7.7. Озера

Озера — це внутрішні водойми суші з застійними або слабо- протічними водами. Вони розташовуються в замкнених улого­винах. Озера займають на земній кулі близько 1,8 % площі суші, або 2,7 млн км². Найбільше озеро на Землі — Каспійське море — має площу 393—200 км². Найбільш високогірне озеро Хорпатсо розташоване в горах Тибету на висоті 5400 м. Найни­жчу відмітку має Мертве море — озеро, рівень якого нижче рів­ня Світового океану на 392 м. Найбільшим за запасами прісних вод є озеро Байкал — 23 000 км³, що становить 1/5 світових за­пасів поверхневих прісних вод. Байкал є і найглибшим озером світу — максимальна глибина в ньому становить 1620 м.

Улоговини, в яких зосереджена озерна вода, за походжен­ням неоднакові. Розрізняють такі типи озер.

Тектонічні озера мають лінійно витягнуту форму і дуже значні глибини. Вони приурочені до тектонічних розломів у земній корі і поширені в сейсмічно активних районах Землі. Таким шляхом утворилися озера Байкал, Телецьке, Великі Африканські, Мертве море та інші.

Вулканічні озера утворилися в кратерах і кальдерах. Крате­ри вулканів мають лійкоподібну форму завдовжки до кількох кілометрів. Кратерними є улоговини деяких озер Камчатки, Індонезії, маари (кілька невеликих за розміром і глибиною кратерів), найпримітивніші вулкани Франції. Термін "кальде­ра" виник при описанні величезного заглиблення на Ка- нарських островах, названого Ьа СаШега, яке має більше 5 км у діаметрі й оточений висотами майже 1000 м. Зараз термін за­стосовується для позначення заглиблення на вершині вулкана, здебільшого круглої або овальної форми з крутими схилами.

Льодовикові озера сформувалися на територіях, що зазнали зледеніння. Вони утворилися внаслідок льодовикової ерозії, або льодовикової акумуляції, як правило неглибокі, мають ви­тягнуту форму і орієнтовані в напрямі руху льодовика. Поши­рені у Фінляндії, на Кольському півострові, Карелії, Білорусії, на півострові Лабрадор. У горах льодовикові озера називають карами. Це невеликі заокруглені пониження на схилах хреб­тів, вироблені сніжниками і льодовиками четвертинного зле­деніння. Карові озера зустрічаються на Памірі, Тянь-Шані, Кавказі і навіть в найбільш високогірній частині Українських Карпат — на масивах Свидовець і Чорногора.

Заплавні, або старичні, озера — це замкнені водойми видов­женої форми, які відокремлені від основного русла ріки і мо­жуть з'єднуватися з ним ненадовго лише під час повеней.

Лагунні озера формуються в прибережній зоні на місці неве­ликих заток, бухт, внаслідок їх відокремлення від моря піща­ними косами і барами. Озера такого походження зустрічають­ся на берегах Балтійського, Північного, Середземного і бага­тьох інших морів. В Україні такими є, зокрема, озеро Сасик і Саки. Лиманні озера утворюються в результаті опускання і за­топлення річкових долин морськими водами. Саме таким чи­ном утворилися численні озера на узбережжі Чорного та Азовського морів. Найбільшим з них у нашій країні є озеро Ял- пуг. Проте лимани і лагуни гідрологи частіше відносять не до озер, а розглядають як частини гирлових областей рік або морських акваторій.

Обвальні, або загатні озера зустрічаються в гірських райо­нах і передгір'ях. Утворюються внаслідок обвалів величезних мас гірських порід у вузькі долини бурхливих потоків і річок. Такі явища мають місце під час сильних землетрусів або є ре­зультатом тривалих рясних дощів. Обвали гірських порід ство­рюють часом значні загати в долинах рік, вище яких нагрома­джується вода. Так, в 1911 р. на Памірі гігантський обвал гірських порід поховав під собою кишлак Усой разом з його жителями, утворивши в долині ріки Мургаб греблю завширш­ки 5 км і заввишки 600 м. Вище греблі внаслідок нагромадження води утворилося Сарезьке озеро довжиною 70 км, шириною 400 км глибиною 505 м. До цього типу належить ще ряд озер Паміру, Тянь-Шаню, Гімалаїв, Кавказу. Серед них дуже відо­мим є озеро Ріца — надзвичайно мальовниче озеро в Кавказь­ких горах, яке приваблює до себе тисячі туристів і відпочиваю­чих на Чорноморському узбережжі. В Україні до цього типу озер належать Синєвір, яке знаходиться в Карпатах на висоті 989 метрів. Місцеві жителі називають цю блакитну перлину гір "морським оком" через значну глибину і невелику площу.

Карстові озера поширені в областях, де достатньо легкороз­чинних гірських порід — вапняків, гіпсів, доломітів. Тривале їх розчинення водами призводить до утворення порівняно гли­боких але незначних за площею кількох улоговин. Тут же час­то зустрічаються провали, зумовлені вимиванням і виносом ґрунтовими водами порід, що залягають нижче. До карстових належать озера Ельтон і Баскунчак, Орхидське і Преспа на Балканах, Шацькі озера на Волині, а також, можливо, озера Мічиган, Онтаріо та ін. У деяких карстових печерах, напри­клад Кунгурській, Афонській, утворилися підземні озера.

Термокарстові озера виникають в районах поширення бага­торічної мерзлоти в результаті її відтаювання і подальшої про- садки ґрунту. Ці невеликі за площею і глибиною озера зустрі­чаються в тундрі і тайзі.

Суфозійні улоговини утворюються від просадки ґрунту внаслідок виносу ґрунтовими водами розчинних, а також му­листих частинок верхніх шарів кори вивітрювання. Суфозій­ними є котловини багатьох озер степової зони Західносибірсь­кої рівнини і Центральної Азії.

Органогенні улоговини виникають на сфагнових болотах, коралових островах. Причиною їх утворення є нерівномірне наростання мохів у першому випадку і поліпів — у другому. Озера даного типу зустрічаються на території Західного Сибіру і островах Полінезії.

Еолові озера утворюються на місцях дефляційних знижень — улоговин видування. Характерні для аридних районів зем­ної поверхні.

Штучні озера — водосховища, ставки — створюються з ме­тою покращення водопостачання населених пунктів і про­мислових об'єктів, для забезпечення водою зрошувальних зе­мель. За своїми розмірами багато з них не тільки не поступаєть­ся природнім озерам, а й досить часто є більшими за них.

За водним режимом озера поділяються на стічні та безстіч­ні. Перші з них скидають частину річного стоку, що надходить в них, униз за течією (як приклад можна навести такі озера, як Байкал, Онезьке, Ладозьке і багато інших). Частковим випад­ком стічних озер є проточні озера, через які здійснюється тран­зитний стік ріки (до числа таких водойм належать озера Чуд­ське, Зайсан, Сарезьке).

Безстічними вважаються озера, які отримують стік ззовні, витрачають його лише на випаровування, інфільтрацію та штучний водозабір, не віддаючи нічого в природний або штуч­ний водотік. Інакше кажучи, з таких водойм поверхневий стік відсутній (Каспійське й Аральське моря, озера Іссик-Куль, Балхаш).

Більшість озерних улоговин заповнена прісними водами. Деякі озера, як наприклад, Каспійське море, колись з'єдну­валися з океаном, тому вони містять реліктову морську воду. Солоними є також деякі внутріконтинентальні озера, особливо в умовах сухого і жаркого клімату, що пояснюється сильним випаровуванням води або надходження з надр Землі розсолів і вод з підвищеною концентрацією солей.

Води озер за ступенем мінералізації поділяють на прісні із вмістом солей до 1 г/л, солонуваті — від 1 до 25 г/л, солоні — більше 25 г/л. Озера з солоною і солонуватою водою поширені в Казахстані, Прикаспії, на узбережжях Азовського і Чорного морів, на Західносибірській рівнині і в Забайкаллі. Є вони і на інших материках. Найбільш солоні озера світу — Велике Соло­не (265,5 %) і Ельтон (291 %).

Озера мають різнобічне географічне значення. Вони вплива­ють на клімат прилеглих районів. Розмір цього впливу визна­чається величиною водної поверхні. Випаровування з водної поверхні позначається на вологості повітря приозерного райо­ну. На берегах великих озер виникають рухи повітря з добовою періодичністю — бризи. Змінюється тепловий режим приозер­ної місцевості: літо тут в цілому дещо прохолодніше, а зима — трохи тепліша, ніж на більш віддаленій території. Озера досить часто є базисом ерозії для рік, які до них впадають. Зниження в озерах рівня води посилює ерозію в басейні ріки, а підвищен­ня, навпаки, сповільнює її прояв. Таким чином, вплив озер на рельєф поширюється на значну відстань і помітно перевищує площу самого озера. Режим і водність рік, які беруть початок з озер або протікають через них, менше залежать від особливос­тей в розподілі опадів за сезонами і роками. Інколи впливом озера обумовлено і незамерзання рік, хоча взимку над їх рус­лом "хрускотять" морози.