Розділ 1. Використання атрактивних об’єктів світової туристичної індустрії

Туристична індустрія в даний час являє собою перспективну для ефективних інвестицій галузь, оскільки кошти, вкладені в створення об’єктів сфери розваг (за умов ефективного використання), досить швидко окупаються і починають приносити прибуток.

До цієї галузі відносять культурно-розважальну діяльність та організацію відпочинку (національні парки, зони відпочинку, спортивно-оздоровчі комплекси, дискотеки, містечка розваг, ресторани, бари, нічні клуби) з виділенням шоу і кіноіндустрії [2].

Вдалим прикладом комплексного об’єкту туристичної індустрії можуть слугувати морські та гірськолижні курорти, світові торгово-розважальні центри, тематичні парки розваг, аквапарки тощо. Проте існують об’єкти, що розроблялися з чіткою метою для певного заходу, які після використання потребують або повної реконструкції зі зміною профілю функціонування або посилених маркетингових заходів та популяризації продукту на туристичному ринку. Подібними об’єктами, що регулярно з’являються та входять в туристичну галузь як привабливі дестинації стають спортивні комплекси, що будуються до проведення Олімпійських ігор та різноманітних спортивних змагань та чемпіонатів.

Після проведення таких великих спортивних стартів країні організатору залишається багато з того що вона будує для його проведення. Це інфраструктура, готелі, журналістські центри і, звичайно, стадіони. Не варто забувати і про інвестиції в імідж країни і туристичну діяльність.

Газета "Комерсант" пише, що практика проведення чемпіонатів світу не дає однозначної відповіді на питання, чи вигідні вони приймаючій стороні з комерційної точки зору так само, як з іміджевої. Міністр фінансів ПАР Правін Гордхан в липні 2010 року зазначав, що доходи країни від проведення чемпіонату світу з футболу склали 3,9 мільярда євро. За його словами, ця цифра дозволяє говорити про окупність турніру. Але якщо чиновники в ПАР стверджували, що на підготовку до ЧС пішло 3,5 мільярда євро, то незалежні експерти оцінювали витрати в 5-9 мільярдів євро [3].

Як показує міжнародна практика, експлуатація та утримання олімпійських об'єктів іноді перетворюються в нерозв'язну проблему навіть для розвинених країн. Однак тут зустрічаються і свої оригінальні рішення, і щасливі винятки.

Прикладом вдалого використання проведення Олімпіади, вважають Барселону (Літні ігри 1992), яка була великим промисловим містом, а після Олімпіади стала всесвітньо відомим туристичним центром. Слід зазначити, що у разі Барселони мова йде навіть не про ефективне використання спортивних об'єктів, а про створення туристичної інфраструктури та фактичному перепрофілювання міста, вдало накладе на його географічне положення й історична спадщина.

Для порівняння ми взяли Сеул (Олімпіада 1988 року), Барселону (1992), Атланту (1996) і Сідней (2000). Невелика ретроспектива показує, що за рік до Олімпіади потік туристів (у цю цифру ми включаємо і організаторів, і представників спонсорів, ЗМІ, і зацікавлених туристів) починає стрімко зростати. Закономірно пік відвідин припадає на рік Олімпіади (рік 0).

Рис. 1 Динаміка тур потоку у містах, в яких проходили Олімпійські ігри

Як видно з досвіду інших країн - вже на наступний рік після події турпотік падає до рівня нижче «передолімпійського». І відбувається це з цілого ряду причин.

Туристам здається, що подорож в місто, де проходили змагання, обійдеться дорого. При цьому вони отримають не найкращий сервіс, оскільки передбачається велика кількість гостей. Спад турпотоку пояснює і те, що Сідней і Сеул знаходяться далеко від Європи, а значить, мають не найкращі шанси щодо залучення туристів, незважаючи на додаткову популярність, яку дає Олімпіада або чемпіонат з футболу. Атланта ж до Олімпіади і зовсім не була освоєна як туристичний напрямок.

Єдине місто, яке випадає з цього тренда, - Барселона, де після спаду туристичної відвідуваності через рік рівень тур потоку почав зростати і досяг передолімпійського рівня. Але тут потрібно розуміти, що столиця Каталонії вже до Олімпіади була відомою туристичною дестинацією. При цьому влада грамотно використовувала спортивну подію для залучення додаткової уваги до Барселони. Подібні тенденції в іноземному туризмі, хоча з меншою амплітудою, наявні і в Голандії, Бельгії, Португалії, Австрії, Швейцарії, де проходили чемпіонати Європи з футболу [7] (Додаток Б).

Хорошим прикладом грамотного використання спортивних об'єктів експерти вважають Олімпіаду в Лондоні. При плануванні об'єктів під Олімпійські ігри в їх концепцію були закладені майбутні функції - основні спортивні майданчики зберігатимуть своє призначення. При цьому інші використовуватимуться в комерційних цілях, в тому числі під житлову забудову, і формуватимуть нові райони Лондона. В Олімпійському селищі під час ігор перебувало 23 тис. спортсменів і офіційних делегатів, але крім житла ця зона включає магазини, ресторани, клініки та іншу інфраструктуру. Надалі село, придбане у 2012 році спільним підприємством катарського фонду Qatari Diar і британського девелопера Delancey, стало містечком на 2,818 тис. житлових одиниць [5].

Інша, одна з найбільших тимчасових споруд, що коли-небудь будувалися до Олімпійських ігор – Баскетбольна арена, місткістю 12 000 чоловік. Вона спроектована так, що складається з двох розбірних об'єктів, які легко перемістити в інше місце. Каркас зібрали всього за три місяці. Замість даху і стін на нього натягнута спеціальна мембрана. За своєю формою конструкція нагадує гігантський намет. Зорові місця оформлені в чорно-помаранчевій гамі баскетбольного м'яча.

Щоб перебудувати баскетбольну арену до фінального матчу з гандболу, у обслуговуючого персоналу було всього 22 години. Відразу після закінчення Олімпіади стадіон розберуть і продадуть. Представники олімпійського оргкомітету в Ріо-де-Жанейро вже висловили зацікавленість перевезти його до 2016 року до Бразилії.

Рис. 2 Будівля баскетбольної арени у Лондоні

Отже, щоб не розділити долю більшості олімпійських об'єктів, які після змагань в деяких країнах перетворилися на непотрібні споруди, мерія Лондона запропонувала подальше використання території в якості міського парку. На роботи витрачено 20,6 млрд $. Додаткових вкладень вимагали інфраструктура і прилеглі житлові квартали. Парк обладнаний лавками, павільйонами для харчування, фонтанчиками з питною водою, пішохідними та велосипедними доріжками. Для піших прогулянок передбачені спеціальні маршрути. Влада перетворила спортивний об'єкт в комплекс, максимально орієнтований на сімейний відпочинок та ігри на свіжому повітрі.

Важливою частиною Олімпійського парку стали інші інфраструктурні споруди. Медіацентр виявився дуже функціональним. Великий будинок 275-метрової довжини (арх. Allies and Morrison), який протягом Ігор забезпечував роботу більше 20 000 журналістів, і обійшовся (разом з багатоповерховими паркінгами) оргкомітету турніру у 355 млн фунтів. Після закінчення Олімпіади його переобладнали у бізнес-центр.

Олімпійський парк імені королеви Єлизавети II відкрився для відвідувачів після косметичної реконструкції, що обійшлася в 300 млн фунтів стерлінгів (500 млн доларів). Спадщина літніх Ігор 2012 року відтепер доступна публіці на цілодобовій і безоплатній основі. Платити доведеться тільки за користування деякими пам'ятками. Раніше вже відкрився для відвідування олімпійський басейн, що тільки за перший місяць роботи відвідало 65 тисяч осіб, половина з яких використала можливість поплавати в ньому при ціні разового пропуску в 4,3 фунта (7,2 долара) [6]. У Лондоні прогнозують, що при таких показниках буде досягнутий цільовий рівень арени в 750 тисяч гостей на рік.

В Греції після Олімпіади 2004, з 26 олімпійських об'єктів закинутими виявилися 22, а країна вже протягом декількох років близька до дефолту, і займатися перепрофілюванням просто ніколи й нікому. Приблизно така ж доля склалася раніше в Олімпійському Сараєво, через вісім років на колишніх спортивних майданчиках розгорнулися бої. Багато олімпійських об'єктів було зруйновано та залишилися нагадувати руїни.

У країнах, де не було настільки великих економічних проблем, витрачалися гроші на підтримку та перепрофілювання об'єктів. Частина з них (басейни, льодові палаци) продовжували використовувати за їх прямим призначенням. Прикладом є «Водний куб» в Китаї, де, до того ж, побудували аквапарк. Великі стадіони, побудовані для церемоній відкриття і закриття, намагалися пристосувати під виставкові центри, концертні майданчики. Так, наприклад, «Пташине гніздо» в Пекіні обійшовся при будівництві в 471 мільйон доларів, ще близько 11 мільйонів доларів щорічно йде на утримання об'єкта в належному вигляді. Після Ігор його перетворили на розважальний центр і арену для музичних шоу. За планом, у найближчі 3-5 років головним напрямком господарської діяльності комплексу залишиться туризм. У цих цілях намічено освоєння комплексних торгових об'єктів, організація серії спортивних заходів та шоу, а також більш широке використання стадіону як об'єкта, що має велику нематеріальну культурну цінність.

Ще одним зручним і економічним рішенням є спорудження таких Олімпійських об'єктів, які можна потім швидко демонтувати, і не витрачатися на їх утримання. Частково це було зроблено у Ванкувері та Сіднеї. Також варто відмітити ці два міста через застосування новітніх екологічних та енергозберігаючих технологій.

Щоб запобігти перетворенню олімпійських споруд на звалище, необхідний цілий комплекс архітектурно-планувальних і економіко-політичних рішень, які повинні бути прийняті до подачі заявки в Міжнародний олімпійський комітет, який займається написанням програм подальшого розвитку спортивних об’єктів. Розробники у Ванкувері і в Лондоні запропонували програми розвитку районів олімпійської забудови на 15-20 років. Тут повинні застосовуватися уявлення про цикл життя складних соціально-технічних систем, тобто економічна доцільність повинна розраховуватися з урахуванням витрат не тільки на будівництво та експлуатацію, але і на виведення з неї і повний демонтаж комплексу.

Як показує світовий досвід, подальше ефективне використання спортивних комплексів неможливе без його реконструкції, адже вплив турпотоків на відвідуваність об’єкту, а також популярність заходів, що плануються до проведення є доволі суттєвим. В свою чергу реконструкцією мають займатися державні органи влади, залучаючи як внутрішні так і зовнішні інвестиції.