7.9. Болота

Болота — це надмірно зволожені із застійним водним режи­мом ділянки землі, на яких відбувається нагромадження ор­ганічної речовини у вигляді нерозкладених решток рослин­ності. До боліт належать торфовища, заболочені ліси, луки, ділянки тундри та інші перезволожені землі.

Болота виникають, головним чином, у зв'язку із заболочу­ванням суші і шляхом заростання (заболочування) водойм.

Заболочування суші властиве природним регіонам земної кулі. Воно відбувається при надмірному зволоженні, сприят­ливих геоморфологічних умовах (в зниженнях і улоговинах рельєфу), які створюють передумови для застійного водного режиму і нагромадження органічної речовини.

Виділяють два основних типи заболочування суші: затоп­лення і підтоплення території. Затоплення території може бути викликане двома причинами. По-перше, переважанням опадів над випаровуванням в умовах слабкого дренажу ґрунтів. Так найчастіше утворюються болота в тропічних лісах і тундрі, ін­ших природних зонах. По-друге, затопленням території по­верхневими водами в умовах низовинного рельєфу прилеглої місцевості. Так утворюються болота на берегах рік, озер і морів. Підтоплення території звичайно пов'язане з підвищенням рів­ня ґрунтових вод, викликаного якими-небудь штучними захо­дами: спорудженням водосховищ і доріг, надмірним зрошен­ням тощо.

Заростання або заболочування водойм властиве в основному умовам помірного і теплого клімату. Воно зазвичай починаєть­ся з берегів. На дні водойми відкладаються глинисті частинки, осідають рештки водних організмів, які в сукупності утворю­ють органічний мул — сапропель. Водойма міліє, в ній поселя­ються вищі рослини. Неповний розклад рослинних решток приводить до утворення торфу. Поступово водойма перетво­рюється в болото.

Болота поширені на Землі у різних природних зонах. За­гальна площа боліт на земній кулі дорівнює 3,5 млн км², або близько 2,4 % площі суші. В них зосереджено приблизно 12 тис. км³ води, або 0,03 % прісних вод гідросфери. Найбільш заболо­чені материки — Південна Америка і Євразія.

За комплексом геоморфологічних, гідрологічних і геобо­танічних ознак болота поділяють на три типи: низинні, пере­хідні і верхові.

Низинні болота звичайно мають вигнуту або плоску поверх­ню, яка сприяє застійному характеру водного режиму. Утво­рюються вони в пониженнях рельєфу. До низинних боліт нале­жать також заплавні і притерасові болота, болота в дельтах рік (так звані плавні з густими заростями очерету).

Найважливіші особливості низинних боліт зумовлені не­глибоким заляганням рівня ґрунтових вод, переважанням у водному живленні поверхневих і ґрунтових вод — постачаль­ників мінеральних біогенних речовин. Часто поблизу таких боліт знаходиться водойма або водотік. Характерною рисою низинних боліт є євтрофні рослини, вибагливі до мінеральних речовин. Серед таких рослин — вільха, береза, інколи ялина, осоки, очерет, рогоза.

Верхові болота живляться переважно атмосферними опада­ми, бідними на мінеральні біогенні речовини. Для верхових боліт характерні оліготрофні рослини, невибагливі до міне­ральних речовин. Це перш за все сосна, вереск, сфагнові мохи. Утворюються верхові болота звичайно на вододілах, а також в інших місцях внаслідок еволюції низинних боліт.

Проміжне положення займають перехідні: болота з плоскою або слабовипуклою поверхнею і мезотрофною рослинністю (по­мірного мінерального живлення). Найбільш типові рослини таких боліт — береза, іноді сосна, осоки, сфагнові мохи.

Географія верхових боліт більш обмежена у порівнянні з ни­зинними. Основна область їх поширення знаходиться в лісо­степу і тайзі. Південніше вони зустрічаються рідше, а далі і зовсім зникають, оскільки мала вологість повітря і мінералізо­вані ґрунтові води перешкоджають розвиткові сфагнових мохів, характерних для верхових боліт. Вже на півдні зони мі­шаних лісів переважають перехідні болота.

У зонах з аридним і семиаридним кліматом зустрічаються лише невеликі плями низинних боліт, і то переважно по запла­вах рік. Провідна роль серед перезволожених ґрунтів тут пере­ходить до солончаків. Особливість солончаків — наявність у поверхневому шарі легкорозчинних солей (від 1 % і більше). Вони утворюються в результаті випаровування мінералізова­них ґрунтових вод, які неглибоко залягають. Нині досить час­тими стали вторинні солончаки, які виникають на зрошуваних і недостатньо дренованих полях.

Рослинність солончаків бідна, але своєрідна. Тут можуть рос­ти тільки галофіти — види, що пристосовані до засолених ґрун­тів. Багато з них є сукулентами з м'ясистим стеблом і листям. Найчастіше тут ростуть солянки, солерос, сарсазан, сведа.

Сьогодні значна частина боліт осушена і використовується у сільському та лісовому господарстві. Торфові болота дають си­ровину для палива (торф), виготовлення теплоізоляційних плит, одержання кормових дріжджів, органічних добрив та ін. Для збереження окремих боліт і болотних масивів у природно­му стані здійснюються заходи щодо їх охорони.