3.3.Застосування прогресивних форм організації та оплати праці

Усі речові елементи виробничого процесу – засоби і предмети праці – перетворюються на продуктивну силу лише тоді, коли у виробничий процес включається людина, застосовуючи працю.

Результативність праці називається її продуктивністю. Підвищення продуктивності праці у будь-якій державі має велике значення, оскільки дає змогу збільшувати та здешевлювати виробництво продукції, економлячи при цьому живу працю.

Найважливішою умовою підвищення продуктивності праці є постійне вдосконалення її організації.

Наукова організація праці – це комплекс заходів, що забезпечують найефективніше поєднання людей із засобами виробництва в єдиному виробничому процесі на основі досягнень науки, техніки і передового досвіду.

Основні завдання й принципи наукової організації праці такі: поділ та кооперування праці, найповніше використання знань, уміння й навичок кожного працівника; вдосконалення виробничих процесів і робочих місць та обслуговування їх із метою збільшення корисного час протягом зміни: створення для працюючих найкращих умов праці та відпочинку, поліпшення трудової дисципліни; розробка і впровадження науково обґрунтованих норм праці; безпека праці та підвищення професійного і культурного рівня працівників; зростання відповідальності й матеріальної заінтересованості в кінцевому результаті виробництва, кращому використанні землі, основних і оборотних засобів; дотримання режиму економії.

Під поділом і кооперуванням праці розуміють форми організації трудових колективів, тобто найдоцільніше розчленування виробничого процесу, добір працівників відповідних професій та встановлення певних зв’язків між ними, організацію орендних відносин, індивідуальних і сімейних ферм.

Кооперування включає в себе наступні елементи:

• розподіл робочої сили по галузям господарства з урахуванням рівня механізації виробництва і раціональне використання її шляхом правильного розміщення по робочих місцях;

• створення найбільш досконалих форм первинних виробничих одиниць (бригад, ферм) і методи управління ними;

• організація праці в середині виробничих одиниць;

• раціональну організацію окремих виробничих процесів.

Розрізняють цехову й бригадну організаційні системи. У великих за розміром господарствах найчастіше функціонує цехова організація. Але однією з основних форм є виробнича бригада.

Виробнича бригада – це постійний колектив робітників, об’єднаних єдиним виробничим процесом. Цей колектив виконує, як правило, своїми силами весь цикл робіт по виробництву продукції і відповідає за кінцевий результат праці.

Також однією з важливіших умов підвищення продуктивності праці, тобто її ефективності, є поліпшення умов, в яких здійснюється процес виробництва.

Умови праці – це сукупність факторів виробничого середовища, які в процесі праці впливають на працездатність і здоровя людини. Тому поліпшенню таких умов як елемента наукової організації праці необхідно приділити особливу увагу.

У сільському господарстві робоче місце – зона дії працівника і розміщення засобів виробництва, необхідних для виконання певної роботи. На ньому залежно від виду роботи може працювати один чи кілька чоловік.

До організації робочого місця ставляться такі вимоги: точне виконання прийнятої в господарстві технології; по можливості скорочення ручної праці; створення умов для застосування передових методів і прийомів роботи; дотримання ергометричних вимог при забезпеченні працівника засобами виробництва, сировиною та матеріалами, тарою то що; раціональне оснащення основним і допоміжним обладнанням; створення необхідних санітарно-гігієнічних та комфортних умов роботи.

Найбільш економічний ефект одержують при впровадженні не окремих пропозицій, а комплексу заходів, що передбачають поліпшення умов і безпеки праці, раціональний режим праці та відпочинку, використання передової техніки й технології виробництва.

Організація праці в господарстві повинна постійно вдосконалюватись. Але при будь-якій її зміні повинні зберігатися наступні основні умови:

• постійний склад робітників в галузі або у виробничій одиниці господарства;

• закріплення за бригадою землі (на строк не менше повної ротації сівозміни) і техніки;

• плановість в роботі і внутрішньогосподарський розрахунок;

• матеріальна відповідальність кожного колективу і кожного працівника за кінцевий результат праці;

• послідовне впровадження в життя принципу матеріальної відповідальності робітників, оплата праці за кількість виробленої продукції з урахуванням її якості.

Оплата праці – це частина одержаного продукту, виділена на особисте споживання відповідно до кількості та якості затраченої праці. Основними завданнями її організації є стимулювання підвищення продуктивності праці, врожайності сільськогосподарських культур, запобігання втратам продукції, економія грошових і матеріальних ресурсів.

Основні принципи організації праці – її гарантованість, розмір оплати відповідно до кваліфікації працівника, кількості, якості та строку виконання робіт; матеріальна заінтересованість працівника в підвищенні продуктивності праці; простота й зрозумілість зв’язку оплати з кінцевим результатом виробництва.

На сільськогосподарських підприємствах оплату праці всіх учасників виробництва доцільно ставити в пряму залежність від валового або госпрозрахунку доходу, зберігаючи її гарантовану частину. На розпайованих підприємствах дивіденди, які нараховують на пай кожному членові колективу.

Проаналізуємо рівень оплати в господарстві (табл. 3.2)

Табл. 3.2

Рівень оплати праці в ТОВ «Агродім»

Показники	2011р.		2012р.		2013р.		Зміна
	Тис. грн.	%	Тис. грн.	%	Тис. грн.	%	Варт. %	Питом ваг. пункти
1	2	3	4	5	6	7	8	9
Фонд оплати праці всіх працівників	569.4	100	586	100	496.6	100	100	-
Фонд оплати праці штатних працівників	569.4	100	586	100	496.6	100	100	-
В т. ч.: фонд основної заробітної плати	375.4	65.9	420.5	71.7	295.9	59.6	9.5	-6.3
Фонд додаткової заробітної плати	191.9	33.7	163.6	27.9	146.9	29.6	12.2	-4.1
З нього: на добавки та виплати до тарифних ставок та посадових окладів	38.3	6.7	82.1	14.0	66.7	13.4	100	6.7
-премії виробничі результати	2.1	0.4	10.2	1.7	9.2	1.8	350	1.4
-інше	151.5	26.6	71.3	12.2	71	14.3	46.2	-12.3
Натуральна оплата праці штатних працівників	32	5.6	35.6	6.07	27.5	5.5	1.8	-0.1

Продано продукції та надано послуг в рахунок заробітної плати

238.2

297.7

50.8

185.3

37.3

10.8

-4.5

Продовження таблиці 3.2

Сума заборгованості із виплати заробітної плати (на кінець року), всього, тис. грн.

156

27.4

144.4

24.6

113.3

22.8

16.8

-4.6

Аналізуючи таблицю 3.2 можна відмітити, що фонд оплати праці штатних працівників в 2013 р. зменшився на 72.8 тис. грн. в зрівнянні з 2011 р. так фонд основної заробітної плати в 2013 р. скоротився на 21.2 % і в 2013 р. питома вага фонду основної заробітної плати становить 59.6 5 від фонду оплати праці штатних працівників. Фонд додаткової заробітної плати складає 29.6 % від фонду оплати праці штатних працівників. Цей фонд в 2013 р. скоротився в порівнянні з 2011 р. на 23.4 %. В господарстві в 2013 р. збільшились виплати премій за виробничі результати і надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів в зрівнянні з 2011 р., але зменшились по відношенню до 2012 р. сума заборгованості із виплати заробітної плати (на кінець року) в 2013 р. скоротилася в зрівнянні з 2011 р. і відхилення склали 27.4 %.

На сільськогосподарських підприємствах застосовують тарифну систему, яка враховує характер та умови праці, забезпечує дотримання принципу однакової оплати за рівну працю. Ця галузь народного господарства відрізняється від інших тим, що виробництво в цілому і виконання окремих робіт тут пов’язані з впливом природних факторів, дія яких залежить від зони, пори року й стадії виробництва, особливо у рослинництві. Тому більшу частину робіт доводиться виконувати в обмежені строки, недотримання яких призводить до зменшення обсягу виробництва продукції та погіршення її якості. Існують роботи, пов’язані з використанням шкідливих речовин (гербіциди, пестициди тощо), для виконання більшості робіт потрібні певна професійна підготовка і кваліфікація. Це зумовлює необхідність значної кількості професій для успішного ведення господарства.

Тарифна система складається з трьох основних частин: тарифних сіток, тарифних ставок і тарифно-кваліфікаційних довідників.

Система оплати праці поєднує основну оплату з додатковою і преміальною. Вона значно посилює вплив оплати праці на кінцеві результати виробництва, сприяє посиленню режиму економії, впровадженню Агродімивних технологій виробництва, нової техніки, вдосконаленню організації підприємства й застосування наукової організації праці. На відрядній формі ґрунтуються проста необмежена відрядна та відрядно – преміальна системи. Розвитком останньої є акордно-преміальна система, яка передбачає підвищення заробітку при збільшенні обсягу виробництва та скороченні витрат на одиницю продукції. На принципах почасової оплати побудовано просту необмежену почасову й почасово-преміальну системи. Почасово-преміальна система характеризується стимулюванням працівників за умови виконання і перевиконання планових показників виробництва.

Системи оплати праці вдосконалюються з розвитком форм організації виробництва і праці, а тарифні ставки збільшуються в разі підвищення рівня мінімальної оплати.

Найбільш поширена – акордно-преміальна система оплати праці з поточним авансуванням працівників. Вона ґрунтується на встановленні планових розцінок за одиницю продукції певного виду або певну суму її вартості.

Основними нормативними актами, що регламентують оплату праці на сільськогосподарських підприємствах різних форм власності, є Закон України „Про оплату праці” (2002 р.), „Галузева угода між Міністерством агропромислового комплексу України, галузевими обєднаннями підприємств і підприємців та ЦК профспілок працівників агропромислового комплексу України” та інші нормативно – правові акти.