24.Особливості генези індустріального суспільства у Франції

1. Не було поміщицьких господарств, за винятком деяких районів. Феодальна власність на головний чинник виробництва — землю — залишалась протягом XVI—XVIII ст. Володіти нею мали право тільки дворяни, церква і корона. Феодал залишав собі меншу частину феоду, а більшу передавав селянам незначними частинами в оренду за плату грошима або частиною врожаю.

2. Цензиву, що закріплювалася договором про оренду на різні терміни (рік, життя орендатора або кількох поколінь), згідно з традиціями сеньйор не міг приєднати до свого домену. Експлуатацію невеликих самостійних виробників — селян-цензитаріїв і селян-орендарів — вважали головним джерелом існування дворян, духовенства і королівського двору.

3. Селяни Франції були юридично вільними. Тільки в деяких східних і північних районах залишилася незначна кількість кріпаків, які не мали права передавати власність нащадкам.

4. На відміну від Англії, формувалось капіталістичне виробництво не у вигляді перебудови феодального господарства на буржуазний лад, а шляхом розвитку капіталістичних відносин серед селян. Процес первісного нагромадження капіталу, що почався в XVI ст., не супроводжувався такою масовою експропріацією сільського населення, як в Англії, Майнове розшарування й обезземелення селянства відбувалися під впливом зростання податків і посилення лихварства. Французьке дворянство, на відміну від англійської буржуазії, вважало, що займатися промисловістю, сільським господарством, торгівлею, піратством, пограбуванням колоній і вкладенням отриманих грошей у промисловість чи інші галузі народного господарства недостойно й соромно. Дворянина, який здійснював підприємницьку діяльність у промисловості й сільському господарстві, уряд міг позбавити головного дворянського привілею — дворянського титулу та звільнення від податків. Дворяни вважали за краще займати церковні або командні посади в армії чи стати королівськими придворними. Деякі привілейовані види військ, наприклад мушкетери, повністю складалися з дворян, котрі отримували королівську заробітну плату.

До половини XVIII ст. Франція була однією з наймогутніших держав світу. За рівнем промислового розвитку Франція нічим не поступалася Англії, проте тут пере-важало ремісниче виробництво, а цеховий устрій активно підтримувався державою. У містах країни у XVI ст. проживало 15–17% населення. Кількість мануфактур була незначною і займалися вони в основному виробленням предметів розкоші: шовку, ат-ласу, оксамиту, меблів, килимів, військових обладунків тощо. Франція займала про-відне місце в Європі з виробництва полотна, яке виготовляли сільські жителі. Орга-нізаторами і власниками розсіяних текстильних мануфактур були, як правило, купці та лихварі. Повільними темпами розвивалися аграрні відносини. У XVI–XVIII ст. у Франції зберігалося велике землеволодіння. Зберігалися рентні відносини, утвер-джувалися такі форми взаємовідносин як оренда та наймана праця. Відносно неви-сокий економічний потенціал Франції, пасивність буржуазії зумовили відставання країни у колоніальній експансії та зовнішній торгівлі.

Загострення соціальних суперечностей вилилося у революцію (1789–1794 pp.), як суттєво вплинула на економічне життя в країні. Було ліквідовано середньовічні порядки — феодальні привілеї, селянські повинності, інші особисті примуси селян, а також їхні борги феодалам. Підлягали знесенню: данина, чинші, феодальні суди, продаж урядових посад тощо. Було скасовано цеховий устрій та державну регламен-тацію промислового виробництва. Проголошувалася свобода торгівлі.

У цілому Французька демократична революція 2789–1794 pp. мала великий вплив на подальший розвиток Європи і світу, стала переломним фактором у переході від традиційного, аграрно-ремісничого суспільства до індустріального.

Заслуга фізіократів полягає в тому, що вони досліджували походження додаткового продукту в сфері безпосереднього виробництва і таким чином започаткували науковий аналіз капіталістичного виробництва.