14.Філософія екзистенціалізму її основні ідеї та представники

Філософія існування або екзистенціалізм (від позднелат.exixtentia - існування) виступила в XX ст. Ця філософія виникає як антропологічна за своєю спрямованістю. Її центральною філософською проблемою є проблема людини, її існування у світі. Екзистенціалізм поставив дуже важливі питання, які завжди хвилюють людей: "Для чого живе людина? У чому сенс його життя? Який вибір ним свого життєвого шляху? Згідно екзистенціалізму, завдання філософії - займатися не стільки науками в їх класичному раціоналістичному вираженні, скільки питаннями суто індивідуально -людського-буття. У французькому екзистенціалізмі можна виділити дві його форми: консервативно-католицький і радикальний атеїстичний.  Оригінальний представник екзистенціалізму у ХХ ст. У Франції - Жан Поль Сартр (1905-1980), філософ, письменник, мистецтвознавець, громадський діяч. Відомий своїми романами, п'єсами, нарисами, памфлетами. Автор низки філософських праць: «Буття і Ніщо», «Уява», «Екзистенціалізм - це гуманізм» і т.д.  Головний філософська праця Сартра - його докторська дисертація "БУТТЯ І НІЩО" (1943г.), що представляє собою, за визначенням автора,

.

15. Неопозитевізм На початку ХХ ст.. у результаті бурхливого розвитку науки виникає проблема перевірки достовірності наукового знання, а також проблема мовного обґрунтування законів, положень, принципів науки. Цю проблему взялась вирішити наука (науковий напрямок) неопозитивізм третій позитивізм. Для перевірки істинності наукового знання неопозитивізм висуває два принципи: верифікації (всі закони і положення і науки є істинні тільки тоді коли їх можна перевірити відчуттям або досвідом. Якщо досвідом не перевіряється то не істинні, але є гуманітарні закони які не перевіряються чуттєвим пізнанням. Тому з часом неопозитивізм відкинув перший перший принцип і висунув другий); фальсифікації (згідно з яким будь-які положення закони, принципи науки можна вважати істинними тоді коли їх не можна фальсифікувати – заперечити мовою науки). Таким чином закони причини, положення неопозитивізму поставив у залежність від мови, що привело до зв’язку неопозитивізму з герменевтикою. Позитивізм (від лат. posutious - позитивний, суб'єктивний) - ідеалістичний напрям, представники якого все справжнє. "Позитивне" знання вважають результатом конкретних наук, заперечують філософію як науку зі специфічною для неї теоретичною та світоглядною проблематикою.Позитивізм виник у 30-ті роки XIX ст. як реакція на спекулятивну філософію та крайні форми містицизму. Він проголосив раціональними лише ті науки, які спираються на безпосередній досвід людини. Засновником позитивізму був французький філософ, учень Сен-Сімона Огюст Конт .

16 Провідні напрями філософії ХХ ст. Філософські ідеї охоплювали собою два напрямки: революційно-демократичний пов’язаний з марксизмом Леся Українка, Франко; поширення, обгрунтуванняі практична реалізація української національної ідеї яку пропонували Леся Українка, Франко, втілив Грушевський. Філософські погляди Леся Українка, Франка були матеріалістичні, пов’язані з марксизмом, вони пітримували марксизькі революційні ідеї, перекладали деякі твори на укр.. мову і поширювали проникнення марксизму на Україну. Грушевський діяльність підпорядкована практичній реалізації укр.. нац. Ідеї, бо у своїх історичних процесах рідко критикував навіть Хмельницького зате що він не возєднав а передав Україну Росії це була помилка бо вона позбавила Укр.. на сотні років самостійного розвитку. Ставши головою УНР намагався втілити цю ідею в життя.

17. Вперше в Україні почала викладатися філософія в Києво-Могилянській академії. Більш детально слід зупинитися на філософських поглядах Григорія Сковороди . Для філософських поглядів Г. Сковороди характерним є те, що при ідеалістичному, в цілому, розв'язанні основного питання філософії, чітко проявляється матеріалістична тенденція. Це, зокрема, видно з його концепції "трьох світів" та "двох натур". Згідно із нею весь світ складається з "макрокосму", тобто природи, "мікрокосму", тобто людини, та "світу символів", тобто Біблії. Одним із глибоких положень філософії Сковороди є визнання природи як причини самої себе. Одним із головних питань в суспільних поглядах Сковороди було питання про сутність людини та шляхи, які можуть привести людину і народ до щастя.

18 філософія Скороводи. Найкрупніший представник філософії України ХVІІІ ст. З 1722-1794 р. Закінчив Києво-Могилянську академію, мандрівний філософ. Основні риси: просвітницька філософія у стилі бунтарського духу за принципом а мій жребій з голеками ( з кріпосним людом) виступав проти самодержавства і кріпосництва. Критикуючи приватне користолюбство яке зумовлює нерівність людей і не дозволяє людині бути щасливою тому що в основному вся етична концепція Скороводи спрямована на обґрунтування щастя як сенсу людського життя. Філософія за ним має навчити людей щастю бо філософія йде від божої мудрості, оскільки людина щоб бути щасливою повинна наслідувати себе природі а тому філософія як мудрість божа витікає з біблії основою людського щастя. Скоровода вважав Гродну працю – працю за покликання , за талантом яка йде від роду від народження. Ліквідувати кріпосне право жити за біблійними правилами. Філософія Скороводи це чітко виражений пактеїзм бо він вважав що бог створив світ він вічний оскільки вічний бог бо бог розчинений у природі. Цю ідею обґрунтував у вчені „Про дві натури і три світи” намагався обґрунтувати вічність світу. Дві натури видима – це світ оточуючої нас природи; невидима бог невидимий він вічний, завжди був є і буде але бог розчинений у природі. Оскільки предмет матеріального світу зміні вони виникають і зникають а бого розчинений у природі і бог вічний то значить і матерія теж вічна. Три світи: макрокосмо –всесвіт тут все зникає і все виникає, все народжується і все гине; мікрокосмо –людина яка має матеріальне тіло і вічну нематеріальну душу, людина розумна істота бо її такою створив бог втілює у собі весь світовий процес; світ символів – біблія бог людині невидимий не дає собі відчуття тому людина не може пізнати бога чуттєвим шляхом але бог

19. Філософія України ХІХ ст В середині ХІХ ст. центром філософської думки в Україні стає Київ бо працював Київський університет ім.. Св. Володимира, а після закриття Києво –Могилянської академії (1817 р.) на її місці працювала Київська духовна академія. Філософія викладалася в обох навчальних закладах тому філософія України цього періоду має специфічний релігійно ідеалістичний напрямок. Він базувався на німецькій класичній філософії Гегеля, Канта. Вчення яких набувають поширення в України і ці філософські системи закріплюється в Україні і поширюється але поєднується з релігією. Тому що більшість працівників були в основному „отці церкви” тобто так чи інакше священнослужителями і вкладали філософію в духовну академію найбільш відомі: Борисов, Скворцов, Панфіл, Юркевич. Цей релігійний напрямок ХІХ-ХХ ст. центральною проблемою філософія вважає аналіз співвідношеня віри і знання, стверджував що треба піднести віру до рівня знань оскільки вона – перша форма пізнання істини бо розум раціональний, логічний шлях пізнання, але він не може задовільнити потреби духу а тому філософія має право бути посередником між знаннями і вірою (тому що релігія дає людині віру, філософія знання) Панфілій Юркевич 1826-1874 р. дуже відомий філософ працював у духовній академії а пізніше у Московському університеті. 1 проблема права філософії на вільний розвиток, незалежний як від релігії так і від матеріалізму і ідеалізму. Філософія має бути вільною. 2 проблема філософія має досліджувати питання духу незалежно від релігії, тому що дух є основою великої діяльності, а тему філософії в галузі теоретичного пізнання має бути спрямована на пізнання ідей, а не матеріальних предметів. 3 проблема висунув так звану філософію серця в галузі етики оскільки стверджував що філософія спрямована на осмислення душі людини, душа пов’язана з тілом і серцем, а серце – осередок духовного життя людини і тому серце зумовлює всю духовну діяльність людини. Тобто почуття, пристрасті, любов, ненависть, воно ж є носієм духовних сил.

20. Українська філософія XX ст. В Україні формується потужна, суперечлива, революційно-романтична течія, що об'єднувала учених, поетів, письменників, філософів, громадсько-політичних діячів (Михайло Грушевський, Павло Тичина, Остап Вишня, Микола Куліш та ін.). Активізуються зусилля, спрямовані на розроблення філософії української ідеї. В межах українського інституту марксизму-ленінізму створюється філософсько-соціологічний відділ, який очолив Семен Юлійович Семковський (Бронштейн) (1882-1937 pp.) - один з видатних філософів в Україні, ерудована особистість, блискучий лектор. Сформувався плодотворний філософський напрямок: світоглядно-гуманістична проблематика, питання філософи культури, дослідження яких продовжено українськими філософами 70-80-х років. Тоді ж відокремився і інший напрямок, пов'язаний з історико-філософськими дослідженнями, осмисленням проблем людського буття. Школа філософа Володимира Шинкарука досліджує проблеми діалектики, логіки та теорії пізнання, спираючись на німецьку класичну філософію. Велика група філософів -Микола Тарасенко, Олександр Яценко, Олексій Плахотний, Ігор Бичко та інші зосередили увагу на проблемах людського буття. Значна група філософів працює над питаннями історії філософії України. У 90-і роки пріоритет віддається філософським дослідженням, присвяченим історії України та її культури, актуальним питанням становлення незалежної суверенної Української держави. Публікуються підручники та навчальні посібники з філософії. Над проблемами філософії працюють вчені в усіх регіонах України.

21 Поняття буття, проблеми його філософського осмислення.

Буття – філософське поняття, яке позначає існуючий незалежно від сві-домості об’єктивний світ, матерію. Найбільш загальне і абстрактне поня-ття, яке позначає існування що-небудь взагалі.В основі філософії багатьох мислителів, як минулого, так і сучасного покладені системотворчі поняття, до їх числа належить і буття. Філософський смисл поняття буття тісно пов’язаний з поняттями: небут-тя, існування, простору, часу, матерії, становлення, розвитку, якості, кіль-кості, міри та іншими категоріями.

Поняття буття є визначним питанням будь-якої філософії, оскільки має показати сутність світу його основи тобто що таке світ з чого він складається тому поняття буття походить від бути, існувати.Основні форми: буття об’єктивного світу в основі якого лежить матерія; буття природи- це весь оточуючий нас природній навколишній світ з його законами; буття людини як природьо- соціальної істоти, носія духовності; буття суспільства – це сукупність всіх умов життя суспільства; буття ідеального тобто різних форм свідомості людини її розум, творчість оскільки людина розумна істота і крім реально – матеріального буття вона має ідеї4 буття суспільної свідомості – це певні ідеї, теорії, релігії, вірування, моральні норми і різні види творчості.

22. проблема буття в історико-філософському окресленні. сторико-філософський процес визначає рух думки в напрямі поглиблення розуміння певних явищ, їх чіткішого і деталізованішого окреслення та повнішого охоплення. Весь цей рух думки фіксується у категоріальних визначеннях буття. У такому разі категорії постають логічними віхами, певними розумовими перехрестями в русі думки через осмислення феномену буття. У певному сенсі можна стверджувати, що категоріях визначають ті моменти людського мислення, минаючи які про буття взагалі не можна мислити, незалежно від того, хто про нього мислить і коли. Разом усі ці категорії і дають змогу згрупувати ознаки буття при підході до нього з певних рівнів та спрямувань як усвідомлення, так і життєдіяльності.

Сукупність категорій, що окреслюють різні рівні та ступені осмислення буття: усе-ніщо-першопочаток; стале – мінливе, єдине - множинне; корінь сущого — будова речей; абсолют- причетність – ієрархія; субстанція – акциденція - модус; інтенція – наданість – екзистенціальна зустріч; тривалість – час - правильне мислення. Названа сукупність категоріальних визначень буття працює саме як сукупність, тобто вона позначає шлях поглиблення наших уявлень про буття від означення “усе, що існує”, яке більшість людей вживає інтуїтивно як синонім буття як такого, до поняття “правильного