32.Психологічна структура особистості.

Особистість - складне цілісне утворення. Дослідженню її структури присвячені праці багатьох психологів. Згідно з дослідженнями К. К. Платонова в структурі особистості виділяють чотири головні однопорядкові підструктуриПерша підструктура характеризує спрямованість особистості або вибіркове ставлення людини до дійсності. Складові якості цієї підструктури особистості не є природженими і відображають індивідуальне суспільне мислення. Формується спрямованість особистості в процесі виховання. Виділена окремо в психологічній структурі особистості спрямованість, у свою чергу, включає систему взаємопов'язаних компонентів: інтереси, бажання, прагнення, ідеали, світогляд, переконання. Вказані компоненти спрямованості характеризують ставлення особистості, її матеріальні й духовні потреби, моральні якості. Оскільки ставлення є не тільки якістю особистості, а насамперед елементом свідомості, що впливає на прояви її активності, то активність спрямованості здебільшого виявляється через переконання - свідомі потреби людини, які спонукають її діяти відповідно до ціннісних орієнтацій. Друга підструктура включає знання, уміння, навички й звички, які засвоєні у власному досвіді шляхом навчання. Іноді цю підструктуру розглядають як підготовленість індивіда. На формування компонентів даної підструктури помітно впливають біологічні й генетичні якості людини. У наш час компоненти, об'єднані підструктурою досвіду, не всі психологи схильні розглядати як властивості особистості. Однак К. К. Платонов вважав, що «типові для даного індивіда прояви, так само як і закріплені знання, навичка (на тільки розумова або вольова, але й моторна і сенсорна) і, тим більше, уміння і звичка, вже, безперечно, є властивістю особистості!». Справді, набуті знання й сформовані в процесі навчання вміння і навички органічно вплітаються в структуру особистості, стають її невід'ємними властивостями. Третя підструктура включає індивідуальні особливості психічних процесів: відчуття, сприймання, емоції, волю, мислення, пам'ять. Психічні процеси, які є динамічним відображенням дійсності в різних формах психічних явищ, забезпечують зв'язок особистості з дійсністю. На основі психічних процесів утворюються психічні якості особистості, які забезпечують певний кількісно-якісний рівень її психічної діяльності і поведінки, типовий для індивіда. Основні компоненти третьої підструктури формуються й розвиваються за допомогою вправ, при цьому великого значення набувають вольові якості індивіда, оскільки вони лежать в основі свідомого регулювання психічних процесів і станів особистості. Четверта підструктура особистості включає властивості темпераменту, статеві й вікові властивості. До неї ж відносять і патологічні (органічні) зміни особистості. Формування компонентів цієї підструктури можливе лише за допомогою тренування, але частіше має місце формування замінників (компенсаторних механізмів) природних властивостей, яких недостає. Ця підструктура має назву біопсихологічної, оскільки якості особистості, які до неї входять, головним чином зумовлені фізіологічними особливостями мозку. Активність проявів цієї підструктури залежить від сили нервових процесів.

33.Біопсихічні властивості особистості.Біопсихічна під структура особистості формується з очевидною перевагою біологічного. біологічний розвиток індивіда є початковою умовою його психічного розвитку. Отже, біопсихічна підструктура особистості утримує властивості, які незрівнянно більше залежать від фізіологічних особливостей мозку, всієї нервової системи, віку, що є підґрунтям психологічного розвитку. Вона також забезпечує зв'язок індивіда з Космосом через дію механізмів надсвідомості. До біопсихічної під структури особистості насамперед належать генетичні, вікові й статеві особливості, а також темперамент, задатки й патологічні утворення.На психічні особливості людини, її задатки впливають генетичні механізми, вік, стать. Психогенетичні особливості також вивчає психогенетика що предметом вивчення якої е спадкові й середовищні детермінанти варіативності психологічних і психофізіологічних функцій людини.

34.Психосоціальні властивості особистості Людина не лише результат біологічної еволюції, вона живе, функціонує, розвивається, реалізується у соціальному середовищі. У процесі взаємодії з ним у людини формуються та проявляються психосоціальні властивості, які характеризують її як особистість. Б. Г. Ананьєв до ознак, що визначають особистісний рівень прояву людини, відносить Соціальний статус — положення особистості в системі міжособистісних відносин, яке визначає її права, обов’язки та привілеї. Суспільна роль — відповідний прийнятим нормам спосіб поведінки людини в залежності від її статусу чи позиції в суспільстві, в системі міжособових стосунків. Виконання людиною ролі залежить від її знань і вмінь знаходитись в даній ролі, від значущості цієї ролі для особи, від прагнення в більшій чи меншій мірі відповідати очікуванням оточуючихСоціальна установка — готовність, схильність людини до певного сприйняття та ставлення до соціальної дійсності.Потреба та мотиви — взаємопов’язана система потреб та мотивів, що спонукають соціальну активність людини.Когнітивна організація — психологічна система, яка характеризує пізнавальну сферу людини. Індивідуальні особливості пізнавальних психічних процесів, які розвиваються протягом життя (увага, відчуття, сприйняття, мислення, пам’ять, уява).Емоції та почуття — переживання людиною власного ставлення до предметів, явищ дійсності, до інших людей, до самого себе, що характеризуються відносною стійкістю.Характер — це індивідуальне сполучення стійких психічних особливостей людини, яке обумовлює типовий для неї спосіб поведінки в певних життєвих умовах та обставинах.Здібності — індивідуальні особливості, які забезпечують успіх у діяльності та легкість оволодіння нею.Воля — здатність до вибору дій, що пов’язана з доланням внутрішніх та зовнішніх перешкод.Спрямованість — це сукупність сталих мотивів, що орієнтують поведінку і діяльність особистості, відносно незалежно від конкретних умов. (Потреби, інтереси, прагнення, переконання, ідеали, світогляд).Основною формою розвитку цих якостей є житєвий шлях особистості у суспільстві, її біографія.До найважливіших психологічних параметрів особистості належать:¾ стійкість особистості (відносна сталість її психологічного складу, що дає можливість прогнозування поведінки особистості, хоча може спостерігатися і певна пластичність та зміна її проявів);¾ єдність особистості (тісний зв’язок та взаємозв’язок психічних процесів, станів, властивостей. Особистість розвивається та формується в цілому, і кожна риса має сенс в залежності від її співвідношення з іншими рисами особистості. Наприклад, при поєднанні сміливості з почуттям обов’язку є одна особистість, а при поєднанні з пихатістю, зарозумілістю — інша);¾ активність особистості (спрямованість на зміни, перетворення оточуючого світу, на розвиток себе);¾ здатність до саморегуляції (цілеспрямоване планування, побудова та перетворення особистістю власних дій та вчинків у відповідності з особисто значущими цілями. В процесі саморегуляції особа виходить за межі поставлених ззовні цілей і задач, проявляє незалежність від ситуативних впливів середовища, відповідає на зовнішні впливи активно, а не реактивно, опирається не на безпосереднє спонукання, а на спонуку, яка опосередкована метою, має ієрархізовану мотиваційну сферу).

36.теорії походження темпераментуВідомі три основні теорії пояснення суті темпераменту, з яких перші дві мають лише історичне значення.

Основоположником першої (гуморальної) теорії вважають давньогрецького лікаря Гіппократа ( V ст. до н. е.). Гіппократ пов'язував стан організму із співвідношенням різних рідин, начебто наявних у тілі людини. Назви основних типів темпераменту походять від назв цих рідин і збереглися донині: холеричний - від слова chole (жовч), сангвінічний - від sanguis (кров), меланхолічний - від melon chole (чорна жовч), флегматичний - від phlegma (слиз).

Другу (конституційну) теорію започаткував у XX ст. н. е. німецький психіатр Е. Кречмер. Головною ідеєю цієї теорії є функціональна залежність темпераменту від будови (конституції) тіла (див. главу 1.5). Е. Кречмер виділив чотири конституційні типи (астеничний, атлетичний, пікнічний, дисплатичний) і вважав, що кожному з них притаманний відповідний темперамент.

Основним недоліком гуморальної та конституційної теорій було пояснення темпераменту лише біологічними чинниками і недооцінювання ролі середовища і соціальних умов у формуванні психологічних властивостей індивіда.

Третій підхід до пояснення суті темпераменту пов'язаний з вченням І. П. Павлова про діяльність центральної нервової системи. На відміну від гуморальної та конституційної теорій, вчення І. П. Павлова базується на виділенні мозку як компонента організму, що регулює діяльність усіх тканин та органів; об'єднує й узгоджує діяльність складових організму як системи; відчуває на собі вплив усіх органів, внаслідок чого функціонально перебудовується; виступає органом зв'язку організму із зовнішнім середовищем.

50.Прояв темпераменту в навчальній та професійній діяльності.В умовах певної професійної діяльності від типу темпераменту залежить стратегія підготовки людини до роботи і динамічний аспект її виконання, але аж ніяк не успішність досягнення кінцевого результату. Дослідженнями було встановлено, що продуктивність праці ткальбагатоверстальниць безпосередньо не зумовлена такими властивостями, як рухливість чи інертність. Так само мало впливають на результати роботи водіїв автобусів сильний чи слабкий тип нервової системи. Отже, в масових професіях властивості темпераменту, впливаючи на діяльність, не визначають її продуктивності, оскільки одні властивості можуть бути компенсовані іншими. Щоб установити, чи відповідають властивості темпераменту вимогам професії, здійснюють професійний відбір. Це спеціальна процедура визначення професійної придатності, яку проводять на підставі психологічної діагностики властивостей темпераменту.

Найпоширенішим способом пристосування темпераменту до вимог діяльності є формування її індивідуального стилю. Однакового результату діяльності можна досягти різним способом.

ІНДИВІДУАЛЬНИЙ СТИЛЬ ДІЯЛЬНОСТІ - індивідуальна система прийомів і способів дій, характерна для конкретної людини і доцільна для досягнення успішного результату. продуктивність праці ткаль - багатоверстатниць безпосередньо не залежить від таких властивостей, як рухливість та інертність. Проте "рухливі" ткалі прагнуть якомога швидше впоратися із виконавчою частиною діяльності, що вдається за рахунок їхньої пластичності. "Інертні" ж роблять все, щоб позбавитися нерівномірності в роботі, а тому більше уваги приділяють підготовчій частині (перевіряють роботу верстатів, чергують там, де може статись обрив нитки), які компенсують притаманну їм ригідність. Тобто індивідуальний стиль діяльності залежить не лише від властивостей нервової системи, а й від властивостей темпераменту. Ймовірно, що їх носій, оволодіваючи професійною діяльності, мимовільно обирає відповідні їм способи виконання дій. Таким чином, в більшості професій риси темпераменту, надаючи своєрідності процесу діяльності, не впливають на її кінцеву продуктивність. Недоліки темпераменту можуть компенсуватися спеціальною підготовкою, вольовими зусиллями та оволодінням особливими способами виконання дій

37.Поведінкові властивості та регулювання прояву темпераменту.ТЕМПЕРАМЕНТ (лат. temperamentum - устрій, узгодженість) - сукупність індивідуально-психологічних якостей, яка характеризує динамічний та емоційний аспекти поведінки людини і виявляється в її діяльності і спілкуванні. Щоб відрізнити індивідуальні особливості поведінки, зумовлені темпераментом, від тих, які породжені мотивами і психічними станами ,треба врахувати, що : 1) на відміну від мотивів і психічних станів ті самі властивості темпераменту виявляються в однієї людини в різних видах діяльності - грі, навчанні, праці, спорті;2) властивості темпераменту є стійкими і постійними протягом тривалого відрізка часу або навіть усього життя;3) різні властивості темпераменту в людини поєднується між собою не випадково, а закономірно і утворюють стійку структуру, що характеризує його тип.Темперамент забарвлює всі психічні прояви індивіда, впливаючи на темп рухів і мови, перебігу емоцій та мислення. Однак від нього не залежать ні інтереси, ні соціальні установки, ні моральна вихованість особистості. Він обумовлює характер перебігу психічної діяльності, а саме: швидкість виникнення і стійкість психічних процесів, їх психічний темп ритм, інтенсивність психічних процесів і спрямованість психічної діяльності на певні об'єкт

38 підхід до пояснення суті темпераменту пов'язаний з вченням І. П. Павлова про діяльність центральної нервової системи. На відміну від гуморальної та конституційної теорій, вчення І. П. Павлова базується на виділенні мозку як компонента організму, що регулює діяльність усіх тканин та органів; об'єднує й узгоджує діяльність складових організму як системи; відчуває на собі вплив усіх органів, внаслідок чого функціонально перебудовується; виступає органом зв'язку організму із зовнішнім середовищем.