послуг — готелі й інші типи розміщення туристів. Термінологія").

У 2003 р. Комітет європейського парламенту з питань регіональної політики, транспорту і туризму звернувся в ЄС з проханням спеціально дослідити сучасні схеми класифікації готелів у державах-членах Євросоюзу. Ця проблема дотепер не вирішена і перебуває в робочому стані. Однак можна стверджувати, що у найближчій перспективі створити єдину світову систему класифікації готелів, яка однаково була б прийнятною для офіційних органів та бізнес-структур, практично неможливо. Хоча неможливість розв'язання глобальних завдань не суперечить необхідності формування на національному рівні механізму присвоєння готелям категорій, що адекватно відповідав би потребам ефективного розвитку туріндустрії в окремих країнах.

Вагомим чинником здійснення неофіційної класифікації, орієнтованої на споживача, було створення GDS — глобальних дистриб'юторських систем ("Amadeus", "Galileo", "Worldspan", "Sabre"). Використання з комерційною метою від 1994 р. Інтернету як супутнього електронного засобу продажу спричинило появу значної кількості сайтів готелів, більшість яких орієнтувались на кінцевого споживача. Завдання об'єктивного визначення рівня готелю постає актуальніше для чіткішої орієнтації і туристичних агентств, і безпосередніх споживачів послуг. Це спонукало одного з провідних провайдерів електронного резервування готелів UTELL впровадити у 2001 р. власну систему категоризації готелів для понад 6400 підприємств. Система категоризації UTELL діяла за принципами, запропонованими всесвітньо відомим американським довідником "Official Hotel Guide" (ОHG).

Відповідно до цієї системи готелі за критерієм якості послуг розподілили на три основні категорії, а за ринковим позиціюванням — на чотири. За якістю послуг готелі поділяють на такі категорії:

Luxury — курортні готелі для ділових туристів, що пропонують найвищий стандарт якості послуг. Вони розраховані на клієнтів з високими доходами, котрі потребують особливо комфортних умов проживання. Категорію Luxury, згідно з довідником "Official Hotel Guide", умовно поділяють натри різновиди: Superior Deluxe; Deluxe; Moderate Deluxe. Такі готелі можуть належати (з певними варіантами відмінностей) до п'ятизіркових або особливо комфортних чотиризіркових готелів.

Superior — готелі, які пропонують високу якість послуг для бізнес-туристів та осіб, котрі здійснюють поїздку з метою відпочинку. Загалом орієнтовані на осіб середнього соціального стану. Відповідно до "Official Hotel Guide" у цій категорії також виокремлюють три підтипи: Superior First Class; First Class; Limited Service First Class. Згідно з європейською п'ятизірковою класифікацією до категорії готелів Superior належить частина чотиризіркових і більшість тризіркових.

Value — економічний клас, в якому на різних рівнях пропонують ціну відповідно до якості послуг. Довідник позиціонує готелі цього класу в чотирьох категоріях: Moderate First Clase; Superior Tourist Class; Tourist Class; Moderate Tourist Class. Це відповідає категорії від найскромніших тризіркових готелів до категорії однозіркових. Одночасноу названій категорії, за вітчизняним досвідом, варто виокремити категорію Limited Service Tourist Class, що відповідає безкатегорійним готелям та молодіжним готелям — хостелам.

Класифікація передбачає чотири категорії готелів, орієнтованих на основні сегменти ринку:

1. Style — стильні готелі, до яких належать заклади розміщення, розташовані у будинках-пам'ятках історії та культури, або збудовані за індивідуальним дизайном.

2. Resort — курортні готелі, орієнтовані на рекреацію, що пропонують відповідні послуги безпосередньо у готелі або спеціалізованих бальнеологічних закладах, розташованих поблизу.

3. Apartment — готелі, зорієнтовані на туристські групи, котрі зупиняються тут на тривалий термін. Номери у таких закладах завжди обладнані невеликою кухнею.

4. Airport — готелі, розташовані в аеропортах або на відстані до семи миль від нього і найчастіше пропонують трансфер "приліт — відліт".

Рекомендована для використання чотирьох найбільших згаданих дистриб'юторських категорій система класифікації готелів, у розробленні якої брали участь провідні туристичні агентства та готелі, тобто зацікавлені у високій ефективності реалізації послуг бізнес-структури, доцільна для безпосереднього споживача послуг. Саме така класифікація готелів дає клієнтові змогу швидко ідентифікувати власні реальні можливості й вибирати відповідну категорію якості.

Коротко проаналізуємо роль основних структур, які позиціону-ють на ринку готельних послуг, — міжнародних готельних корпорацій у класифікації готелів. Найбільші готельні оператори уникають демонстрації своїх готельних брендів через використання певної символіки (зірок, літер і под.) у національних класифікаційних системах. Лише в країнах з обов'язковою класифікацією власники готелів, що належать до відомих готельних ланцюгів, класифіковані та застосовують ту чи іншу символіку. Найчастіше готелі презентують себе в окремих цінових сегментах Luxury, Upper-scale, Mid-market, Economy/Budget, орієнтованих на певні категорії споживачів. Наприклад, відома французька готельна корпорація "Ассоr" позиціонує на ринку в шести класах: Sofitel; Novotel; Mercury; Ibis; Etap; Formulai. Згідно з прийнятою в більшості країн світу зірковою класифікацією категорію Sofitel можна прирівняти до п'яти зірок, Novotel — чотири, Mercury — три, Ibis — дві, Etap і Formulai — до однієї. Водночас наведений приклад класифікації лише для однієї готельної корпорації в різних країнах може відрізнятись тільки в одній категорії. Для провідних європейських держав готелі категорії Novotel суттєво випереджають за якістю послуг готелі аналогічної категорії в країнах "третього світу". Ця проблема становить основну перешкоду і для міжнародних готельних корпорацій, і для національних туристичних асоціацій до ідеї транснаціональної класифікації готелів.

У цьому випадку в складній ситуації перебуває ВТО, яка водночас повинна зауважувати інтереси національних туристичних адміністрацій і приватного бізнесу. За пропозиціями, що надходять від окремих держав і регіонів, ВТО організовує місії для консультацій і передання досвіду, напрацьованого в різних державах, але не приймає єдиних стандартів. Згідно з позицією ВТО необхідно продовжувати роботу, щоби досягти загальноприйняту згоду між усіма зацікавленими сторонами — урядовими органами, приватним бізнесом, споживачами і міжнародними організаціями.

45. Розкажіть як правильно проходити реєстрацію через державний кордон України.

ЗАТВЕРДЖЕНО постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. N 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 р. N 724) ( 724-2010-п )

ПРАВИЛА перетинання державного кордону громадянами України

1. Ці Правила визначають порядок перетинання громадянами України державного кордону.

2. Перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну:

1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

2) дипломатичний паспорт;

3) службовий паспорт;

4) проїзний документ дитини;

5) посвідчення особи моряка;

6) посвідчення члена екіпажу.

У разі коли громадянин, який постійно проживає в Україні, втратив зазначені документи (далі - паспортні документи) за межами України або якщо строк дії таких документів закінчився під час перебування громадянина за межами України, або встановлено, що вони є недійсними з інших причин, документом, що дає право на в'їзд в Україну, є посвідчення особи на повернення в Україну, яке видається дипломатичним представництвом або консульською установою України за кордоном.

У передбачених міжнародними договорами або законодавством України випадках перетинання громадянином державного кордону здійснюється також за іншими документами. У такому разі прикордонний контроль здійснюється у порядку, який застосовується під час надання громадянином паспортних документів.

У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.

3. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) (далі - батьки) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.

4. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється:

1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску;

2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків:

якщо другий з батьків є іноземцем або особою без громадянства, що підтверджується записом про батька у свідоцтві про народження дитини, та який (яка) відсутній у пункті пропуску;

якщо у паспорті громадянина України для виїзду за кордон, з яким перетинає державний кордон громадянин, який не досяг 16-річного віку, або проїзному документі дитини є запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України чи відмітка про взяття на консульський облік у дипломатичному представництві або консульській установі України за кордоном;

у разі пред'явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій:

свідоцтва про смерть другого з батьків;

рішення суду про позбавлення батьківських прав другого з батьків;

рішення суду про визнання другого з батьків безвісно відсутнім;

рішення суду про визнання другого з батьків недієздатним;

рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків;

довідки про народження дитини, виданої відділом реєстрації актів цивільного стану, із зазначенням підстав внесення відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України ( 2947-14 ) (під час виїзду дитини за кордон у супроводі одинокої матері).

5. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі осіб, які уповноважені обома батьками, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою обох батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі.

6. Виїзд з України дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які не досягли 16-річного віку, здійснюється:

1) які проживають (перебувають) у закладах охорони здоров'я, навчальному або іншому дитячому закладі, - у разі пред'явлення нотаріально посвідченої згоди керівника цього закладу та у супроводі уповноваженої ним особи;

2) які влаштовані на виховання та спільне проживання до прийомної сім'ї, - у разі пред'явлення оригіналу договору про влаштування дитини до прийомної сім'ї або його нотаріально засвідченої копії та у супроводі прийомних батьків або одного з них;

3) які влаштовані на виховання та спільне проживання до дитячого будинку сімейного типу, - у разі пред'явлення оригіналу договору про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу або його нотаріально засвідченої копії та у супроводі батьків-вихователів або одного з них;

4) які перебувають під опікою, піклуванням за рішенням органів опіки та піклування, - у разі пред'явлення оригіналу рішення про встановлення опіки (піклування) або його нотаріально засвідченої копії та у супроводі опікуна або піклувальника;

5) які перебувають під опікою, піклуванням за рішенням суду, - у разі пред'явлення рішення суду про встановлення опіки (піклування) або його нотаріально засвідченої копії та у супроводі опікуна або піклувальника;

6) які відповідно до договору про патронат передані органом опіки і піклування на виховання в сім'ю іншої особи (патронатного вихователя) до досягнення дитиною повноліття - у разі пред'явлення оригіналу зазначеного договору, посвідченого підписом уповноваженої особи відповідної місцевої держадміністрації або міської (за винятком міст районного значення) ради, скріпленим гербовою печаткою, або його нотаріально засвідченої копії та у супроводі патронатного вихователя.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з прийомних батьків, батьків-вихователів здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з них відсутній у пункті пропуску через державний кордон.

Виїзд з України дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які не досягли 16-річного віку, попередньо повинен бути погоджений із службою у справах дітей відповідної місцевої держадміністрації або міської (за винятком міст районного значення) ради у порядку, визначеному Мінсоцполітики.

{ Абзац дев'ятий пункту 6 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 415 ( 415-2012-п ) від 23.05.2012 }

Виїзд з України дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які не досягли 16-річного віку, після їх усиновлення іноземцями здійснюється у супроводі батьків-усиновлювачів у разі пред'явлення рішення суду про усиновлення або його нотаріально засвідченої копії.

7. Громадяни в'їздять в Україну без будь-яких обмежень.

8. В'їзд/вхід на територію пункту пропуску громадян, які перетинають державний кордон, перебування у пункті пропуску та виїзд/вихід громадян з нього здійснюється за паспортними документами.

9. Громадяни, які перетинають державний кордон, зобов'язані пройти прикордонний, митний та інші види контролю відповідно до законодавства.

10. Пропуск громадян через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону.

11. Паспортний документ або посвідчення особи на повернення в Україну вважаються дійсними, якщо вони відповідають встановленому зразку, видані уповноваженим на те органом, оформлені належним чином і належать громадянинові, який їх пред'являє.

12. Для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень.

Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред'являє.

У ході перевірки документів під час виїзду з України з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.

13. Під час здійснення прикордонного контролю уповноважені службові особи підрозділу охорони державного кордону використовують бази даних Держприкордонслужби про осіб, які перетнули державний кордон, вчинили правопорушення, протидію яким законодавством віднесено до компетенції Держприкордонслужби, яким тимчасово обмежено право виїзду з України, про недійсні, викрадені та втрачені паспортні документи, а також інші передбачені законом бази даних.

Інформація про громадян, яким уповноваженою службовою особою Держприкордонслужби або Головою Державної прикордонної служби надано дозвіл на перетинання державного кордону, вноситься до відповідної бази даних.

14. Під час здійснення прикордонного контролю уповноважені службові особи підрозділу охорони державного кордону відповідно до Закону України "Про прикордонний контроль" ( 1710-17 ) за результатами оцінки ризиків проводять опитування громадян, які перетинають державний кордон.

15. На підставі рішення уповноваженого законом державного органу про тимчасову відмову у виїзді за кордон (заборону виїзду), прийнятого відповідно до статті 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" ( 3857-12 ), уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону відмовляє громадянину у перетинанні державного кордону, про що виносить обґрунтоване письмове рішення із зазначенням причин відмови, один примірник якого видається громадянинові.

Тимчасове затримання або вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон чи проїзного документа дитини на виконання рішення уповноваженого законом державного органу про тимчасову відмову у виїзді за кордон (заборону виїзду) здійснюється уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону у порядку, визначеному пунктами 24 і 25 Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 р. N 231 ( 231-95-п ) (ЗП України, 1995 р., N 6, ст. 158; Офіційний вісник України, 2004 р., N 12, ст. 752).

16. Підроблені, недійсні паспортні документи або такі, що належать іншим особам, або використовуються для вчинення кримінального чи адміністративного правопорушення тимчасово затримуються або вилучаються уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону. Після прийняття рішення уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону про відмову громадянину у перетинанні державного кордону тимчасово затримані чи вилучені паспортні документи надсилаються відповідному правоохоронному органу або органу, який їх видав.

{ Пункт 16 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 868 ( 868-2012-п ) від 19.09.2012 }

17. Рішення уповноваженого законом державного органу про тимчасову відмову у виїзді за кордон (заборону виїзду) та тимчасове затримання або вилучення паспортного документа уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону може бути оскаржене громадянином в установленому законом порядку.

18. Після закінчення перевірки, в результаті якої встановлено дійсність та належність громадянину паспортного документа (підтверджуючих документів) або посвідчення особи на повернення в Україну, а також відсутність підстав для тимчасового затримання або вилучення паспортного документа, уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону повертає громадянинові паспортний документ (підтверджуючий документ) або посвідчення особи на повернення в Україну.

19. Відмітка про перетинання державного кордону в паспортному документі проставляється на підставі особистого звернення громадянина до уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону, яка проводить перевірку документів.

20. Уповноважені службові особи підрозділу охорони державного кордону за результатами оцінки ризиків, що здійснюється під час прикордонного контролю, можуть проводити повторну перевірку документів громадян, які перетинають державний кордон.

21. Тривалість здійснення прикордонного та інших видів контролю не повинна перевищувати час стоянки транспортних засобів, передбачений розкладом (графіком) їх руху в пунктах пропуску для автомобільного, залізничного, повітряного, морського та поромного сполучення.

Якщо під час здійснення прикордонного або інших видів контролю виявлено порушення, час стоянки транспортних засобів у пунктах пропуску може бути продовжено до прийняття рішення про пропуск громадян, з боку яких вчинено порушення, та транспортних засобів, у яких вони перебувають.

22. У приміщення (на місце) та транспортні засоби, в яких перебувають пасажири, які пройшли перед перетинанням державного кордону прикордонний контроль, а також у приміщення (на місце) та транспортні засоби, в яких перебувають пасажири, які прибули з-за кордону і не пройшли такий контроль, вхід іншим особам забороняється без дозволу уповноважених службових осіб підрозділу охорони державного кордону.

23. Посадка громадян у транспортні засоби, що перетинають державний кордон, а також завантаження (вивантаження) вантажу та багажу в пунктах пропуску проводиться тільки з дозволу уповноважених службових осіб підрозділу охорони державного кордону і митних органів, якщо це не заборонено іншими контрольними органами і службами.

24. Громадяни (пасажири) і обслуговуючий персонал транспортних засобів, що перетинають державний кордон, на вимогу уповноважених службових осіб підрозділу охорони державного кордону та інших контрольних органів і служб надають для огляду транспортні засоби, вантажі та інше майно.

25. Громадяни та обслуговуючий персонал транспортних засобів, що перетинають державний кордон, мають право:

бути присутніми під час огляду транспортних засобів, вантажів і багажу, що їм належать, а також відбору зразків проб речовин і матеріалів, що їм належать, для експрес-аналізу відповідними контрольними органами і службами;

отримувати від уповноважених службових осіб підрозділу охорони державного кордону та інших контрольних органів і служб усні роз'яснення в разі тимчасової відмови їм у перетинанні державного кордону.

26. Виїзд транспортних засобів, що перетинають державний кордон, з пункту пропуску здійснюється тільки з дозволу уповноважених службових осіб підрозділу охорони державного кордону.

27. Виконання законних вимог уповноважених службових осіб підрозділу охорони державного кордону та інших контрольних органів і служб у пунктах пропуску обов'язкове для усіх громадян, які перетинають державний кордон.

28. Адміністрація залізничних вокзалів та аеропортів і обслуговуючий персонал транспортних засобів організовують і вживають своєчасних заходів до оповіщення та підготовки пасажирів, які перетинають державний кордон, до здійснення прикордонного, митного та інших видів контролю.

29. За порушення порядку перетинання державного кордону, встановленого цими Правилами, громадяни притягуються до відповідальності згідно із законом.

{ Правила в редакції Постанови КМ N 724 ( 724-2010-п ) від 25.08.2010 }