55.Мотивація навчання і професійної діяльності.

Мотив - це внутрішня спонукальна причина дій і вчинкік людини, переживання чогось особисто значущого для індивіда шлях вибору варіанту досягнення мети. Інколи відбувається підміна понять “мотив” та “стимул”, що неприпусти. Мотив - це будь-яке психічне явище, то збуджує до дії, а стимул - явище, що діє на людину і викликає відповідну реакцію. Стимул може стати мотивом, але за умов, що його буде «перероблено» особистістю і відображено свідомістю. Через це один і той самий стимул у різних особистостей може викликати різні мотиви. Для того, щоб активізувати навчальну діяльність слід у формах організації спільноі діяльності суб’єктів пізнання розгорнути в модельному вигляді зміст навчання, "зобразити" професійну діяльність в максимально можливій повноті і тим самим адекватно засвоїти, а точніше, присвоїти професійну діяльність. Знания при цьому засвоюються не заради самого засвоення або успішного складання екзаменів асоціального вчинку. Особливо важливо самоутвердження в молоді роки -в навчанні, роботі, взаєминах між людьми. Воно асоціюється в першу чергу з самостійністю, самовідповідальністю, самоініціативою, самодостатністю. Самосвідомість розвивається, змінюється, збагачується протягом життя людини. У кожного є природна схильність до самовдосконалення, яка на певному етапі розвитку особистості та впливу суспільства виступає як усвідомлення прагнення до творчого саморозвитку, самореалізації. Самовдосконалення і самовияв людини є процес постійного розвитку, сходження (С. Л. Рубінштейн). Високий рівень самосвідомості веде до саморозвитку і самовиховання.

59.Розвиток особистості, його ознаки, фактори, умови та напрямки.Розвиток особистості — це складний процес, в якому рівні розвит-ку постійно змінюються. Розвиток пізнавальних психічних процесів,емоцій і почуттів, волі, потреб, інтересів, ідеалів і переконань, свідомостіта самосвідомості, здібностей, темпераменту та характеру, вмінь, нави-чок і звичок перебуває у складній міжетапній взаємодії. Вищі рівні за-роджуються на попередніх етапах, але й особливості попередніх віко-вих етапів виявляються на наступних етапах.Умови розвитку : Орієнтування - підструктура особистості, що забезпечує урахування індивідом умов життєдіяльності, необхідних, на його думку, для успішного досягнення мети. Самоактуалізація - здатність переходити із стану можливостей до стану діяльності. Самоконтроль - підструктура особистості, яка супроводжує хід досягнення суб'єктивної мети, результати власних дій, самоактуалізації і самореалізації..Свобода.Особистість розвивається в анатомо – біологічному, психічному і cоціальному напрямку.Анатомо – біологічний напрямок включає в себе розвиток біологічних систем організму – кістково – м’язевої, дихальної, серцево – судинної, кровоносної, та інших.Під психічним напрямком розвитку ми розуміємо розвиток пам'яті, здатності виконувати різні мислительні операції ( аналіз, синтез, узагальнення та інші ), швидкість проходження психічних реакцій.Під соціальним напрямком розвитку розуміємо соціалізацію людини, її взаємоз'вязки з колективом, суспільством, сім'єю. Напрямки і фактори розвитку взаємопов'язані між собою: людина повинна розвиватися одночасово на всі боки (по можливості рівномірно) з врахуванням всіх факторів.Фактор – це умова, причина будь – якого процесу. Розвиток має свої фактори , основну роль серед яких відіграють : біологічний (спадковість), середовище, діяльність, навчання, саморозвиток, активність особистості. Провідну роль сеерд цих всіх факторів відіграє виховання.

1. Біологічний – людина біологічна істота і належить до класу ссавців. По спадковості людині передаються : • Загальнолюдські якості ( будова скелету, мозку, здатність до розвитку другої сигнальної системи, здатність до прямоходіння);• Індивідуальні якості (темперамент, морфологічні ознаки, особистсісний тип установки.).2. Середовище – буває біологічне і соціальне. Основною характеристикою біологічного середовища є його фізичні дані, що включають повітря, воду, їжу, оточуючу природу. Тобто, біологічне середовище включає оптимальний рівень розвитку організму відповідно до кліматичних умов.Соціальне средовище визначає формування особистості не само по собі, а в залежності від того, як складаються відношення цієї особистості з оточуючими її людьми. Взаємовідношення особистості з середовищем характеризуються не впливом зовнішніх умов на особистість, а відношенням особистості до цих умов.3. Діяльність - існує наступна класифікація діяльності :ігрова, навчально – пізнавальна, творча праця особистості, художньо-естетична, спортивна.4. Навчання – дозволяє розвивати особистість в приватних і державних школах.5. Саморозвиток особистості.6. Виховання – це провідний фактор розвитку особистості. Тому, що: - по – перше, він дає змогу знівелювати всі негативні впливи інших факторів; - по – друге, виховання, на відмінну від інших факторів цілеспрямоване, тому результати його передбачувальні.

60.Діяльність та її структура Діяльність-активна взаємодія людини з оточуючим середовищем, завдяки чому вона досягає свідомопоставлених цілей ,які виникли в наслідок прояву у неї певної потреби складових діяльності: 1) «мотив — діяльність»: без мотиву діяльності не буває; немотивована діяльність — це діяльність із суб'єктивно й об'єктивно прихованим мотивом; 2) «ціль —дія»: людська діяльність не існує інакше, як у формі дій. Якщо з діяльності умовно вичленувати дії, то від діяльності взагалі нічого не залишиться; 3) «задана —операція»: задача — це локальна ціль; способи, якими вона здійснюється, називаються операціями; 4) «операція — функціонально-фізіологічна система»: в процесі оволодіння людиною діями, знаряддями (засобами), операціями формуються специфічні функціональні системи — мозкові структурні новоутворення, в яких закришені зовнішні (рухові) й внутрішні (розумові, наприклад, логічні) операції.

61.Види і типи діяльності.Діяльність-активна взаємодія людини з оточуючим середовищем, завдяки чому вона досягає свідомопоставлених цілей ,які виникли в наслідок прояву у неї певної потреби .Види діяльності: спілкування ( полягає в обміні інформацією між людьми) , гра (діяльність в умовних ситуаціях, що спрямовується на відтвор. і засвоєння сусп. досвіду ,за фіксованого в засобах і способах здійснення предметних дій) ,навчання (ставлять мету, визнач. принципи ,зміст , форми й методи навч, роботи ) ,праця (спрям. На освоєння й перетворення природних й соціальних сил з метою задовол. потреб ,в результаті створ. матер. й духовні цінності).Типи діяльності : духовно-пізнавальна: дослідження теоретичні, прикладні, практичні перетворювальна : предметна :люди-природа ,матеріальні цінності ; соціальна :люди-люди, управління ,освіта, лікування ; ціннісно-орієнтаційна або духовно-оцінна :пізнавання світу з позицій добра і зла ;споживча :матеріальне , духовне ;комунікативна ;художньо-творча : пізнання світу в художніх образах.

62.Спільна діяльність. Становлення спільної діяльності в онтогенезі.Міжособистісна спільність передбачає взаємозв'язок з іншими людьми, а конкретним змістом цього взаємозв'язку є співвідношення індивідуального вкладу кожного з учасників у спільну справу. Зазвичай виокремлюють три моделі спільної діяльності:• спільно-індивідуальна (кожен учасник робить свою частку загальної справи незалежно від інших);• спільно-послідовна (загальне завдання виконується послідовно кожним);• спиьно-взаемопов 'язана (має місце одночасна взаємодія кожного учасника з усіма іншими).основні ознаки спільної діяльності:• наявність загальних цілей для учасників взаємодії (спільна діяльність, як і інша форма кооперації, породжується необхідністю досягнення таких цілей, котрі недоступні окремій людині або досяжні частково; спільна діяльність є доцільною в тому разі, коли заздалегідь ставляться усвідомлювані цілі);• учасники спільної діяльності, окрім індивідуальних мотивів, повинні мати спонуку працювати разом, тобто слід сформувати загальну мотивацію для досягнення мети;• необхідне розділення єдиного процесу досягнення колективної мети на певні складові, тобто на окремі, але функціонально пов'язані сукупності дій, операцій та їх розподіл між учасниками взаємодії;• об'єднання (або суміщення) індивідуальних діяльностей, яке розуміється як утворення цілісності спільної діяльності і як сприяння виникненню взаємозв'язків і взаємозалежи остей між учасниками цієї діяльності;• погоджене, координоване виконання розподілених і об'єднаних індивідуальних діяльностей усіх учасників;• необхідність в управлінні (включаючи самоуправління) — потреба, внутрішньо притаманна спільній діяльності;• наявність єдиного завершального результату, загального для учасників спільної діяльності;• єдине просторово-часове функціонування учасників взаємодії.

63.Поняття та функції спілкування в життєдіяльності людиниСпілкування.- багатоплановий складний процес встановлення контактів між людьми в результаті якого здійснюється вплив однієї людини на іншу ,обмін інформацією ,вироблення загальної стратегії взаємодії ,сприйняття, розуміння іншої людини У спілкуванні реалізується потреба однієї людини в іншій. У процесі спілкування виділ. 2 фактори (за Лірі):а)домінування\підлеглість,б)дружелюбність/агресивністі три основні класи таких функцій: інформаційно-комунікативну, регулятивно-комунікативну та афективно-комунікативну. Інформаційно-комунікативна функція спілкування охоплює все, що має відношення до передачі та прийому інформації людиною. Йдеться не лише про готову інформацію, а також й про інформацію, яка створюється. Регулятивно-комунікативна функція спілкування забезпечує не лише пізнання, а й регуляцію поведінки суб'єктів спілкування. З цією функцією пов'язані і способи впливу людей одне на одного: переконання, навіювання, наслідування, зараження, тощо. Афективно-комунікативна функція спілкування відноситься до емоційної сфери особистості, визначає її ставлення до явищ навколишнього світу.

64.Сторони та види спілкування.Спілкування не розглядається в одній системі координат. Це багатомірний процес. Відповідно, види спілкування описують це явище з різних сторін: • залежно від специфіки суб'єктів (особистість чи група) виділяють міжособистісне, міжгрупове, міжсоціумне спілкування, а також спілкування між особистістю і групою; • за кількісними характеристиками суб'єктів спілкування можна розрізнити: самоспілкування, міжособистісне спілкування та масові комунікації; • за характером спілкування може бути опосередкованим та безпосереднім, діалогічним та монологічним; • за цільовою спрямованістю розрізняють: анонімне, рольове, неформальне спілкування.Види:Міжособистісні стосунки та їх оптимізація.Соціально-психологічна установка та соціальна перцепція.Психологічний вплив на іншу людину в процесі взаємодії. Соціальна група: поняття, класифікація, структура.Статус і роль людини в групі: поняття, види, взаємозв’язок.Соціально-психологічні фактори ефективності спільної діяльності.Самопочуття людини в групі, соціально-психологічна атмосфера та клімат.Конфлікт: сутність, структура, класифікація.

74.Конфлікт: сутність, структура, класифікаціяКонфлікт - це зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною тенденцій (потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій, соціальних установок, планів тощо) у свідомості окремо взятого індивіда, в міжособистісних взаємодіях та міжособистісних стосунках індивідів чи груп людей. Найчастіше виникають такі чотири типи конфліктів: • внутрішньоособистісні (інтраперсональні), які виникають на рівні однієї особистості (наприклад на рівні безпосередньо викладача або студента); • міжособистісні (інтерперсональні), які виникають між двома особистостями (наприклад між двома студентами); • внутрішньогрупові (інтрогрупові), які виникають всередині групи, зокрема між конкретною особою і групою; • міжгрупові (інтергрупові), які виникають між соціальними групами, причому як всередині організації, так і за її взаємодії з оточенням (наприклад, між двома підрозділами в організації). Конфлікти, які розгортаються в організаціях, характеризуються об'єктивно-суб'єктивною природою виникнення: з одного боку, вони зумовлюються зовнішніми, об'єктивними факторами (соціально-політичною та економічною ситуацією в суспільстві, станом розвитку та матеріально-технічного забезпечення галузі, особливостями функціонування конкретної організації тощо), а з іншого - внутрішніми, суб'єктивними факторами (психологічними характеристиками учасників конфлікту, їхніми потребами, інтересами, мірою значущості для них конфліктної ситуації, особливостями характеру тощо). За причинами виникнення внутрішньоособистісні, міжособистісні, внутрішньогрупові та міжгрупові конфлікти можна класифікувати у такий спосіб: • конфлікти ролей - зіткнення різних соціальних ролей, які виконуються однією людиною або декількома людьми (групами); • конфлікти бажань - зіткнення кількох бажань у свідомості однієї людини або зіткнення свідомостей декількох людей (груп) з приводу того самого бажання; • конфлікти норм поведінки - зіткнення цінностей, норм поведінки, життєвого досвіду при взаємодії та спілкуванні людей (груп).

66.Соціально-психологічна установка та соціальна перцепція.Виникнення і успішний розвиток міжособистісного спілкування можливе лише в тому випадку, якщо між його учасниками існує взаєморозуміння. Те, якою мірою люди відображають почуття і риси один одного, сприймають і розуміють інших, а через них - - і самих себе, здебільшого визначає і сам процес спілкування, і стосунки, які створюються між партнерами, і способи взаємодії. Процес розуміння і пізнання людиною іншого в ході спілкування є обов'язковою складовою спілкування. Умовно цей процес називається перцептивною стороною спілкування.Перцепція в загальнопсихологічному розумінні — це елемент цілісного процесу пізнання і суб'єктивного осмислення світу. Поняття "соціальна перцепція" відображає складний процес пізнання і розуміння людьми один одного, воно включає в себе все те, що в загальнопсихологічному плані визначається різними термінами і вивчається окремо.Оскільки людина вступає в спілкування завжди як особистість, тому вона завжди сприймається іншими людьми як особистість. На основі зовнішньої сторони поведінки ми, за словами С.Л. Рубінштейна, ніби "читаємо" іншу людину, розшифровуємо її внутрішній світ, особливості особистості за зовнішніми проявами. Враження, що виникають при цьому, відіграють важливу роль, регулюючи процес спілкування. У ході пізнання іншої людини одночасно здійснюються й емоційна оцінка її, і спроба зрозуміти її логіку вчинків і хід мислення, а потім, уже на основі цього, побудувати стратегію своєї власної поведінки.Таким чином, коли говорять про перцептивну сторону спілкування, то мають на увазі особливості сприйняття не фізичних, а соціальних об'єктів, до яких відносяться формування уявлення про наміри, думки, здібності, емоції установок та ш.Процеси соціальної перцепції включають не тільки сприйняття людини людиною, а й процес сприйняття спостережної поведінки, її інтерпретацію в термінах причин поведінки і очікуваних наслідків поведінки, що сприймається; емоційну оцінку, побудову стратегії власної поведінки.У загальному розумінні соціальна перцепція — це багатофункціональний психологічний процес сприйняття іншої людини, її зовнішніх ознак, співвіднесення їх з її особистісними характеристиками та інтерпретація й прогнозування на цій основі її вчинків.