38.Особливості дослідження типів темпераменту за методикою Айзенка

Темперамент — це біологічний фундамент особистості, який базу­ється на властивостях нервової системи, пов'язаний з будовою тіла та обміном речовин в організмі. Темперамент успадковують, а тому зу­силля людини мають спрямовуватися не на його зміну, а на те, щоб йо­го знати та використовувати для адекватної реалізації у відповідній ді­яльності. Цс зумовлюється тим, що темперамент визначає стиль поведінки людини та способи організації нею своєї діяльності.

Генетично детерміновані властивості, що визначають атрибут стру­ктури особистості, зв'язав з темпераментом Г. Айзенк. В якості показ­ників основних властивостей особистості було обрано екстраверсію— інтроверсію і нейротпзм як емоційну нестійкість, напруження, емо­ційну збудливість, депрссивність. Виразність цих властивостей пов'я­зана зі швидкістю вироблення умовних рефлексів та їх міцністю, ба­лансом процесів збудження — гальмування в центральній нервовій си­стемі та рівнем активації кори головного мозку з боку ретикулярної формації.

емоційна стабільність характеризується врівноваженістю, стійкістю до перешкод, холодністю, негнучкістю, нездатністю співчувати пере­живанням інших;

емоційна нестабільність — це постійне емоційне напруження, пе­реживання особистої загрози, підвищена чутливість до невдач і поми­лок, самочвинувачсіііія, прагнення до самовдосконалення;

екстраверсія - спрямованість назовні, екстраверти потребують від зовнішнього середовища постійної стимуляції, вони товариські, праг­нуть до нових вражень, схильні до ризику, готові до швидких реакцій;

їхня поведінка характеризується розкутістю, вони оптимістичні, веселі, запальні та агресивні, сприймають людей і явища поверхово;

інтроверсія — спрямованість усередину, на себе; інтроверти живуть багатим внутрішнім світом, чим стимулюють свою життєву активність. Вони замкнені, малотоварнські, загальмовані, серйозні, витримані, лю­блять порядок, схильні до самоспоглядання, уникають компанії, віддані дружбі з обмеженим колом людей. Встановлено зв'язок між цими психічними властивостями і фізіологічними показниками. Так, відмінності між екстравертами та ін­тровертами корелюють з більш ніж 50 фізіологічними показниками.

Для екстраверта (порівняно з інтровертом) характерним є:

трудність щодо вироблення умовних рефлексів; більша терпимість до болю; товариськість, імпульсивність, недостатній самоконтроль, відвертість у почуттях, життєрадісність, впевненість у собі, невитриманість тощо.

. Особливості поведінки інтроверта: зануреність у себе; труднощі щодо встановлення контактів з людьми, адаптації до релігій; висока оцінка етичних норм, планування майбутнього, контроль своїх почуттів тощо.

На одному полюсі нейротизму— нейротики, які відрізняються: нестабільністю, неврівноваженістю нервово-психічних процесів. емоційною нестійкістю, лабільністю (рухливістю) вегетативної нерво­вої системи; збудженістю, змінністю настрою, чутливістю, загальмованістю, не­рішучістю.

Другий полюс нейротизму— це емоційно стабільні люди, для яких характерні спокій, врівноваженість, впевненість, рішучість.

Показники екстраверсії—інтроверсії і нестабільності—стабільності взаємозалежні та біполярні. Кожний з них — це континуум між двома полюсами крайнощів вираження особистісних властивостей. Поєднан­ня цих двох різного ступеня виразності властивостей і становить своє­рідність особистості. Характеристики більшості людей частіше тяжі­ють до центру. А віддаленість є свідченням ступеня виразності від­повідної властивості.

Зв'язок цих двох чинників опису особистості з тинами темперамен­ту (холерик, сангнінік, флегматик, меланхолік) ілюструє «коло Айзснка» Показники рівнів екстраверсії та нейротизму визна­чаються затестом-опитувальником ЕРІ (Г. Айзенка).

53,55 Мотиви і процес мотивації.Мотивація навч .і проф.діяльності.

Потреби людини суб'єктивно пе­реживаються нею як бажання, потяг або прагнення. Сигналізуючи про виникнення потреб та про їхнє задоволення, ці переживання регулюють діяльність людини, стимулюючи або послаблюючи її. Наявність потреби та її безпосереднього, чуттєвого виразу (бажання, потягу тощо) ще не є достатньою умовою для того, щоб діяльність щодо її задоволення могла здійснитися. Для нього необхідний об'єкт, який, відповідаючії пот­ребі за змістом, став би збудником діяльності, надав би їй конкретної спрямованості. Людині притаманні вищі форми відображення дійс­ності, а тому об'єкти, які збуджують діяльність, можуть поставати у формі ідеї чи морального ідеалу. Саме цей усвідомлюваний образ, який збуджує діяльність, орієнтує її на задоволення певної потреби, називають мотивом діяльності, що реалізується.

Мотиви діяльності людини можуть поставати в її свідомості як конкретні чуттєві або розумові образи поряд з асоційованими з даними образами уявленнями (наприклад, для мандрівника образ вогнища асоціюється з теплом, світлом, відпочинком тощо). Мотив може збуджувати часткову, конкретну дію і прямо збігатися з ціллю даного діяння (або конкретної дії), з тим. що досягається в результаті виконання дії. В складніших випадках мотиви можуть не збігатися з ціллю окремої дії безпосередньо, а потребують багатьох дій, до­сягнення численних часткових цілей. Іноді діяльність, що відповідає такому мотиву. може відбуватися протягом значного періоду часу —місяці, роки. Проте мотиви і цілі дій людини не збігаються за своїм суттєвим значенням; так, залежно від життєвих обставин один і той самий мотив може реалізуватися в різних за своїми цілями діях. а зовні однакові дії можуть мати різні мотиви.

Мотиви поділяються на: ведучі і другорядні, усвідомлювані і неусвідомлювані. Усвідомлювані мотиви, коли людина усвідомлює, що спонукає її до дії (інтереси, переконання, прагнення)дають можливість поставити перед собою мету.Неустановлювані мотиви-- цеустановки і потяги до виконання певної діяльності.

всі спонукання до діяльності складаютьмотивацію поведінки особистості.

Розуміння мотивів діяльності та уявлення про механізми їхнього утворення мають дуже важливе значення і для особистості як суб'єк­та діяльності. і для наукового розуміння психологічного змісту даних процесів. Саме від мотиву залежить, що (в психологічному розумінні) являє собою та чи інша дія, який суб'єктивний сенс вона має для даної людини, як відтворює її внутрішній світ, «картину її «Я». Мотиви діяльності людини відображають найхарактерніші для неї способи реагування на ті чи інші елементи довколишньої (зов­нішньої) та прихованої (внутрішньої) сфери існування людини. Рі­вень усвідомлення мотивів власної діяльності висвітлює притаман­ний людині спосіб реагування на окремі явища: спонтанні дії, ске­ровано організовані дії тощо. Змістовний «масштаб» мотивування людиною сііоїх дій характеризує як змістовий простір її реального та духовного існування, так і особистісну «зрілість» в оволодінні предметним світом та пласними переживаннями взаємодій із цим світом. Узагалі мотиваційна сфера особистості формується, розви­вається та реалізується відповідно до формування, розвитку та послі­довного виявлення «Я» конкретної особистості. Мотиваційний аспект навчання.При обгрунтуванні навчальної діяльності студентів важливо враховувати такі принципові судження. По-перше, потрібна не будь-яка мотивація, а така, що грунтується на позитивно-процесуальній цінності цієї діяльності. Немає таємниці в тому, що деякі студенти не виявляють достатньої активності в навчанні, керуються сугубо меркантильними розуміннями: одержати стипендію, уникнути призову до армії, не піддатися негативній оцінці педагогів, батьків і т.п. По-друге, формування мотивів відбувається тільки в процесі самої діяльності, і якщо в процесі її виконання студент буде відчувати позитивні емоції задоволення, радості, азарту пошуку, змагання, очікується перетворення ситуативних, не стійких мотивів у духовну потребу в даній діяльності. По-третє, мотивація діяльності має динаміку. Суть її полягає у виникненні нових мотивів, у зміні характеру мотивації. Причому ці зміни відбуваються як протягом усього процесу навчання, так і на конкретних заняттях. Відомо, що перенасичення заняття информаційно в міру стомлення замість почуття задоволення від пізнання нового починають викликати подразнення, невдоволення собою і викладачем, прагнення припинити заняття. Відбувається зниження рівня мотивації від широкої пізнавальної до вузько-соціальної, побутової, індивідуалістичної. Слід зазначити, що на основі часто виникаючих ситуативних мотивів при наявності позитивних результатів діяльності виникає стійка, широка соціальна мотивація. Під мотивацією навчальної діяльності розуміється система мотивів студента, що обумовлює відношення до навчання і ступінь активності в оволодінні фаховими знаннями, уміннями, навичками. Всі мотиви характеризуються змістом, спрямованістю, силою, усталеністю, місцем у структурі мотивації, стійкістю, відношенням до предмета діяльності.

Зміст мотивів відбиває систему ціннісних орієнтацій особистості (значимих для особистості предметів, потреб). При цьому предмет потреби не обов'язково виступає в матеріальній формі: це може бути ідеал, ідея, мрія. В залежності від утримання мотивів можна говорити про широку соціальну, колективістичну й індивідуалістичну мотивацію. Соціальна мотивація є відбитком в індивідуальній свідомості суспільних ціннісних орієнтацій, колективістична - групових норм і цінностей, індивідуалістична - індивідуально значимих предметів, ідей, ідеалів, норм.

63.Поняття і функції спілкування в життєдіяльності людиниСпілкування – процес встановлення між людьми контактів, що породжені потребою в сумісній діяльності та вкл. в себе обмін інформацією (комунікацію), виробітку єдиної стратегії взаємодії (фнтеракцію), сприйняття і розуміння один одним (емпатія).

Функції спілкування:

контактна – встановлення контакту як стану готовності до прийому/передачі повідомлення і підтримка взаємозв”язку в формі взаємної орієнтованості;

інформаційна – обмін повідомленнями, думками, рішеннями…

спонукальна – стимуляція активності партнера до спалкування, що спрямовує його на виконання конкретної дії;

координаційна – взаємне орієнтування і координація дій при організації спільної діяльності;

розуміння – розуміння суті повідомлення, думки, рішення намірів паортнерів по спілкуванню;

емотивна – збудження, есоц.переживання, кмоц.стан, його зміни;

встановлення відносин – створення свого місця в ділових, особистих та ін відносинах суспільності;

впливу – зміна стану партнера, його поведінки, потреб, рішень…

64.сторони та види спілкуванняСпілкування як комунікація передбачає обмін інформацією між людьми, що здійснюється за допомогою знаків (слів, жестів, ієрогфифів), які співвідносяться з речами, явищами дійсності.

Виділяють вербальну і невербальну комунікацію.

В вербальній комун. – знакова система – мова, структ.одиниця – слово. Спілкування за допомогою мови – мовлення.

Невербальна конун. – доповнює мову і передає емоційний стан, вкл.символи:

оптико-кинетичні (жести, міміка);

паралінгвістичні (якість голосу, його діапазон, тональність);

екстралінгвістичні (паузи, сміх, темп мовлення);

просторово-часові – взаємне розташування, час спілкування, ситуаця спілкування.

74 Сутність конфліктуКонфлікт — це зіткнення протилежно спрямованих цілей, ін­тересів, позицій, думок, поглядів суб'єктів взаємодій. В основі будь-якого конфлікту перебуває конфліктна ситуація, тобто збіг обставин з протилежними тенденціями. Щоб конфлікт почав розвиватися, потрі­бен інцидент, необхідно, щоб якась сторона почала діяти,зачіпаючи ін­тереси іншої. Якщо протилежна сторона відповідає такими самими ді­ями, то конфлікт із потенційного перетворюється в актуальний.

Основна причина конфлікту — незадоволення соціальних потреб людини в групі: низький статус, мало любові та поваги з боку оточую­чих, відсутнє почуття захищеності в групі, немає умов самовираження, самоствердження. Ця причина породжена природою перебування лю­дини в групі — вона завжди конфліктна: з одного боку — особистість мас бути її і руні для досягнення споїх жнттєпих цілей, для захисту, для задоволення соціалі.ііо-нсихолопчніїх потреб; з іншою — особистість намагається зберсггіі свою свободу, незалежність та індивідуальність, що стає джерелом тривоги, страху.

До ознак поведінки, які свідчать про потенційний конфлікт, можна віднести,зокрема,такі: мовчання, відсутність захоплення, відсторонення; критиканство, лайка, демонстрація зверхності; несподівані запитання, відповіді, неадекватна поведінка;

формальна ввічливість, встановлення певних норм, буквоїдство. споглядання за іншими;

кокетливість,капризи, дитинство; перетворення справи у жарт, розмови на сторонні теми;

пошук пинних, самокатування, удавана скромність, звинувачення колективу або його окремих членів.

Причин конфліктів—безліч, наприклад: неузгодженість цілей у групі, нечіткий розподіл прав і обов'язків; надмірна завантаженість; невідповідність посади і компетентності; стиль керівництва; умови праці; невизначеність власних цілей і перспектив росту; психологічна несумісність членів групи; вичерпання особистих можливостей та інтересів.